Два тижні тому я писав про об’єднавчі процеси в станах влади і опозиції, але тоді приклад об’єднання, точніше, злиття, продемонструвала, передусім, влада, вливши у Партію регіонів «Сильну Україну» Сергія Тігіпка і показавши це усій країні в прямій телетрансляції.

Тепер ось настала черга опозиції показати свою готовність і здатність об’єднуватися. Ключовою політико-організаційною подією кінця березня був з’їзд партії «Батьківщина», який відбувся 30 березня у Будинку вчителя (колишньому Будинку Центральної Ради».

Звернення лідерів до з’їзду

Прагнучи налаштувати своїх соратників на об’єднання, лідери «Батьківщини» та «Народної Самооборони» звернулися до них із спеціальними посланнями. Листа Юлії Тимошенко зачитав на з’їзді її заступник по партії – О.Турчинов.

У своєму зверненні Юлія Тимошенко позиціонувала себе своєрідним ангелом-хранителем не тільки партії чи опозиції у цілому, але і всієї України.

Про емоційну напругу та тривогу лідери БЮТ можна було здогадатися по перших, незвично сердечних та пафосних, рядках звернення до учасників з’їзду: «Вітаю Вас, мої побратими, друзі, соратники, колеги, мої рідні товариші по боротьбі!

Вітаю Вас – вільних і хоробрих людей, тих, хто не зігнувся, не зламався, не став на коліна, не умив і не опустив рук, тих, хто не збайдужів і не розчарувався. Тих, хто продовжує вірити в справжню демократичну, вільну і незалежну Україну!

Я вітаю Вас, дякую Вам і пишаюсь Вами!»

Цей проникливий аванс з нотками масового захвалювання своїх підлеглих і непідлеглих був незвичним хоча б тому, що Юлія Тимошенко завжди була беззаперечним лідером, з ухилом, м’яко кажучи, в авторитарність, і привчила усіх соратників слухатися себе без зайвих розмов і попередніх похвал.

Проте в умовах ув’язнення все міняється. З камери не віддаси безапеляційного наказу, соратники за ці місяці ув’язнення лідерки відчули уже певну свободу дій, тому навіть такому жорсткому керівникові партії, як пані Юлія, нині доводиться змінювати тон. Вона його й змінює.

Але зазначу наперед: можливо, їй варто бути стриманішою у словах, бо не мине й півроку, як деякі авансом названі «рідні» соратники за цей час можуть своїми діями так засмутити свого лідера і опозиційний електорат загалом, що пишатися ними, боюсь, не доведеться. Адже ще не вирішені головні гостро-конфліктні питання. Але про це трохи згодом.
Повернемося до листа Тимошенко.

	Такою воліють бачити Юлію Тимошенко її прибічники

У ньому вона порівнює комуністичну та нинішню влади і робить висновок про їхню неукраїнськість як спільну рису: «За кілька десятків кроків від нашого з’їзду – парк Тараса Шевченка. Ще якихось сорок років тому влада забороняла збиратися в ньому студентам. Бо та влада несамовито боялася українського настрою і українського духу. Сьогодні знову – навіть приїхати на з’їзд опозиційної партії – це вже не зовсім безпечно, бо це – виклик і це – знову боротьба. Боротьба за Україну. За незалежну, демократичну Україну, яку будуємо ми, а не вони.

Сьогодні патріотизм і любов до України для них – також майже злочин. Бо сьогоднішня, неукраїнська влада боїться людей, вільних духом, тих, хто близько до серця сприймає все українське, тих, у кого болить душа за нашу Батьківщину».
Прагнучи перекинути психологічний місток між собою та учасниками з’їзду, пані Юлія проголосила: «Сьогодні я не серед вас. Качанівська колонія не надсилає своїх делегатів на з’їзди. Але, любі мої, не треба сумувати. Бо навіть тут, за ґратами, я відчуваю Вас, чую стук ваших сердець, живу вашими побажаннями і надіями. Справжню свободу не спинити і не ув’язнити. Тому я все одно – з Вами!»

До речі, реагуючи на ці слова, делегати з’їзду символічно обрали Юлію Тимошенко до президії з’їзду і тим підтвердили її там присутність, хоча б і віртуальну.

Відкидаючи інші теми, лідер БЮТ заявила: «Є на сьогодні одна-єдина ідея, і одна-єдина стратегія, заради якої варто відкинути, відкласти в бік, на завтра всі інші теми та розмови.

