Інтерв’ю з норвезькими керівниками проливає світло на «темні» угоди України, укладені в 2011 році, коли бурові вишки, продані норвезькими компаніями невідомим особам, були перепродані українській державній компанії на основі офіційних тендерів за значно завищеними цінами.

Українське Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», яке займається розробкою родовищ нафти і газу в українському секторі Чорного і Азовського морів, до 2010 року було незначним і практично збитковим підприємством. У 2011 році «Чорноморнафтогаз» стало, абсолютно несподівано, одним з найбільших інвесторів у паливно-енергетичний комплекс України. Кількість витрат ЧМНГ на закупівлю нових бурових вишок і суден-постачальників зросла до 950 млн. дол. США. Основна частина контрактів була укладена з норвезькими компаніями. Витрати ЧМНГ покривалися українським національним газовим оператором НАК «Нафтогаз України», засновником «Чорноморнафтогазу».
Діяльність «Нафтогазу України» дотується державою. Таким чином, виникають серйозні підозри у тому, що фінансові витрати ЧМНГ мотивовані не проведенням розробки багатств чорноморського шельфу, а прагненням окремих осіб перекачати сотні мільйонів доларів з державної скарбниці.
Esa Ikäheimonen – головний фінансовий керівник другої за величиною в світі шельфової бурильної компанії Norway Seadrill – підтвердив у своєму інтерв’ю кореспондентові Business new Europe (bne), що в квітні 2011 року Seadrill продала свою бурову вишку West Juno британської компанії Highway Investment Processing за 248,5 млн. дол. США. Придбавши у Seadrill зазначену бурову установку за 248,5 млн. дол. США, Highway Investment Processing одночасно взяла участь у тендері з продажу ЧМНГ бурової вишки з аналогічними технічними характеристиками. Highway Investment Processing перемогла в тендері «Чорноморнафтогазу», продавши цю ж установку за суму близько 400 млн. дол. США.
Про цю операцію стало відомо майже рік тому, а в жовтні 2011 року була проведена друга подібна операція. Хвиля скандалів прокотилася по Україні, змусивши урядових чиновників і керівників державних компаній виступити в радіо- і телеефірі зі спростуванням заяв про їхню участь в даних угодах. Проте їхнє виправдання не справило належного ефекту. Незважаючи на галас в Україні, норвезька преса не надала даній події жодного значення, хоча її учасниками були місцеві герої із Seadrill. Ринкова капіталізація даної компанії складає 17 млрд. дол. США, а її власником є танкерний король John Fredriksen, голова ради директорів Seadrill, найбагатша людина в Норвегії.
«Це для мене цілковита несподіванка», – говорить Esa Ikäheimonen про перепродаж «Чорноморнафтогазу» нафтової вишки Seadrill за 400 млн. дол. США. «Ви говорите мені, що уряд України, який проводив тендер на закупівлю нафтової вишки, став кінцевим власником нафтової вишки Seadrill, заплативши за неї 400 млн. дол. США?». Esa Ikäheimonen називає суму в 400 млн. дол. США «смішною». Одночасно він стверджує, що до сьогоднішнього моменту керівництво Seadrill нічого не знало про скандал в Україні.
На запитання, чому Seadrill сама не брала участь безпосередньо в українському тендері, що теоретично могло принести компанії за ту ж нафтову вишку додаткові 150 млн. дол. США, Esa Ikäheimonen відповів: «Ми ніколи не чули про подібний тендер. Якби я знав про його проведення то, звичайно ж, зацікавився б цією пропозицією. Однак той факт, що хтось платить 400 млн. дол. США за щось, що не коштує цих грошей, викликає певну підозру».
Esa Ikäheimonen каже, що Seadrill безпосередньо взаємодіяла з представниками Highway Investment. З його слів, люди з Highway Investment Processing були «громадянами Великої Британії», але він не може назвати їхніх імен, бо не зустрічався з ними особисто. Esa Ikäheimonen стверджує, що в цій угоді з боку України не брали участі ні державні чиновники, ні керівники державних компаній. Проте керівництво Seadrill не розкриває ні бенефіціарів цієї угоди, ні представників Highway Investment. «Те, що згодом сталося з буровою вишкою – не наша справа», – заявляє Esa Ikäheimonen.
Jan Olaf Osthus, співробітник Seadrill, який безпосередньо відповідав за продаж нафтової вишки, розповів кореспондентові, що інформація про те, що нафтова вишка буде розміщена в Україні була «відома» на момент здійснення операції, а сторона, яка стояла за Highway Investment, була з «енергетичного бізнесу». Однак, J.Osthus не може назвати імена цих людей.
Esa Ikäheimonen стверджує, що Seadrill, як посередник, продав нафтову вишку за «хорошою ринковою ціною». З його слів, ціна виробника даного комплексу становить 230 млн. дол. США. Він також заявляє, що керівництво компанії «залишилося задоволеним проведеною транзакцією», отримавши на рахунок Seadrill 23 млн. дол. США.
