rss
02/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ До 60-річчя Українського Національного Музею в Чикаго

У фондах Українського національного музею, створеного заходами громади, зберігаються унікальні документи та матеріали з історії нашого народу, зокрема, в ХХ ст. Завдячуємо цьому, зокрема, св. п. д-рові Модестові Ріпецькому, архівні матеріали якого були люб’язно передані його синами на збереження до Музею.
Однією з найбуремніших сторінок є, безперечно, самовіддана боротьба Української повстанської армії. Сьогодні ми представляємо підбірку унікальних автентичних фотографій (у відкритому доступі бажаючі могли побачити хіба окремі з них) бійців однієї з сотень «Армії нескорених», якою командував хорунжий УПА, кавалер Срібного Хреста Заслуги ІІ класу Володимир Щигельський (псевдо «Бурлака»).
Як з’ясував Ігор Лінг, заступник голови Надвірнянського осередку Івано-Франківського обласного товариства ВУТЛ «Лемківщина» (більш докладно з результатами його досліджень можна ознайомитися в надвірнянській «Народній волі» за лютий 2011 р.), Володимир Щигельський народився у Львові, 8 серпня 1921 р., в сім’ї, яка не могла похвалитися великими матеріальними статками. Навчався у початковій українській школі ім. Короля Данила, в 10-річному віці перейшов до Академічної гімназії. В тому ж році вступив до юнацького «Соколу», за 4 роки – до «Просвіти» та «Юнацтва ОУН».
У 1938-му разом з товаришами нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон – боронити щойно проголошену Закарпатську Україну. Був інтернований, але, по переході Закарпаття під владу Угорщини, перебирається до Хусту. Вступає до «Січі», а згодом потрапляє до школи підстаршин. У березні 1939-го, разом зі своїми товаришами, переходить на румунську територію. Їх повертають до Угорщини…
Не бажаючи повертатися до Польщі, 18-тирічний Щигельський опиняється у Німеччині. Тут вступає до військового «Легіону» під проводом полковника Романа Сушка. В його складі пройшов вишкіл у військовій школі в Австрії, щойно приєднаної до Рейху.
Від перших днів вересня 1939-го «Легіон Сушка» перебував у складі XV армії вермахту генерал-полковника Вільгельма Ліста, але, за наявними даними, участі у бойових діях не брав. Натомість, був переформований в охоронну поліційну частину. Частини «Веркшуц» охороняли промислові об’єкти, «Баншуц» – залізниці. В перший день січня 1941 р. Володимир обійняв посаду заступника начальника української поліції в східнословацькому Балигороді. У військових злочинах проти цивільного населення українці помічені не були. Переконливе свідчення – привітне ставлення до повстанців під час їхнього рейду Словаччиною. Селяни запрошували на ночівлю і, навіть, на весілля – зайвим доказом є одна із світлин, яку ми подаємо. Допомагали місцеві і харчами, і медикаментами, надавали інформацію про наявність підрозділів Служби безпеки. Але це було потім…
Тимчасом, 25 червня 1944 р. Щигельський, член «мельниківського» уламку ОУН, за наказом «Орлана» – заступника провідника ОУН на Закерзонні – Василя Галаси – відійшов з усім відділом до Бандрівських лісів. Тут минули наступні роки партизанського життя.

 

Title  Title Title

 Володимир Щигельський, травень, 1947 р. Комарницький ліс. Перемишльщина

 Сотня «Ударники». Відзначення Свята Зброї. Сидять (зліва-направо): В. Щигельський, курінний Михайло Гальо (Коник), курінний політвиховник Ярослав Пеців (Вадим-Мирон). 1946 р. Стоять 7 неідентифікованих осіб

 Ярослав Коцьолок («Крилач»-«Сухий»). Командир сотні Перемишльського куреня 22 Тактичного Відділу УПА-Лемківщина


Слово – Володимирові Дашко-Маркові («Вісті комбатанта», 15 грудня 2010 р.): «1-го червня 1947 р., у лісі над селом Брилівці, біля Перемишля, курінь УПА під командуванням сотника Бурлаки, одержав наказ від крайового проводу УПА вирушити в рейд через Чехословаччину на терен Західної Німеччини. Курінь складався з трьох сотень. 1-а сотня з командиром Крипачем, ІІ-а з командиром Ластівкою і ІІІ-тя з командиром Остапом. Коли командир Бурлака очолив курінь, сотню «Бурлаків» перебрав Остап, а функцію курінного бунчужного виконував Буркун. Лікарем був д-р Скала, політвиховником – Євген, а командиром польової жандармерії – Гак. Я був чотовим першої чоти сотні Остапа».
Як встановив відомий дослідник Володимир В’ятрович («Рейди УПА теренами Чехословаччини», http://lib.oun-upa.info/rejdy/rozdil_7.html), 25 травня 1947 року заступник Крайового Провiдника ОУН на Закерзоннi – Василь Галаса – видав наказ про вiдхiд у рейд на Захід деяким сотням УПА, зокрема, і сотні «Бурлаки». «Сотнi «Ударники-4» Володимира Щигельського-«Бурлаки», «Ударники-6» Ярослава Коцьолка-«Крилача» та «Ударники-2» Григорiя Янков­ського-«Ластiвки», що приєдналася до них, – пише В. В’ятрович, – отримали цей наказ 30 травня.
Вже на наступний день цi три сотні, об’єднанi для проходження рейду в курінь на чолі з Володимиром Щигельським-«Бурлакою», потрапили в оточення польських військ. Прорив з нього тривав аж до 22 червня, i до цього часу курiнь звiв 18 великих боїв з поляками, що призвели до значних втрат його особового складу. Сотня «Бурлаки» втратила 60 стрiльцiв (станом на 31.05.1947. – 104 бiйцi, на 17.06.1947. – 44 бiйцi). З сотень «Крилача» i «Ластiвки» разом залишилося всього 53 стрiльцi (реєстр об’єднаного вiддiлу, включно з цими сотнями, на території Словаччини в кiнцi липня 1947 р. – 86 бiйцiв; за час вiд переходу кордону вiддiл втратив, згiдно з «Денником вiддiлу УПА пiд командою «Бурлаки», веденим бунчужним «Буркуном», 11 осіб. Отже, кордон перейшло 97 осіб, з них – 44 – з сотні «Бурлаки», решта – 53 – вiдповiдно, із сотень «Крилача» та «Ластiвки»). За час боїв загинули сотеннi Я. Коцьолко-«Крилач» та Г. Янковський-«Ластiвка», лише після цього почався рейд куреня».