Ця ідея, ця стратегія – єдність демократичних опозиційних сил України! Єдність негайна і безальтернативна».

Сподіваючись переконати усіх у цій вимозі, пані Юлія навела історичний приклад: «Наш з’їзд проходить у Будинку вчителя, в тому самому історичному приміщенні, в якому на початку ХХ століття збирався перший в історії Український уряд – Центральна Рада.

Центральна Рада встигла прийняти IV-й Універсал про незалежність України. Але проіснувала ця незалежна держава всього кілька днів. Чому так сталося?

Хіба мало було у Грушевського чи Винниченка патріотизму, хіба забракло їм людської мудрості та волі до незалежності? – Ні. В них було все. – У них було все, за винятком єдності. А без цього «будівельного матеріалу» такі речі, як незалежна і соборна Україна, не будуються.

Тому сьогодні я прошу і благаю Вас тільки про одне: ОБ’ЄДНУЙТЕСЯ!!!
Забудьте про всі різночитання, про амбіції, про вузькі партійні інтереси, про ідеологічні розбіжності. Закрийте їх на замок, подаруйте опонентам, загубіть, заховайте, викиньте – і забудьте, де вони лежать. Це найменше, що нам зараз потрібно. Це – товар, у якого вже закінчився термін придатності. Вони – не потрібні і не актуальні. Жодні найвищі амбіції, жодні найвірніші ідеології не варті найменшого шансу звільнити Україну від авторитарної нечисті та бандитського неуцтва, що зараз керують державою.

Сьогодні нам треба зберегти вільну Україну для наступних поколінь. І зробити це може тільки єдина і неподільна демократична опозиція».

Ще до обговорення виборчої стратегії партії на самому з’їзді, Юлія Тимошенко у листі категорично заявила: «Стратегія на парламентські вибори 2012 року у нас може бути тільки така: одна команда, один список, одна перемога!

Ми повинні облишити сьогодні всі розмови про похід на вибори різними колонами, щоб там, мовляв, уже в парламенті об’єднатися. Ні, не об’єднаємося, бо не дійдемо.

В Обухові, наприклад, вже спробували йти різними колонами, але що з того вийшло?
Ми не можемо дозволити собі ходити різними колонами – двома, трьома чи чотирма – аж до тих пір, поки нашою державою керує «п’ята колона» – колона антиукраїнської влади».

Обійшовши гостре питання – а хто винен в провалі Обухівських виборів? (бо винними були якраз Турчинов із партнерами, про що я вже раніше писав) – пані Юлія оптимістично передбачає: «Об’єднання опозиційних сил дасть надпотужний кумулятивний ефект. Бо об’єднуються не окремі політичні партії, об’єднується нація. Наші кроки з консолідації зусиль пробудять надію в людей, покажуть їм, що здорові сили не здалися і не капітулювали, вони будуть боротися за інтереси людей. Наше об’єднання продемонструє ту вищу політичну математику, в якій 2 плюс 2 дорівнює п’ять, а то – і всі десять».
Не надто деталізуючи найгостріше питання об’єднання, пані Юлія, все ж таки, сказала про нього дещо обтічно: «Об’єднатись у лавах однієї партії для багатьох із Вас – непростий крок. За кожним із Вас – своя історія, своя партія, свої традиції. Але не треба робити з цього драму. Ми свідомо йдемо тим шляхом, який веде до перемоги.

І сьогодні я виступаю з ініціативою – прибрати лапки з назви нашої партії. Нехай це буде Батьківщина без лапок, та єдина Батьківщина, як наша велика і славна незалежна і вільна Україна.

Давайте бодай тимчасово ліквідуємо приватну власність у політиці, виявимо готовність іти на необхідні пожертви, відмовимося від партійних прапорів. Хай єднає нас жовто-блакитний прапор України… Перед нами стоїть велике завдання – звільнення України. І ми виконаємо це завдання».

Однак, як би не переконувала соратників Юлія Тимошенко, якраз об цей «камінь» – відмову від своєї партійної приналежності – можуть спіткнутися лідери партій-партнерів «Батьківщини».

