Від редакції: «ЧіП» започатковує нову рубрику – «Вибори-2012».
У ній подаватимемо результати соціологічних опитувань, інтерв’ю з провідними політичними аналітиками, депутатами Верховної та місцевих рад. Заохочуємо читачів подавати власні опінії щодо обговорюваних проблем, ставити запитання нашим авторам та дописувачам, висловлювати свої рекомендації щодо поточних та перспективних проблем розвитку сучасної України.

В Україні відбувся неформальний старт виборчої кампанії. Керівник соціологічної служби «Рейтинг» – Олексій Антипович – розповів про шанси пройти до Верховної Ради мають провладні та опозиційні партії, про лідерів громадської підтримки, про впливи цих виборів на українське суспільство.

Олексій Антипович народився 1977 р. у Полтаві. 1999 р. закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю – «соціолог». В 2000 – 2007 рр. – керівник Українського центру вивчення громадської думки «Соціоінформ». З 2008 р. – керівник соціологічної групи «Рейтинг». Сфера наукових інтересів – соціологія, маркетинг, політологія.

Пане Олексію, до виборів – сім місяців, і можна сказати, що неофіційна виборча кампанія вже розпочалась. Якими є стартові диспозиції політичних сил?

Диспозиції були, великою мірою, визначені ще наприкінці минулого, 2011 р. року. Наші дослідження вже тоді фіксували номінальну, але, все-таки, першість у рейтингу електоральних симпатій українців партії «Батьківщина». Станом на березень 2012 р. ситуація не змінилася. За «Батьківщину» мали намір голосувати майже 20% тих, хто взяв би участь у голосуванні, за Партію регіонів – 18%.

Ми констатуємо припинення падіння особистого рейтингу Віктора Януковича: рівень його підтримки наразі зараз становить майже 20%.

Рейтинг «Фронту змін» є віддавна стабільним – близько 11%. Так само стабільним є особистий рейтинг довіри до лідера – Арсенія Яценюка.

На четвертому місці – Комуністична партія України з 7%.

Єдина партія, що демонструє стабільне зростання – «УДАР» Віталія Кличка. Її нинішній показник – 6,5% – є одним з найвищих і має тенденцію до зростання. Тут багато що залежить від самого Віталія – чи зможе він конвертувати свою спортивну популярність у політичну.

За рахунок чого влада й опозиція мають намір і реальну можливість збільшити свої електоральні показники?

Ми всі прекрасно розуміємо: що краще українцям живеться, то лояльніші вони до влади. Сьогодні, як і за всіх попередніх керівників держави, – Кучми, Ющенка, – ми бачимо ту саму, звичну картину. Після здобуття влади розпочинається нетривалий – від 6 до 9 місяців – «медовий місяць» влади, коли її рейтинг навіть зростає: відбувається так звана «мобілізація під переможця». Потім усе це валиться. В опозиції ситуація інша. Вона не впливає на економічну ситуацію в країні, й рівень її підтримки залежатиме від правильності навіть не гасел, а оцінок того, що відбувається в Україні. Крім того, виборці, прихильні до опозиції, потребують чіткого бачення того, що вона робитиме, якщо здобуде владу.

З іншого боку, не забуваймо, що влада в нас одна, а опозицій кілька. «Батьківщина», «УДАР», ВО «Свобода» – різні опозиції. Кожна матиме власні мессиджі, окремі електоральні поля.

У своїх останніх виступах Віктор Янукович дав багато соціальних обіцянок, зокрема, виплатити тисячу гривень кожному вкладникові Ощадбанку СРСР. Як впливатимуть такі обіцянки на рейтинг Партії регіонів, і чи є вони дієвим засобом для підвищення рейтингу?

На жаль, вони дієві. Хай там як, український виборець дивиться на політику, і владу зокрема, передусім, крізь призму власної кишені. «Вітіна тисяча» – продовження «Юлиної тисячі». Вона покращить рейтинг Януковича. Але згадаймо – роздавання грошей не гарантувало перемоги Тимошенко. Вона програла. Інша справа, що тепер таких виплат буде більше – якісь надбавки для пенсіонерів, пільги для підприємців. Усе це, в сукупності, може дати більший ефект. Але, знову ж таки, за негативної економічної ситуації в державі, тимчасові виплати, напевно, не зможуть істотно покращити ставлення до влади. До того ж, деякі українці давно ставляться до таких виплат утилітарно: гроші беруть, але голос за владу не віддають.

Вибори 2012 року пройдуть за змішаною системою. Боротьба на мажоритарних округах обіцяє бути запеклою. Хто матиме там більше шансів: той, хто підкуповуватиме виборців «гречкою» чи ідеологічні кандидати, які наголошуватимуть на необхідності змінити владу?

Безперечно, велика частина виборців надасть перевагу кандидатам, які займаються реальними справами в окрузі (роздають гречку, ремонтують школи), а не ідеологією. Та цього разу далеко не останнім чинником буде позиціонування «свій – чужий». Там, де більшість виборців налаштована проти чинної влади, опозиційний кандидат навіть без гречки матиме перевагу над тим, хто декларує лояльність до Партії регіонів.

