Днями країну ошелешила нова звістка: Юлію Тимошенко побили в тюрмі й силоміць возили в клініку. В будь-якій іншій країні побиття жінки, за яку на виборах президента голосувала половина громадян, мало б серйозні наслідки для влади. Але, схоже, громадяни України вирішили перевірити, чи можна стати щасливими так, щоб при цьому геть не користуватися мізками…
Втім, спочатку – про Тимошенко, потім – про мізки і де їх шукати.
Про побиття Тимошенко стало відомо з її листа, котрий опублікувала «Українська правда».
«…Приблизно біля 21.00 з тюремної камери, де я перебувала, вивели мою сусідку, а через деякий час після того до мене зайшли троє чоловіків кремезної статури. Вони підійшли до мого ліжка, накинули на мене простирадло та почали втрьох стягувати з ліжка, докладаючи грубу фізичну силу.
Від болю та відчаю я, як могла, почала захищатися та отримала через простирадло сильний удар кулаком в живіт, мені скрутили руки та ноги, підняли та потягнули в простирадлі на вулицю», – йдеться у листі Тимошенко.
За словами її адвоката, у лідера опозиції після «візиту» до лікарні лишилася величезна гематома на животі, синці на руках, бо їй викручували руки.
Загалом, те, що в Україні до в’язнів застосовують фізичну силу, ні для кого не секрет. В чому простодушно зізналася Пенітенціарна служба. Точніше, спочатку Пенітенціарна служба все заперечила – мовляв, не було ніякого застосування сили, просто пронесли на руках Тимошенко там, де вона йти не могла.
Згодом Прокуратура Харківської області попорпалася в законах, і з повним відчуттям власної правоти уточнила, мовляв, ну так, застосували фізичну силу, а що тут такого? Мовляв, мали право.
«Відповідно до закону, Кримінально-виконавчого кодексу, має право Пенітенціарна служба застосувати фізичний вплив: узяли на руки, віднесли в машину й доставили до лікарні”, – сказав прокурор на прес-конференції у вівторок у Харкові.
Щоправда, при цьому наявність синяків від того впливу заперечував, мовляв, бути такого не може. Одно слово, просто вражаюче своєю безпосередністю остолопство.
Однак депутати-бютівці цим вражаючим остолопством не перейнялися – і вирішили уточнити у Верховній Раді, на що саме має, а на що – не має права Пенітенціарна служба.
Відтак у вівторок БЮТ заблокував Верховну Раду – Литвин спромігся тільки на те, аби оголосити інформацію про обрання нового омбудсмена.
Схоже, до того, що БЮТ буде блокувати трибуну, в ПР були морально готові, навіть більше – добре підготовані. Вечірнього засідання Верховної Ради у вівторок так і не відбулося, однак влада придумала депутатам «цікаву забавку».
По телеканалу «Рада» пустили відео, на якому жінка, схожа на Тимошенко, бадьоро ходить по камері на височезних підборах, і дуже тепло зустрічається з чоловіком, схожим на адвоката Власенка.
В якийсь момент камера телеканалу “Рада” вивела трансляцію цього відео на маленькі екрани в ложі преси – аби й журналісти «пройнялися» побаченим.
Однак журналісти переймалися неохоче – вони швиденько дослідили, що це відео було поширене сайтом УНН, який, як нещодавно розкопали «Наші гроші», опосередковано належить радниці президента Януковича Ганні Герман.
Пізніше прес-служба «Батьківщини» заявила про те, що було зрозуміло і так – що це змонтоване відео, котре було показано для того, щоб відвернути увагу від побиття Тимошенко.
Виявилося, що влада готувала ще один подібний сюрприз – але вже для іншої аудиторії. У своєму листі для українських ЗМІ Тимошенко повідомила, що її співкамерницю під тиском змусили записати інтерв’ю для українських телеканалів “Інтер” та “Перший національний”, в якому жінка мусіла обмовляти Юлію Володимирівну. Однак чи то реакція журналістів, чи то коментарі інтернет-користувачів на кшталт «уже і сфальсифікувати нормально не можете» так вплинули, але наразі це інтерв’ю широкій громадськості не показали. Можливо, чекають слушного моменту – аби всі забули про те, яким чином це інтерв’ю «вибивали» з бідолашної жінки.
