До президентських виборів у перший понеділок грудня 2008-го залишається уже кількома днями менше, ніж рік і 10 місяців. І якщо передвиборча кампанія буде й далі мчати такими темпами, то до часу виборів половина населення, що має право голосу, ризикує просто з'їхати з глузду.

Не новина, що переважна частина американських виборців, котрих більш-менш цікавлять питання політики, доволі болісно реагують на персону, котра наразі очолює країну. І той факт, що ця персона її очолює, пояснюють ледь не астрологічними примхами природи.

Що було? або "Феномен Буша"-2004

Перемогу Джорджа Буша на виборах 2004-го, котра визначила долю Сполучених Штатів ще на 4 роки, аналітики назвали феноменальною. І кинулися аналізувати усе, що під руку потрапляло, аби цей феномен хоча б чимось пояснити.

Реакція прихильників головного опонента Буша, демократа Джона Керрі, у ніч виборів була яскраво-наочною. Тільки в одному флоридському містечку Бока-Ратон 30 про-керрівських виборців звернулися до лікарів за терміновою медичною допомогою. Один із них зізнався, що за всеньке довге життя йому ще жодного разу не було так погано.

Сам Джон Керрі у відчаї кинув тоді фразу, котру, мабуть, проказали про себе мільйони свідомих громадян як в Америці, так у всьому світі: "Не можу повірити, що програю цьому ідіотові".

Після інавгурації Буша тисячі розчарованих американців кинулися до сайту канадського посольства, аби з'ясувати свої шанси якомога швидше залишити Сполучені Штати Америки і отримати канадське громадянство. До моменту оголошення результатів виборів сайт щодня відвідували 20 тисяч американських Інтернет-користувачів! Після цього - їх кількість зросла вшестеро... Громадяни Канади намагалися допомогти, чим могли - жартівники створили сайт із назвою "Одружися з американкою - врятуй її від Буша". Американці, будучи на той момент менш схильними до жартів, цілком серйозно розміщували там свої анкети.

У мережі поширилися ролики, у котрих американські пенсіонери, діти, науковці, лікарі і тварини просили у світу пробачення за тупість 59 мільйонів їхніх співвітчизників, котрі віддали свої голоси за Буша. Кишенькові собачки з екранів запевняли, що якби чихуа-хуа мали право голосу, то президентом став би Керрі.

Їх розчарування можна зрозуміти, якщо згадати свої емоції у момент призначення пана Януковича прем'єр-міністром. Із поправкою хіба на те, що Януковича як-не-як призначили, чи то пак - "підтримали кандидатуру" у парламенті, Буша ж американці обрали власноручно. Тим не менше, "феномен" таки вступив у свої президентські права і цьому вже не можна нічим зарадити.

Марно аналітики намагалися пояснити, чи то пак, бодай зрозуміти самим, як людина, обділена інтелектом, не показуючи за попередні 4 роки свого президентства жодних істотних успіхів в економіці, втягнувши країну у ганебну війну і знизивши імідж своєї супер-держави до рівня плінтуса, домоглася переобрання на наступний строк. Нічого з тих намагань не вийшло. Хоча спроби були.

Як вважає редактор журналу "Тайм" Джеймс Келлі, Буш, які б діагнози йому не ставили і який би рівень примітивності йому не приписували, тим не менше залишився цілком послідовним у своїх словах і діях, хай навіть половина нації вважали їх хибними. Він зумів настояти на своєму стилі керування і ні на йоту не поступився світовій думці.

За визначенням одного з істориків, президент Рейган теж був "милим бовдуром", але це не завадило йому залишитися для історії одним із тих політиків, котрі викликали до себе чи не найбільшу повагу. Буш, можливо, навіть перевершив Рейгана у глибокому розумінні "загадкової американської душі", оскільки ставку свою зробив на ті споконвічні моральні цінності, котрі виявилися для більшості американців важливішими, ніж, наприклад, війна в Іраку та стан економіки - він наполягав на забороні одностатевих шлюбах та абортів.

Як би не було, перша декада нового тисячоліття уже записана в історію США як епоха Буша, і на це теж нема ради...

