За кілька тижнів на «Євро-2012» в Україну приїдуть футбольні фанати з усього Старого світу. За прогнозами, до Львова завітає не менше 30 000 уболівальників. Львівський історик і журналіст, автор ексклюзивних екскурсійних маршрутів - Ігор Лильо - розповів про те, чим іноземні футбольні вболівальники відрізняються від українських, чи буде Львову за щось соромно під час чемпіонату, що він хотів би змінити у Львові й чи може бути Степан Бандера брендом столиці Галичини.

Ігор Лильо - доцент кафедри історії середніх віків та візантиністки Львівського національного університету ім. Івана Франка. Народився 1971 р. у Львові в сім'ї робітників. 1999 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Фінансове господарство міста Львова 1730 - 1750 рр.», автор путівників «Прогулянка по Львову», «Автомобільна прогулянка Україною» та співавтор DVD-проектів - «Наш Львів» та «Наші Чернівці». Екскурсовод із багаторічним стажем, співвласник екскурсійної студії, ведучий програми «Хронограф» на радіо на одній з львівських FM-станцій.

На сто відсотків. «Євро» не є катастрофою для Львова. Щороку на початку травня ми маємо великі вихідні, які збігаються з польськими. Тисячі людей їдуть до Львова зі сходу, тисячі - з заходу. Під час «Євро» ми матимемо приблизно на 30% більше людей, ніж маємо щороку на ці травневі вихідні. Не забувайте, що ми вітали приїзд Папи Римського, а тоді було разів у п'ять більше людей, аніж чекають на «Євро».

Жодної проблеми в цьому не бачу: ми спокійно переживемо чемпіонат. Врахуйте, що більшість після матчів одразу повертатиметься додому.

Міліція буде максимально коректна, львівська швидка допомога дасть собі раду, з мовою проблем не буде. Можливо, у Харкові чи Донецьку проблем із цим буде більше, бо в них немає кордону з Європою й менше досвіду таких масштабних святкувань.

Найбільші проблеми можуть виникнути з проживанням: жити є де, але ціни безсоромно завищені. І це не лише у Львові. В інших містах, де проходитимуть матчі, монополізують готельний бізнес і транспорт. На одному з каналів була інформація, що місце на розкладачці в київському Гідропарку коштуватиме сорок євро плюс п'ять доларів за туалет. У мене сльози навертаються.

Вони кажуть: «ми не можемо впливати, бо це приватний бізнес». Чому в Канаді, коли Ванкувер приймав Олімпіаду, влада змогла вплинути на бізнесменів? Там що, не приватний бізнес? Чому в Німеччині, Швейцарії влада може впливати на своїх бізнесменів. Коли хочеш вирішити проблему, шукаєш шляхи, коли не хочеш - причини, чому вона не може бути вирішена.

Лякає телевізор. Вони бачать колишнього прем'єр-міністра України в тюрмі, чують страшні розповіді про нашого президента, про порушення прав людини. Хоч як ми стараємось розвинути туризм у Львові, насправді місто має лише один шлях для прориву: якщо першою асоціацією зі словом «Україна» в іноземців стане не Чорнобиль, а Львів. Але за такої системи в'їзду в країну, за такої інфраструктури туристичні поїздки до України - це хіба що для мазохістів-екстремалів. Що, архітектура в нас гарна? Та у Празі теж непогана.

Жоден. Я вже чотири роки намагаюсь достукатись до медіа, пояснити журналістам, хто такі фанати футболу. Виникає враження, що вони ніколи не бачили їх наживо.

У тому річ, що не відрізняються. Вони дуже невибагливі. Я не хочу когось образити, але багатьом з них буде байдуже, де спати - на лавочці чи в готелі. Фанати - здебільшого, небагаті люди. Коли наші готелі виставляють захмарні ціни, вони розраховують не на тих, хто сидітиме у трибунах, а на тих, хто перебуватиме у скайбоксах (VIP-ложах). Світові компанії закуповують місця для своїх партнерів і працівників за принципом «усе включено». Компанії, які продають скайбокси в Україні, говорили мені, що ті 5% квитків, що продаються у скайбокси, за вартістю дорівнюють вартості решти 95% квитків на матч. Тож, думаю, наші готельєри мріють, що всі ці люди користуватимуться саме їхніми послугами. Але вони не будуть! Бо вони абсолютно справедливо не розуміють, чому їм потрібно заплатити за номер більше, ніж у Лондоні.

Ось вам приклад, як іноземці реагують на зависокі ціни в Україні. Шведи хочуть поїздами завезти своїх фанатів до Києва й увечері забрати назад. Думаю, жлобів в Україні треба лікувати розпеченим залізом.

Про стандарти якості я взагалі мовчу. Звідки взялись зірки на наших готелях? У Львові автобусів, яким менше, ніж п'ять років, майже немає. Є гіди, але чи готові вони, наприклад, працювати з пивними фанатами, яким архітектура не дуже потрібна?

