rss
01/19/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#367

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ DDoS-атака на владу. Як ставити їй правильні запитання і змусити чиновників відповідати за свої вчинки

Опозиція проводить свою DDoS-атаку на поліцію. Рано чи пізно відділки будуть переповнені, що спричинить відмову в обслуговуванні.
Російський мережевий фольклор

  Title
  

Козел (точніше, коза) на картинці – це зовсім не та тварина, котра заважає жити українській владі.

Це логотип російського Живого журналу. Його користувачі цього тижня опинилися «попереду всієї планети» в тому, що стосується діалогу з владою, а сам ЖЖ кілька днів поспіль майже постійно «падав» від DDoS-атак провладно налаштованих хакерів. І тим не менш, саме ці події демонструють, як слід спілкуватися з владою – а це питання наразі є одним з найважливіших і для громадян США, і для громадян України.

Втім, почнімо віддалік – з визначення термінів, зокрема, пояснення, що ж таке DDoS-атака, і чим вона може бути корисною у добрій справі.
DDoS-атака – це хакерський напад на сайт, який полягає у спрямовуванні до сайту величезної кількості зовнішніх запитів (переважно безглуздих або неправильно сформованих), відповідно, двигунець сайту не може відповісти на всі ці запити одночасно, і «зависає», внаслідок чого стає фактично недоступним для звичайних користувачів. Припиняє обслуговування.
Останнім часом цей хакерський прийом став дуже популярним в Росії. А в день парламентських виборів, а також протягом наступних кількох днів, коли в різних місцях РФ відбувалися протести, більшість опозиційних сайтів Росії (а їх, загалом, не так вже й багато), разом із найпопулярнішою соціальною мережею – ЖЖ – стали жертвами цього нехитрого хакерського фокусу.
Російські опозиціонери тепер жартують, що влаштують владі реальну DDoS-атаку – рано чи пізно відділки міліції «зависнуть» від напливу затриманих – і «впадуть».
В цьому жарті є частка правди, якщо дивитися на нього з врахуванням подій на міжнародній арені. Бо, якщо подивитися на події в Єгипті, а особливо в Лівії – то від чого ще впала тамтешня влада, як не від величезної кількості місцями безглуздих, місцями – неправильно сформованих запитів? На те, що запити були безглуздими і неправильно сформованими, вказують ті обставини, в яких опинилися громадяни країни після того, як влада не тільки зависла, а й таки впала.
Відтак, як бачите, провести корисну DDoS-атаку на владу не так вже й просто – потрібно не лише сформувати велику кількість запитів, а й сформулювати ті запити відповідним чином – принаймні, простежити, щоб вони не були безглуздими. А там цілком можливо, що й «падати» системі не доведеться…
Однак сформулювати правильний запит – то не така вже й легка справа, як здається. Для чіткішого бачення спробуймо перейти від російського та лівійського контексту до українського, а точніше – американсько українського.
В Україні наразі сформувати чіткі і правильні запити до влади – справа проблемна. Навіть в Росії з тим легше – в них є свій Навальний, котрий регулярно публікує «інсайдерські» дані різних компаній з поясненнями – хто де і скільки краде. Ну і відповідно, він формує певні запити, котрі підтримує спільнота в соціальних мережах.
В Україні і без Навального, якщо добряче придивитися, і так всі приблизно (з похибкою в кілька мільйонів) знають, хто, де і скільки вкрав. Під час Помаранчевої революції навіть були спроби сформулювати відповідні запити, однак, як тільки діло дійшло до конкретних людей, справу «спустили на гальмах». Не поспішайте обурюватися бездіяльністю українців – поодинокі запити справді можуть наразити людей на чималі неприємності. Краще скажіть, що заважає представникам діаспори сформулювати відповідні запити до представників української влади, коли ті представники перебувають з візитом у США і розтікаються у своїх промовах солодким медом по вухах американських громадян?
Що заважало запитати колишнього полум’яного, аж гай шумів, революціонера, а тепер голову Державної агенції з інвестицій та управління національними проектами – Владислава Каськіва, а чи не знає він, безневинна жертва глобального обману, чому саме ніхто його не запитує про політичну ситуацію в Україні? І чи не хоче він довідатися, які ж такі недоброзичливці дають журналістам чіткі директиви, що можна питати, а чого питати не можна?
Що заважало присутнім на відзначенні 20-ої річниці референдуму за незалежність України у Вашингтоні запитати в присутнього там голови КМДА Олександра Попова, з якого дива у річницю Помаранчевої революції на Майдані взялися встановлювати ялинку? Ну та й ще купу різних питань? Адже, як би там не було, саме від голови столиці залежить багато чого в такі моменти. Якби не Олександр Омельченко, який дозволив демонстрантам ставити намети на Майдані – хто знає, якою б була Помаранчева революція і чи була б вона взагалі.
Тим не менш, ні представники діаспори, ні представники «Голосу Америки» жодного питання представникам української влади не поставили. Щоправда, Вільям Бернс, заступник державного секретаря США, нагадав, що американська влада занепокоєна долею Тимошенко і переслідуванням опозиції – та й по всьому.
Не здивуюся, якщо Попов згодом з гордістю в голосі буде розповідати, що в нього жодна людина не спитала про політичну ситуацію в Україні, а це означає, що нікого та ситуація не цікавить, бо головне – «стабільність».
А от якби у Попова принаймні кожен третій гість запитав, чому в Києві за проект (тільки проект) 5 велосипедних доріжок з бюджету виділили мільйон гривень? І чому рік тому на іншу велодоріжку витратили ще 11 мільйонів доларів?
А чому ніхто не запитав пані Орисю Оробець, про що вона думала, коли переходила до «Єдиного Центру» теперішнього міністра МНС Віктора Івановича Балоги?
Є ймовірність, що від такої DDoS-атаки був би зовсім інший ефект, ніж від милих посмішок і кількох слів про недопустимість переслідування опозиції.
Тим не менш, ні великим, ні малим українським чиновникам таких питань переважно не ставлять. Чому?
В Україні журналісти переважно бояться неприємностей.
В США відповідь набагато простіша – бояться псувати стосунки.
Адже якщо одного разу людина почне ставити такі питання, то іншого разу на аналогічний захід її можуть просто не запросити. Або ж не пустити.
Адже є рівень державних справ, а є рівень людських стосунків. І якщо ти маєш добрі стосунки з організаторами приїзду українських чиновників, то, найімовірніше, навряд чи тобі захочеться псувати їм життя тицянням їхніх гостей обличчям в ненайприємніші життєві моменти. І ти починаєш себе вмовляти, мовляв, від кількох питань нічого не зміниться, і країна однозначно не почне розвиватися в інший бік, а от ти собі своє особисте, персональне, рідне, як остання сорочка, життя можеш зіпсувати в деяких моментах. І так думає чи не кожен гість таких заходів…
В результаті замість DDoS-атаки маємо мовчазне схвалення.
Те ж саме можна спостерігати і в українському політикумі – коли політики на очах у громадськості одне одного тягають за шкибарки, а поза камерою охороняють свої людські стосунки, як квочка яйця.
А потім, як свідчить історія, кількість невисловлених питань добігає до такої цифри, що люди просто змітають владу, як казкова мишка золоте яєчко – одним порухом хвоста. І потім залишаються сам на сам з тими ж таки ненайприємнішими питаннями… Бо потім виявляється, що поставити ті питання – то мало, потрібно їх правильно сформулювати і знайти на них відповідь – а це не так вже й легко.
Подібне трапляється не тільки на державно-політичному рівні. Частенько людина не наважується сказати правду своїм знайомим і друзям, котрі обманюють самі себе в тих чи інших речах – і в результаті ви для друга залишаєтеся «хорошим хлопцем», а друг спивається чи нищить здоров’я наркотиками. Але буває ще гірше – коли ви боїтеся сказати правду самому собі – про власні недоліки. З того, загалом, і варто було б починати.
Коли людина боїться – або ж не вміє – ставити сама собі гострі питання – ці невимовлені проблеми спочатку збираються, як вода біля греблі… А потім з часом греблю прориває – і невирішені на особистому рівні конфлікти переходять або ж у хвороби, або ж у конфлікти з іншими – чи патологічні уникання гострих питань. І так, уявіть собі, кожен громадянин – замість поставити питання і шукати відповідь, мовчить і мило посміхається сам собі. За результатом далеко ходити не треба. Зацитую:
«Основні причини відсталості держав мають нематеріальний характер. Причин є кілька – відсталість волі, яка часто занедбує солідарність, а брак солідарності породжує відсутність поступу. Мислення, яке не завжди вміє спрямувати свої бажання. А також дефіцит братерства між людьми та між народами.»
Папа Павло VI, «Popolorum Progressio», 1967 рік