Як лягли карти або Хроніки перетасувань

Ще влітку 2005 року журналіст Боб Вудворд, репортер The Washington Post і лауреат Пулітцерівської премії, котрий на початку 70-х, формально кажучи, відправив у відставку президента Ніксона своїми статтями про Уотергейтський скандал, висловив свою чітку переконаність у тому, що у виборах 2008 року найяскравішим претендентом на крісло президента буде сенатор Хілларі Клінтон. Хоча, за підсумками опитувань, проведених наприкінці січня 2006-го, 51% виборців заявили, що абсолютно точно голосуватимуть проти її кандидатури.

У березні 2006 року в результаті опитувань, проведених на замовлення CBS та New York Times, було зафіксовано критично низький рівень популярності діючого президента за останні 50 років американської історії. На той час із понад тисячі опитаних тільки 31% висловився на підтримку Буша. А вже до травня його рейтинг упав до 29%. Господаря Білого дому, судячи з його реакції, це нітрохи не засмутило.

"Якби я звертав увагу на всілякі опитування, мені було б ніколи займатися своєю справою, - сказав він. - Я піднімався і опускався в опитуваннях, це просто частина життя. А моя справа - розповсюджувати свободу і захищати американський народ".

У подяку за свободу і захист на початку червня 34% опитаних університетом Куінніпіака американців назвали Буша найгіршим президентом за останні 60 років.

Цікавим фактом на цьому тлі є статистика про те, що за ті ж 60 років кількість питущих американців залишається практично на одному рівні (63% вживають алкоголь), але за останні роки пити американці стали значно більше. Якщо у 1996 нормою для питущого були приблизно три порції алкоголю на тиждень, станом на 2006 рік доза зросла до 4,5 порції. Очевидно, американцям стає усе важче дивитися на свою країну тверезими очима.

У вересні 2006 року The Sunday Times висловила припущення, що Хілларі Клінтон все ж залишиться в Сенаті і, не зважаючи на вперті переконування чоловіка Білла "піти у президенти", відмовиться від претензій на цей пост.

Натомість в кінці вересня про свою ймовірну участь у перегонах заявив єдиний чорношкірий сенатор у Конгресі США, представник Демократичної партії від штату Іллінойс, Барак Обама. Йому 45 років, він юрист за освітою, закінчив Гарвардський університет. Відомий у США як політик-центрист, котрий активно виступає на захист прав людини і проти війни в Іраку.

На початку листопада у ряді міст штатів Каліфорнія, Іллінойс та Вісконсин прокотилася потужна хвиля невдоволення політикою Буша. Люди висловлювали навіть думки про доцільність проведення муніципальних референдумів у питанні про імпічмент діючому президентові. Майор міста Берклі (Каліфорнія) Том Гейтс тоді заявив, що, на його думку, адміністрація Буша-Чейні розтоптала американську конституцію. Але до практичних дій у протестуючих руки так і не дійшли, тим більше, що муніципальні референдуми не мають юридичної сили, а подібні виступи мали більше символічний характер.

Повний розгром республіканців 7 листопада на виборах до американського парламенту застартував процес висунення претендентів на пост президента. Для повної перемоги демократам бракувало лише найвищої посади у державі. Переобрання Хілларі Клінтон до Сенату від штату Нью-Йорк вивело її на рівень фаворитки демократичної партії і дало потужний імпульс до того, аби все-таки послухатися чоловіка і спробувати "піти" на вибори. Хоч на той час вона сказала, що остаточного рішення наразі не прийняла. Її рейтинг станом на листопад 2006 р. становив 38%. Барак Обама відставав від неї на 11 пунктів.

Представником республіканської партії, котрий за показниками на той час обходив їх обох, був колишній мер міста Нью-Йорк 62-річний Рудольф Джуліані, позначка популярності котрого сягала 49%.

Далі у списку популярності серед ймовірних претендентів на крісло у Білому домі свої місця зайняли держсекретар Кондоліза Райс, котра вперто відхилила усяку можливість своєї участі у виборах, і сенатор Арізони 70-річний Джон МакКейн.

