rss
02/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Відійшов у вічність лицар українського патріотичного духу – Микола Плав’юк

«Це символ для незалежної України, який поєднував державницьку спадщину, що її має Україна за кордоном, і відродження української державності у наші часи», – сказав проф. Києво-Могилянської академії – Ігор Срібняк – в інтерв’ю ВВС Україна.

Протягом свого життя серед українців покійний знаходив світло навіть там, де навкруги, здавалося, сама темрява, і іскри там не було видно. Був це зразок під небосхилом, один із провідних українських діячів, який вмів безконфліктно второвувати своїм словом і ділом «українській правді пить». Немов той легендарний Мойсей, Микола Плав’юк намагався вивести свій народ з неволі на твердий прозорий шлях, з того історичного віражу, який зготовила нам доля. Ярослав Білаш у своєму прощальному слові на панахиді М. Плав’юка, між іншим, сказав такі знаменні слова: «Плав’юк був протягом свого життя не лише одним з найкращих синів українського народу. Він, завдяки своїй невтомній праці, став своєрідним батьком того народу тут, на поселеннях, і там – в рідній Україні. Для нього провідне гасло українського націоналізму не було порожнім звуком: «Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї!» – цей клич був його життєвим дороговказом».

Title
 Title

 1948 р., Мюнхен:
подружній знімок

 1995 р.: зі синами Орестом та Нестором

Епікур колись казав: «Поки ми живемо, смерті немає. Як тільки вона приходить, уже немає нас». Не вдалося розминутися зі смертю Миколі Плав’юку, який для всіх нас був взірцем винятково чесної, всесторонньо доброї людини, яка так безмежно жила інтересами своєї нації. Лише наша пам’ять про покійного і ласка милосердного Бога може винагородити його безмежну відданість за його труд і зусилля, які він поклав на вівтар своєї України. Його палку любов до свого народу найбільш глибоко передає зміст його книги «Україна – життя моє».
Микола Плав’юк народився 5 червня 1925 р. в українській селянській родині, у селі Русів, Снятинського повіту, на Івано-Фанківщині. Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах. У 1941 р. вступив в ряди юнацтва ОУН, і з того часу починається його глибока і віддана патріотична діяльність, яку зупинила невблаганна смерть. У 1943 р. закінчив Снятинську державну торговельну школу. З наближенням фронту в 1944 р. подався на еміграцію і через Австрію переїхав до Німеччини, де, за дорученням організації, в березні 1945 р. вступив у ряди Другої дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії.
Кінець війни застав М. Плав’юка в Західній Чехії, де дивізія потрапила в полон до американців. Вийшов з полону у 1946 р., потрапив до Мюнхену, де закінчив українську гімназію і одразу відновив свою діяльність у Пласті, до якого вступив ще на рідних землях. Він на Івано-Франківщині був членом підпільного Пласту, відтак з Пластом пов’язав майже усе своє життя. Виконував обов’язки Крайового Коменданта УПЮ Канади, був заступником Голови ГПБ і Головним Булавним УПС і належав до куреня «Лісових Чортів». У Німеччині в 1948 році пізнав п. Ярославу і з нею одружився. В тому періоді він активно діяв в студентському ідеологічному товаристві національного солідаризму «Зарево».
Продовжував навчання і у 1949 р. закінчив Мюнхенський університет; отримав кваліфікацію економіста. Отримавши згоду на дальшу еміграцію, у 1950 р. Микола з дружиною переїхав до Канади. У 1954 р. закінчив Університет Конкордія в Монреалі. У цей період був активним учасником Українського національного об’єднання (УНО), і у 1956 р. на з’їзді Канади М. Плав’юка обрано заступником Голови Президії УНО, а з 1959 р. він став Головою цього товариства. За його ініціативою було створено громадське об’єднання під назвою «Ідеологічно споріднені націоналістичні організації» (ІСНО).
У 1964 р. на установчому з’їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об’єднання і очолював цю організацію до 1979 року. Працюючи на громадській ниві, Плав’юк чинив колосальні зусилля, щоб у діаспорі на тлі українських громадських організацій та церков створити надбудову світового значення, яка б допомогла в змаганнях за відновлення української державності. В результаті тих зусиль, 16 – 19 листопада 1967 р. у Нью-Йорку відбувся Конгрес, в якому взяли участь 1003 делегатів з усіх країн української діаспори і обрано Президію Світового Конґ. Вільних Укр. (СКВУ) на чолі з президентом – о. В. Кушніром, ген. Секретарем обрано Миколу Плав’юка. Вирішено, що постійний осідок СКВУ буде в м. Торонто.

