«Так у світі повелося, я люблю її волосся, я люблю її тонкі вуста...
Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося по русифікованих містах...» Моя улюблена пісня, зазвичай, розпочинає новий день. Заводжу мотор, і авто неквапливо рухається вулицею, запам’ятовуючи мелодії, нанизувані Тарасом Чубаєм, немов намистинки, на струни гітари. «А вона, а вона, сидітиме сумна, буде пити, не п’яніти від дешевого вина», – ці слова, здається розбудили мого пасажира, і він побажав прослухати ще раз.