Однак, неозброєним оком помітно, що влада дуже рішучо налаштована на повне знищення Тимошенко, і розраховує, що громадяни країни реагуватимуть на це за вже звичним сценарієм – як люди, не обтяжені сірими звивинами.
Підстави для того, аби сподіватися на саме таку реакцію, у влади, звісно є, і їх чимало.
От вам невеличкий приклад. Журналісти одного з цілком патріотичних видань у соцмережі «Живий журнал» нещодавно поставили опитування – за кого голосувати на виборах. Мовляв, що у «Фронту змін», що у «Батьківщини», що у Кличка – всюди повно людей, котрі за гроші здатні “взять діньгами” і впустити до списків нових тушок, на кшталт Лозинського чи ще когось. І, що цікаво, в обговоренні до цього поста один з читачів запитує, мовляв, от ви така гарна газета, одна біда – в одному з останніх номерів була надто вже позитивна стаття про Королевську – мабуть, проплачена. Так, то була проплачена реклама – без жодного сорому чесно відповідають журналісти (хоч це добре). І далі анонімно хтось пояснює, мовляв, іншого способу заробити в газети немає взагалі. Відтак, прихована реклама і продажні матеріали, на думку журналістів патріотичного видання – єдиний шлях до порятунку.
Ще раз: журналісти нарікають на партії, котрі беруть гроші від «тушок», щоб вижити, скаржаться на недосконалість політиків, і буквально за пару хвилин чесно зізнаються, що самі вони теж беруть гроші від тушок – щоб вижити. Як казав герой одного з популярних анекдотів, де розум, де логіка?
Далі у цьому ж обговорюванні вдячний читач намагається втішити бідолашних журналістів, котрі, вочевидь, все ж таки задньою звивиною відчувають помилку в логічному ланцюжку:
«Я вважаю щоб вижити на ринку-де все українське щімлять такі методи виправдані.хай навіть так-зате ми маємо змогу читати нашу газету.
от наприклад я проти хабарництва.корупції.взяток.
але якшо цими методами в деяких випадках можна щось українське чи когось(кому щось загрожує)врятувати-то чому не скористатися і не обіграти систему її ж методами.» (Правопис оригіналу збережено – ред.).
Мабуть, не варто було б наводити так детально цю розмову, якби вона так чітко не окреслювала той розгардіяш, котрий твориться у головах моїх бідолашних патріотичних співвітчизників.
І найбільша біда їхня – нерозуміння суті тих слів, якими вони користуються. Не знаю, можливо, частка вини за це лежить на україномовній Вікіпедії, котра з доброго дива каже, що слово корупція походить від латинського corrumpere– псувати. Насправді латинське corrumpere означає не тільки «псування», а й «розбещення», «загнивання», «розтління», «гниття». Іншими словами, корупція – це насамперед душевне гниття, отрупіння заживо, якщо хочете – а вже потім – перекладання грошей з одних кишень в інші без достатніх на то підстав. І в основі корупції – не бажання легких грошей (хоча і це також), а зневажливе ставлення до слабшого – як до бидла, до більш-менш рівного – як до конкурента, до активного – як до потенційного ворога, який хоче дорватися до влади.
Древні греки не збрехали – насправді саме це явище – основа того, що зараз називають «корупція». І доки не буде в громадян поваги один до одного, до себе самого і до держави – доти жодні «правильні» політики нам не допоможуть.
А повага до себе – це якраз і є впевненість в тому, що ти можеш заробити гроші, не вдаючись до брехні і обману.

	Цибулька, а за дротом – могильник радіоактивних відходів. Оскільки сам могильник теж будувався з порушенням норм безпеки, то кілька сильних злив можуть його підтопити – і радіоактивна водичка потече не тільки на цибульку, а й в Карлівське водосховище (фото – http://pauluskp.livejournal.com)

Наступна біда – нерозуміння законів логіки. Якщо журналіст бере гроші за те, що обманює народ, то має, по-перше, зрозуміти, що він цим самим копає яму державі, по-друге – має зрозуміти, що політики, котрих він так заповзято лає, роблять точнісінько те ж саме, що і він. Журналіст вважає, що якщо раз обмане читача, то нічого страшного не станеться – а там ще раз, і ще раз, і вже взагалі забуває, з чого все почалося – і те ж саме робить політик…
І те, що «газета в іншому випадку не виживе» – зовсім не виправдання.