Закінчувалося звернення знову на лірично-емоційній ноті: «Любі мої! Я сподіваюся на Вас і вірю у Вас. Буду відвертою: мені тут, звичайно, непросто, важко. Але звістка про вашу єдність, про об’єднання зробить чистішим небо між ґратами і вільнішим повітря у тюремній камері. Це буде справжній ковток свободи! Я вірю, що сьогодні закінчується політична зима в країні, і починається нова доба, нова весна. Та весна, яка неодмінно переможе! Слава Україні!»

Присутні у залі з’їзду зустріли це звернення овацією, але за гучною єдністю оплесків можна було розрізнити і мовчазну обережну незгоду з деякими вищенаведеними думками, про що ми ще поговоримо нижче.

Лист лідера «Народної Самооборони» – Юрія Луценка – на з’їзді зачитав його брат Сергій.

Сергій Луценко зачитує звернення брата

Пан Юрій був по-чоловічому стриманий, але також звертався до присутніх за козацькою традицією – як до товариства, апелюючи до їхньої пам’яті: «Шановні делегати та гості з’їзду! Користуючись нагодою, я хочу звернутися до вас не як до представників союзницьких партій, а як до друзів та товаришів по спільній боротьбі за Україну.

Ми були разом у наметах акції «Україна без Кучми» та демонстраціях «Повстань, Україно!» Ми стояли пліч-о-пліч у незабутні дні Помаранчевого Майдану. Ми були разом у роки спільних перемог і спільного протистояння зрадам 2005 – 2009 років.

У час цивілізаційного вибору президентської кампанії 2010 року «Народна самооборона» зайняла послідовну позицію підтримки Юлії Тимошенко як єдиного лідера, здатного зупинити олігархічний реванш. На жаль, попри очевидну загрозу європейському, демократичному курсу Майдану, багато хто з політиків демократичного табору вирішив за краще пересидіти вирішальний бій у кущах. Це слабкість духу тих, хто клявся-божився Україною, але цілувався з її ворогами, додала сил антиукраїнському наступу, який завершився нинішнім викиднем авторитарного режиму Януковича.

Це – ціна зрад самозваного месії, ціна недалекоглядності «противсихів», ціна наших помилок і недопрацювань».

Різко покритикувавши владу та похваливши Ю. Тимошенко, Ю. Луценко висунув і свої категоричні тези: «Кожен, хто думає про українську політику з висоти національного інтересу, а не з жаб’ячого підскоку егоїстичного бажання потрапити у парламент із жменькою партійців, розуміє простий алгоритм перемоги:

1. Об’єднання в єдину команду демократів «Батьківщини», «Фронту змін», «УДАРу» та інших опозиційних партій Комітету опору диктатури, очищення партійних рядів.

2. Висунення єдиного списку кандидатів у депутати, узгодженого не тільки з партійними штабами, але – головно – з виборцями.

3. Розробка спільної Програми євроремонту України з конкретним планом реформи правосуддя, податкової системи, антимонопольної політики та прозорості використання державних ресурсів. Скажу відверто: недопустимо, щоб вся виборча кампанія йшла лише під знаком звільнення Тимошенко та Луценка. Вона має йти під гаслом звільнення України!

4. Негайний перехід від міжпартійних переговорів, які неприпустимо затягнулися, до практичної, відкритої і чесної розмови з виборцями.

5. Оприлюднення узгоджених єдиних кандидатур на посади київського мера, спікера парламенту, глави демократичного уряду і майбутнього президента України.

Я впевнений, що такий підхід до спільної політичної діяльності демократів зробить питання усунення режиму Януковича питанням часу і форми. Якщо ми будемо разом, то у 2015 році чи раніше, із Майданом чи без, але Янукович і його партія злодіїв та брехунів змушена буде піти. І як вчить приклад Каддафі, головне – вчасно здатися».

Щоб усі його зрозуміли однозначно, пан Юрій наголосив: «Шановні друзі! Я так часто вживаю слово «разом», що час сказати головне. Як лідер «Народної самооборони», я тут і тепер заявляю про приєднання до партії «Батьківщина». Вірю, що шлях об’єднання – це шлях до перемоги. Маю на увазі перемогу, передовсім, не партійну, а перемогу здорового глузду. Перемогу правди, перемогу України та її народу. Слава Україні!»

Читачі можуть переконатися, що, сидячи у різних в’язницях, обидва лідери опозиції – і пані Юлія, і пан Юрій – думають однаково, і їхні заклики до соратників та плани дій дуже схожі. Проте плани та заклики можуть бути схожими, а реальні дії усіх учасників опозиції несхожими. Що ж показав цей з’їзд?

