Сьогодні ми перебуваємо у четвертому тижні Великого посту, яка знаменує відхід Хрестопоклінної. В урочистій церемонії Церква забирає Хрест, оздоблений прикрасами, де він був виставлений на пошану всім вірним, щоб пізніше знову повернути його, але в контексті абсолютної перемоги Христа над злом, у час Його страстей і поховання, у час Великої П’ятниці.

Як ми тепер повинні ставитись до знаку Хреста? Як ми це можемо усвідомити у переході через боротьбу посту? Переважно ми асоціюємо Хрест зі стражданнями, як своєрідний тягар мук, який кожний повинен сприйняти, щоб врятувати свою душу. Таким чином, ми сприймаємо Хрест, як важкий камінь, який придушує і зовсім не наводить нас на радісні почуття, а радше – песимістичні. Багато хто уникає тримати Хрест вдома.
Якщо хтось із нас так думає, то повинен ще раз зупинитись і подивитись на Хрест. Далеко не таким усвідомлює собі Церква Хрест Господній. Він – прикрашений. Саме таким ми бачимо його у третю неділю чотиридесятниці. Тут ми повинні задуматись. Чи є прикрашеним Хрест у нашій свідомості? Чи ми сприймаємо його, як атрибут пошани і радості? У Церкві хрест прикрашений квітами, а ми у своєму міркуванні ототожнюємо його з тягарями, терпінням, навіть – зі самою смертю. Чинячи так, ми не радіємо Хрестові і не розуміємо, в чому полягає справді його пошана. Хрест Господній – це перемога над смертю, це знак нашого спасіння, це запорука нашого визволення. На Хресті Господь переміг зло і гріх усього світу. То чи можна у кінцевому результаті сприймати хрест тільки як терпіння і муки, проблеми і смерть? Хрест ми повинні сприймати з позиції радості. Про це неодноразово згадують Святі Отці.
 Краса Хрестопоклінної неділі і полягає в тому, що ми бачимо Хрест, як знак Ісуса, що є гарантією нашої перемоги над злом і моделлю нашої перемоги та воскресіння…
(З Великопосних проповідей)

У часі великого посту ми маємо можливість почути добрі науки наших душпастирів, а також – священиків – гостей з рідної України. Минулого тижня ми мали нагоду почути проповіді отця Андрія Дикого. Ці проповіді справді стали духовною поживою для наших українських християн. Кожний приїзд наших священиків з України приносить нам живу радісну вісточку з рідного краю, ще більше підкреслює те, що ми у великому світі – часточка великої української нації, поглиблює нашу віру в те, що колись ми, все-таки, повернемось до рідних порогів.
Від усієї української громади дякуємо отцеві Андрієві Дикому за щирі, сердечні проповіді. Бажаємо довгих років плодотворної праці у Божому Винограднику на Славу Божу і для України.