Понад сто майстрів-різьбярів стали вихідцями з родини засновника гуцульської різьби Юрія Шкрібляка.

Уже в п’ятому поколінні продовжує славну традицію свого попередника його праправнук Петро Корпанюк зі своєю родиною, про яку йтиме мова. Зараз пан Петро – найкращий продовжувач цієї традиції. Родина Корпанюків пішла від доньки Ю. Шкрібляка – Катерини, котра вийшла заміж за Івана Корпанюка. У них були сини Юрко і Семен Корпанюки – всесвітньовідомі майстри. Петро Корпанюк є внуком Юрка Корпанюка.

	Син Тарас

Довідка

Юрій Шкрібляк (15.04.1822 – 22.04.1884) народився в родині боднарів у селі Яворові Косівського району Івано-Франківської обл. Класик гуцульського різьбярства ХІХ ст. Служив у цісарській армії. Продовжуючи традиції гуцульської різьби, Ю. Шкрібляк застосував нові прийоми різьблення, створив різноманітні форми ужиткових виробів, удосконалив техніку різьблення та орнаментику. Першими виробами були пістолі, прикрашені різьбою та жируванням. Згодом став різьбити миски, тарілки, ложки, бербениці, табакерки, пляшки, порохівниці, чарки, сільнички, рушниці, топірці, скриньки, черпаки, свічники, полонники, полиці, сволоки, хрести, іконостаси, копилки. Застосовував антропоморфні та рослинні орнаменти з філософським підходом. Своє уміння умілець передав усім трьом синам – Василеві, Миколі і Федору та доньці Катерині. Юрій Шкрібляк – винахідник точильного верстату, який дуже швидко набув популярності в усьому світі. Це вважається найбільшим його досягненням у деревообробці. Безперечно, не можна сказати, що до цього не було на Гуцульщині різьбярів, але Ю. Шкрібляк був першим, хто на достатньому рівні удосконалив гуцульську різьбу, і це було записано в документах, статтях дослідників. Звичайно, що не цурався традиційної символіки, яка походила з правіків, але почав додавати своє і якщо придумав інструмент, то й технічне виконання стало кращим.
Митець був активним учасником виставок у багатьох містах України, Польщі та Австрії. Отримував медалі і нагороди, а від цісаря отримав дарунок в дукатах.
А ще Ю. Шкрібляк відомий, як учитель. На початку XX ст. у місті Вижниця Чернівецької області заснував різьбярську школу, у якій здобували знання численні учні. Зараз тут відомий в Україні мистецький навчальний заклад, який носить ім'я його засновника.
Твори Ю. Шкрібляка зберігаються у багатьох музеях України, зокрема, в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.
Рід Корпанюків теж походить з різьбярів. Юрій Шкрібляк навіть не думав, що саме від доньки піде його продовження. Сини різьбили, але згодом на їхньому роді обірвався той талант. Продовжився завдяки об’єднанню зусиль двох родів. Іван Корпанюк був боднар, а вже сини стали різьбярами. Вони не тільки продовжили традиції, але й внесли свою фантазію.
Петро Корпанюк народився у селі Яворів у 1958 р. Зараз живе у селі Вербовець, що біля Косова. Заслужений майстер народної творчості України, член Спілки художників України, лауреат премії імені Ю. Шкрібляка. Навчався у восьмирічній школі, а пізніше закінчив Косівське училище ужиткового мистецтва. Після закінчення служби в армії почав творчо працювати. Три роки відпрацював учителем трудового навчання, креслення і образотворчого мистецтва у городянській школі з нахилом трудового навчання з різьбою. Багато років працював творчим майстром-надомником художньої різьби на Косівському художньо-виробничому комбінаті. Пробував вступати до Івано-Франківського педінституту: екзамени здав, а за конкурсом не пройшов.
– Я ще писати не вмів, а вже різьбив, – згадує пан Петро. Я часто приходив до діда в майстерню і дивився, як він різьбить. Пробував собі різьбити, і мені то виходило. Мій дідусь був грамотним: читав газети, слухав радіо і переповідав мені різні цікаві речі.
Дотепер у Яворові стоїть хата Ю. Корпанюка. В одній з кімнат усе різьблене. В ній же зберігаються його авторські роботи. А ще він збирав кераміку і жив насиченим життям. Його дружина була ткалею, але померла в ранньому віці, тому Ю. Корпанюк виховував дітей сам, а було в нього три сини і дві доньки.

