В одній з наших діаспорних газет нещодавно була надрукована невеличка стаття одного з її читачів – Я. Жмуркевича – про чинну українську владу, опозицію та їхні дії («Влада, опозиція, народ»). Вона і спонукала мене до певних роздумів.

Зрозуміло, що в статті викладені висновки не політичного аналітика, а власна думка одного з нас. Ми всі, без винятку, маємо свою думку про все, що відбувається в Україні, щодо її очільників, кожного політика зокрема. І це нормально. Ненормальним є лиш те, що в цих оцінках ми не чуємо один одного, ми твердо стоїмо на своєму і, здається, ніщо в світі не зрушить нашої переконаності. Саме так.
Для одних – юлефобів – закодовано в мозку, що «Юля крала» і, отже, «хай сидить» (до речі, громадсько-політична діячка Олександра Кужель відповідає на це так: «ніхто чесніше за неї не крав»). А ось інші – юлефіли – вважають, що «Юля – єдиний на сьогодні сильний політик, і сидить вона невинно».

Для одних – Янукович – це монстр, султан, згідно з його суперрозкішним способом життя за державний рахунок, невиправний диктатор, який веде країну в прірву, здає Україну Росії, а інші – «що це політик собі на умі, кращий від інших», і що він навіть «самообучающийся», «подвержен воспитанию». І так далі... Крайнощі в поглядах розділяють наших людей, колег, друзів, сім’ї. Країну роздирають протиріччя.
Зізнаюся заздалегідь, що заголовок цих нотаток – як почути один одного – це риторичне питання, на яке чіткої відповіді не знаю. Лише в одному переконана, задля чого і ділюсь цими роздумами і що може нести якусь часточку відповіді: якщо ми вже формулюємо свою, звичайно ж «єдино правильну» думку, то вона мала б базуватися на фактах. А для цього кожен з нас мав би щоденно відслідковувати події в країні та позиції обох таборів – влади та опозиції. А щодо діяльності політиків – то слідкувати, як їхні словесні декларації підтверджуються ділом та, що особливо ВАЖЛИВО, мати на увазі їхнє моральне обличчя, їхні МОРАЛЬНІ ОРІЄНТИРИ, відповідність декларацій способу власного життя. Така робота душі та пошуків в Інформпросторі могла б допомогти уникнути помилок у наших власних висновках.
Як на моє сприйняття, згадана стаття автора складається з авторських, не підтверджених фактами чи прикладами узагальнень.
Кілька з них не викликають заперечень. Як ось: «Українська держава зараз перебуває у критичному становищі», «Національна свідомість – це фундамент існування держави». «Єдності народу в Україні немає», «Незгода політиків – це хронічна хвороба демократичних партій України».
Але на моє враження, загальний пафос статті базується на реаліях 2-річної давнини, коли сварилися Ющенко з Тимошенко та відсутністю актуальної, щоденної, конкретної інформації з України. Бо ж, як виявляється, за твердженням автора, Янукович сьогодні.... «розбудовує економіку», «проводить економічні реформи», «робить спроби мовні чвари злагіднити». А Тимошенко ніби навіть не лежить (через важку хворобу), уже двічі арештована за ґратами, в тюрмі, де над нею влада в особі фактично підвладних президенту прокуратури, судів (незалежні суди у нас нині відсутні) та пенітенціарної служби влаштовує знущання (про це – ні слова!!!), а активно працює з однією метою –  «за будь-яку ціну правити державою».
Далі – кілька проголошених тез, які вимагають або підтвердження, або заперечення. Інакше, люди, які користуються лише друкованою пресою та довіряють авторитетові наших часописів, можуть бути, як кажуть, збиті з пантелику.
«...Економіка тепер на шляху до оздоровлення. Є спроби влади провести реформи..., але ці реформи зустрічають протест народу»; «Партія регіонів розбудовує економіку».
На що спрямовані реформи, простою мовою кажучи? Збалансувати державний бюджет при умові, що світові інституції кредитів не дають. Тобто, мати кошти, щоб забезпечити функціонування держави, зокрема, забезпечити соціальні потреби різних верств населення.
Далі намагатимусь оперувати лише фактами, нагадавши, що виборним гаслом Партії регіонів та їхнього вождя було: «Покращити життя людей уже сьогодні».
І ось в минулому 2010 році з`явився «реформаторський» Податковий кодекс. Він виявився настільки грабіжницьким стосовно малого та середнього бізнесу, так затягував зашморг на шиї підприємців, що спричинив відомий світові «Податковий майдан». Середній клас законно протестував проти його ліквідації як класу. Влада перелякалась, кодекс під тиском ніби «підлатали».