З’їзд однієї партії, а об’єднання скількох і коли?
По-перше, підкреслю, що цей з’їзд був, все-таки, форумом однієї партії – а саме «Батьківщини» – а не об’єднавчим, як його поспішили оголосити у деяких ЗМІ. Інша справа, що про об’єднання там йшлося постійно. Про це говорили і тимошенківці, і їхні гості. Головна увага присутніх була прикута до лідера партії «Фронт змін» – Арсенія Яценюка. Усі чекали, що він скаже і на який формат об’єднання може зголоситися.

Підхід Юлії Тимошенко до формату об’єднання добре усім відомий, і він ще раз був підтверджений листом до з’їзду, а саме: політичні партнери по опозиції повинні відмовитися від ідеї йти на парламентські вибори-2012 своїми партіями, а пожертвувати ними і йти у виборчому списку однієї партії. Не говорячи про це прямо, Юлія Тимошенко має на увазі, що такою основною партією має стати її «Батьківщина».

При цьому, природно, що ні на які партійні жертви пані Юлія не йде. Її партія залишається у політичному просторі України, назва її звучить і буде звучати, електорат її партії не тільки не зменшиться, а навіть має збільшитися після об’єднання з іншими.

А ось її партнерам доведеться добре почухати потилицю.

Перед ними стоять два визначальні питання: об’єднуватися у єдиний список чи йти кожен своєю партією? І друге питання – якщо об’єднуватися, то у якому форматі?

Тут у них є два варіанти: або, згідно із закликом пані Юлії, влити свою партію у її партію або увійти до спільного списку, але у якості фізичних осіб, зберігаючи свою партійність і не вливаючи свою партію у «Батьківщину». При цьому лідер такої партії буде балотуватися до Верховної Ради України за спільним партійним виборчим списком «Батьківщини», але його партія не буде окремим суб’єктом виборчого процесу, не братиме участі у виборах і не звучатиме, що рівнозначно її напівзнищенню.

Саме цією дорогою раніше всіх опозиціонерів пройшов за минулі 10 років Народний Рух України. Влившись 2002 року у спільний список Віктора Ющенка, він вже відтоді не може своїми силами балотуватися до парламенту, бо втратив рейтинг та своїх виборців як окрема партія.

Перш ніж прийняти рішення – чи об’єднуватися і у якому форматі – лідери партій-партнерів мають врахувати такі обставини:

1. Чи є у них насправді реальна партія, чи вона є слабкою і навіть символічною, як кажуть «диванною», зробленою «під лідера»?

2. Чи багато коштів вкладено у її розбудову?

3. Чи планує лідер даної партії балотуватися на посаду Президента України у 2015 році, а то й пізніше?

Якщо партія є реальною, має дійсно розвинену мережу первинних партійних організацій, десятки тисяч членів партії, і у її розбудову уже «вбухано» чимало коштів, то втрачати таку партію будь-якому лідерові буде жаль.

Якщо ж такий лідер партії до того ще й марить президентською булавою, то втрачати партію йому зовсім невигідно, бо на неї він у свій час і планує опиратися насамперед.

Читач, передусім, опозиційно налаштований, може запитати: при чому тут партійні інтереси та персональні амбіції, адже мова йде про долю України? Ці партійні вожді і вождики просто зобов’язані об’єднатися в одну колону заради перемоги над командою Партії регіонів.

Що цікаво, але навіть читач, налаштований не опозиційно, а, навпаки, провладно, також схильний вітати об’єднавчі процеси у стані опозиції. Ось що сказав відомий нардеп-регіонал – Вадим Колесніченко – після з’їзду «Батьківщини»: «Партія регіонів щиро вітає спроби представників опозиції об’єднатися в одну монолітну силу. Вся річ у тому, що ми, як партія влади, перебуваємо в дуже скрутному становищі, адже частенько елементарно не розуміємо, з ким потрібно вести діалог. Коли про себе, як про лідера опозиції, заявляють одразу 10-12 осіб, виробити якусь цілісну позицію практично неможливо».

Колесніченко навіть визначив можливу роль такої опозиції: «Мабуть, об’єднавшись, вони, нарешті, стануть опозицією європейського зразка, яка, нарівні з партією влади, нестиме персональну та колективну відповідальність за ситуацію в державі».

