У часі Великого посту ми всі молимось за відпущення гріхів наших, за душі в Чистилищі, за всіх тих, що потребують наших молитов. Згадаймо в наших молитвах тих, хто віддав своє життя за Святу віру, всіх тих, хто загинув у страшних сибірських тюрмах, таборах смерті, але не відрікся від Господа. За всіх наших Владик, священиків, монахів і монахинь різних чинів, які загинули за те, що любили народ свій, весь Божий світ і віддали за це своє життя.

Розпочинаємо історичну духовну сторінку про всіх мучеників Української Церкви, про яких склала поеми Наталя Богуслава.
У Ходорові в 1919-му
У березні, як все цвіте,
В родині Мацьків – доня, щастя,
Що татко Олею назве.
Роман й Марія все найкраще
У серденько її вкладуть.
Любов і з Богом сопричастя
Батьки їй приклад подають.
Матуся – гарна, мила, ніжна,
Прищепить Олечці цих рис.
Щоб брунька, пагін білосніжний
В промінні сонця швидко ріс.
Перші слова і перші кроки…
Дитину в Божий храм ведуть.
Подальші всі життя уроки
Окреслять цей блаженний путь.
Навчалась дуже добре в школі,
І до кравецтва мала хист.
Гімназія, а потім Оля
Учитись шити піде в Львів.
Цілком віддати серце Богу –
Покликання її життя.
Диплом вона дістане згодом –
Учитель крою і шиття.
Чинила мати перешкоди,
Кричить: «Забудь про монастир.
В нас не було монашок зроду,
Не йди мені наперекір!»
До церкви Олю не пускала,
Ходила за донькою вслід,
А юне серденько страждало,
З очей лились потоки сліз.
В новіціат, у Кристонопіль
Прийшло засмучене дитя.
Та мамі не чинила опір –
Бог має план на майбуття.
Цілком поринула в молитву,
Ісусе! Боже! Я – Твоя.
Покорою здолаю битву,
Матуся згодиться моя.
Я чую поклик, голос Божий,
Пречиста Матінко, прийди.
Мені одна Ти допоможеш
Ступати у Твої сліди.
У 38-му, у травні,
А саме: третього числа
В згромадження сестер служебниць
Щаслива Олечка прийшла.
Із перших днів – привітна, мила
Почала свій новіціат.
Її любов чуда творила
Посеред новичок дівчат.
Собі пошила габіт синій
Й намітку з білим комірцем.
Облечини… Невіста біла
Життя поєднує з Творцем.
Тарсикія – імя придбала,
Померло тут вже власне «Я».
Спільнота щиро привітала,
Бо це тепер – її сім’я.
В кравецькій школі вчила шити,
Веде тепер новіціат,
Як добре з Богом в злуці жити,
Чинити все в Його Ім’я.
За віру, працю і молитву,
Господь дарує Благодать.
Ісус прийшов, щоб послужити,
За нас на смерть Себе віддасть.
Так розважала монахиня.
В кругу спільнотного життя.
В любові очі сині-сині,
Як ці весняні небеса.
Молитва. Безперервна жертва.
Терпіння, вплетене в вінок.
Найвище – це за ближніх вмерти
Це цінний святості урок.
Вже переслідується церква
Репресії, воює зло…
Життя бажаю дати в жертву, –
Гласить Тарсикії єство.
Це за навернення Росії,
За Віру, за католицизм.
Насилля цю проблему сіє
І родить в душах егоїзм.
Я цю обітницю складаю,
Духовний отче, в руки вам.
Ми з сестрами цю смерть приймаєм,
Що нам Господь приготував.

                     *  *  *

17 липня по обіді
Більшовики почали бій.
Снаряди рвались. Сестри бідні
В темниці скрилися своїй.
Встав ранок. Попелом із згарищ,
Немов наляканий, стояв.
А в попелищах, мов примари,
Більшовики снували там.
Сестра Тарсикія на фірті
Тримає вервицю й ключі.
Може, отець духовний прийде,
Десь службу правив уночі.
Дзвінок у двері. Він, напевно,
Літургію відслужить нам.
Святе причастя рай запевнить,
А Бог відчинить брами Сам.
Відкрила двері. Постріл… Тиша…
Сестра купалася в крові.
Усі святі назустріч вийшли,
Корона вже на голові.
Душа відходила, прощалась…
І жертву вже прийняв Господь…
За віру в Бога кров пролялась…
Без подиху лежала плоть.
А їй всього – двадцять чотири,
За що убивця вбив її?
Зі злоби, що вона ходила
В монашій рясі по землі?
«Здесь Бога нет! Долой монашек.
Зашлем и перебьем попов».
Вона ж обрала частку кращу –
За грішників пролила кров.
Євхаристійному Ісусу
Лампадку в серденьку несла.
Допоможи нам у спокусах,
Щоб поміж нас любов цвіла.
Безцінний скарбе України!
Сестро Тарсикіє, молись!
Щоб край підняти із руїни,
Щоб були в небі ми колись.