Поміж горами космацькими, посеред букових лісів, які восени пломеніють черлено-жовтими барвами, заховалась хатина його славного роду. Тут народився його славний прадід Дмитро Рошканюк, який, як і його сестра Ксенія, був знаним бондарем на всю околицю.

Колись тут колосились жита, кували зозулі та щебетали солов’ї, а дівчата вечорами виспівували то ліричні, то жартівливі пісні. Або балади. Інколи старий кобзар під сторічним деревом починав співати думу, сповнену смутою.

Посеред степу широкого громадяться козацькі вежі. Поміж ними мчить, як вихор, козацьке військо на баских конях. Попереду, на гнідому коні, сам гетьман. На мить переносишся в історію нашого народу, нашої козацької держави. Весь оцей екскурс у минуле створила українська мисткиня Марія Петрів не на полотні, не в кераміці чи різьбі, а за допомогою звичайнісінького гуцульського сиру.

Коли зближалися Великодні свята, сідала стара Фрозина Козачучка писати писанки. Вишукувала білі яйця, брала анілінові фарби, якими французи фарбують тканини. Майструвала з дерев’яного патичка писачок, що нагадував скручену у вигляді лійочки трубочку, вмокала його у розтоплений бджолиний віск і починала чаклувати над маленьким яєчком.

Блаженний священномученик Омелян Ковч – людина виняткової мужності. Впродовж багатьох років про нього в Україні і не згадувалось аж до того часу, поки Україну не відвідав у 2001 році Папа Іван Павло ІІ, який проголосив отця Омеляна Ковча Блаженним священномучеником. А вже 24 квітня 2009 року в Києві відбулося урочисте проголошення Блаженного священномученика Омеляна Ковча Покровителем душпастирів Української Греко-Католицької Церкви. Таким чином, Омелян Ковч повертається із забуття.

Коли мова заходить про народні ремесла, то гончарство посідає тут одну з передових позицій, через те що з доісторичних часів наші предки уживали різний глиняний посуд, який вміли самі виготовляти. З часом гончарний промисел розвивався, народні майстри набували досвіду, мали свої секрети майстерності.