Вірте чи ні, але сьогодні, коли я пишу ці рядки, однією з найпопулярніших тем новинних заголовків в Україні є ... свисток. Цей своєрідний інструмент Віктор Балога, керівник Секретаріату Президента та за сумісництвом лідер "Нашої України", подарував Юлії Тимошенко після підписання регіональними організаціями "НУ" та БЮТ угоди про співробітництво. Аналізувати цей документ та все, що напластовується навколо нього, я б поки що не хотів, оскільки це не перша спроба обох сил об'єднатися. Але подарунок Балоги бачиться мені символічним. Чи то дійсно він може скликати всі демократичні сили до об'єднання, чи може, як мовиться, вся пара піде у свисток і з цього нічого реального не вийде? Давайте спробуємо вловити тенденцію розвитку подій в Україні на прикладі кількох тем, які сьогодні начебто і не викликають великої уваги. Але, на мою думку, вони є доволі симптоматичними і можуть нам допомогти передбачити подальший напрям політичних процесів.

Однією з цікавих тем є звістка про несподіване відродження вже призабутої в Україні партії "Яблуко". Створене за аналогією одноіменної російської партії, яку очолює уродженець Львова, колишній віце-прем'єр Росії Григорій Явлінський, українське "Яблуко" на чолі з Михайлом Бродським програло парламентські вибори і організаційно влилося до БЮТу, повністю розчинившись у ньому. Років зо два Михайло Бродський підтримував Юлію Тимошенко, а тепер публічно відійшов від неї, супроводжуючи це натяками, що знає, мовляв, таке про фінансування у БЮТі, що може ледь не добитися зняття БЮТу як парламентської партії з політичної арени за минулі порушення виборчого закону.

Водночас Бродський не забув у черговий раз стусанути "любих друзів", зокрема колишнього першого помічника Президента Ющенка О. Третьякова, назвавши його "людиною-виродком". Почувши це, я понишпорив у своєму фотоархіві і знайшов цікаву світлину, на якій зафіксував свого часу у розпалі "помаранчевої революції" рукостискання "принципового" Бродського з "виродком" Третьяковим біля штабу Ющенка.

Ось і вір після цього якимось іншим заявам нашого "яблучника".

А заявляє він ще й проте, що ще цього місяця "Яблуко" відродиться як партія або під назвою "Воля", або ж під назвою "Вільні демократи". Треба думати, цим Бродський підкреслить, що інші українські демократи є не досить вільними, а то й зовсім невільними і можна здогадатися, що цілить він знову ж таки у недавню соратницю. Хоча Михайло Бродський підкреслює свою принципову політичну незалежність, можна подумати, що хтось зацікавлений у реанімації його партії, яка результату не дасть, але потоптатися на електоральному полі БЮТу трішки може. Дивись, ще й відщипне у неї якийсь відсоток голосів.

Дуже вже несподівано робить свій черговий зигзаг "вічний скандаліст" української політики Бродський.

Зовсім несхожим на Бродського є лідер ще однієї новоствореної громадської організації Юрій Луценко. Але у цілях його політичного проекту з проектом Бродського проглядається щось схоже. Не встиг народитися новий 2007-й рік, як Луценко почав "прасувати" Україну, об'їхавши ледь не половину областей з агітаційними поїздками, які проходили за форматом повнометражної виборчої кампанії. У кожній області мітинги, виступи у колективах, прес-конференції, теле- та радіовиступи, масовані інтерв'ю - словом, усі ознаки бажання "підняти Україну". Проти кого - зайве говорити. Луценко воює відкрито зі своїм головним противником - yрядом Януковича, але мовчить про інше. По-перше, що створив свою "Самооборону" виключно для нападу, а, по-друге, об'єкт його нападу явно не один.

Як би він підкреслено не проголошував партнерські і навіть дружні наміри щодо БЮТу, зрозуміло, що на теренах Центральної та Західної України він об'єктивно також може дещо перекрити електоральне поле Тимошенко. Може й тому поїхав цими днями Луценко до Канади на форум українців, щоб показатися у ролі ймовірного лідера майбутнього націонал-патріотичного блоку. Хоча наші вітчизняні гумористи тут же відреагували, "підколовши", що "Самооборона", видно, почне свій весняний марш на Київ з Торонто.

Що ж виходить - Бродський відщипне, Луценко відкусить, ось пару-трійку відсотків і забрано у БЮТу. А хто виграє від цього? Звичайно, передусім "НУ". Ось і стає зрозумілим, чому радник Президента Луценко у робочий час і, відповідно, на гроші платників податків піарить себе і свою "Самооборону", тижнями не з'являючись на роботі, а його шеф Віктор Андрійович ніяких доган "за прогули" йому не виносить.