Проте регіонал не був би самим собою, якщо б зовні коректно, а у підтексті єхидно, не уколов своїх політичних противників: «Річ у тому, що головним гаслом з’їзду «Батьківщини» став заклик до об’єднання проти чинної влади.

Якщо люди об’єднуються в боротьбі проти когось, а не навколо або «за» – вони абсолютно нічого не несуть ані народові, ані державі. Об’єднуватися потрібно для боротьби за владу, як інструмент для реалізації тієї або іншої політичної програми».

Тут депутат-регіонал намацав доволі слабке місце у опозиціонерів. Усі вони проти чинної влади, усі вони проти В. Януковича, усі вони заявляють про намір самим прийти до влади.

А ось на якій програмі – лідери партій опозиції говорять про це кожен окремо, як це їм бачиться, а ось про спільну, офіційно прийняту виборчу програмну платформу і громадськості поки що не говорять, і самі, ймовірно, не визначилися з нею, принаймні, остаточно.

А про кого, власне, мова, про які партії, запитає читач – хто хоче об’єднуватися у виборчий список опозиції?

Почнемо з головного героя, чия позиція усіх інтригувала – з А. Яценюка. Відомо, що він до останнього часу заявляв, що краще йти декількома колонами, а об’єднуватися потрібно уже після перемоги, координуючи діяльність своїх майбутніх фракцій безпосередньо у Верховній Раді майбутнього скликання.

І ось уже кулуарами з’їзду прошелестіло, а деякі ЗМІ поспішили обнародувати інформацію, що А. Яценюк на об’єднання погодився, і саме він очолить той майбутній єдиний список «Батьківщини».

Зокрема, про це у своїй сторінці в Інтернет-мережі Twitter поспішив повідомити глава партії «За Україну» В’ячеслав Кириленко: «Тільки що зі з’їзду «Батьківщини». Виступив з привітанням. Рішення про об’єднання опозиції на 90% готово: список «Батьківщини», 1 номер – Яценюк». Цю інформацію тут же передрукували і опублікували з дивним заголовком: «Яценюк очолив партію Тимошенко».

У таке не повірилося одразу. Адже ще не завершилася боротьба за визволення Ю. Тимошенко і, хоча це дуже малоймовірно, пані Юлія теоретично могла би вийти на волю до виборів і через певні судові рішення узяти участь у виборах, очоливши, звичайно, виборчий список «Батьківщини». Принаймні, так думають найоптимістичніші її прибічники.
У цих умовах ніхто з тимошенківців надто завчасно не запропонує перший номер спільного списку своєї партії «Батьківщина» партійному «чужакові» Яценюку і тим більше не оголосить про це за півроку до виборів.

Підкреслю – завчасно не запропонує хоча б із поваги до свого лідера – Юлії Тимошенко. Але можуть запропонувати і оголосити про це пізніше.

А що ж думає сам найрейтинговіший у відсутність пані Юлії опозиціонер? З трибуни з’їзду Яценюк, по-перше, запевнив, що об’єднана опозиція зробить усе для того, аби було звільнено політичних в’язнів, зокрема, Юлію Тимошенко та Юрія Луценка, а, по-друге, також поєднав звичну для себе раціональність з незвичною для нього лірикою: «Ми з вами не просто партнери, ми з вами – друзі й побратими. Ми повинні перемогти разом… Ми повинні створити нову українську політичну традицію. Ми повинні нарешті забути про родове прокляття українських демократів, які не здатні об’єднатися навіть за хвилину перед розстрілом. Ми повинні всім показати, що ми це зробимо».

Коли пан Арсеній вчетверте сказав «Ми повинні…», дехто з делегатів з’їзду поморщився – чи не зарано бере на себе Яценюк лідерські функції? Бо тільки ж перша особа партії повинна казати «Ми повинні…», а не запрошений гість, та ще й на з’їзді іншої партії.

Проте такими дрібницями впевненого у собі амбітного політика не збити. Він і деякі програмні тези оголосив, не забувши увести до тексту слово «зміни», яке асоціюється з партією Яценюка: «Ми повинні піти до українців з новою програмою. З програмою змін в країні.

Люди повинні зрозуміти, що це боротьба не за владу, а за країну і за кожного українця. Люди повинні знати, що чесна влада – це не фантастика, це може бути реальністю, що ми можемо забезпечити гідне життя, що політик є дійсно слугою народу.