Для мене «Євро» не є важливим, я хочу його пережити. Для мене важливіше те, яка інформація йтиме про місто після чемпіонату. Адже насправді ті, хто хотів би приїхати до Львова, приїдуть за кілька місяців після чемпіонату. Ось про цих людей ми повинні думати! А наші жлоби хочуть заробити вже й одразу, швидко взяти гроші і втекти, не думаючи про жодну перспективу.

Зараз при кільцевій дорозі Львова немає жодного кемпінгу. Я півроку того розмовляв з бізнесменом, який не знав, що робити з кількома гектарами землі неподалік від стадіону. Я думав, він жартує: вже зроблена дорога, залишається провести електрику й воду - і все, вкладати багато грошей у цю справу не потрібно.

Якщо говорити про Україну - найкраще. Та якщо порівнювати з Європою, то нам іще працювати й працювати в цьому напрямку. Та й вихованням львів'янина треба займатись, щоб місцевий туризм не був для нього чужим і не проходив повз нього. Львів повинен бути, передусім, для львів'ян, а вже потім - для туристів. Тільки тоді, коли мешканці міста почнуть займатися власними будинками, подвір'ями, де бігають їхні діти, тоді й ситуація з туризмом покращиться.

Лесь Подерв'янський написав: «Я під час «Євро» поїду до Полтавської області, де «Євро» не буде». Ті львів'яни, хто зможе, поїдуть, а хто не зможе, ті якось переживуть. Маршрут фанів насправді суттєво не заважатиме: аеропорт - стадіон - вокзал. Дехто буде в центрі горланити й витанцьовувати, але мешканцям центру до цього також не звикати.

Ні, Степан Бандера однозначно не те, що ми шукали. Декілька разів у міській раді збирали людей, які «варяться» в цій справі, для мозкового штурму з цього питання. Але в останній час вже не збирають. Постала проблема, на кого орієнтуватись більше. Якщо на пострадянські країни, то статус культурної та гастрономічної столиці був би виграшним. Якщо на Європу, там уже є свої класичні «столиці», тож Львів мав би стати чимось новим, щоб зацікавити тамтешніх туристів.

Для теперішніх депутатів міської ради, які зараз при владі в нашому місті, найкращим показником пошани до Бандери було б те, щоб вулиця імені Степана Бандери була б найкращою за якістю бруківки, відремонтованих будинків, каналізації, за чистотою й освітленням. Щоб мешканці та гості Львова, проїхавши цією вулицею, думали: «Це ж як потрібно любити своїх героїв щоб так зробити вулицю!»

Коли я викладав іноземцям у літній школі Українського католицького університету українську мову та історію, робив такий експеримент: називав їм якесь місто, а вони мені - першу асоціацію, з ним пов'язану. Париж, Лондон, Рим - усе стандартно і зрозуміло: Ейфелева вежа, Біґ Бен, мода... Коли я називаю Львів, западає тиша. Надто цікава реакція в іноземців, які не мають українського коріння. Вони говорять, що Львів - це «інша Європа», але «іншу» кожен розуміє по-різному. Найбільший шок для них - те, що тут, за колишньою залізною завісою, є таке європейське місто. Дивує не сама архітектура, а те, що вона тут є. Коли іноземець уперше приїжджає до Львова, він очікує побачити ведмедя з балалайкою.

Розробляємо три нових тури. Сьогодні, наприклад, я випробовував перший маршрут - велосипедний. На власній шкурі відчув, що велодоріжки у Львові поки що геть не пристосовані до використання. Тур буде у формі квесту - людина сама може прокласти собі шлях. Про інші розповідати було б передчасно, але концепція одного з них пов'язана з дуже нетрадиційним поглядом на КДБ.

Я маю мрію - хоча бачу, що мені її так і не вдасться реалізувати, - побачити над Львовом повітряну кулю. Я знаю місце, де її можна запускати, але мені пояснили, що з нашими вітрами це практично нереально.

Зовнішній вигляд чіпати би не став. Ліквідував би жеки. Я знаю історію їхнього створення: вони з'явились у Львові 1944 року як місце працевлаштування асоціальних елементів та людей, котрі мали шпигувати за мешканцями. До того часу в них не було потреби, адже кожен мав свій будинок і доглядав його. Я вважаю, що мертвого гірчичниками не лікують. Навіть ті жеки, які працюють добре, слід ліквідувати. Тоді львів'яни гуртуватимуться спочатку навколо свого будинку, потім - двору, вулиці, а далі - й до країни доберуться. Нам дуже потрібна самоорганізація.

Річці я дав би спокій. Гарно придумали в парку «Софіївка» в Умані: з одного боку запливаєш, з іншого випливаєш, усе бачиш, і нікому це не заважає. Такий варіант був би можливий у Львові. Шкода, що в нас немає відкритої ріки.