За нашими дослідженнями, понад 40% українців готові віддати свій голос за кандидата-мажоритарника від об’єднаної опозиції. Близько 30% – за кандидата від влади. Загалом, понад 50% українців на цих виборах воліють проголосувати проти курсу Віктора Януковича. За цей курс – близько 20%. Отже, певну перевагу на цих виборах мають кандидати від опозиційних сил. Але реальна опозиційність кандидатів стане зрозумілою після виборів – чи не стануть вони «тушками», пішовши на співпрацю з тими, кого критикували під час кампанії.

Результати соціологічних опитувань, зокрема, й ваших, фіксують зниження рейтингу Партії регіонів на сході України. Як голосуватимуть виборці в цьому регіоні? Чи протестуватимуть проти влади, не прийшовши на дільниці, чи підтримають опозицію?

На Сході, зокрема, на Донбасі, після величезної підтримки ПР і Віктора Януковича, настало велике розчарування. Таке самісіньке розчарування спіткало й помаранчевих виборців, насамперед, західноукраїнських, після перемоги Віктора Ющенка 2004 року.

Але східноукраїнські виборці, розчарувавшись, не йдуть до інших політичних сил. Невелика частина «перетікала» до Компартії та «Сильної України» Сергія Тігіпка – колишнього сателіта ПР. Але до опозиційних сил переходить значно менше голосів.

Найбільше розчарованих поповнює лави так званих «противсіхів», себто, тих, хто або не підтримує жодну політичну силу, або відмовляється брати участь у виборах. Багато серед них таких, що не можуть визначитись, кого підтримати. В підсумку, більшість або не голосуватиме, або, за браком альтернативи, віддасть голос за ту саму Партію регіонів.

Згідно з новим законом про вибори народних депутатів, графи «не підтримую жодного кандидата» в бюлетені не передбачено. За нашим опитуванням, третина «противсіхів» – а їх в Україні 8% – проігнорує вибори. Майже половині з них «важко відповісти», отже, вони ще не визначились. І тільки кожен шостий «противсіх» уже обрав, за яку політичну силу хоче голосувати. Головним чином, це опозиційні сили: «УДАР», «Фронт змін», «Батьківщина». Тож, припускаю, що половина «противсіхів» України взагалі не прийде на дільниці, а інша половина розпорошиться між різними політсилами, здебільшого, опозиційними. Тих, що не прийдуть, буде більше на Сході, а тих, хто проголосує, на Заході.

Наскільки вагомим є відсоток тих, хто ще не визначився? Чи вдасться політичним партіям загітувати цих людей?

У лютому таких було 14%. Навіть якщо провести опитування за день до голосування, завжди буде певна частка тих, кому «важко відповісти». Є виборці, які приймають рішення в день голосування або – взагалі – в кабінці. Відповідно, точно спрогнозувати долю цих «важко відповісти» неможливо. Досвід показує, що вони доволі пропорційно розподіляються між усіма політичними силами.

Конституційний Суд розглядатиме подання щодо заборони одночасного балотування за списками і в мажоритарних округах. Наскільки зміниться ситуація, якщо суд ухвалить таке рішення?

Я не правник, але розумію, що одночасне балотування за списком і за мажоритаркою – це обман виборця. Вважаю, що цього бути не повинно.

Якщо таке рішення буде ухвалене, найбільший вплив воно справить на політичні сили, для яких це питання життя і смерті. Це Народна партія Литвина, «Свобода», «Громадянська позиція», а також – «Сильна Україна», якщо вона не зіллється з ПР. Лідерам та основній команді цих партій, що перебувають на межі або нижче від прохідного бар’єру, доведеться визначатись: іти на округ чи за списком.

Для Олега Тягнибока проведення «Свободи» до парламенту є принциповим питанням – це закріплення успіху та загальнонаціональне визнання партії. Для Володимира Литвина це питання перебування в парламенті. Уявімо, що спікер Верховної Ради кидає власну партію і йде на мажоритарний округ. Напевно, завдяки своєму статусу й популярності він таки здобуде перемогу на цьому окрузі, але як дивитимуться на це прихильники його партії? Те саме стосується й лідера «Громадянської позиції» – Анатолія Гриценка. Отже, таке рішення вплине і на формування списків, і на стратегію виборчої кампанії. Багато хто відмовиться від партійного бренду та прокладатиме шлях до ВР через мажоритарні округи.

Багато розмов точиться про об’єднання опозиції. Якщо це таки станеться, чи буде об’єднання ефективним для опозиційних сил? Якщо так, то в якому форматі воно може дати найбільший ефект?

Ми провели окреме дослідження щодо різноманітних форматів об’єднання: єдиний список, єдина команда. Перший висновок з отриманих результатів: жоден із досліджуваних варіантів не дає кумулятивного ефекту. Себто, похід партій на вибори поодинці дає вищий сукупний результат, аніж якби вони йшли єдиним списком.