Завдання об’єднаної опозиції – це показати новий політичний підхід. Спільні цілі, спільні дії, спільна відповідальність і спільна перемога. І ми це обов’язково зробимо…

Навіщо ми об’єднуємось, які цілі ми перед собою ставимо? Хто наш ворог? З ким і чим ми боремося і задля чого? Наш ворог – це злиденність. Наш ворог – це корупція. Наш ворог – це продажні судді та прокурори. Наш ворог – це безробіття. Наш ворог – це режим Януковича, який повинен бути знищений».

Один із делегатів з’їзду у кулуарах потім скептично сказав: «Кролика Сеню занесло. Як це у мирний час в демократичній країні, що йде до Європи, можна знищити режим політичного противника? Перемогти можна, демонтувати можна, а знищити як – до стінки їх, чи що?»

Але Яценюкові жорстка риторика, очевидно, сподобалася, бо він у стилі сталінської формули «Хто не з нами, той проти нас», – заявив на з’їзді: «Той, хто не з об’єднаною опозицією, той, хто не поділяє наші цілі й цінності, той, хто не іде з нами на виборчу кампанію – той підтримує Януковича».

Натяк Яценюка прочитувався дуже легко – адже поки що найбільш видними опозиціонерами, хто має намір йти окремо від спільного списку «Батьківщини», є Віталій Кличко і Наталія Королевська зі своїми партіями.

Н. Королевська за цей час перейменувала свою партію і, за прикладом Юлії Тимошенко, ввела своє ім’я у назву партії. Тепер замість невиразної абревіатури УСДП, ця політсила офіційно називається «Партія Наталії Королевської «Україна – вперед».

Ну хіба віднині хтось зможе скинути пані Наталію з партійного трону, якщо без її імені партія є недійсною?

	Білборд Н. Королевської		Пародія на нього

Але політичні опоненти Н. Королевської не дрімають і усіляко прагнуть її дискредитувати. Зокрема, випустили сатирично-пародійний колаж на її білборд, якими обвішаний увесь Київ, і не тільки він. Незважаючи на заклик Юлії Тимошенко не критикувати один одного, автори цього колажу порівнюють Наталю Королевську з її майже тезкою – Наталею Корольовою, колишньою киянкою, яка стала російською громадянкою і зіркою російського шоу-бізнесу. Очевидно прозоро натякають, що у Королевської також можна прослідкувати «російський слід».

Та й Кличка анонімні сатирики не шкодують, усіляко підкреслюючи його можливий зв’язок з владою.

На Кличка скаржиться і лідер «Громадянської позиції» – Анатолій Гриценко. Він вважає, що Кличко, який восени минулого року був, начебто, готовий об’єднуватися з його політсилою, нині довго думає, бо нічого об’єднавчого не каже, і конкретні перемовини пана Віталія з ним, Гриценком, нині не ведуться.

Проте уважний аналіз показує, що Віталій Кличко не просто довго думає, але й думає на основі динаміки рейтингів. А рейтинги показують, що його партія з осені до весни 2012 року зробила певний прорив і має, принаймні, рейтинг десь на позначці у 5%, плюс-мінус відсоток.

14 березня Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) навів дані свого лютневого опитування. Згідно з ним, найбільше прихильників мають такі опозиційні партії: Всеукраїнське об’єднання «Батькiвщина» (Ю. Тимошенко) – 13,1%, Партія «Фронт змін» (А. Яценюк) – 8,1%, Партія «УДАР» Вiталiя Кличка – 5,4%.

	Ось так противники Кличка уявляють його залежність від влади

Не дотягують до прохідного п’ятивідсоткового бар’єра Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (О. Тягнибок) – 3,4% та Партія «Громадянська позицiя» (А. Гриценко) – 2,0%.

Ось і думайте – як це п’ятивідсотковому Кличкові вливатися до двовідсоткового Гриценка? А якщо навпаки – запитає читач?

Що ж, теоретично це можливо. Але й тут Кличко не хоче вливати до себе нікого, бо вважає, що на одному своєму імені може «витягнути» свою партію до перемоги. Після з’їзду «Батьківщини», на який його, до речі, нібито, і не запрошували, 30 березня увечері він заявив, що відповідно до соціологічних опитувань, за формування єдиного опозиційного партійного списку з партіями «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» і «Фронт змін» досягти максимального результату його партії УДАР не вдасться.

