Володимир Пушкар - автор і виконавець віршованих та прозових гуморесок - народився, виріс і живе на Івано-Франківщині. Здобув освіту у Львівському лісотехнічному інституті. Любов до сцени, до бажання смішити людей спричинила далекоглядну реакцію начальства: «Ліси без тебе уже розікрали! Іди на сцену!» І пішов Пушкар на сцену, і стріляє звідти прицільно по тому, що криво у нашому житті, недолуго, пихато, не по-Божому! А метою зустрічі було відкрити загалу не стільки артиста, скільки людину... Вітаємо Вас, пане Володимире, знову на чиказькій землі українців! Вперше розмовляю з Вами, бачивши декілька вже разів на сцені, прочитавши Ваші книжки, попрацювавши на офіційному сайті. Склалося певне враження і маю сміливість припускати, що не тільки закордонні гроші кличуть Вас у гастрольну далеку дорогу... Адже існує думка, що і війни розв'язуються не через ідеологічні несумісності, а через гроші. Будьмо відвертими!
Чи Ви часом, пані Галино, не представляєте податкову службу Америки? (сміємося обидвоє!) А якщо серйозно, то не хотілося б пафосу, але у мене тут уже - коріння! Уже четвертий раз я тут, у Америці. Найперше відвідав Детройт, третій раз - у Чикаго. У Нью-Йорку мав свою «КАВАЛЄРКУ», може чули? Так от жив я там у Rochester Hills, місці, де народилася Мадонна, містечку без жодного українця (?????) півроку, без можливості спілкуватися; то я десь Америку подивився трошки зсередини, з різних ракурсів. Я від неї - в захопленні, не дивлячись на деякі речі, якими не можна захоплюватися. Передусім - це наші люди, вони вже не совки. Вони вже люди іншого типу. Ментальність їхня настільки змінюється, що, коли деякі повертаються додому, їм уже важко в тому середовищі бути.
Чи можете дати назву отим рисам, які і різнять українця до поїздки в Америку і після приїзду в Україну?
Особиста незалежність, на мою думку, - в центрі отої зміни. Вони подивилися, що можна інакше думати, інакше мислити, інакше бачити цей світ. Я і Канаду собі сподобав за її вільнодумство у кращому сенсі цього слова.
Уявімо, що Ви живете тут, у Сполучених Штатах Америки... Чи було б Ваше життя сміхованця, штукаря таким насиченим концертами? Чи вистачило би матеріалу, чи було б таким розмаїтим поле діяльності, як в Україні?
Я мав би такий же успіх, як той фермер, у якого забрали землю (сміється). Я мушу бути ТАМ! Мене завжди питають: ну, що ти там побув два тижні, не міг залишитися, грошей заробити? Бо грошей нам завжди не вистачає, як в Україні, так в Америці, правда? Вони, ті, що так говорять, не знають, що я рахую дні і години до літака, щоб бути вдома! Не хочу, знову ж таки, пафосні якісь речі говорити, я просто хочу бути вдома! Люблю їхати десь, вчитися і за щастя буде, коли той досвід отримаю. Але жити - вдома.
Який досвід Ви маєте на увазі? Що дасте, керуючись тим досвідом, синам, сім'ї?
Коли я жив у Rochester Hills, а це - містечко середнього достатку, коли я побачив, що на газонах не дозволяється зацвісти квітці кульбаби, тому що за це будуть штрафувати, я так здивувався, що по приїзді в Україну розповідав по школах про це дуже довго. Це був 1993-й рік. Виступаючи у якості поета на зустрічах, ділився своїми враженнями від поїздок. Розповідав, що не можна винести сміття на подвір'я, спалювати. А наш ґазда ще й гумові калоші кине - воно закадить і целофан палить, і пластикові пляшки... Ви ж знаєте, все це виділяє надзвичайно отруйні речовини. Я, звичайно, говорю банальні речі, але воно болить, знаєте... Наші люди дивуються, що я навіть коло своєї хати не можу спалити сміття?! Коли я розказую, що тут мало парканів, бо особиста, приватна власність - це святе! Наші люди дивуються. Ми там живемо, ніби в іншому світі. Добре, що зараз багато їздимо і привозимо досвід додому. Це стосується і будівництва, і інших побутових речей. Діє принцип перетікання з вищої посудини до нижчої, якщо згадаємо фізику. Ми десь підтягуємося до світу у плані цивілізації, я вірю в це.