Як підсумок 2006 року, рейтинг американських політичних симпатій у грудні виглядав таким чином: Джуліані підтримували 64,2% респондентів, Обаму - 58,8% і Маккейна - 57,7%.

При цьому державний секретар США Кондоліза Райс зайняла четверте місце з 56,1%, Клінтон - дев'яте, а голова Білого дому опинився на 15-му місці з 43,8%.

Хто в колоді?

У подальші місяці до списку додалися ще кілька імен і сьогодні перелік політиків із високими рейтингами, котрі остаточно зголоситися вступити у передвиборні перегони, такий:

Кріс Додд

Додд відомий своїми ліберальними поглядами, а також тісними зв'язками з впливовими американськими профспілками і голівудськими "зірками". У 1995-1997 роки був головою Національного комітету Демократичної партії. Окрім ліберальних поглядів, відомий і своїм холодним розумом, а також прагматизмом. Крім усього іншого, Доде виступає за нормалізацію відносин США і Куби. В лавах Демократичної партії у нього є впливові недоброзичливці.

Хілларі Клінтон

Колишня перша леді США Хілларі Клінтон має великий досвід державної діяльності. Раніше вона була призначена Біллом Клінтоном відповідальною за реформу системи охорони здоров'я США. Після обрання в Сенат Хілларі увійшла до складу впливового комітету з військової служби. Спочатку її сприймали як лідера "ліберальних" демократів (це могло поховати її шанси на президентство, оскільки американці не голосують за надто ліберальних політиків), проте згодом вона змістилася ближче до центру. Цікаво, що сім'я Хілларі завжди підтримувала Республіканську партію. Сама ж Клінтон традиційно викликає роздратування у республіканців - останніми роками консервативні автори опублікували декілька книг, в яких піддавали Хілларі Клінтон жорсткій критиці.

Барак Обама

Сенатор від штату Іллінойс Барак Обама є "новою зіркою" Демократичної партії. Батько Обами - вихідець з Кенії, мати - біла американка (у 2006 році Обама відвідав батьківщину предків, що викликало бурхливий інтерес у світових ЗМІ). Єдиний чорношкірий американець, що входить до складу Сенату. У 2004 році Обама виголосив промову на з'їзді Демократичної Партії, що вважається великою честю і свідоцтвом його популярності в партії. Крім усього іншого, Обама має щонайтісніші зв'язки з профспілками.

 У 2005 році Обама відвідав Росію, Україну та Азербайджан - він перевіряв процес реалізації програми "Нанна-Лугара" (передбачає надання допомоги пострадянським державам у ліквідації запасів зброї масового знищення). У 2005 році журнал Time назвав Обаму серед впливовіших людей світу, британський журнал New Statement зарахував його до десятка осіб "здатних вразити світ". Він є автором кількох книг.

Джозеф Байден

Сенатор від штату Делавер, Байден є ветераном Сенату. Він дуже часто виступає як коментатор у засобах масової інформації. Дослідники і журналісти стверджують, що він володіє своєрідним інстинктом уловлювання настроїв середнього класу. Останніми роками він проявив себе як активний опонент Буша. Входить до складу сенатського Комітету зі зовнішніх зв'язків і постійно атакує зовнішню політику США. Однією з проблем Байдена є його рідний Делавер: це маленький і небагатий штат - спираючись лише на місцевих прихильників, буде складно зібрати достатньо засобів на кампанію.

Том Вілсек

Майбутнього губернатора Айови Тома Вілсека батьки - імен яких ніхто не знає - відразу після народження віддали у притулок. На першому році життя його всиновили. За традицією, саме в Айові проходять перші з праймеріз (партійних виборів), на яких називаються імена претендентів на Білий Дім. Вілсек успішно керує штатом, проводячи реформи на користь середнього класу. Він є давнім критиком того, що діється в коридорах влади Вашингтона.