Більше того, фінансує ці поїздки, зокрема Давид Жванія, бізнесмен з ближнього кола Ющенка і не соромиться це визнавати. Фінансує кого і проти кого?

А як же тоді угоди, взаємні запевнення і свисток у подарунок? Чи не знущально він виглядає у контексті вищеописаних подій? Чи не робить навколопрезидентське оточення лівою рукою жести примирення, а правою - рухи підбурення? Може й тому Юлія Тимошенко відмовила журналістам і не свиснула у новоотриманий подарунок прямо на прес-конференції. Відчула, певне, якусь двозначність цього дарунка, не захотіла бути смішною. Бо вже деякі заангажовані журналісти встигли прокоментувати - мовляв, дуже великого рота має лідерка БЮТ і свисток для неї замаленький.

Тому й не хочеться мені зараз робити якихось оптимістичних прогнозів щодо міцності чергової спроби створити союз "НУ" і БЮТ, хоча й від песимізму всі уже стомилися. Бо на язиках у декого вже крутиться запитання: - "Для чого Президенту об'єднана опозиція? Щоб було що руйнувати на чергових торгах із коаліцією?". Гіркий гумор, але народжений минулим досвідом руйнувань усього і вся..

А щодо Луценка, то хтось вперто хоче розповсюдити чутки, що той зловживає спиртним. Навіть анекдоти з'явилися на цю тему: - "Заходить Порошенко у приймальню "Самооборони" і запитує: - "Що, Юрій Віталійович приймає? Як завжди? Ясно. А відвідувачів?..." Будемо сподіватися, що це контрпіар його противників.

Пам'ятаю, коли Луценко тільки-но очолив МВС і гучно проголосив "боротьбу з бандитами", він організував публічну експозицію коштовних предметів, які міліція вилучила із квартири тодішнього екс-губернатора Сумщини В. Щербаня, щодо якого звучали дуже різкі звинувачення. Я був на відкритті цієї незвичайної виставки, бачив, з яким задоволенням Луценко і сам дивився і нам показував колекцію Щербаня - он як, мовляв, жирують кучмістські злочинні високопосадовці. Оглянувши виставку, я відчув розчарування - очікуваних суперкоштовностей не побачив, а зібрання подібного антикваріату у будинках деяких "помаранчевих" лідерів, соратників того ж Луценка, були набагато цікавішими і дорожчими, хоча, зрозуміло, ніхто їх не конфісковував і не виставляв.

"Дешевизна" подібної піар-акції була очевидною і я тоді, пам'ятаю, дивувався, як це Луценко купився на подібну дурницю, яку йому, мабуть, підсунули його ж підлеглі, щоб показати свою "роботу".

Пройшло два роки. Щербань повернувся з американської тюрми в Україну, з нього на Батьківщині зняті всі звинувачення, він сміливо переміщається по Генпрокуратурі, МВС, Кабміну та Верховній Раді. Колекція його, ймовірно, повернеться додому, а можливо й збагатиться.

Його "кривдник" і тепер уже екс-міністр Луценко вже звинувачений наступником Василем Цушком з парламентської трибуни у таких гріхах, що я не здивуюся, якщо через певний час Володимир Щербань відкриватиме виставку речей, конфіскованих з квартири Луценка - не таких, звичайно, коштовних, але ж не в ціні справа. Справа у тому, що вся концепція "Бандитам - тюрми" провалилася з таким тріском, закінчилася так ганебно для її рупорів, що не знаєш - чи сміятися, чи плакати від того, якими безсилими та цинічними виглядають перед народом ті, які породили високу хвилю сподівань на справедливість і у цій хвилі жалюгідно захлинулися.

Я не жадаю крові, не закликаю до розправи. Я лише зі сумом констатую - якщо сьогодні хтось в Україні і торжествує, то це не народ. І люди чітко розуміють, хто винен у тому, що карні злочинці (не називаю прізвищ, бо їх може назвати лише суд) сьогодні в Україні є нахабно безкарними.

Вчора Леонід Кравчук прохопився, що лідер СДПУ(о), екс-глава Адміністрації Президента Кучми Віктор Медведчук, начебто, подав заяву про звільнення з посади Голови партії, чи то навіть з партії взагалі. За словами Кравчука, травневий з'їзд СДПУ(о) розгляне цю заяву і у керівництві партії можливі серйозні зміни.

