Степан Федак народився 9 січня 1861 року в Перемишлі, в родині вчителя початкової школи.

Його батько помер 1871 р. в Яворові, після чого мати переїхала до Перемишля. Степан розпочав науку в перемиській гімназії, а закінчив Академічну гімназію у Львові (1874-1879). Згодом навчався на правничому факультеті Львівського університету (1879-1882).

Ще в юнацькі роки С. Федак виявив потяг до громадської праці та хорового співу: член "Академічного кружка", диригував студентським хором, хором львівського музичного товариства "Лютня", член-засновник українського музичного товариства "Боян". Згодом у нього виявилися ще й здібності менеджера-фінансиста: член-засновник страхового товариства "Дністер" (1909-1920 - директор), Центрального ревізійного товариства українських кооперативів, страхового товариства "Карпатія", Центробанку, Української щадниці (ощадної каси) в Перемишлі, віце-президент Крайового банку (з 1913 р.), з 1906-го - член Апеляційної комісії для заробіткового податку.

Напередодні відступу російської армії зі Львова 18 лютого 1915 року росіяни заарештували С. Федака серед 60 осіб, яких вивезли до Києва як заручників. У серпні наступного року австрійці обміняли віце-президента Крайового банку на полоненого ними російського консула. Так С. Федак повернувся додому.

За статусом Степан Федак належав до вузького прошарку заможної української буржуазії Львова, а за світоглядом - до епохи так званої "професорської" політики з її непохитною вірою в просвіту, демократію та самоврядування. Проте до великої політики він ставився зі скепсисом і намагався уникати її. Після проголошення ЗУНР С. Федака призначили керівником харчової комісії, але він залишився у Львові й очолював управу Українського міщанського комітету. Комітет визнала польська влада, він пильнував за недопущенням ексцесів у місті й опікувався українськими військовополоненими. Варто зауважити, що коли в перші дні війни Українська Національна Рада обговорювала пропозицію заарештувати весь польський істеблішмент Львова, С. Федак на знак протесту покинув засідання; саме завдяки його принциповому становищу цю пропозицію відхилили. Чи знали про це поляки - не відомо, але Федак мав серед них великий авторитет.

У серпні 1921 року він домігся аудієнції в Ю. Пілсудського, щоб окреслити йому проблеми інтернованих українських вояків. Розмова тривала декілька годин. Ю. Пілсудський запевнив С.  Федака, що готовий підтримувати українські протибільшовицькі змагання надалі й уповноважив його відвідувати табори для військовополонених. Однак уже наступного місяця львівська влада розпустила Український міщанський комітет і заарештувала його керівників. Невдовзі, щоправда, всіх заарештованих відпустили на волю, проте заборони на діяльність Українського міщанського комітету не скасували. Тому ця організація трансформувалася в Українське товариство допомоги інвалідам, Українське лікарське товариство та Союз українських адвокатів. Водночас діяв нелегальний, однак не переслідуваний польською владою Комітет допомоги політичним в'язням, який С. Федак, як і Союз українських адвокатів, очолював до останніх днів свого життя.

25 вересня 1921 року Степан Федак дав інтерв'ю кореспондентові Ilustrowanego Kurjera Codziennego, в якому висловив своє негативне ставлення до проведення всепольського перепису населення в Га-личині, яка мала статус окупованої території. Водночас він заявив, що "поляки й українці - люди, а люди можуть взаємно порозумітися". А через три години інший Степан Федак - його син - вчинив замах на львівського воєводу О. Ґрабського (той був поранений) і провідника Польської держави Ю. Пілсудського. Варто згадати про шляхетну поставу Ю. Пілсудського, який заявив судові, що С. Федак не міг особисто чинити замаху на нього, на підставі чого суд відхилив звинувачення прокурора в замаху на життя маршала. Водночас слідство пробувало кувати також обвинувачення проти С. Федака-старшого, і той провів декілька місяців у в'язниці.

У міжвоєнний час С. Федак належав до складу ледь не всіх українських громадських організацій Львова, займався меценатством, не покидав громадського поля й  залишався великим авторитетом. 26 жовтня 1925 р. львів'яни відзначили 40-річчя його громадської діяльності. З цієї оказії на урочисту службу до Успенської церкви прийшло 200 осіб, здебільшого представники різноманітних українських товариств, співав хор "Боян".

Сформований за австрійської доби український політичний істеблішмент у нових умовах волів зійти зі сцени, поступившись місцем молодшим. Кожне покоління має свій світогляд. Кожне покоління діє згідно з духовною ієрархією цінностей свого часу, сформованою у відповідь на панівні виклики своєї доби. Промовистим доказом цієї максими була родина С.  Федака. Його єдиний син Степан (1901-1945), УСС і вояк УГА, відігравав помітну роль в ОУН, донька Ольга вийшла заміж за полковника Євгена Коновальця, Софія - за Андрія Мельника, Олена (1894-1982), відома діячка Союзу українок, - за Лева Шепаровича (1887-1941), керівника зв'язку в Начальній Команді УГА.

"Неполітик" С. Федак мешкав за адресою Сикстуська, 48 (тепер - вул. П. Дорошенка). Він помер на Різдво 1937 року. Похований на Личаківському цвинтарі.