Кумулятивний ефект був би можливим, якби спільний список склали «Батьківщина» та «Фронт змін», адже різниця між сумарним рейтингом цих двох партій та гіпотетичним рейтингом спільного списку становить 1%. Це в межах статистичної похибки, й за умови професійної агітаційної кампанії цей відсоток можна було б компенсувати.

Ключовою проблемою об’єднання в цьому форматі є трохи менша готовність до злиття з «Батьківщиною» прихильників «Фронту змін». Чверть їх не готова голосувати за спільний список. Натомість, серед прихильників «Батьківщини» цей варіант підтримали б 90%. Тож поки що це – найбільш перспективний формат об’єднання.

Результат у спільного списку «Батьківщини», «Фронту змін» і «Свободи» ще гірший. Проблема в радикальному іміджі партії «Свобода», який погано сприймається в Центральній Україні. На Заході рівень підтримки такого формату об’єднання вищий, на Півночі – такий самий, як у формату «Батьківщина» + «Фронт змін».

Що ж до «УДАРу», то вона безперечно перспективна, але поки що має доволі специфічний електорат. Це, здебільшого, молоді чоловіки, мешканці міст. Для них важливе, насамперед, прізвище Кличка. Старших людей і селян, які організовано ходять на вибори, серед прибічників партії «УДАР» замало. Отже, партію Кличка важко «доштукувати» до якоїсь іншої політсили. Цій партії треба придумати, як мобілізувати молодь, яка може прийти на вибори, а може й не прийти.

Об’єднання провладних партій також не дало б кумулятивного ефекту. Прихильники Партії регіонів підтримують об’єднання зі «Сильною Україною» та Народною партією, проте воно до вподоби лише двом третинам прихильників партії Тігіпка і половині – Литвина. Відтак, таке об’єднання принесе лише втрати.

Якщо спільний список «Батьківщини» і «Фронту змін» очолить Арсеній Яценюк, чи буде цей формат об’єднання більш прийнятним для виборців останнього?

Зрозуміло, що за відсутності Юлії Тимошенко першим номером списку об’єднаної опозиції мав би стати Арсеній Яценюк. Адже він є найпопулярнішим: Кличко і Яценюк мають найвищий рівень довіри й позитивного ставлення українців. Виборець Тимошенко розуміє, що Юлії Володимирівни, напевно, на цих виборах не буде, адже вона за ґратами, й до виборів її не випустять. Тому цей виборець потребує лідера й погоджується на Яценюка чи будь-кого іншого, аби лідер був. Натомість, виборець «Фронту змін» отримав би позитивний сигнал, і та чверть, що не готова голосувати за спільний список із «Батьківщиною», можливо, пристала б на цей варіант. Напевно, це подіє не на всіх, одначе втрати будуть компенсовані завдяки перетіканню виборців «Свободи», «Нашої України», «Громадянської позиції» та низки дрібних партій.

Багато активних користувачів соціальних мереж виступають за об’єднання «Громадянської позиції» та партії «УДАР». Наскільки це реально?

Це можливо. Нинішніх прихильників партії Кличка вистачає для подолання 5%-го бар’єру, але Анатолій Гриценко посилив би її власним електоратом та всеукраїнською партійною мережею, яка існує давніше, аніж мережа «УДАРу». Проблема у спроможності лідерів домовитись. Якщо про об’єднання списків «Батьківщини» і «Фронту змін» йдеться давно, і представники цих сил говорять, що перебувають на фінішній прямій, то розмови про об’єднання Кличка з Гриценком уже відгомоніли. Тому прогнозувати не беруся. Зараз будь-яке об’єднання, як ідея, сприймається виборцями позитивно, та на практиці спроба поєднати непоєднувані електорати може боляче вдарити по партіях.

Наскільки реальні шанси «Свободи» пройти до ВР?

Ця партія має стабільний рейтинг, близький до 5%. Шанси вищі за середні. Але проблема інша: крайній радикалізм, який час від часу демонструють окремі представники «Свободи», відштовхують частину електорату. З іншого боку, в частини суспільства є запит на радикалізм, тож це якоюсь мірою підтримує чи домобілізовує власний електорат, який у «Свободи» дуже твердий. Сьогодні найбільш упевнений виборець – це виборець «Свободи». Можливо, саме через таку прямолінійність і непохитність поглядів представників цієї партії. Та для подолання 5%-го бар’єру цього мало, треба працювати на розширення електорального поля, а для цього, напевно, необхідно бути більш поміркованими.

Попередні кампанії чітко засвідчили, що вибори поляризують Україну. Чи збережеться ця тенденція 2012 року?

Вже зараз, за сім місяців до виборів, ми бачимо поступове посилення цієї поляризації за національними маркерами: мовне питання, європейський / проросійський вибір тощо. Дедалі більше українців обирають однозначну підтримку або заперечення тієї чи іншої тези. На Заході ще більше підтримують українську мову, на Сході – надання російській статусу другої державної. На піку кампанії, звісно ж, цей процес посилиться: політики витягатимуть назовні речі, які поляризують суспільство. Не дай Бог – дійти до ситуації 2004 року, коли західні і східні українці дуже погано сприймали одні одних.

Назарій Заноз, Київ.
Спеціально для «Час і Події»