Що цікаво, ця інформація стала відомою не від прес-служби партії, як це загалом прийнято, не від самого Медведчука, а чомусь від Кравчука, який також останнім часом відсторонюється від активної партійної роботи. Незважаючи на солідне реноме Першого Президента України, Л. Кравчук, хоча й посідав особливе місце у лавах СДПУ)о), але лідерство Медведчука завжди визнавав і був до нього підкреслено лояльним. Більше того, сильний характер і жорстка воля голови Адміністрації були завжди помітними і з одного боку плодили Медведчукові масу ворогів, а з іншого боку, створювали авторитет у стані однопартійців. Тому й не виключено, що з'їзд партії не відпустить Медведчука з посади. Бо кого іншого партія виставить на президентських виборах, якщо буде взагалі когось виставляти?

Днями міськрада Олександрії, що на Кіровоградщині, прийняла рішення назвати один із міських скверів іменем почесного громадянина міста Олександрії Юрія Кравченка, колишнього міністра внутрішніх справ України. За це проголосували більшість депутатів, тому рішення не може вважатися волюнтаристським, бо прийнято було за всіма демократичними канонами та процедурами. Але при всій важливості дотримання цих процедур головним залишається запитання - так хто ж врешті решт ця людина - злочинець чи ні, самовбивця чи убитий, чесний офіцер чи безчесний служака?

Саме цими днями, 4 березня виповнилося 2 роки з дня смерті Кравченка. І до цієї річниці Генпрокуратура "порадувала" громадськість висновком - все-таки Кравченко вчинив самогубство. Цього висновку, за словами Генпрокурора Медведька, дійшов слідчий і це його, мовляв, законне право.

Не заперечуючи прав слідчого (про которого громадськість досі нічого не знає), підкреслимо все ж законні права і суспільства, і родини. А вони полягають у тому, що ми маємо право знати правду про одну з ключових подій післяпомаранчевого періоду. Згадую, що тими днями усі, хто цікавляться політикою, жили очікуванням допитів Юрія Кравченка, на які його публічно, через телебачення, викликав тодішній Генпрокурор С. Піскун. І у день, коли Кравченко мав давати свідчення, його ранком знайшли мертвим у гаражі власної дачі. Читачам нашим, напевне, не варто переказувати ті події, але дещо нагадаю. Якщо сьогодні Генпрокуратура фактично закриває справу Кравченка, то куди подіти факти, які не вписуються у концепцію слідства? Куди подіти зламані пальці Кравченка (що, він їх зламав сам собі?), подвійний постріл у голову, свідчення дружини, що у гаражі було натоптано так, начебто сніг струшували з себе декілька осіб і т. д. і т. п.

Недарма сім'я покійного вже висловила незгоду з цим висновком і буде добиватися правди. Ця правда дуже необхідна, у тому числі і всім нам, суспільству, країні. Адже на сьогодні усталеним є уявлення, що Кравченко міг бути (а багато хто вважає, що і був) організатором убивства Георгія Гонгадзе і тільки він міг дати свідчення, що такий наказ він отримав від оточення Кучми, чи від нього самого і у свою чергу віддав його виконавцю - генералу Пукачу. Доказів нема, але й зворотнього не доведено.

А поки не доведена - відкрито, аргументовано, переконливо - невинність Кравченка, називати його іменем щось, нехай і в його рідному місті, бачиться все ж передчасним.

Заплановано також відкриття меморіальної дошки з двома основними написами - начальник Олександрійського міськвідділу міліції (1984-86 рр.) і міністр внутрішніх справ (1995-2001). Кар'єру за життя Юрій Кравченко, як бачимо, зробив стрімку. Посмертна ж доля його ще невизначена і сповнена таємниць. Чи дізнаємося колись правду?

Юрія Кравченка відспівали у церкві, а церква, як відомо, за самовбивцями відправ не проводить. Це про щось також говорить? Я був єдиним, хто сфотографував того дня це відспівування, отож маєте можливість бачити унікальний кадр.

А поки що суспільство стає свідком наростаючого увічнення пам'яті та постатей кучмівського режиму за час президентської каденції борця з кучмізмом Віктора Ющенка. То чи не пора вже задуматися про прижиттєвий пам'ятник "батькові рідному" Леоніду Даниловичу? Це ж він їх усіх зауважив, висунув, вишколив...

А коли вшановують учнів, то як же бути з "учителем"?

З таким виразом обличчя Кучма інколи говорив про журналістів, які його не влаштовували...

Отакі непрості процеси проходять в Україні. А деякі бавляться свистками...