Це тільки здається, що причина відсталості держав – у загребущості їхнього керівництва. Коли керівництво змітає хвиля народного гніву, так відразу і виявляється, що не все так просто.
Де ж вихід? Та – як завжди – там само, де і вхід. Треба вчитися ставити питання, однак формулювати їх максимально коректно. Адже ваша мета – не образити чи принизити людину. Хоча, що там приховувати, стосовно окремих українських чиновників так і хочеться потримати за шкибарки, однак мета свідомого громадянина – не вдоволення почуття помсти. Мета – покращення ситуації, а цього навряд чи досягнеш маніпуляціями з почуттям гідності того чи іншого чиновника.
Адже, якщо вже говорити за те, кого варто було б потримати за шкибарки, то тут вималюється ціла черга. От, для прикладу, прийнято вважати, що українські політики кепські, а європейські – хороші.
Або, для кращого порівняння, європейські політики – цяця, а Каддафі – самі знаєте, хто.
Але якщо взяти і добряче перетрусити факти, то виявиться, що сили НАТО, котрі, з благословення чудових європейських політиків літали захищати Лівію від злочинця Каддафі, використовували на лівійських землях бомби і ракети зі збідненим ураном.
Зрозуміло, виключно заради перемоги демократії.
«Застосування подібних боєприпасів викликає зараження місцевості з подальшим спалахом низки захворювань у населення, зокрема, ракових пухлин і безпліддя. Українські медики, які працювали в Тріполі, за допомогою дозиметрів зафіксували підвищення рівня радіації в десятки разів в місцях, куди безпосередньо потрапили авіабомби. Спостереження було проведено через деякий час після нальоту британської авіації.
Для зброярів цінність ЗУ полягає в тому, що його щільність майже вдвічі більша, ніж у свинцю. Дуже важкий збіднений уран вважається ідеальним матеріалом для виготовлення сердечників бронебійних снарядів. Вся енергія пострілу концентрується в урановому стержні, який буквально пронизує броню.
Схеми використання ЗУ в снарядах і броні не допускають відкритих ділянок урану – сердечники покриті тонкою сталевою оболонкою.
Однак при ураженні цілі снарядом з осердям зі ЗУ формуються дрібні осколки урану, при цьому, при горінні до 70% сердечника може випаровуватися, викидаючи в навколишнє середовище оксиди урану. Інакше кажучи, утворюються аерозолі з суміші розчинних і нерозчинних сполук урану, до 35% яких залишаються тривалий час у повітрі та можуть потрапити в організм людини при диханні (решта швидко осідають і великої шкоди не завдають).
Вражаюча дія ЗУ зумовлена високою токсичністю важкого металу, його хімічною активністю. Частинки урану проникають безпосередньо всередину тіла при вдиханні уранових аерозолів, при ковтанні уранового пилу, забрудненні відкритих ран фрагментами урану, при прямому влученні осколків уранової броні. Перетворившись на пил після застосування, загрожує радіаційними опіками незахищених ділянок шкіри. При потраплянні всередину організму через органи дихання спричиняє потужне внутрішнє радіаційне ураження всіх тканин, але переважно потерпають легені, селезінка, нирки, кістки скелету, бронхи, лімфатичні вузли. Токсичний, є клітинною отрутою.
Після застосування боєприпасів з сердечником зі збідненого урану слід очікувати спалаху захворюваності серед мирного населення – радіаційне ураження шкіри і внутрішніх органів, аж до розвитку променевої хвороби, збільшення випадків захворюваності на рак, отруєння і всі хвороби, пов’язані, насамперед, з ураженням легень і кровоносної системи.
Далі починаються проблеми з нирками і ракові захворювання. Ризиком для життя є просте перебування в регіоні, де використовувалися такі боєприпаси.

