За
шурхотом паперів з Панами майже сховалися доволі принципові для України
речі – зокрема, низка судів, котрі відбулися в Україні минулого тижня, а
точніше – першого квітня. Які, до речі, дивним чином можна таки
пояснити кількома папірцями з тієї ж таки Панами…
Минулого
тижня в Україні сталася знаменна подія, котру далеко не всі зуміли
гідно оцінити. Керівництво України нарешті оприлюднило своє бачення
минулого, теперішнього і майбутнього країни. Бачення майже щире, хоч і
дещо завуальоване.
202
річницю з Дня народження та 155 роковини з дня смерті Тараса Шевченка
українці всього світу зустрічають стривожено. Тільки вони знайшли Героя з
незламною волею, як виявилося, що, якщо і далі бавитимуться в «малих
отих рабів німих», то знов залишаться без героїв.
16
лютого мало би стати визначною датою. Значна частина громадян України
та політиків світу сподівалися на те, що Верховна Рада «піде» і старий
уряд, і старого генпрокурора. І країна отримає нове керівництво та нові
реформи. В результаті країна отримала тільки нову зачіску Юлії
Тимошенко…
Поки
фронт воює, а волонтери печуть коржики на продаж, українські політики
продовжують цирки на дроті і без дроту. Виникає таке враження, ніби вони
в кишені мають по дві запасні щелепи про всяк випадок, а до них – ще
по три запасних життя в сейфі на горищі.
Минулий
тиждень відзначився цілою низкою доволі різноманітних скандалів.
Загалом це добре: схоже, люди почали розуміти, що проблеми не можна
замовчувати – їх треба вирішувати. Звісно, якщо вирішувати вчасно – то
майже по доброму. Якщо не вчасно – ну то як вже є.
Як
то не дивно, але більшість новин святкових днів Нового року наштовхують
на абсолютно несвяткову думку: країні необхідно усвідомити неминучість
воєнного трибуналу. І чим раніше усвідомлення цієї неминучості дійде до
країни – тим більше життів буде врятовано, і тим менше доль буде
скалічено…
Минулий
тиждень був багатим на скандали, навіть тяжко визначити
наймасштабніший. Однак майже у всіх найбільш цікавих (з огляду на
наслідки) скандальних сюжетах чітко простежується одна тема: проблема
сепарації. Де «ми», де «вони», де межа між «нами» і «ними» – і як вона
визначається? Де в нас з ними можлива спільна діяльність –а де ні? Де
перехід від нас до них ще можливий – а де треба будувати стіну, та ще й з
колючим дротом?