Буваєте в багатьох американських містах з концертами для українців; здогадуюся, що люблять і чекають Вас повсюди, а де найкраще любите бувати Ви?
Тут, у Чикаго, безперечно. Таких концертів, який відбувся в Chopin School, з такою кількістю людей, з такою атмосферою - це за щастя мати!
Хотілося б відзначити, що Ваш вихід, зовнішній вигляд, вміння володіти публікою теж захоплює і розкриває оту добру, гарячу енергію глядача, що стимулює артиста. Маємо взаємообмін: кожен несе додому щось тепле, отримане на концерті - і Ви, артисти, і ми, глядачі. Яким чином Ви плануєте гастрольну діяльність? Чи за порами року - можливо, у якісь особливі місяці Вам вигідніше бути за кордоном, чи за внутрішніми планами концертів в Україні? Хто запрошує Вас і опікується по приїзді?
Кожен раз хтось інший. Один раз - фірма «Міст - Карпати», наступний - громадська організація «Помаранчева Хвиля», зараз - пані Яковенко. Маю мультивізу, купую квиток і їду. Бачите, це дуже професійні і суттєві запитання. Звичайно, що ми там живемо якимось творчим життям, якимись календарними планами, тому заздалегідь за місяців два-три треба про це поговорити. Пані Любов Яковенко звернулася до мене уже третій раз. Я хотів уже поїхати сюди, тому порозсував своїх замовників там, бо мав Різдвяні зустрічі, корпоративи, також мав урядовий варіант. На Василія, 14 січня, мав провести день народження однієї жінки, мене для неї замовив її зять. Такий унікальний випадок, і я не можу його бачити своїми очима! (сміється!) Коли я довідався, що точно буду в Америці, всіх своїх замовників повідомив про це. Надається пріоритет такій поїздці, але, вертаючись до теми заробітків, скажу: гроші тут не грають ролі, бо там я би заробив значно більше, легше. Ночував би у своєму ліжку, був би коло своїх дітей. Але хочеться щось змінити, нудотно просто заробляти гроші, як кидати шутер (подрібнений камінь), це нецікаво, хочеться щось міняти...
Хочете відчути себе більш творцем, а не заробітчанином?
Так, нові враження, нова енергія; приїхавши додому, буду братися до якихось нових речей.
Що - у планах, пане Володимире? Хто є Вашим продюсером, режисером?
Маю нові плани. Я є незалежна людина, маю сертифікат підприємця концертної діяльності, плачу податки. Користуюся послугами того чи іншого продюсера, а свого особистого я не маю. Наприклад, я собі планую на лютий два сольних концерти - у Надвірній і Калуші. Зали там, якщо не тисячні, то 700-800 місць мають, я тими питаннями не займався, все одно я доручу це продюсерам. У Калуші це - Василь Вагилевич, може Ви чули? Його студія «6 секунд» займається випуском аудіодисків. Він мені буде робити калуський концерт. Це те, що я планую. А решту часу - мені телефонують і мене запрошують. І на інші концерти, збірні, бо я маю специфічний жанр, який легко приєднується до якогось іншого; мною розбавляють програму, знаєте, як в «Арлєкіно»: «А мною заполняют перерыв!» І десь у такій ролі я буваю. Крім того, зараз пішла така тенденція, вона не дуже здорова, але дуже прибуткова: забави, корпоративи і навіть банальні весілля. Доводиться працювати і там. Скажу відверто, дуже не люблю їх через оту концентрацію нашого безкультур'я, п'янства, гріховності, марнотратства.
Знаю, сама тамадувала неодноразово...
Бачите, Вам не треба розповідати! Але треба це спробувати в одному з гірських сіл, де гуцули так піднаберуться, а їх 400 чи 500, що до ранку мало хто вже пам'ятає, чого я тут, і чи потрібен?! А мусиш бути. Тобто, є такий мінус у праці сміхованця... Хоча є такі шляхетні люди, і їдеш до них з таким почуттям, ніби на крилах. І це тримає!
Збираючись на запрошення, як підбираєте програму, вона ж, мабуть, неоднакова? Мої друзі і я не є прихильниками жартів, побудованих на фізіологічних аспектах. Як Ви ставитеся до них?