Опозиції потрібно завоювати 51% на виборах, а це можливо тільки тоді, коли Партія «Український демократичний альянс за реформи (скорочено – УДАР) Віталія Кличка» йтиме окремо, – сказав пан Віталій і аргументував: чимало їхніх виборців не будуть голосувати за союз з «Батьківщиною» та «Фронтом змін».

Цими словами Кличко засвідчив, що значна кількість його електорату не є помаранчевими, а відійшли до нього, розчарувавшись у Тігіпкові чи Януковичу, у Литвинові чи Ющенку, чи ще у комусь.

Виникає питання – якщо Кличко не помаранчевий, не націонал-демократ, то чи варто опозиції з ним мати справу, може він, дійсно, насправді провладний, тільки таємно?

Але з цього приводу у Кличка та Королевської є своя відповідь та переконання: якщо вони відтягнуть на себе частину колишніх біло-блакитних виборців, які розчарувалися у регіоналах та «сильно-українцях», литвинівцях чи лівих – то це буде добре, бо своєї опозиційності обидва не приховують, так що виборець іде до них з відкритими очима.

Коли ж Кличко об’єднається з іншими партіями, то частину електорату втратить, – так вважає його команда.

А ось на виборах київського мера, які мають відбутися влітку, Кличко має шанси виграти і стати столичним головою, про що і сказав Яценюк, маючи на увазі саме київські вибори мера:

«Я впевнений, що Віталій Кличко є найрейтинговішим кандидатом. У мене є внутрішнє відчуття, що ми не можемо програвати ці вибори. Якщо Кличко їх виграє, це, звісно, буде вважатись перемогою Кличка, але от якщо він їх програє, це назвуть поразкою всієї опозиції».

Коли ж Яценюка запитали, чи підтримає Кличка на виборах мера уся опозиція, той відповів: «Саме тому ми взяли собі сьогодні ще три тижні на консультації».

Додам тут, що «Батьківщина» недаром пручається і не оголошує поки що про підтримку Кличка, як кандидата у мери. Вона на сьогодні фактично проти Кличка.

Докази? Ось вони. Уже після Обухова нещодавно пройшли довибори у донецькому місті Костянтинівка. Там також, як і у Обухові, кандидат від УДАРу мав найбільший рейтинг, регіонал мав другий рейтинг, а бютівець – третій. Проте знову бютівці не підтримали кандидата від Кличка, пішли окремо, розтягнули опозиційний електорат, і у підсумку знову переміг регіонал. А міг би перемогти кличківець, тобто, який-не-який, а все ж – опозиціонер.

Уявляєте – у Донбасі, цьому електоральному базовому окрузі В. Януковича, переміг би опозиціонер?! І це було реальним. А хто цьому завадив? Та БЮТ своєю впертістю і небажанням підтримати найрейтинговішого кандидата-кличківця і завадив.

Тому на запитання – хто винен – можна обґрунтовано відповісти: той же Турчинов з колегами з Комітету опору диктатурі (КОД), які вдруге відмовилися підтримати кандидата від УДАРу і вдруге віддали перемогу регіоналам – як і в Обухові.
Тож чи має Кличко особисту образу на лідерів «Батьківщини» і КОДу, які двічі відмовилися підтримати його кандидатів і прирекли тих на поразку? Напевно, що має.

А що ж інші партії опозиції, на що готові вони?
Голова Руху – Б. Тарасюк – готовий зі своїми партійцями увійти до спільного списку «Батьківщини», але Рух туди не вливатиме. Подібно готові вчинити ще деякі лідери малих опозиційних партій. А дехто займає особливу позицію, заявивши, що не виключає можливості балотування своєю партією – як, наприклад, М. Катеринчук.

Можна сказати, що до різних варіантів об’єднання перед осінніми виборами готуються та примірюються такі політики, як Юрій Костенко (УНП), А. Матвієнко (УРП «Собор»), А. Гриценко «Громадянська позиція», інші.

А ось щодо колись могутньої опозиційної партії «Наша Україна», то тут є свої проблеми. Каменем спотикання для багатьох оголошується голова партії – Віктор Ющенко. З ним категорично не хоче мати справу Ю. Тимошенко і весь БЮТ, зважаючи на його роль у поразці пані Юлії на президентських виборах-2010 та її подальшій драматичній долі.

