У перший день Великого посту, 27 лютого, суддя Сергій Вовк оголосив саме той вирок Юрієві Луценку, який замовили з Адміністрації Президента ще на початку цього театру абсурду. Екс-міністр МВС отримав 4 роки ув’язнення. Про те, що таким вироком все закінчиться – знали всі. Напередодні, 26 лютого, про очікуваний обвинувальний вирок говорив нам, українцям Чикаго, Олексій Баганець – захисник Юрія Луценка через радіоміст у програмі «Політична година» Данила Яневського на нашому радіо Ukiedrive. При цьому, О. Баганець ще раз підкреслив, як юрист, а не політик, що підстави для арешту Ю. Луценка 22 грудня 2010 р. та обвинувачувального вироку абсолютно відсутні. За ґратами СІЗО сиділа безвинна людина.
І все ж, очікуючи завершального засідання Печерського суду м. Києва, жевріла надія. А раптом – спрацює у замовника не совість, не честь, не справедливість, а, бодай, малесенька краплина здорового глузду: «Цим я нашкоджу сам собі».
Ні! Не спрацювала. Пішли на ось таке «скотство». Так вичерпно та влучно прозвучала саме така характеристика київського судилища у чиказькому радіоефірі 26 лютого. Свавілля судочинства, свавілля корупції, свавілля влади продовжується. Нахабно, безсовісно, цинічно.
За словами колег Юрія Луценка, присутніх у суді, нерозбірливе читання суддями протягом шести годин звинувачувального вироку підсилювало враження фарсу. Під час зачитування не можна було в залі зрозуміти ні слова, зате з вулиці добре було чутно, як прибічники екс-міністра скандували: «Юрі – волю!» Промова судді Сергія Вовка, що зачитував вирок, спричиняла відчуття дежавю. У такій же манері докладав колись про справу Георгія Гонгадзе в парламенті генпрокурор Михайло Потебенько. Коли йому ставили питання про зниклого журналіста, мова пана Потебенько втрачала залишки дикції.
Зрозуміло, що судді виконували волю своїх «псевдобогів» від влади. «Це не правосуддя, а помста однієї людини», – вважає депутат від НУНС – Юрій Стець. Вирок Ю. Луценку ще раз підтвердив публічну дискредитацію української судової системи.
Миттєво висловила свій осуд на рішення суду ліберальна Європа.
Не можна втриматися і нам – пересічним українцям. Бо, як вірно висловився ведучий радіопрограми «Політична година» Д. Яневський: «Це помста не тільки Луценку, а й усім нам».
От скажіть, люди добрі, як можна порівняти «провину» та розмір розтрати державних коштів Луценка, що «оцінено» в 4 роки позбавлення волі лише за те, що сприяв виділенню квартири своєму водієві та дозволив святкування Дня міліції в палаці «Україна», з бодай кількома прикладами безкарної корупції найвищих чиновників України та свавілля українських залежних судів?
Почнемо з Гаранта-замовника. Напередодні цього «історичного» кульбіту влади, – оголошення давно «намальованого» вироку Ю. Луценку, – надруковано журналістське розслідування з приводу обладнання в Межигір’ї нових робочих приміщень для Президента В. Януковича розміром 128, 8 кв. км. з суперкоштовним облаштуванням – панелі з дорогоцінного дерева, шкіряні меблі, мармурові столи. Уявіть собі, лише одна настільна лампа з нефриту та срібла, виготовлена на спеціальне замовлення, коштує 10 тис доларів. Хоч копійчину за цю розкіш заплатив Гарант? Ні! На запит журналістів, новину офіційно підтвердила служба адміністрації президента, пояснюючи, що все це, нібито, взято в оренду, яка оплачується з державного бюджету. І спливають у пам’яті інші оренди: гелікоптера за 7 млн. гривень, літака, дорожчого ніж у Президента Обами, будівництво додаткових гелікоптерних майданчиків та президентського аеродрому в Криму за сотні мільйонів гривень кожен.
Куди дивиться прокуратура? Хто знайде суддю а-ля Кірєєв чи то а-ля Вовк для винесення вироку розтратнику коштів державного бюджету в надто великих розмірах? Порожнього бюджету однієї з найбідніших країн світу! Грошей на виплати чорнобильцям та шахтарям-інвалідам не вистачає, зате на обладнання комфортного та надкоштовного кабінету прямо в Межигир’ї – достатньо. Верх цинізму та брутального поводження влади з власним народом.
Також спливають у пам’яті дві нафтобурові вишки, за які з державного бюджету міністром енергетики Ю. Бойком переплачено на 300 млн. доларів більше, ніж вони коштують. Цікаво, скільки років за ґратами мають провести виконавці цієї «операції», оголошеної, як «Афера року»? А ще цікавіше, чому не відкривається справа так само оперативно, як справа Луценка в грудні 2010 року?
Доказів нахабності та повної безкарності влади – безліч. Один з них – оприлюднене нещодавно неправосудне рішення ще одного судді Януковицького судочинства.
Суддя Баришівського райсуду Київської обл. – Володимир Яременко – відпустив на волю Сергія Демішкана, який у 2007 році визнав себе винним у вбивстві людини – власника приватної авіакомпанії, який відмовився йому відписати літак.  Вбивство вражає своєю жорстокістю: людину прив’язали до чавунного радіатора і втопили в озері (!).
Але, оскільки батько вбивці – керівник служби автомобільних доріг країни «Укравтодор» – Володимир Демішкан – зробив потрібним людям послугу, то, коли президентом став Янукович, засудженого випустили на волю під підписку. А ось зараз жорстокому убивці – повна воля!
Згадується ще один недавній аморальний і, звичайно, незаконний вчинок суддів Шевченківського району м. Києва. Через кілька місяців вони безпідставно випустили на волю засуджену свою колегу, яка розчавила машиною матір трьох дітей.
Люди питають: де знайти справедливий суд в сучасній Україні?
На жаль, видається, що це, наразі, марна мрія. Та все залежить від народу. Вулиця, Майдан, Спротив. А можна – й без них. Варто лиш на виборах до Верховної Ради у жовтні ц. р. не віддати жодного голосу представникам Партії регіонів. Жодного! Переконуйте в цьому звідсіль своїх знайомих, близьких, друзів в Україні: жодного голосу – регіоналам, жодного голосу їхнім сателітам у Верховній Раді – представникам цієї злочинної влади! Є на світі і Божий, і Людський Суд!