15 грудня 2011 р. тисячі підприємців у Запоріжжі (а це ж Схід!) вийшли з протестом проти законопроекту про внутрішню торгівлю. Як планується «оздоровити» цю галузь? Зі слів одного з організаторів протесту – Володимира Коляки: «Все, що було скасовано на наші вимоги з Податкового кодексу, ввійшло до цього законопроекту. Він передбачає суцільні перевірки та штрафи. Контролюючі органи можуть безперешкодно заходити на склад чи додому до підприємця, і ти не маєш права не впустити». То народ не свідомий, чи це результат знущання над людьми влади, яка хоче за рахунок штрафів та поборів з підприємців поповнювати казну?
Наприкінці листопада в центр Сімферополя (столиця Автономної республіки Крим) вийшли з протестом з дитячими візочками одинокі матері, яким затримують соціальні виплати. Влада просить почекати, бо нема ж грошей, а в цей же самий час парламент Криму ухвалює для новопризначеного прем’єр-міністра Могильова місячну зарплату розміром у 20 тис. грн. плюс щорічну матеріальну допомогу та компенсацію витрат на його оздоровлення. До слова, медіа достатньо наглузувалися з нього, бо на своє представлення в Кабінет Міністрів Автономії він з’явився з «діамантовою рукою» (мав на рукавах діамантові запонки, які, мабуть, забув зняти, бо це ж його щоденна прикраса). А матерям, повторююсь, нема з чого заплатити.

Гелікоптерний  майданчик біля  дачі  №9, збудований за один місяць у вересні 2011 року	Цей відкритий балкон дачі № 11 освітлює  кришталева люстра