Це велика стратегія, мистецтво - вибір репертуару. Публіка на публіку не подібна. Я найперше дивлюся на предмет гумору, чи це є смішно, а друге - це вже на вибір. Чув вислів, здається у Шифріна, що «... я так жартую на концерті, щоби на ньому могла бути присутньою моя мама!» Не можу похвалитися, що аж так цнотливо жартую я, але, наприклад, на весіллі атмосфера десь трохи інакша, ніж на концерті. Вона різниться від класичної концертної, але я завжди попереджаю людей: вульгарності я і сам не допускаю. Музиканти на сільських весіллях можуть це робити. Тому хочеться, щоби тримали себе пристойно. Знаєте нашу «Голубку» (танець-гра), яку я не терплю, але мушу бути присутнім. Повинна бути певна межа, бо і мене уже знають як поета, гумориста, та і в мені самому закладено щось, що не дозволяє бути вульгарним.
Як заповнюється Ваш вільний час на гастролях, зокрема, в Чикаго?
Стосовно опіки одразу скажу: у мене тут є приятель - Михайло Бойчук - знаменита фігура в околицях і в Чикаго, у нашій громаді, який мене ще в аеропорту очікує і каже: «У ніякий готель ти не підеш!» Опікує мене, як малу дитину, як не він, то його шваґер (жінчин брат). Він іде на роботу, мене залишає, і ранок я починаю так: варю гречану кашу, я її з собою привіз!
?????
Бо я - нестандартний чоловік у харчуванні. Зранку люблю їсти каші, особливо гречану, а тут такої гречки немає, тому везу зі собою. Ще мене американці жодного разу не арештували! (сміємося!) Далі роблю каву. А потім - стільки друзів, що мені не стає часу на все!
Ви пишете, будучи на гастролях?
Ні! Ніколи! Я страшенно є вибагливий в цьому плані, також і вередливий. Мені потрібна обстановка тиха. Чого мені в житті не вистачає, так це - усамітнення, не самотності, а усамітнення! Прошу не раз свою жінку, дітей: дайте мені десь заховатися! Добре, іди - ховайся! Але через п'ять хвилин хтось приходить: ти тут сиди, пиши, але у мене ось така проблема! Вони мені не дають ніде заховатися. Але коли я побув півроку в Америці сам, я зрозумів, що не треба плутати одинокість і самотність. Має бути дозована кількість усамітнення.
Який Ви вдома?
Всілякий! Ви думаєте, що такий, як на сцені? По натурі я бачив гумористів, які вдома - цвинтар о 12 годині ночі, я - не такий. Веселий я і на сцені, і за кулісами. Я намагався веселити людей усюди, за те діставав навіть в армії.
Намагалася зрозуміти також, завдяки чому Ви такий смішний, адже ні носа бульбиною, ні витрішкуватих очей, роззявленого рота, помітного черевця та інших зовнішніх ознак комедійності актора Ви не маєте! Тепер, розмовляючи очі-в-очі, розумію: Ваш талант у доброті і щирості і чудовому мовленні!
Глядач шукає щирості! Як тільки він бачить блуд очей, поведінки, внутрішню невідповідність тому, що ти подаєш - реагує на це найбурхливіше. Тільки щирість творця! Чи то наш жанр, чи жанр художньої фотографії... будь-який!
Чи відчуваєте перед виходом хвилювання, мандраж, як багато хто з акторів, котрі хрестяться, моляться перед виступом?
Так, завжди! Тільки бажано, щоб він не був надмірним, бо спричинений буває, насамперед, організаційними неспівпадіннями: я - ведучий програми, а вона - не готова.
Цьогорічна програма була розроблена кимось, чи це Ваша режисура?
Ні, успіх був, якщо він був - завдяки тому, що я сам повністю все будував.
Коли ж Ви встигли? Адже всі артисти з різних міст: Антоніна Матвієнко і брати Яремчуки - з Києва, Лілія Сандулесу - з Чернівців, Ви -з Івано-Франківщини...
Ви знаєте оркестр Поля Моріа? Знаєте, як він збирався? Звичайно, контракт укладався швидше, а на репетиції він скликав найкращих - скрипаля, піаніста і інших музикантів з різних континентів і, бувало, що виводив їх на сцену і без репетицій! І вони давали ідеальні концерти.
Але ж, перепрошую, це був музикальний геній! А його музиканти - найвищого класу спеціалісти!
Я і не прирівнююся до нього, проте з'єднати всіх наших артистів - це вже мій обов'язок! Я маю чудовий матеріал, його треба просто зліпити докупи! Багато речей, що в'яжуть, власне, у мене є напрацьовані. Деколи, звичайно, імпровізується, але, здебільшого, маю різні заготовки.
