Велика трагедія українського народу – Голодомор 1932-33 рр., який спричинив смерть 10,000,000 українців, був замовчаний комуністичною владою – мовляв, то були наслідки неврожаю. А що це був штучний голод – створений навмисно, щоб знищити українське селянство, яке складало 80% відсотків свідомого українського населення, то про це не можна було говорити. Це загрожувало арештом, засланням і смертю.

Тому залякані люди, що лишилися живими, про це нікому не говорили, щоб врятувати себе і своїх рідних від переслідування комуністичною владою.
Але чутки про Голод доходили з України. А вже після Другої Світової Війни, коли біженці зі східної і центральної України опинилися в Німеччині в ДП таборах, а між ними були письменники та історики, то вони почали писати про цю велику трагедію України та українського народу. Багато цих осіб виїхало до Америки, Канади, Австралії та інших вільних країн світу і продовжували писати і досліджувати цю трагедію. Згодом їхні нащадки продовжували цю працю – щоб у вільному світі знали про Голодомор 1932-33 рр.
У Радянському Союзі інформація про Голодомор в Україні перебувала під сімома замками. Очевидці Голодомору вмирали, а з ними – і жива історія тих подій. А треба було зберегти цю пам’ять! Завдяки ініціативі Ігоря Ольшанівського, українська діаспора в Америці домоглася, щоб Американський Конгрес ухвалив створення Комісії з укладання всіх даних і відомостей про Голод в Україні в 1932-33 рр. Директором Комісії назначений д-р. Джеймс Мейс з Гарвардського університету.
Комісія слухала свідків Голодомору. Ці свідчення відбувалися у федеральних судах по великих містах Америки. Таким чином Комісія зібрала інформацію й провела інтерв’ю з понад 200 свідками. Було укладено понад 2 000 сторінок свідчень. Одним з відомих науковців, який свідчив про Голодомор, був американський історик Роберт Конквест, що написав книжку «Жнива Смутку» (Harvest of Despair). Голодомор 1932-33 року – це період з квітня 1932 року до кінця листопада 1933 року. 17 місяців – приблизно 500 днів. Кульмінація Голодомору припала на весну 1933 року. Понад 10 мільйонів було замордовано голодом. Тієї весни щогодини гинуло майже 25 тисяч людей. Причиною голоду стала політика сталінського режиму щодо українців – як нації, щодо селян – як класу.
Головною метою штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тоталітарного контролю.
Армія оточила українські міста і залізничні станції. Мешканцям сіл заборонено виїжджати в інші райони України. Заборонено продаж квитків на потяги.
Коли ж чутки про голод пішли поза кордон, Сталін і його кліка відповідали: «Який голод? У нас – рай на землі!» Вантажні потяги напаковані пшеницею, від’їжджали з України, а вздовж колій лежали гори трупів. Очевидці свідчили, що коли від голоду щогодини вмирали тисячі людей, тоді на повну потужність працювали фабрики, які переробляли хліб на горілку!!! Всі свідки, що пережили Голодомор, засуджують Москву.
У червні 1990 року Конгресова комісія прийшла до висновку: голод 1932-33років був спланованим Голодомором проти українського народу.
Голодомор змінив лице України. Понад 10 мільйонів загинуло – це чверть населення, а сотні тисяч інтелігенції вивезено до Сибіру. На місце знищених голодом селян привозили мільйони населення з Росії і Білорусі. Через таке жорстоке переселення змінилася етнічна структура України.
З нагоди 60-ої річниці Голодомору Комісія передала урядові України копії всіх свідчень і всіх документів, пов’язаних з Голодомором. На особливих засіданнях Верховної Ради директор д-р Джеймс Мейс, Богдан Федорак та Уляна Мазуркевич розповідали про працю Комісії та її найголовніший висновок. Тодішній голова Верховної Ради Іван Плющ згадував, що його бабуня розповідала йому про голод. Вибухла гаряча дискусія. Коли голова Комуністичної Партії Петро Симоненко заперечив, кажучи, що голод був природний, бо не було дощу і тому не було врожаю, то Дмитро Павличко виступив і закликав комуністів до відповідальності та засудження Москви за Голодомор.
У листопаді 2006 року Верховна Рада прийняла закон і визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом проти українського народу. Одним із пунктів подано, що публічне заперечення голоду є наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору та приниженням гідності українського народу. Публічне заперечення Голодомору в Україні є адміністративним порушенням і за нього накладається кара.
У 60-ту річницю Голодомору в багатьох містах і селах України були встановлені пам’ятники та пам’ятні хрести. Велика кількість пам’ятників та меморіальних знаків було споруджено за державні кошти до 75-ої річниці Голодомору. Загалом в Україні споруджено понад 7 100 меморіалів, пам’ятників та пам’ятних знаків на вшанування жертв Голодомору. Вони стоять на могилах убитих голодом, на центральних площах міст і сіл, як постійний докір, пам’ять і нагадування про те, що повноцінне духовне і фізичне життя громадян може бути забезпечено тільки в незалежній державі!!!
У вільному світі українські громади теж рік-річно відзначають Голодомор. Фундація Голодомору в Чикаго розповсюджує матеріали про Голодомор та підтримує учителів та викладачів в американських школах та університетах, щоб якнайширше розповісти про велику трагедію українського народу.