Фахівець у галузі атомної енергії доктор Алі Гсант в інтерв’ю одному з телеканалів повідомив, що в Лівії виявлені величезні концентрації збідненого урану. Уран всюди: в ґрунті, в повітрі, а особливо багато його в пилу і піску, які розносяться вітром. Не виключено також, що цей небезпечний пил може потрапити і в сусідні країни.
Застосування зброї зі збідненим ураном вже позначилося на здоров’ї людей, що проживають в Перській затоці і на Балканах. У Сербії, Іраку і Афганістані давно спостерігається надзвичайно високий рівень захворюваності і генетичних порушень. Сьогодні народження здорової дитини, наприклад в Іраку, вважається великим щастям. Хворі діти народжуються і в сім’ях американських військових, які наковталися цього смертоносного пилу у війнах, які вони вели проти інших народів.»

www.ng.ru, дані з інформагентств


Тобто, заради «демократії» значну частину населення Лівії перетворили на калік. І не тільки в сенсі фізичного здоров’я – такі ураження зачіпають і нервову систему, в результаті підвищується дратівливість, знижується здатність до адекватного аналізу інформації – аж до розвитку психопатії та інших сюрпризів. Нема нічого дивного, що після такої обробки люди масово втрачають здоровий глузд і починають знущатися на тілами колишнього керівництва держави і його родичів.
А тепер згадаймо, з чого починали розмову, і спитаймо ще раз: хто тут тепер «цяця»? Керівництво європейський держав чи Каддафі?
Як вже згадано, держави НАТО використовували збіднений уран і раніше – в Сербії, Іраку, Афганістані. Але не було кому поставити керівництву Альянсу потрібних питань. Поодинокі сміливці – такі, як британський експерт Девід Келлі, котрий насмілився сказати в ефірі Бі-Бі-Сі, що в Іраку немає зброї масового ураження – намагалися це зробити, але без особливого успіху. Келлі через деякий час після виступу знайшли повішеним у лісі – як стало відомо рік тому, експерта вбили спецслужби.
Відповідно маємо ще один важливий пункт: крім того, що питання мають бути сформульованими максимально коректно, їх повинна ставити якомога більша кількість людей. Зараз, в часи соціальних мереж, це завдання стало цілком посильною справою.
І тоді, цілком можливо, «сервер» або «впаде», або ж переформатує свою роботу…
А для початку варто було б стати перед дзеркалом – і подумати, які гострі питання варто було б поставити самому собі – хоча б для того, аби в один прекрасний момент не «впав сервер»…

Юлія Тимошенко: «Дякую за привітання!»

«Юлефіли» і «Юлефоби»: як почути один одного чи «Янукович-реформатор» і вперті факти

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com