Щоб не бути голослівною, наведу приклад колись найпопулярнішої української газети – «За вільну Україну», котра в 90-х роках минулого століття мала мільйонний (!) тираж, але не мала грошей. Журналісти збиралися гуртом, їздили до Польщі «човникувати» – купували там дешеві товари, продавали в Україні – і на це жили самі, і утримували газету. Деякі мали ще свій бізнес в інших сферах – і таким чином могли собі дозволити таку розкіш, як писати те, що думають і говорити правду. Зверталися до громадян, бізнесменів, навіть держслужбовців – до тих, кому була не байдужа ця держава і цей народ. Щоправда, потім журналісти втратили пильність – і довірили долю газети «патріотам-депутатам», але то вже була зовсім інша історія.
Для нашої ж розмови важливим є саме той момент: громадяни повинні усвідомити, що на брехні, на грошах «тушок» можна вижити, купити собі додатковий «бутерброд» і не тільки бутерброд – залежно від масштабів проданої совісті і професійного вміння. Однак побудувати комфортну державу на зогнилій совісті – не вийде ніяк.
Так само і українські бізнесмени-середняки повинні зрозуміти: якщо вони хочуть жити в державі, в якій громадяни користуються розумом, а не зогнилою совістю, потрібно долучатися до розбудови саме такої держави, і не тільки думками, а й коштами – шукати ЗМІ, котрі вчать людей думати, і підтримувати їх матеріально. Інакше – доведеться жити в країні зазомбованих людей, котрі думають продиктованими з телевізора фразами, і підтримують тих, хто їм ці фрази диктує.
Є ще й інший момент: зогнила совість в поєднанні з талантом – штука небезпечна і навіть вибухова в прямому сенсі тих слів.
От вам приклад.
Біля Донецька розташований могильник радіоактивних відходів. Робили його ще за часів СРСР, зараз цю територію охороняють тільки кілька рядів іржавого дроту.
Неподалік – військовий полігон та ДП “Донецький казенний завод хімічних виробів”. У 2010 році на полігоні загорілися ящики з реактивними снарядами. Якби не мужність 172 пожежників – Донецьк мав всі шанси перетворитися на нову Прип’ять. Вибух на могильнику – то вам навіть не Фукусіма. На перезахоронення могильника потрібно 500 000 доларів. Що роблять мешканці Донецька? Садять біля самісінького могильника цибульку і картоплю – і голосують за людей, котрі витрачають 400 000 000 доларів на те, щоб побудувати біля могильника Донбас-Арену.
Зрозуміло, і громадяни, які сіють цибульку, і громадяни, які будують Донбас-Арену, впевнені, що вони – винятки для законів фізики, і раптом що – радіація персонально їх обійде десятою дорогою…
Втім, не все так зле.
Нехай хоч і поволі, однак деякі громадяни починають здогадуватися, що просто так заможне життя з неба не падає, потрібно діставати мізки з закутків – і братися до роботи. Нехай хоч і поодинокі блогери, але таки пишуть – що надто вже поведінка українського народу наразі схожа на стокгольмський синдром. Ще інші з деяким здивуванням зауважують, що мешканцям західних країн їхні права з неба не падали – кожне право громадян контролювати владу і жити на зароблені гроші виборювалося протестами, масовими акціями і навіть людськими жертвами.
Натомість значна частина урядовців західних країн мають хоч і дещо розмите, але доволі вагоме уявлення про те, чому не можна лишати без уваги країну, в якій зогнила совість керує потужним талантом.
Шкода, звичайно, що Єврокомісія і уряд США більше цікавляться долею України взагалі і Юлії Тимошенко зокрема, ніж українські громадяни. Однак у громадян ще є шанс таки дістати розум зі схованки, набратися сміливості – і почати ним користуватися. І будемо сподіватися, що це станеться ДО того, як зливи і вогонь почнуть добиратися до могильників та інших небезпечних місць, яких на території України таки не бракує...