Title  

 1933 р., с. Гапківці: Миколка Плавґюк з тіткою Павлиною

 

У 1973 р., на другому Світовому конгресі, Плав’юка обрано першим віце-президентом, а у 1978 р., на третьому з’їзді, він став президентом СКВУ. В цій світовій надбудові Плав’юк дав себе пізнати, як розумний і виважений політик, людина високоосвічена, яка здатна виконувати найбільш відповідальні загальнонаціональні завдання. Після смерті О. Штуля-Ждановича в 1977 р., коли ОУН очолив Д. Квітковський, Плав’юк обійняв посаду заступника Голови Проводу українських націоналістів (ПУН), а від 1979 р, він незмінно на з’їздах обирався Головою ПУН. У 80-х рр., коли головно з Польщі прибула до Канади група молодих емігрантів, Плав’юк і його близький приятель – д-р В. Верига – не лише служили радою для новоприбулих, але і виявляли конкретну допомогу в різній формі.
На сесії УНРади 1989 р. Плав’юк був обраний віце-президентом Української народної республіки (УНР) в екзилі, а невдовзі, після смерті Миколи Лівицького, перебрав на себе повноваження президента УНР. Під час урочистого засідання Верховної Ради України, в Києві, 22 серпня 1992 р., М. Плав’юк на чолі делегації ДЦ УНР взяв участь в урочистому засіданні Верховної Ради України в Києві, яку провадив Іван Плющ, де передав Грамоту ДЦ УНР Президентові України – Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженим формулюваннями про те, що Україна, яка проголошена незалежною 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки.

  Title
 

 Світлина Маєвського, 1942 р., Снятин: шкільні товариші. Микола Плавґюк сидить 2-й зліва

Щоб допомогти в закріпленні і у відродженні української державності, М. Плав’юк вирішив переїхати на постійне проживання до Києва. У травні 1993 року в м. Ірпінь, біля Києва, проведено ХІІ Великий Збір Українських Націоналістів (перший легальний в Україні), де М. Плав’юка поновно обрано Головою ОУН, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції як громадську організацію. Громадсько-політична діяльність Плав’юка була в Україні надзвичайно активною. Він заснував і став Головою Фундації імені Олега Ольжича, Президентом видавництва імені Олени Теліги, організував і видавав тижневик «Українське Слово», яке відіграло і відіграє велику виховну роль у суспільстві. Тут варто наголосити, що М. Плав’юк був не лише автором численних статей, нарисів, рецензій декількох наукових праць і монографій, він, понад усе, був прекрасним, вдумливим і талановитим проповідником, який влучно вмів прицизувати думки і надавати їм широкомасштабного значення. Брав він систематично активну участь у міжнародних, державних та всіляких наукових та громадських сесіях, конференціях і з’їздах, на яких його думка і голос мали надзвичайно цінну вартість.
На тих усіляких зустрічах Плав’юк висував цілу низку різних логічних проектів і пропозицій, які, здебільшого, були реалізовані. Не спосіб поминути і того, що М. Плав’юк належав до того високого рівня політиків, який ніколи не потрапляв у партійні крайнощі, а, навпаки, намагався класти мости зближення між братніми роз’єднаними ОУН і спільно намагався випрацьовувати політично-ідеологічну платформу єдності в ім’я інтересів української нації і її державності. Доказом цієї конструктивної діяльності може слугувати факт, що голова Проводу ОУН (б) – Стефан Романів – з приводу смерті М. Плав’юка висловив глибокі співчуття родині померлого і цілому українському народові, які озвучено в засобах масового переказу.
На похороні п. С. Романіва репрезентувала відома діячка – п. Христя Бідняк. За ініціативою покійного М. Плав’юка упорядковано матеріали про діяльність УНР, розпорошені по багатьох архівах, музеях в Україні та за її межами.
І за його заходами у 2008 р. створено у Києві музей Української народної республіки, який частково знайшов свій притулок у приміщенні колишнього будинку Центральної ради на вулиці Володимирській. Крім того, Плав’юк докладав зусиль, щоб повернути в Україну бібліотеку ім. Симона Петлюри з Парижа разом із документами, щоб вона там стала загальнонаціональним духовним скарбом. Покійний мав настільки мужності, що систематично відверто і прилюдно критикував прихід до влади Віктора Януковича, вказуючи на його бездарність і шкідливу роботу як президента України.

