Великдень, омитий дощами, чистий і причепурений, у мене завжди асоціюється з тим, як моя мама пече паску.

Паска вважається найкращою, якщо її випекти у печі, тоді у неї і смак, і запах зовсім інші. Правильно напалити піч дровами – справа нелегка: кинете замало дров – паска погано випечеться, забагато – пригорить.

Ми продовжуємо розмову із однією з найпопулярніших у світі українських художниць. Цього разу говоритимемо про Японію, неромантичні будні митця і рецепти успіху для українських музеїв.

Художниця Зоя Скоропаденко – одна із найневгамовніших українських митців. Вона однією з перших почала продавати свої картини за NFT токени. Зараз Зоя організовує вже другу онлайн-виставку українських та японських художників – «Фукусіма-Чорнобиль 10/35». Тематика – невесела, однак виставка насамперед – про надію і віру у відродження. Про виставки, надію, і те, як українським художникам завоювати світ – розмова кореспондентки «Часу і Подій» із мисткинею.

Село живе, поки у ньому живуть люди. І поки живе пам’ять про рід. Ми вже писали про почин світлої пам’яті Зенона Модрицького, який надихнув Галину Пагутяк написати книгу «Світ Модрицьких, передміщан з Дрогобича». Неподалік від цього славного міста розкинулося поміж гір невелике село Залокоть, що своєю історію сягає ще часів Підбузької країни. Саме там народилася письменниця Галина Пагутяк, лауреат Шевченківської премії.

Українсько-польські взаємини не завжди були добросусідськими. Були часи, коли у битвах лилася кров польських та українських воїнів, які стояли по різні боки барикад. Цього року минає 100 років з часу польсько-української війни.

4 квітня 2014 року, коли ще ятрив біль від загибелі Героїв Небесної Сотні і коли вже починала майоріти заграва від війни з окупантом українських земель - Росією, у Корсунь-Шевченківському по-звірячому був закатований активіст Майдану, журналіст, науковець Василь Сергієнко. На його тілі побратими нарахували понад 20 колото-різаних ран, сліди від удушення, шия була надрізана з обох боків.

Вона ніколи не кривить душею. Її відвертість іноді шокує. Але українському суспільству вже давно не потрібна напівправда. Надто довго його годували обіцянками, яким ніколи не судилося збутися, та говорили на біле, що то є чорне.

Волею випадку наша з Галиною Пагутяк розмова відбулася у день, дуже особливий і пам'ятний для неї. А заодно - і для багатьох мешканців України та її діаспори. 77 років тому, 23-24 червня 1941 року, працівники НКВС, виконуючи злочинний наказ наркома державної безпеки Всеволода Меркулова, пригнали пішим ходом з Перемишльської в'язниці в урочище Саліна ув'язнених і розстріляли їх усіх. Їх, а також інших, іноді випадкових людей, скидали у соляну шахту. Часто - живцем.