Але з іншими політичними лідерами «НУ» – Валентином Наливайченком, Сергієм Бондарчуком, іншими «нашоукраїнцями» контакти не виключаються. Так що не здивуюся, якщо дехто з них, як фізична особа, увійде до остаточного спільного виборчого списку «Батьківщини».

А цей список ми можемо побачити через три-чотири тижні, як пообіцяв А. Яценюк. Хоча песимісти кажуть, що так швидко опозиціонери не домовляться, адже ще раніше обіцяли оприлюднити цей список на початку весни, та все ще не домовилися.

Ось і на цьому з’їзді замість того, щоб тріумфально вийти до громадськості з узгодженим єдиним списком та спільною виборчою програмою, обмежилися, фактично, заявами.

Що стосується партії «Свобода», то тут в Олега Тягнибока ситуація не з простих. Якщо рейтинги його партії будуть ближчим часом все ще непрохідними, перед ним постане дилема: ризикувати програти, але, все-таки, йти силами своєї партії на вибори окремо, або ж, все-таки, не ризикувати, а об’єднуватися з іншими. Ще є варіант балотування пана Олега по мажоритарному округу, де він має усі шанси виграти, передусім, у Західній Україні, зокрема, на Львівщині.

Проте, думаю, О. Тягнибок вірить у зірку своєї партії, позиціонує її як ідеологічну, і тому на об’єднання з іншими не погодиться. І зовсім не виключено, що «Свобода» може до осені наростити свою популярність, подолати п’ятивідсотковий бар’єр і стати парламентською партією, сформувавши там своє окрему фракцію.

Словом, об’єднавчі процеси у стані опозиції заявлені, вони йдуть і, попри усі труднощі перемовин і узгоджень, група опозиційних партій на вибори піде. Єдиного їхнього фронту, напевно, не вийде, але те, що у майбутньому парламенті буде значна опозиційна сила, ніхто не сумнівається.

	Картина В. Сурикова «Бояриня Морозова»		Колаж «Юлія Тимошенко»

Значна, але не така, щоб утворити парламентську більшість у, мінімум, 226 голосів, – вважає А. Гриценко, про що і заявив у понеділок, 23 квітня. На думку лідера «Громадянської позиції», партії влади вдасться утримати парламентську більшість, і тому режим Януковича, на його думку, проіснує ще, як мінімум, до 2015 року. Такий скепсис зрозумілий в устах раціонально мислячого політичного аналітика, але в устах помітного опозиціонера він, напевно, є недоречним. Якщо вже такі люди, як А. Гриценко, будуть своєю зневірою розхолоджувати опозиційний електорат, то виборець може сказати опозиціонерам українським прислів’ям: «Не тратьте, куме, сили, а йдіть на дно одразу».

Однак, інші лідери опозиції, безумовно, будуть налаштовані оптимістичніше. Їхнє завдання одночасно просте і складне – відмобілізувати усі опозиційні сили, знайти для кожного оптимальний формат участі у виборах (хто спільно, а хто й окремо), визначити по єдиному опозиційному кандидатові на кожен мажоритарний округ, не боротися один з одним, не критикувати один одного, не породжувати у виборців песимізму.

А там уже – як Бог дасть, і люди зроблять. Задовго до початку виборів пружина протистояння двох груп політичних сил – провладних та опозиційних – починає стискатися все тугіше, обіцяючи на виборах справжню непримиренну битву.

Влада вважає, що вона переможе, бо сильніша і багатша. Опозиція вважає, що вона переможе з іменем Юлії Тимошенко на своєму знамені і тим врятує Україну. Саме про це свідчить їхній колаж, у якому, за мотивами знаменитої картини В. Сурикова «Бояриня Морозова», на якій цю жінку на санях везуть у в’язницю, те ж саме роблять з Юлією Тимошенко і везуть до тюрми мимо Ющенка, Азарова, Януковича та спецназу. Проте, висновок опозиції, як бачите на колажі, оптимістичний, переможний і узагальнений.

Будемо уважно відслідковувати і повідомляти читачам усі об’єднавчі процеси в українському політикумі, щоб ми з вами могли завчасно оцінити шанси сторін на перемогу в осінніх виборах до Верховної Ради України.

«Ми йдемо до перемоги нашої Батьківщини – України – єдиним Фронтом заради Змін», – заявив Арсеній Яценюк. Що ж, запам’ятаймо ці слова. Чи усі з опозиціонерів їх дотримаються у наступні півроку?                         

Ілюстрації з Інтернет-сайтів