Title  

 1946 р., Берхтесхаден (Німеччина),
з Ярославою Бойко

 

Лист заслуг покійного Миколи Плав’юка доволі довгий. Мені вдалося лише наголосити на найголовніших відтинках праці покійного. Додаймо, що Указом Президента України Л. М. Кравчука, з 18 травня 1993 року, враховуючи визначні заслуги перед Українською державою, громадянина Канади – Плав’юка Миколу Васильовича – було прийнято до громадянства України. За віддану і копітку працю і великі заслуги на українському громадсько-політичному полі в діаспорі Микола Плав’юк був нагороджений медаллю Св. Володимира Великого Світовим Конґресом Українців і Шевченківською медаллю Конґресом Українців Канади. 1996 р. указом Президента України Леоніда Кучми – «За особистий внесок у розвиток української державності та за активну громадську та гуманістичну діяльність Миколу Плав’юка нагороджено орденом За заслуги ІІІ-го ступеня.
У 2007 р. указом Президента України Віктора Ющенка, Миколу Плав’юка – «Громадського і політичного діяча, президента УНР в екзилі 1988 – 1992, за самовіддане служіння українському народові, визначні особисті заслуги у відродженні незалежності України» нагороджено орденом Князя Ярослава Мудрого І-го ступеня.
Підбиваючи дуже загальні підсумки про Миколу Плав’юка, треба наголосити, що покійник був не лише взірцевим громадсько-політичної праці. Він також був добрим мужем пані Ярослави, з якою спільно, в згоді, прожив 64 роки і разом вони виховали четверо дітей – Ореста, Нестора, Уляну, і Оксану та дев`ять онуків і четверо правнуків. Це лише ці найголовніші віхи громадсько-політичного та родинного життя покійного, які освітлюють його труд і славу, як на ниві громадського, так і родинного життя.

 Title 
 

 Незалежність

Сумна вістка всіх нас болісно вразила, коли рознеслася вона по усьому світі, що з волі Всевишнього Бога 10 березня 2012 р., у м. Бурлінгтоні, біля Торонто, в Канаді, на 87-му році життя відійшов від нас на вічний спочинок передовий діяч, щиро віруючий християнин, батько, дідусь і вірний та відданий друг українців цілого світу. В середу, 14 березня 2012 р., у Громадському Центрі УНО, 145 Evans Ave. Toronto, була виставлена домовина з тілом покійного для офіційного прощання протягом дня і висловлювання співчуття горем прибитій, засмученій родині М. Плав’юка. Того ж дня, 14 березня 2012 р., ввечері, під проводом Єпископа Східної Канади – Степана Хміляра – в супроводі священиків – о. Р. Панькова, о. Івана Труша, о. З. Вальницького, о. І. Сліпого та інших – відбулася вечірня урочиста Панахида, при співучасті церковного хору, державних і організаційних та комбатанських прапорів при великій кількості присутніх.
Миколу Плав’юка поховано, як справді заслуженого державного діяча. Після закінчення Панахиди зі словами співчуття виступали: єп. С. Хміляр, М. Яковенко – виконуючий обов’язки голови ОУН, М. Хоменко – тимчасово повірений представник України в Канаді, Ярослав Білаш від УНО в Канаді та ін. На панахиді були також присутні духовні особи УПЦ, делегації різних організації, серед яких був Президент СКУ – Євген Чолій, голова СФУЖО – Марійка Шкамбара та інші. Надійшли письмові співчуття з різних куточків світу, від різних організацій і осіб.
15 березня 2012 р. у греко-католицькій церкві Святої Покрови 419 Пирл (Pearl), Street, Бурлінгтон, о 10 годині ранку відбулася Свята Літургія, яку правили вищезгадані священики. Відтак, поховано тіло покійного Миколи Плав’юка на українському цвинтарі св. Володимира в Оквіллі, біля Торонто.
Прощальне слово над могилою виголосив Микола Яковенко – виконуючий обов’язки голови ОУН. А відтак, спонтанно, під звуки бандури лунали патріотичні українські пісні, і завершено похоронний обряд піснею на слова Богдана Лепкого: «Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Кличуть: Кру! Кру! Кру!
В чужині умру…»
Усі учасники похорону перейшли до Культурного центру на оселі Київ, де відбулася традиційна тризна, на якій присутні мали змогу почути додатково спогади про життя і діяльність покійного.
Вічна пам’ять покійному Миколі Плав’юку!

Ярослав Стех

Олекса Тихий повернувся на Донеччину

Мирослава Гонгадзе: «Дух Георгія чинить розправу над своїми ворогами»

Вічно юні Герої#2018-51 (12/20/2018)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com