Згідно із твердженням аналітиків, Seadrill дійсно отримала дуже хорошу ціну за свою бурову вишку. Але концепція ринкової ціни досить заплутана на неліквідному ринку самопідйомних пересувних бурових установок з висувними опорами-ногами, призначеними для роботи в мілководних районах. Єдиною порівняльною угодою в 2012 році було ще одне спірне придбання «Чорноморнафтогазом» норвезької бурової вишки, мова про яку піде нижче. «Навіть через рік, з деякими покращеннями на ринку, я все ще вважаю, що це досить велика сума,» – говорить Kjetil Garstad, представник Arctic Securities, про продаж Seadrill своєї нафтової вишки.

Фальсифікований тендер на нафтову вишку
Українські засоби масової інформації стверджують, що тендер ЧМНГ був сфальсифікований. Різниця між тендерними пропозиціями становила 10 млн. дол. США. Згідно з українським законодавством, державні компанії проводять тендери з більш, ніж одним учасником і після закінчення торгів публікують їхні результати.
Більше того, британська компанія Highway Investment і новозеландська компанія Falcona Systems, які брали участь у торгах, були представлені в особі номінальних директорів Erik Vanagels і Stan Gorin. За результатами проведеного розслідування, було встановлено, що вищевказані компанії були об’єднані в єдину мережу, керовану дрібними латвійськими банками для відмивання грошей. Згідно з копією контракту, укладеного з ЧМНГ, що з’явився у пресі, Highway Investment має свій банківський рахунок у латвійському Trasta Komercbanka.
Компанії, які були представлені латвійськими проксі-директорами – Erik Vanagels і Stan Gorin – перебували під слідством у 2009 – 2011 роках у справі про несанкціоноване постачання українського озброєння в Південний Судан. Ці компанії були також причетні до корупційного скандалу навколо постачання до України вакцини від грипу. Однак, Esa Ikäheimonen стверджує, що Seadrill приділило «необхідну» увагу своїм покупцям, і що використання спеціальних схем ведення бізнесу – звичайна справа при веденні подібного роду операцій.
Seadrill оголосила про свою угоду 13 квітня, після того, як інформація про перемогу Highway Investment в українському тендері була опублікована в Інтернеті. Відповідно до звітів Seadrill, угода з Highway Investment була закрита тільки в третьому кварталі 2011 року.
Українська влада стверджує, що різниця в ціні Highway Investment і ЧМНГ пояснюється тим, що перед тим, як бурова вишка була транспортована в район Чорного моря, «Чорноморнафтогаз» придбало у Highway Investment додаткове обладнання та аксесуари для забезпечення її роботи. «Перше, ми провели тендер відповідно до усіх вимог, друге, ми не приховували той факт, що вартість платформи на заводі виробника становить 250 млн. дол. США. Ми придбали платформу з мінімальним обладнанням. Для забезпечення нормальної роботи установки на Чорному морі було потрібно додаткове обладнання», – пояснював в інтерв’ю на телебаченні в червні 2011 року Євген Бакулін, голова» Нафтогазу», засновника компанії ЧМНГ.
За словами Євгена Бакуліна, додаткове устаткування на суму 150 млн. дол. США було потрібно для забезпечення безпечної роботи бурової установки і запобігання таких аварій, як на нафтовій платформі Deepwater Horizon, що сталася в 2010 році в Мексиканській затоці.
Ні тендерна документація, ні контракт на нафтову вишку між ЧМНГ і Highway Investment, копія якого з’явилася в пресі, не містить інформації щодо додаткових витрат на обладнання для бурової установки.
«Це ненормальна ціна для додаткових частин і устаткування», – прокоментував Esa Ikäheimonen. З його слів, бурова установка була продана вже готовою до проведення бурильних робіт, а до цього вона вже бурила в Бірмі.
Esa Ikäheimonen (планує йти з Seadrill у другій половині 2012 року) написав у своєму електронному листі додаткові коментарі у цій справі: «на мою думку, наступна угода включала більше активів, ніж просто бурильну вишку».

Приховуючи Highway Investment
На запитання кореспондента норвезької газети DagensNaeringliv про діяльність Highway Investment, Guttorm Bentsen, відповідальний маклер за угоду норвезької компанії Platou – найбільшої в світі брокерської компанії – відповів: «Компанії, про яку ви говорите, не існує».
Коментуючи кореспонденту bne платіжні документи про транспортування бурових вишок, G.Bentsen пояснив різницю між 248.5 млн. дол. США за покупку нафтової вишки у Seadrill та тендерної ціною в 400 млн. дол. США: «Між ними є модернізація і транспортування нафтової вишки. Потім слід рахувати придбання вертольота, суден-постачальників і ще деякі речі. Коли ви додаєте все це, плюс витрати за роботу, ви отримуєте реальну суму».
Однак, угода стосовно судна-постачальника може скоріше додати, ніж знизити неясності навколо придбань ЧМНГ.
Відповідно до державної тендерної інформації України, в березні 2011 року ЧМНГ дійсно придбало судна постачання, але провело цю операцію не в рамках тендера на купівлю бурильної вишки, а окремими тендерами. В рамках тендеру, який відбувся наприкінці березня 2011 року, ЧМНГ закупило у британської компанії Verylux Company два буксири за 120 млн. дол. США і два судна доставки екіпажу за 34.7 млн. дол. США. Згідно з отриманою інформацією, Verylux Company зареєстрована за тією ж адресою у Великій Британії, що й Highway Investment, і має з нею однакові риси.