Джон Едвардс

Колишній кандидат у віце-президенти США на виборах 2004 року, колишній сенатор від штату Північна Кароліна Джон Едвардс нині створив Центр досліджень бідності, праці й можливостей при Університеті Північної Кароліни, він займається суспільною діяльністю і консультує різні комерційні структури (до приходу в політику Едвардс був відомим адвокатом). Едвардс має цікаву біографію - наприклад, він став першим представником своєї сім'ї, хто здобув вищу освіту. Проте під час президентської кампанії 2004 року він виступив невдало. Крім того, він традиційно спирається на підтримку юристів, що може дратувати американців.

Том Танкредо

Конгресмен-республіканець від штату Колорадо, відомий своєю жорсткою позицією стосовно нелегальної імміграції. Том Танкредо сам себе називає "правим релігійним республіканцем", останніми роками він є фаворитом частини республіканців. Став відомий за межами свого виборчого округу порівняно недавно. Одним з реальних досягнень Танкредо є будівництво захисної стіни уздовж межі з Мексикою - відповідний закон, що викликав вельми неоднозначну реакцію американської громадськості, недавно підписав Джордж Буш. Танкредо був автором цього закону.

Сем Браунбек

Сенатор-республіканець від штату Канзас Браунбhек, що сам себе характеризує як "фінансовий і соціальний консерватор", здобув широку популярність, коли публічно виступив проти недавнього рішення Джорджа Буша відправити до Іраку додаткові 20 тисяч військовослужбовців. Оголошуючи про свій намір балотуватися на пост президента США, Браунбек заявив: "Ми повинні виграти, щоб повернути наші війська додому. Давайте разом розробимо нову стратегію війни. Нам потрібна єдність тут, щоб перемогти там".

Рудольф Джуліані

Колишній мер Нью-Йорку. Він власне був мером на момент трагічних подій 11 вересня і своїми рішучим діям після терактів заслужив залізобетонний авторитет лідера. Зараховує себе до поміркованих політиків. Він виступає за регулювання продажу зброї і захищає право жінок на аборти, що йде в розріз з консервативною політичною платформою Республіканської партії. Джуліані вважається одним з найпопулярніших політиків США завдяки своїм заслугам у боротьбі з кримінальною злочинністю в найбільшому місті країни.

Мітт Ромні

Колишній губернатор американського штату Массачусетс, республіканець і мормон. Якщо Ромні виграє, то стане першим президентом-мормоном в історії країни. "Прийшов час для оновлень і трансформацій у Вашингтоні. Наша країна потребує цього. Це те, чого жадає наш народ", - мовиться в доповіді Ромні.

Джон МакКейн

Сенатор-республіканець від штату Арізона, ветеран війни у В'єтнамі, що провів у полоні шість років. Противник дозволу на абортів, обмеження прав на володіння зброєю, прихильник використання страти і розвитку протиракетної оборони. В той же час у власній партії МакКейн має суперечливу репутацію: він неодноразово виступав з ініціативами, що йдуть врозріз з генеральною лінією республіканців. МакКейн відомий як прихильник реформи законодавства, покликаної зробити виборчі кампанії прозорішими, він веде скоріше демократичну за духом кампанію за заборону тортур в американських в'язницях. Маккейн - один з небагатьох сенаторів-республіканців, що виступили проти конституційної заборони на одностатеві шлюби і за федеральне фінансування програм з дослідженню стовбурових клітин.

Данкен Хантер

Конгресмен-республіканець. Цей консервативний політик-ветеран заявив, що його головним гаслом у передвиборчій кампанії стане боротьба з несправедливою торговою практикою, а також з нелегальною імміграцією. Під такою практикою він має на увазі "несправедливу" торгівлю зі США деяких країн, перш за все, Китаю.

Білл Річардсон

Губернатор штату Нью-Мексико, демократ. Річардсон має великий політичний досвід - з 1983 року по 1997 рік він був членом палати представників Конгресу США, потім був постійним представником США в ООН, а пізніше займав пост міністра енергетики в адміністрації Біла Клінтона. Сильною стороною Річардсона вважається хороше знання зовнішньої політики країни, яка повинна стати важливим пунктом президентської гонки.