Німецький  сервіз  Rozenthal   на одній  із дач	Масажний стіл Януковича

Азаров каже, що немає грошей на виплати матерям, бо в країні збільшилась народжуваність. Неправда. Згідно з даним статуправління, за 9 місяців, порівняно з минулим роком, народилося на 800 дітей менше. Водночас, Азаров збільшує штат свого секретаріату, перерозподіляє бюджет і виділяє 10 млн. грн. на оздоровлення депутатів.
Матері обговорюють зараз «реформаторський» законопроект № 9516, згідно з яким уряд пропонує не платити соціальну допомогу одиноким матерям, чий прибуток перевищує розмір середньої зарплати плюс прожитковий мінімум на дитину (а це – 3. 500 грн.). Це справедливо? То чи не схоже це на те, як «останню свитину з каліки знімають?»
За період листопада – початку грудня 2011 р. найактивнішими, найвпертішими протестантами виявилися чорнобильці міста Донецька (центр електорату» Пееровців»). Голодували там, голодували під Кабміном цілодобово, а влада забороняла їм користуватися для ночівлі парковими лавками, і вони лежали на мерзлій землі вдень і вночі.
Вони вимагали виплати підтверджених судами пільг. Донецьк підтримали чорнобильці Львова та Харкова.
Уряд в особі віце-прем’єра з соціальних питань Сергія Тигіпка заявляє приблизно так: «Хоч убийте, грошей у бюджеті таких немає».
Чому немає грошей? Куди йдуть податки трудівників країни?
Ось висновок експерта Павла Розенка з відомого, незалежного інституту соціальних досліджень Центру Разумкова: «В Україні продовжують існувати дві соціальних системи: чиновники з високою заробітною платою, відпустками 45-60 днів, правом мати щорічну матеріальну допомогу (у розмірі 2-х місячних зарплат. – Авт.) та компенсацією витрат на оздоровлення. (До речі, в цілому це 10 млн. гривень з державного бюджету – рівно стільки, скільки виділено на охорону здоров`я всього населення. – Авт.). Другий паралельний світ – прості люди, яким пояснюють, що вони повинні жити на прожитковий рівень».
І ще одне пояснення. Депутат від БЮТу – Сергій Соболєв – для «Радіо Свобода»: «У 2008-09 роках, коли була світова економічна криза, до копійки виплачувалося все усім соціально не захищеним категоріям населення. А сьогодні, у період, як кажуть, хоч і невеликого, але зростання, на це грошей не вистачає. Пояснення очевидне: всі кошти з податків, що сплачуються мільйонами наших громадян, скеровуються безпосередньо на збагачення купки сімей, які за цей рік стали мільярдерами».
На підтвердження цього: близький до Януковича мільярдер Дмитро Фірташ став багатшим за один рік у 5 разів. Він обігнав за темпами збагачення навіть власника Facebook Марка Цукербергера. А валовий прибуток групи СКМ донецького мільярдера Рината Ахметова в 2010 р. виріс на 57% і складає $12, 8 млрд., а чистий прибуток групи виріс на 876 % і складає $850 млн.
Реформатор Азаров якось закликав народ «Брати лопати, копати та вирощувати капусту». Інтернет-видання «Українська правда» 15 грудня 2011 р. опублікувало журналістське розслідування, згідно з яким син Азарова – Олексій – зараз проживає в одному з районів Австрії у будинку, де квадратний метр житлової площі коштує від 3,1 – 4,7 тис. євро за 1 кв. метр. Коментарі зайві.