Два буксири – Petra Admiral і Petra Majestic – поставлені ЧМНГ по 60 млн. дол. США за кожен, були продані малазійським оператором Petra Perdana Berhad неназваному покупцеві за нерозкриту суму. Згідно з останніми корабельними записами, ці буксири належать «Чорноморнафтогазу». На запит про підтвердження або спростування даної інформації ні ЧМНГ, ні «Нафтогаз» не дали відповіді.
Згідно з інформацією, отриманою від суднобудівної компанії Labroy Marine, у 2007 році максимальна ціна замовлення на один буксир становила 45 млн. дол. США. Під час економічної кризи в 2009 році ціна знизилася на 50%. Martin Coombe, судновий брокер компанії Marcon International, у 2011 році встановив ціну на буксири подібного класу в розмірі 30 – 35 млн. дол. США за судно.
Два судна доставки екіпажу Ocheretay і Kalos Limen, які працюють в даний момент на ЧМНГ, були поставлені сінгапурським суднобудівним заводом Damen. Проте керівництво компанії відмовляється називати початкову ціну на судна. Капітан Tork Buckley, азіатський редактор Superyacht Report, стверджує, що приблизна сума за два судна подібного класу, залежно від оснащення, складає, максимум, 15 млн. дол. США. Відповідно до тендерної документації, ЧМНГ купило два судна доставки екіпажу через посередницьку фірму Verylux Company за 34.7 млн. дол. США.
Згідно з інформацією, отриманою від Platou, Bentsen, маклер, який займався операцією по буровій вишці West Juno спільно з московським брокером Platou Odd Arild Espedal, пішов з Platou в першому кварталі 2011 року з причин, не пов’язаних з цією операцією. О. Espedal відмовився розмовляти з кореспондентом bne у цій справі.

Стандартна процедура
У вересні – жовтні минулого року «Чорноморнафтогаз» провів тендер на купівлю другої самопідйомної бурової установки. Тендер на суму 398 млн. дол. США виграла дрібна латвійська суднобудівна компанія Riga Shipyard, яка ніколи не займалася будівництвом бурових вишок. Відповідно до фінансових звітів Riga Shipyard, оплата за контрактом, яка пройшла в останньому кварталі 2011 року, потроїла, порівняно з 2010 роком, річний оборот компанії.
Одночасно з проведеним в Україну тендером, у Норвегії невелика компанія Standard Drilling продала неназваній британської компанії бурову вишку, подібну до West Juno, яка перебувала ще на стадії будівництва в сінгапурської верфі Керреl. Про продаж бурової вишки було оголошено 1 вересня.
За твердженням голови відділу досліджень ринку акцій компанії Platou Anders Bergland, хоча британська компанія була оголошена безпосереднім покупцем, насправді Standard Drilling продав бурову вишку «якійсь українській компанії». Riglogix, провідний світовий банк даних флоту бурових установок, вказав ЧМНГ як нового власника бурової установки. Дочірня компанія Керреl «Каспійська суднобудівна верф», яка проводить збірку бурової вишки West Juno в Туреччині після її доставки в Босфор, також підтверджує кореспондентові bne, що друга бурова установка Керреl в Сінгапурі буде відправлена в 2012 році в район Чорного моря, вказуючи, таким чином, на бурову вишку Standard Drilling.
Зі слів Bergland, компанія Standard Drilling продала свою бурильну установку за 220 млн. дол. США. Рахунки компанії показують, що на цій угоді Standard Drilling заробила 37 млн. дол. США.
Martin Nes, глава компанії Standard Drilling, відмовився коментувати дану угоду, але підтвердив кореспонденту bne, що угоду з продажу бурової вишки супроводжував Guttorm Bentsen, колишній співробітник Platou, який покинув компанію на початку року. G.Bentsen відмовився говорити про цю справу.
Mark A. Jackson – глава Standard Drilling – на момент продажу бурової вишки раптово пішов з компанії в листопаді 2011 року. У лютому він був відданий під суд США за підкуп посадових осіб Нігерії, будучи керівником американської компанії Noble, сервіс-провайдера нафтових родовищ.
«Угода стосовно бурової установки не має нічого спільного з М.Jackson,» – наполягає Martin Nes у своєму інтерв’ю кореспонденту bne. Тим не менш, Jackson відмовляється прокоментувати кореспондентові bne дану угоду.
Іноземні інвестори продовжують розглядати Україну з підвищеною тривогою через відсутність прозорості ведення бізнесу. Тим часом, Норвегія є країною, де рівень корупції досить низький. Крім того, Норвегія займає шосте місце в міжнародному списку прозорості «Corruption Perceptions Index». Згідно з цим же списком, Україна перебуває на 152 місці. Але погані гроші можуть зашкодити хорошим компаніям, а українські угоди 2011 року можуть кинути тінь на добру репутацію Норвегії.
Graham Stack, Business New Europe, Осло, 19 квітня 2012