 

 TitleTitle 

 Розвідувальна стежа сотні «Бурлаки». Стоять: бунчужний «Буркун» (зліва), чотовий «Сагайдак» (справа); сидить: чотовий Володимир Дашко («Марко»). Решта осіб – неідентифіковані, з числа місцевого населення. Червень 1947 р. Словаччина

 В. Щигельський (стоїть посередині). Рейд в Чехословаччині.
8 неідентифікованих осіб

 

Title  Title

 «Бурлака» та «Коцьолок» перед відходом на Захід

 7 неідентифікованих осіб. Колекція Модеста Ріпецького

 

Title
 Title

 7 неідентифікованих осіб. Колекція Модеста Ріпецького

 10 неідентифікованих осіб. Колекція Модеста Ріпецького

 

Загалом, – пише далі В. В’ятрович, – на кiнець червня 1947 р. на терени Словаччини перейшли об’єднані сотні Тактичного Відтінку УПА «Лемко» – «Ударники-1» Романа Гробельського-«Бродича» (80 осiб), «Ударники-2» Михайла Дуди-«Громенка» (120 осiб), «Ударники-4», «Ударники-6» та «Ударники-7», (разом – 97 осiб), загалом – 277 воякiв УПА. Станом на середину липня проти 80 бійців «Бурлаки» воювали майже 6 тисяч вояків чехословацької регулярної армії, зокрема, майже півтори тисячі вояків зі Служби національної безпеки. За місяць – вже 15 тис. за підтримки танків. Як підрахував В. В’ятрович, 1 солдат припадав на 2 метри території, по якій переміщалися повстанці! В цих умовах 16 серпня Щигельський ухвалив розділити 68 знесилених, голодних бійців на 7 тактичних груп. Протрималися в умовах відсутності продовольства, медикаментів, зброї, набоїв та амуніції вони недовго. В ніч з 3 на 4 серпня «Бурлака» та 5 його бійців опинилися у полоні.
Наразі в мережі Інтернет (за адресою http://territoryterror.org.ua/uk/archive/moviearchive/video/?vd_movieid=120) можна побачити 54-секундне чорно-біле відео. Це – хроніка з фільму «Бандерівці», продемонстрованого на чеському телебаченні минулого, 2011 року. На відео – 6 вояків УПА, зокрема, одна жінка, які стоять із зв’язаним руками перед офіцером чехословацької армії. Напис роз’яснює: «Сотенний УПА «Бурлака» (Володимир Щигельський) з бійцями та санітаркою сотні «Офелією» (Ольга Ханас), взяті в полон чехословацькими вояками 3-4 вересня 1947 р. під час рейду до Німеччини».
Про подальшу долю земляка «Львівська газета» в номері за 15 квітня 2006 р. подала таку інформацію: «Згідно зі спогадами, в ув’язненні В. Щигельський поводився гідно й вимагав трактувати себе та своїх вояків як військовополонених. Плекаючи надію на порозуміння (Чехословаччина ще не була комуністичною), він охоче розповідав слідству про свою боротьбу проти комуністичної диктатури. Зрештою, В. Щигельський давав свідчення, які вже не могли зашкодити нікому (позаяк загони УПА покинули Лемківщину). Оскільки В. Щигельському пообіцяли, що упівців не видаватимуть полякам, він погодився підписати заклик припинити бойові дії на території Чехословаччини та скласти зброю. У лютому 1948 р. чехословацькі комуністи вдалися до рішучих дій з метою захопити владу. 12 лютого 1948 р. В. Щигельський і четверо його товаришів утекли з ув’язнення. Проте снігу було по коліна, мороз сягнув 20-градусної позначки, тож наступного дня втікачі здалися. У квітні 1948 р. чехословаки припинили слідство над В. Щигельським та іншими упівцями, а 28 липня передали їх полякам. Суд над В. Щигельським розпочався вранці після новорічної ночі 1949 р. Кажуть, що під час перерв до підсудного підходили польські офіцери, виявляли йому свою пошану та пригощали цигарками. Вирок виголосили 4 січня».
Увечері 7 квітня 1949 р. Володимира Щигельського-«Бурлаку» розстріляли у внутрішньому дворі Ряшівської тюрми.(всі подробиці про його арешт, перебування під слідством, втечу і подальший суд можна дізнатися тут: http://lib.oun-upa.info/burlaka/part_3.html).
Вижили лише деякі з бійців командира. Загалом, зі сотні «Бурлаки» пробитися на Захід пощастило одиницям, зокрема, бунчужному «Буркуну», якому вдалося зберегти документи сотні та світлини вояків.
Наразі не вдалося з’ясувати долю дружини Володимира Щигельського – Теодозії (з дому Тріцецьких) та сина Левка (народився 4 лютого 1943 р.). Редакція була би вдячна читачам за будь-яку інформацію.

Таємна історія таємної України в таємних радянських архівах

До 60-річчя Українського Національного Музею

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com