rss
08/07/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Українська книга – «обтяжлива і не на часі»

Для цивілізованої розвиненої країни властиво дбати про підтримку та поширення власного культурного продукту, зокрема, такого фундаментального, як національна книга. Попри поширення електронних носіїв інформації, навіть в епоху Інтернету, книговидання у всьому культурному світі розвивається, попит на якісну, гарно видану та змістовну книгу зростає.
Люди хочуть читати – і чужоземне перекладене, і своє рідне. Книга і сьогодні для культурної людини є чудовим подарунком, святом інтелектуального спілкування з талановитим автором. Тому міра підтримки владою вітчизняного книговидання є тестом на її патріотичність і культурність. Нещодавно такий тест проходила і з тріском провалила влада України.
Справа у тому, що з 2008 року Держтелерадіо та Міністерство культури розробили спочатку окремі, а потім і спільний проект Державної програми популяризації української книги, який разом з Українською асоціацією видавців подали до Міністерства економіки. Цей ключовий підрозділ Уряду довго та глибокодумно вивчав подану програму і … ви правильно здогадалися – відхилив її. Аргументи Мінекономіки були вражаюче «переконливі» – урядовці заявили, що цей проект обтяжливий і «не на часі».
Ви второпали, читачу? «Не на часі підтримувати українську книгу – сказав Уряд України, якого язик не повертається назвати українським урядом – що не зрозуміло, хахли?».
Що ж, розуміємо, знаємо, що владі і так нелегко – не вистачає коштів на обслугу, лікування, відпочинок, охорону, транспорт, зв’язок для чиновництва, депутатів та владної верхівки. Кидають у цю ненажерливу владну пащу мільярд за мільярдом – і все одно не вистачає. Бідують, сердешні.
А чого ж саме хотіли ті підступні книжкові «диверсанти», які намагалися підсунути нещасному Урядові якусь там програму про українську книгу? Чого вони домагалися, що закладали у текст проекту, які непосильні трати хотіли повісити на Уряд?
А ось що.
Автори пропонували створити державну інституцію, яка б для початку у 2012-2017 роках просувала б, пропагувала, рекламувала, поширювала українську книгу за кордоном, як це роблять зі своїми книгами провідні країни світу.
Відомо, що у світі українську літературу – і класичну і, насамперед, сучасну знають дуже мало. Видатні українські письменники і поети не значаться у списках Нобелівських лауреатів минулих років і практично не номінуються на цю премію за часів Незалежності. А за якістю текстів чимало українських авторів гідні найвищих європейських та світових літературних премій, і наші літературні таланти першого ряду нічим не гірші від багатьох уже увінчаних світових літературних знаменитостей.
Але ж, щоб і наших геніїв світ узнав, прочитав, оцінив та увінчав, потрібна потужна система підтримки вітчизняної літератури, книговидання та книгорозповсюдження. Без державної підтримки така системна постійна промоція української книги не під силу окремим ентузіастам та громадським організаціям.
Саме про це і піклувалися автори проекту, на це і просили півтора мільярди гривень на п’ять років. Порівняно з видатками на обслуговування влади, ці півтора мільярдів насправді є досить скромною сумою. Для порівняння: тільки на один 2012 рік для фінансування судово-каральних органів передбачається близько 11 млрд. грн. Не важко підрахувати, що за п’ять років ця сума може зрости до 55 млрд. грн. От і порівняйте – півтора мільярди на книгу і 55 мільярдів на каральний апарат.

 Title 
  

То яка у нас держава – освічена, книжкова, чи з ухилом у поліцейську?
За одним із недавніх опитувань маємо такий ось результат:
На запитання: «Книгам якою мовою Ви надаєте перевагу?» опитані відповіли так:
Українською (71%), російською (27%), англійською (2%), інша мова (1%).  А тепер подивимося, чи задовольняє книжковий ринок України ці мовні літературні потреби українців? Президент Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів України О. Афонін прямо заявив, що книготорговці душать українську книгу, бо її на книжковому ринку усього 10%, а 90% посідає російська книга.
Ті, зокрема, виправдовуються: українські книги, мовляв, не користуються попитом, ось ми їх і не закуповуємо. Але ця відповідь лукава. Як ми бачили вище, попит на українську книгу дуже високий, бажання читати українською домінує. І коли видавалися такі бестселери вітчизняної літератури останніх років як декілька книг Ліни Костенко, «Чорний ворон» Василя Шкляра, поезії Івана Драча, Дмитра Павличка, інші, то вони розліталися миттєво і досі мають стійкий попит.
Проте, вартість видання української книги є надзвичайно високою. За словами О. Афоніна, вона коливається від 50% до 200% її фактичної вартості, у той час, як націнка на російську книгу – у межах 30%. Тиражі російських книг набагато більші, є маса піратських видань, а вони також обходяться дешевше. Словом, без державної підтримки, без надання пільг та сприяння вітчизняному книговиданню російська книга навіть економічно задушить книгу українську. А якщо при цьому не буде проукраїнської позиції влади України, то до економічного зашморгу додасться мовна блокада. Ось так і формується державна байдужість до живої води української нації – її книги.
Але ж саме українські письменники і поети були завжди духовними провідниками нації, саме поет Тарас Шевченко є Українцем №1 усіх часів і символом України за кордоном, саме поет Василь Стус був одним із найпереконаніших дисидентів, саме поет Ліна Костенко зазнала майже 20-річного замовчування та цькування компартійних цензорів, саме у надрах Спілки письменників України наприкінці перебудови сформувався Народний Рух України, саме літератори першими пішли на злам трухлявих бастіонів радянського режиму у 80-х роках ХХ століття, саме вони були і є у перших рядах боротьби за українське в Україні донині.
То ж якою назвати владу, котра вважає українську книгу обтяжливою і не на часі, а, скажімо, медичне обслуговування депутатів необтяжливим і на часі, виділяючи на це понад 2 мільярди гривень на рік, тобто – 10 мільярдів на п’ять років?
В Україні видається Червона книга – «анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та видів, що перебувають під загрозою зникнення на території України і підлягають охороні; головний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних видів і тих, що опинилися під загрозою зникнення… на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їхню охорону, відтворення і раціональне використання».
Якщо влада не змінить своє ставлення, або народ не змінить владу, то українська книга потрапить до Червоної книги як вид, що є на межі знищення.

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»

Адреса для спілкування: [email protected]
05.12.2011

Об’єднання бандерівця з чорнобильцем: рецепт запальної суміші

ЗМІ: «керована демократія» в Росії закінчується

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com