Подейкують, що Ви мали різні програми у нас, в Чикаго, і в Детройті наступного дня. Чим це зумовлено?
Ні, програми не дуже різнилися, просто я присвятив одну гумореску моїй тітці, котра була присутня у залі в Детройті.
Це, може, і дивно, що я це зробив, але, будучи у Нью-Йорку колись і не маючи що робити, я написав «Кавалєрку у Нью-Йорку». Так там є та гумореска. Зараз у франківському видавництві «Лілея-НВ» знову лежить матеріал на велику збірку гуморесок.
Я бачу Вашу книжечку тут, на столі, хочу сказати, що у мене є така. (Пан Володимир здивовано підняв брови!) Так, шість років тому мені її передала з Франківська журналіст, працівник газети «Галичина», а тоді - заступник начальника обласного управління мас-медіа Анна Данилюк. Знаючи, що я цікавлюся творчістю людей Краю, знайшла можливість передати книжку «Міць яєць і сила духу» мені. Защораз, коли чую мат серед наших мужчин, хочу порадити їм почитати «про маглівницю для папуги» з Вашої книжечки!
Пам'ятаю пані Анну та її начальника - Івана Дячишина. Дякую Вам, пані Галю, за цікавість до моєї творчості!
Ви ж купаєтеся у людській доброзичливості, любові, але півнячої поведінки, на відміну від інших, навіть найменшої зверхності не відчувається! Як вдається зберегти баланс гідності, пане Володимире, і не захворіти на зоряну хворобу?
А чи знаєте Ви, пані Галю, як зоряна хвороба називається у медичному середовищі? Це - метеоризм! (сміються вже всі присутні!) Якщо серйозно - сцену для себе вважаю святою. На неї я вийшов у досить зрілому віці, коли вже був інженером, коли мрії про театральний інститут канули в Лету... Я вмію цінувати це місце! Для мене кумирами на сцені, умовно так будемо казати, знаючи заповіді Божі, є гвардія шляхетних людей, таких як Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Анатолій Паламаренко. Тобто таких людей, які випромінюють шляхетність поряд зі своїм мистецтвом! Вони роблять цей світ кращим, добрішим. Зараз на сцену повалили всі і понесли інші речі. Тому я намагаюся тримати названих людей за зразок і надзвичайно болісно сприймаю отих заробітчан на сцені, тих рвачів! Вважаю, яким би мистецтво не було, воно має завданням робити людей добрішими, світлішими, моральнішими.
Слухаю Вас і росту, пане Володимире, так розвидняється на душі від Ваших слів! А який матеріал використовуєте: власноруч написане чи речі інших письменників?
Спочатку брав матеріали визнаних майстрів: Павла Глазового, Степана Олійника, Степана Руданського. Я на тому ріс! Пізніше працював зі своїм, можливо незрілим, зеленим, примітивним, знаєте, як то починати..., сам не вірив у те, що можу щось сам робити. Але, коли уже того назбиралося, будучи в Америці у 93-му році, коли я мав час упорядкувати і зробити цілу збірку «Кавалєрка в Нью-Йорку», з пам'яті добув усе, що було - і зробив. Тоді ж, у 93-му році, я почав читати свої гуморески зі сцени. І мене почали сприймати як автора.
Що Ви би хотіли сказати на завершення бесіди? У мене особисто вималювався Ваш портрет трудівника, артиста, глибоко порядної людини, щирого художника!
У кожній справі, будь то інтерв'ю з журналістом, чи просто стосунки ділові, навіть не творчого характеру - віддаю пріоритет людським якостям. Від людського фактора залежить успіх справи. Для мене - це надзвичайно важливо. Ось і у розмові з Вами, пані Галино, я відчув добру енергетику, був добре «випотрошений», але не був напружений, і за це я Вам дякую!
Доброго вам здоров'ячка, насамперед, пане Володимире! Щиро бажаю Вам так багато писати, так часто тішити людей, як Ви самі того захочете!
Чесно скажу, набраний текст не відобразить тих емоцій, які виникли у процесі бесіди з чистою і скромною людиною, доброзичливим і талановитим сміхованцем, нашим дорогим земляком - Володимиром Пушкарем. Хай йому щастить на сердечну енергетику залів, на частіший запит великих сцен, на вірність і твердиню сім'ї, що чекає повернення свого чоловіка і батька.
лист до редактора
версія для друку
