rss
06/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#354

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Меморіальна дошка на честь українського режисера

19 січня біля столичного Будинку кіно зібралася кінематографічна громадськість з нагоди відкриття меморіальної дошки українському режисерові Тимофієві Левчуку. Якраз цього для знаному режисеру виповнювалося рівно 100 років.
Тимофій Левчук був провідною фігурою радянського періоду українського кіно –народний артист УРСР (1969), народний артист СРСР (1972), лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Як режисер, він зняв чимало фільмів, серед яких –
«Іван Франко» (1956), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968), «Родина Коцюбинських» (1970), «Дума про Ковпака» (1975) та інші.

 Title 
 

 Р. Балаян

Він довгі роки очолював Спілку кінематографістів України. Та й Будинок кіно і сама Спілка, яка в ньому міститься, були великою мірою дітищем Т. Левчука.
Урочистий мітинг відкрив нинішній Голова Спілки кінематографістів України, відомий кінокритик – Сергій Тримбач.
Він охарактеризував внесок Т. Левчука в український кінематограф і запросив до слова міністра культури України – Михайла Кулиняка. Окрім міністра, владу (міську) представляли також секретар Київради – Галина Ґерега та заступник голови КМДА, доктор історичних наук – професор Леонід Новохатько. Вони, а також ректор Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, заслужений діяч мистецтв України – І. Безгін – дали оцінку кінематографічній спадщині Т. Левчука. Зокрема, І. Безгін нагадав, що саме завдяки зусиллям Т. Левчука було відкрито кіноконкурс у тодішньому Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого.
Дуже емоційно виступив колега Т. Левчука – знаний український режисер Микола Мащенко.
М. Мащенко
Він згадав ті майже чотири десятиріччя, які пліч-о-пліч провів з Тимофієм Левчуком і наголосив: «Якби не Левчук, то у ті важкі для мистецтва часи не було б можливості зняти багато фільмів, які згодом склали славу українського кіно».
Надзвичайно лаконічним був виступ відомого майстра українського кіно – Романа Балаяна.
Ставши у позу Наполеона, заклавши руку за борт пальто, Роман Гургенович сказав: «Я – учень Тимофія Васильовича і пишаюся цим.
Сьогодні свято для всіх нас, а, передусім, для його сім’ї – Левчуків-Коханів. Скажу так: якби не Левчук, хрін би постав цей Будинок кіно». І під сміх та схвальні оплески присутніх Р. Балаян повернувся на своє місце у шеренгу «президії».

 

Title  Title

 Справа наліво: С. Тримбач, М. Кулиняк, Г. Ґерега Л. Новохатько, М. Мащенко, І. Брезвин

 М. Мащенко

 

Title  Title

 Лариса Левчук

 Григорій Кохан

 

Title 

  Професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України – Лесь Танюк та Т. Кохан – на відкритті дошки

 

Сім’я, про котру згадували у своїх виступах, окрім Р. Балаяна, і С. Тримбач, і М. Мащенко, стояла тут же у натовпі, нічим не вирізняючись. Сяяла радістю його донька Лариса, професор філософії, викладач естетики на нашому філософському факультеті часів мого навчання у Київському університеті Т. Шевченка, з якою я радо привітався. Сумно стояв її чоловік, відомий кінорежисер Григорій Кохан, автор дуже популярного років з тридцять тому телесеріалу про міліцію «Народжена революцією», співавтор двох останніх фільмів Т. Левчука.
Лариса Левчук
Григорій Кохан
До речі, якраз у ці дні помер, на жаль, актор Євген Жариков, виконавець головної ролі у тому знаменитому серіалі.
Син пані Лариси та пана Григорія – Тимофій Кохан – є нині заступником міністра культури та туризму України.
Коли урочиста частина закінчилася і присутні потягнулися у Будинок кіно, Григорій Кохан якось затримався і на хвильку залишився сам. Подивившись, як я готуюся його сфотографувати, він задумливо, ні до кого не звертаючись, сказав: «Піти горілки випити, чи що?»
Було холодно, усі трохи замерзли, і сто грамів оковитої аж ніяк не завадило б, тим більше – з такої нагоди. Але була уже майже обідня пора, я поспішав у Гідропарк до Дніпра, на святкування Водохрещі, тому, зітхнувши, цей фуршет вирішив пропустити.
А випити за український кінематограф та його знаних представників було б справедливо. Вони жили у складну цензурну епоху, зазнавали безпрецедентного ідеологічного тиску, але, все ж таки, знімали кіно, робили фільми, творили – хто як міг.
Вшановувати їхню пам’ять, вивчати їхній шлях у злетах та помилках є необхідною частиною становлення історії українського мистецтва.

Світлини автора.     19 січня 2012 р.

Виставка живопису Володимира Воронюка в Українському Національному Музеї

Ще не вмів писати, а вже різьбив

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com