	Шкільний туалет в одному із  сіл Київщини

Але справжнім джерелом для поповнення державного бюджету країни могло б послужити, як робить висновок Інтернет-видання «LB.ua» за 1 листопада 2011 р. – скорочення марнотратства, видатків на нечувану персональну розкіш самого Віктора Януковича.
Підраховано з допомогою «Вісника державних закупівель», що за 2 роки лише на резиденції Януковича в Криму витрачено 200 млн. гривень (не рахуючи резиденції «Межигір`я» у Київській області. Між іншим, чи відомо читачам, що територія Межигір`я сягає більше 140 гектарів, що майже дорівнює площі князівства Монако?).
Так ось, у Криму біля Форосу є три державних дачі № 6, № 9 та № 10. А тепер ще реконструюють дачу № 3, що біля Масандри. Це для того, щоб Гарант Конституції міг міняти дачі, як рукавички, під час відпочинку. Впорядкування дач у 2011 р. почали з побудови гелікоптерного майданчика біля дачі №  9, яка обійшлася платникам податків 156 млн. гривень. Це в той час, коли за 7 км від неї уже існує такий майданчик на дачі №  11, відомій як «Дача Горбачова». Замовлений спеціальний вагон, в якому будуть перевозити мерседес Гаранта, поки він летітиме в Крим на гелікоптері чи літаку.
Авто везуть залізницею, тому що дороги від столиці до Криму зовсім розбиті, в ямах, непридатні. На ремонт під’їзних доріг, в околицях дач, якими користується тільки він, витрачено 6,5 млн. грн.
Для цікавих та допитливих ще кілька цифр, які згадане видання взяло на сайті Міністерства економіки, де розміщена тендерна документація з детальною характеристикою цінності кожного закупленого обладнання для оновлення резиденцій.
Отож: меблів закуплено в Італії на 6 млн. грн. Штори, ламбрекени коштують 2,7 млн. грн. Масажний кабінет – 600 тис. грн., зокрема, мармуровий масажний стіл – за ціною дорогого автомобіля. Посуд з Англії та Німеччини – 800 тис. грн. і т. д. і т. п.
Планується ще реконструювати президентський аеропорт Бельбек під Сімферополем, на що виділено 299 млн. грн.(!) Вражає тупа брехня зі сторони адміністрації, яка цинічно пояснила будівництво цих майданчиків розвитком туризму. Ніби ми з вами, щоб побачити Крим, можемо полетіти на своїх гелікоптерах і приземлитися на щойно збудованому президентському майданчику біля дачі №  9.
Отож, одній людині «життя покращується уже сьогодні».
Недавно реформатор Азаров цинічно пригрозив директорам шкіл, що звільнить з роботи тих, хто не вирішить проблему теплих туалетів у школах. Виявляється, що тисячі дітей у сільських школах ще користуються туалетами у вигляді будок надворі, як у післявоєнні роки. А щоб то прем’єру-реформатору урізати з бюджету на розкоші Гаранта один-два мільйони на теплі туалети дітям! Не дочекаємося.
Зате кількість шкіл поволі скорочують – економлять.
Цікаво, чи відомо авторові, що замість розбудови ідейні лідери Партії регіонів займаються перерозподілом власності наймерзеннішим способом рейдерства, коли відповідно натреновані люди або представники силових органів приходять і практично відбирають бізнес, а власників – до в’язниць?
Рейдерство стало звичним явищем, перетворилося в систему. Читайте про це в «Часі і події», №  46 «Історія одного рейдерського захоплення» в «Новій газеті», № 48, «На марші – рейдерство», «Свободі», №  50 «Рейдерство – не що інше, як бандитизм». Нещодавно на незалежному українському телеканалі ТВІ показали, як у місті Василькові, що поблизу Києва, сім квартир,за які заплатили люди по 400 тисяч грн., передано як ніби з державного фонду працівникам місцевої прокуратури та суду. Останні швиденько приватизували, витративши на документи не більше 400 грн. і все! Квартирі їхні. Все законно! А справжні власники мусять звертатися до цих же суддів. Ось така «розбудова». Рейдерство стало системою.
Розбудова економіки в Україні сьогодні – це також концентрація грошових потоків в руках так званої «родини». Так, протягом року в руках близьких друзів старшого сина президента – Олександра Януковича – опинилося керівництво головних інституцій контролю за фінансами: Нацбанк – Сергій Арбузов, Податкова – Олександр Клименко, МВС – Віталій Захарченко.
Мені здається, що якби автору були відомі такі факти, то декларована ним думка щодо «оздоровлення економіки» та проведення «реформ» в Україні була б іншою.
Можна ще довго сперечатися і з приводу мовного питання. Цитата зі статті: «Я думаю, що Віктор Янукович бачить деструктивні наслідки мовної політики і робить спорадичні спроби мовні чвари злагіднити». Насправді в Україні швидкими темпами йде русифікація освіти і культури – закриваються українські школи, відкриваються додаткові російські класи. В дитсадках вихователі раніше говорили з діточками українською, зараз – знову двомовність. З програм учнів 11 класу вилучили два художні твори про Голодомор – це «Жовтий князь» Василя Барки та «Марія» Уласа Самчука, замінивши їх творами російських поетів.