Позолоти ручку або Скільки ж це коштує?

Взяти участь у виборах - задоволення, виявляється, не дешеве. Голова Федеративної виборчої комісії Майк Тонер зізнався, що, за попередніми розрахунками, загальна вартість виборів легко перескочить за 1 мільярд доларів. Для того, аби кандидата сприймали більш-менш серйозно, він мусить внести у передвиборну скарбницю щонайменше $100 мільйонів.

"Можете це назвати внеском за право участі", - сказав Тонер.

Американська фінансова система виборів, котра дозволяла відстежувати і обмежувати передвиборні витрати кандидатів, за словами журналістів, зазнала повного краху. Ніхто з кандидатів уже не вдається до підтримки відкритих державних фондів, де передбачено суворе лімітування. Більшість політиків "розкручуватимуть" себе за рахунок приватних внесків. Настав час голівудським зіркам та великим корпораціям відкривати гаманці на підтримку своїх симпатій. Ця тенденція чітко проявилася уже на попередніх президентських виборах.

Актрисі Елізабет Тейлор, наприклад, подобається, як вона висловилося, "манера думок" Хілларі Клінтон, за що зірка внесла у передвиборчий фонд своєї фаворитки 100 тисяч доларів.

Стівен Спілберг, котрий досі підтримував ту ж Клінтон, зрадив своїм уподобанням. Він та його компаньйони цього разу подалися підтримувати Обаму. Вони провели прийом для збору фінансових коштів на користь цього політика за участю 700 запрошених осіб, кожному з котрих довелося внести до фонду Обами по 2,3 тисячі доларів.

Що є, що буде? або На сто п'ятнадцять бабка ворожила...

Відомо вже 115 прізвищ претендентів, котрим кортить крісло у Білому Домі. Але політичні вподобання американців у новому тисячолітті перейшли на якісно інший рівень і стали стихійним явищем. Зазвичай, беручи до уваги консерватизм мас та переважну прихильність виборців до усталених та вивірених десятиліттями традицій, американці обирали президентами білих одружених чоловіків, бажано одружених один раз, належних до протестантства (винятком був хіба що Кеннеді).

Наприкінці лютого цього року службою Геллапа було проведено дослідження, метою якого було з'ясування, наскільки американці нині готові віддати свої голоси за "нетипового" кандидата у президенти.

Як виявилося, 95% громадян США нині готові проголосувати за католика, 94% - за чорношкірого кандидата, 92% - за єврея, 88% - за жінку, 87% - за вихідця з Латинської Америки, 72% - за мормона.

67% американців готові віддати голос за кандидата, одруженого втретє, - раніше президенти США мали за плечима, максимум два шлюби, більшість господарів Білого Дому були однолюбами. Нині один з кандидатів Республіканської партії Рудольф Джуліані одружений вже втретє.

57% громадян США готові підтримати кандидата у віці 72-х років і старшого. Річ у тому, що середній вік президента США при вступі на посаду - 55 років 2 місяці і 26 днів. Нинішній господар Білого Дому Джордж Буш став головою країни в 54-річному віці, його попередник Білл Клінтон - у 46 років. Наймолодшим президентом був Теодор Рузвельт - 42 роки і 10 місяців, найстаршим - Рональд Рейган, який отримав владу у віці 69-ти років і 11 місяців. Нинішній кандидат-республіканець Джон Маккейн, у разі перемоги на виборах, переїде до Білого Дому у віці 72-х років.

55% американців готові підтримати кандидата в президенти - гомосексуаліста, а 45% - атеїста.

Одним словом, Америка готова на все. І, судячи з усього, "нетипові" риси кандидатів на найвищий державний пост, не матимуть для виборців якогось суттєвого значення.

Якби вибори відбулися у березні цього року, президентом однозначно став би Джуліані. На сьогодні він є незаперечним лідером у перегонах - 39% виборців подарували б йому свої голоси. За МакКейна проголосували б 24%, а за Хілларі Клінтон - лише 12%.

Але вибори не завтра й американці ще мають достатньо часу, аби ще не раз перетасувати цю колоду.