Петро і Світлана Корпанюки біля власних витворів	Династія різьбярів

Петро Корпанюк на власному подвір’ї

Перші серйозні роботи П. Корпанюка з’явилися уже в шкільному віці. Вони зберігаються у дідовій хаті. Коли пан Петро поступив в училище, став брати участь у виставках. Першою була у 1980-х роках у Коломиї. З тих пір не було жодного дня, щоб він не тримав різця в руках, хоч годину-дві. Професія і хобі переплелися калачем. Зараз пан Петро зрілий майстер-різьбяр. Хоча перейняв досвід різьби у своїх славних предків, проте завжди перебуває у творчому пошуку. Не відходячи від народних традицій, завжди прагне новаторства.
Великою рідкістю вважається жінка – різьбяр. Однією з таких є дружина пана Петра – Світлана, донька різьбяра із села Брустури Косівського району Миколи Грепиняка. Тож і живуть вони спільним різьбярським життям.
– Я полюбила різьбу змалку, – говорить пані Світлана, – а оскільки в батька не було синів, а тільки доньки, тому й перейняла цю роботу.
Пані Світлана вчилася разом зі своїм майбутнім чоловіком у Косівському училищі ужиткового мистецтва. Її різьба відрізняється від різьби чоловіка. Вона – член Спілки майстрів народного мистецтва. До речі, пані Світлана допомагала чоловікові у будівництві хати, яку збудували на голому місці.
Для своїх виробів різьбярі використовують, здебільшого, грушу і черешню, адже ця деревина еластична і придатна в обробці. Іноді використовують явір і горіх, але ці матеріали є складними в обробці. Раніше використовували магонь, але воно важке в обробці, дуже крихке і нічим не краще від груші. На відміну від багатьох інших майстрів, Корпанюки починають роботу від заготовки матеріалу і до завершення. Дерево зрубують у січні або лютому, коли воно в стані спокою і містить мало соків. На відміну від інших майстрів, вони ніколи не малюють виріб перед різьбленням. Такою була наука діда Корпанюка, котрий говорив, що від такої роботи буде задоволення і творчий задум. Різьблений виріб забирає багато часу. Наприклад, на виготовлення скрині іде, щонайменше, три місяці. Творчу тарілку треба різьбити десь місяць. Якщо повторювати, то можна швидше зробити.
– Краще роботу розтягати надовго, бо завжди приходять якісь нові думки і творча фантазія, – говорить пан Петро.
Нема такого виробу, якого б не різьбили Корпанюки. Але найчастіше в асортименті – декоративні речі. Кожен виріб має назву. Для інкрустації використовують метал: алюміній, мідь, бронзу, перламутр. Творчі роботи майстри стараються не продавати, а залишають для майбутнього домашнього музею.

	Тарілка, присвячена Помаранчевій революції

Сім’я Корпанюків бере активну участь у виставках. Тріумфальною була персональна виставка робіт у 2006 році у виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва в м. Києві, де майстри виставляли гуцульську різьбу, гончарство і вишивку. На виставці побував колишній Президент України В. Ющенко, котрий дав схвальну оцінку виробам родини Корпанюків (вони займали цілий зал у Спілці), а в книзі відгуків залишив напис: «Я бачив дивовижний духовний світ, який продовжує творити славна родина Корпанюків. Хай Бог благословляє їхні труди і життя!». До речі, В. Ющенко, перебуваючи на роботі у Яворові, не раз заходив до Юри Корпанюка. Радо беруть їхні роботи на виставку за кордон. У домівці Корпанюків часто бувають відомі люди, журналісти. Минулого року було японське телебачення, яке знімало фільм про родини-династії. Прийшли, нібито, на годину, а затрималися на весь день.
Не тільки однією різьбою обмежується пан Петро. Він ще володіє секретами столяра, виготовляє чудові альтанки для відпочинку і все, що можна зробити з дерева. Має добрі дизайнерські здібності. Власне подвір’я, яке оздобив мистець, нагадує казковий двір. А ще виготовляє гуцульські меблі. Великим попитом користуються його дерев’яні шахмати. Процес від заготівлі деревини і до готових шахмат триває щонайменше один рік, а іноді і кілька років. Тому ці вироби є не з дешевих, і виготовляє їх майстер лише під замовлення. Головним чином, їх купують музеї і колекціонери.

Поєднання деревини

Не обмежується різьбою і пані Світлана. Вона ще працює в Косівській гімназії, де веде гурток писанкарства у творчій студії «Дивосвіт». У цьому ж закладі викладає художню культуру і творче мистецтво.
Має пан Петро багато учнів, але не завжди задоволений ними, адже декотрі з них масово штампують вироби, які не мають мистецької цінності, збиваючи при цьому ціну. Коли приходить необізнаний у різьбі покупець, дивується, чому у пана Петра дорожче, а в інших дешевше. Такій людині складно пояснити мистецьку цінність. До того ж, часто роблять з мокрого матеріалу і пізніше такий виріб скручується, і його можна викидати. Часто трапляються випадки, коли такі покупці звертаються до пана Петра, аби він поремонтував поламану шкатулку чи скриню, але він їх відсилає до тих майстрів, у котрих купували виріб.
Подружжя Петра і Світлани Корпанюків мають двоє дітей – сина Тараса і доньку Мар’яну, котрі теж пішли мистецьким шляхом. Донька закінчила Косівський інститут ужиткового і декоративного мистецтва (ткацтво). Зараз готується до вступу в аспірантуру. Син пішов батьківськими шляхами. Ще не вмів добре ходити, а вже хапався за різці. Майже все своє дитинство Тарас провів у майстерні, а вже з 7 класу почав брати участь у виставках. Найбільше запам’яталася виставка в 2006 році у Києві, де він був наймолодшим учасником. Тарасові виділили окремий столик, де він виставляв 8 власних робіт. Як уже згадувалося вище, виставку відвідав В. Ющенко. Його зацікавила тарілка пана Петра, присвячена Помаранчевій революції. Він довго її оглядав і придивлявся. Тоді пан Петро вирішив подарувати її панові Ющенку. Малий Тарас вирішив і собі щось подарувати. Не розгубившись, узяв одну з найкращих рахв і подарував її високому гостеві. В. Ющенко був приємно здивований, що таку роботу виконав малий хлопець і побажав Тарасові успіхів у продовженні родинних традицій.

Відгук В. Ющенка	Останні роботи родини Корпанюків