З Кремля – суцільні неприємні новини. Путін усвідомлював, що після виборів Державної Думи будуть окремі виступи, мітинги. Тому діяв стандартно: народ залякати силовиками, невдоволених – в автозаки. Побунтують день-другий, а тоді все триватиме, як завжди. Але все пішло не так.

З кожним днем масштаб акцій протесту зростає. Загальна кількість протестувальників сягає десятків тисяч, затримано, відповідно, тисячі. 10 грудня у Москві виходять вже до 50 тисяч людей, ще 12-15 тисяч – у Петербурзі. І лунає команда – «назад». У цей день затримано лише 60 демонстрантів в інших російських містах.
Путін, бачачи таку мобілізацію громадян, занепокоївся. По-перше, розігнати 50 тисяч протестувальників у Москві силами поліції навряд чи реально: більшість з них – молодь, з якою розправитися не так просто, як зі сотнею інтелігентних лібералів. Крім того, їм на допомогу прийдуть ще стільки ж, або й більше москвичів. Можна ввести війська, але де гарантії, що вони не поведуть себе так, як у серпні 1991 року? По-друге, в березні наступного року – президентські вибори. Якщо зараз кийками, водометами, газом, бронетехнікою, навіть – стрільбою і кров’ю придушити цей бунт, опір не припиниться, а тільки розгорнеться по всій Росії. І про вибори доведеться забути, бо сталінська модель – «хто рахує» – вже не спрацьовує. Тоді – хіба запровадження відкритої диктатури. До цього Путін не готовий.
Але смуга невдач триває. Нещодавно «президент незалежної Південної Осетії» Едуард Кокойти, який сидить під захистом російських військ, вкотре «став» президентом. Став ним, так би мовити, по-московськи – після скасування Місцевим Верховним судом результатів виборів, на яких перемогу здобувала лідер опозиції – Алла Джиоєва. Аж раптом сталася несподіванка – Алла Джиоєва, не погодившись з рішенням суду, оголосила себе «президентом Південної Осетії». Її прихильники зайняли центральну площу Цхінвалі і 10 днів проводили цілодобову акцію протесту. Мабуть, Кокойти розраховував, що силами власних «гвардійців» та російських «визволителів» вмить втихомирить опозицію. Відшукався б якийсь «грузинський» слід серед опозиції, і Москва знову врятувала би «мир та стабільність» у невеликій, але «незалежній республіці». Але тут у Путіна виникла неприємна ситуація в самій Москві. І організовувати «танкове шоу» паралельно ще й на Кавказі було би цілковитою дурістю.
Очевидно, Кокойти ніколи б не пішов на якесь примирення. Але довелося – господарю зайва стрільба поблизу кордону Грузії зараз абсолютно не потрібна. Тому 9 грудня, за посередництва Сергія Винокурова (представника адміністрації президента Росії) противники швидко досягли угоди про врегулювання політичної кризи. Угода, зокрема, передбачає, що Кокойти піде у відставку, а Джиоєва отримає можливість взяти участь у президентських виборах, призначених на 25 березня. Бурхливими оплесками зустріли сотні мітингувальників на центральній площі в Цхінвалі вихід з Будинку уряду Джиоєвої, яка повідомила присутнім про найближчу відставку Кокойти. Далі пункти досягнутої угоди зачитав начальник штабу Джиоєвої, колишній міністр оборони Південної Осетії – Анатолій Баранкевич. Зокрема, він згадав про те, що заступником голови нового уряду буде представник опозиції. Джиоєва закликала своїх прихильників не залишати площу до того часу, поки не будуть виконані всі пункти підписаної угоди. І додала: «Не важливо, хто стане президентом, головне, що люди зрозуміли, що разом ми – єдина сила, і встали з колін».
Наступного дня Кокойти підписав документи про відставку голови Верховного суду Ацамаза Біченова і генерального прокурора Таймураза Хугаєва і передав їх для розгляду в парламент республіки. Крайній термін розгляду за законом обмежений двома тижнями, – уточнив виконуючий обов’язки голови парламенту Кокоєв.
Крім цього, Кокойти публічно заявив, що йде у відставку, і заявив, що діючій владі республіки вдалося зняти напруженість і зробити серйозний крок до виходу з політичної кризи. В цій ситуації він розгледів навіть перемогу влади, адже вдалося уникнути кровопролиття, впоралися з «помаранчевою революцією» і утримали народ від «неправильних рішень».
Та на цьому опозиціонерка не зупинилася. Вона не згодна з численними призначеннями, які провів перед відставкою Кокойти, а також з «миттєвим» формуванням Конституційного суду (йдеться, зокрема, йде про призначення суддею КС Ельдара Кокоєва), а також – голови Верховного суду. Вона має намір зустрітися з тимчасово виконуючим обов’язки президента Вадимом Бровцевим і обговорити можливість скасування останніх указів. Бровцев, натомість, відповів, що, «швидше за все», не знайде можливості для зустрічі. І отримав блискавичну відповідь – Джиоєва готова відмовитися від досягнутої угоди, так як влада не дотримується її умов.
Боротьба за президентство в Південній Осетії не закінчилася. Події там продемонстрували, як легко Кремль покидає напризволяще своїх щонайвідданіших «незалежних президентів», якщо народ бунтує в самій Москві. Зрозуміло, що без прямого втручання російської армії впоратися з власним народом для Кокойти буде дуже проблематично. Як і кожному диктаторові. Якщо народ може громити підконтрольні Москві маріонеткові режими, то чому вважається нездоланним головний, кремлівський?
І нарешті. На виборах президента самопроголошеної Придністровської Молдавської республіки йде попереду її чинний керівник – Ігор Смирнов. На другому місці – колишній спікер парламенту республіки – Євген Шевчук, на третьому – чинний спікер – Анатолій Камінський, якого, як зазначають спостерігачі, підтримувала Москва. Отже, в другому турі виборів суперниками будуть Смирнов і Шевчук. Ще одна маленька невдача великого Путіна. Тенденція?