Позаміський   громадський  туалет  з відкритими дверима

Пропрезидентська більшість у Верховній Раді прийняла закон про зниження квот української музики в ефірі з 50 до 25 %. Партія Регіонів вже двічі намагається проштовхнути через парламент закон про мови, який може ще більше розширити русифікацію. Автор визнає русифікацію, але ж загалу не відомий жоден факт перешкоджання їй з боку президента. Навпаки. Але ця тема потребує окремого обговорення.
Лише коротка відповідь ще на одну тезу.
«Тимошенко – це людина, ідеологія якої – за всяку ціну правити державою!»
Навіть якби так і було – це не могло б бути приводом для знущання, екзекуції, яка чиниться руками прокуратури та суддів, підпорядкованих «розбудовнику економіки».
Хочу звернути вашу увагу лише на один факт: вся каральна машина чинної влади, всі слідчі прокуратури, разом узяті, під час останнього слідства для «кіреєвського» суду, так і не змогли знайти бодай одного прикладу корупційних дій Юлії Тимошенко. Вона несправедливо осуджена не за корупцію, а за політичне рішення щодо ціни на газ. (Чинна українська влада уклала набагато більше набагато гірших для держави рішень, візьміть хоча б Харківські угоди – ред.)
Але Юлія Тимошенко не вкрала у держави жодної копійки, не привласнила гектари землі, державні резиденції, фабрики, заводи, не сприяла розвиткові бізнесу своїх родичів. Якби хоч один факт знайшла прокуратура, це було б миттєво відомо.
Сьогодні не можна допустити загибелі у казематах харизматичного, сміливого, розумного та неординарного лідера. Насправді, поки що Тимошенко – це єдиний справжній опозиціонер нинішнього режиму, покликанням якої і є лідерство. Адже відома істина: «Вірність покликанню – це вірність Богові». Це переконання моїх однодумців.
*  *  *
Розповім ще про один факт з власного досвіду, який підтверджує припущення, що лише відсутність повної інформації породжує категоричні думки і формує запеклих протестантів серед нас. Недавно на зустрічі з Іваном Драчем в Нью-Йорку звернулася до нього, як члена Гуманітарної ради при президентові, з проханням-пропозицією зробити все можливе, щоби полегшити долю ув’язненої Тимошенко.
І, враховуючи те, що він, перш за все – поет, і щоб достукатися до його поетичної душі, своє прохання сформулювала метафорично, образно. Приблизно так: «На Україні з давніх-давен існував культ жінки: до Шевченка, при ньому і після. І сьогодні так сталося, що дві жіночі долі – України та Тимошенко – переплелися. Звільнить Янукович Юлю, ми – в Європі; ні – на нас чекає союз з Росією».
Мала на увазі те, що Європейський Союз чітко поставив умову: без звільнення Тимошенко не буде підписана ні асоціація, ні угода про зону вільної торгівлі. 19 грудня у Києві відбувся саміт. Європа дотримала слова. Жодні документи не були парафовані через те, що Тимошенко залишається за ґратами, а це – показник відсутності в країні і демократії, і верховенства права, і багато чого іншого, що не відповідає європейським цінностям.
Так ось: при виголошенні слів «про спільну долю» один пан гнівно викрикує з місця щось на кшталт: не порівнюйте Україну з Тимошенко!!! Хтось, по-моєму, його підтримав. Впевнена, що про цю умову ЄС, яка повторювалася щодня різними очільниками всіх органів ЄС, цей пан не знав. Спрацювала лише непереборна юлефобія.
Я вже не кажу, що опісля ще дісталося мені від інших і в тому, що «Це лише в якійсь диктаторській країні президент може сам звільняти чи карати». Але ж не малося на увазі, щоб Янукович приїхав сам у СІЗО і відкрив двері камери. Для цього у нього є суди, а для орієнтації суддів – своя адміністрація. З чим вона, на жаль і на горе України, «успішно» дає собі раду. Але цей конфуз, думаю, через просте непорозуміння.
*  *  *
Існує відоме: «редакція не завжди поділяє точки зору дописувачів». І всі часописи в демократичних країнах показують різні точки зору на проблему. Але щоб ми менше дратували один одного, то було б ліпше, якби ми всі – дописувачі – дуже обґрунтовано їх подавали. І не ставали часом джерелом дезінформації.

19 грудня 2011 р.
Фото з Інтернет-видань