То тільки здається, що підібрати правильний прикметник, який би позначав саме ту ознаку предмета чи явища, на яку ми хочемо вказати, легко.

Ці прикметники – то такі хитрі речі, що, буває, кажеш одне – а виходить зовсім інше… Щоб не схибити – варто уважно придивлятися до кожного слова.

Благополучний чи щасливий?
«Фактичні результати перельоту, благополучна посадка важкої двомоторної машини в районі боліт і озер… – неперевершений приклад високої майстерності, доблесті», – читаємо в журналі. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цій фразі до старослов’янізму «благополучна»? Старослов’янізмами звичайно користуються тоді, коли хочуть надати фразі тону іронії або, навпаки, врочистості, але ні того, ні того нема в наведеній на початку фразі, тому тут більше підходять українські відповідники «щасливий», «щасний», «безпечний» (коли йдеться про особу):
«Щасливого лову! – кивала вона головою рибалці» (М. Коцюбинський);
«Нехай Бог дає тобі щасну годину» (Ганна Барвінок);
«Будьте безпечні!» (Словник за редакцією А. Кримського).
Те саме можна сказати про прислівник «благополучно», який витискує з мовного вжитку прислівник «щасливо»:
«Усі підводи благополучно перейшли колію, пропустили зустрічний поїзд», – а тим часом у живому мовленні чуємо: «Прощавайте, щасливо доїхати!»
Таким же, без потреби, штучно занесеним у нашу повсякденну мову, є близький до прикметника «благополучний» іменник «благополуччя», що часто трапляється на сторінках періодичних і неперіодичних видань, але не чується в живому народному мовленні: «Це тільки видимість благополуччя». Якщо оминути суто стилістичні потреби, – збереження прямої мови персонажа твору, бажання надати фразі канцелярського або іронічного звучання, – не слід послугуватись цим іменником, а тим більше надуживати ним, бо маємо відомі українські відповідники: щастя («Де відвага, там і щастя». – Прислів’я), добробут («Буде на сторожі добробуту народного стояти». – П. Куліш), гаразд («Живуть собі люди в добрі та гаразді». – Словник за редакцією А. Кримського).

Вірний, правдивий, правильний, певний, слушний
Прикметник «вірний» і прислівник «вірно» з якогось часу не тільки витискають з ужитку інші, більш відповідні слова, а й набирають невластивого їм значення. Не тільки в діловій мові, а й у сучасних художніх творах ми часто натрапляємо на ці слова в значенні «правильний, певний»:
«Учинити напад на аеродром – це все одно, що повести на вірну загибель сотню бійців»;
«Дрімлюга знайшов вірний шлях»;
«Ти стоїш на вірній дорозі»;
«Сама глибинами серця відчувала – вірно робить син».
А тим часом в українській класиці й фольклорі цих слів уживали в далеко вужчому значенні, надаючи їм поняття тільки відданості:
«Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная» (народна пісня);
«Без вірного друга великая туга» (прислів’я);
«Хто вірно кохає, той часто вітає» (М. Номис).
Якщо в фразі йдеться не про відданість, а про правильність, слушність, правдивість, тоді треба вдаватись до інших прикметників і прислівників:
«А щоб певна була правда, – нехай шлях покаже» (Т. Шевченко);
«Землі своєї зелень і блакить любив я серцем і на схилі віку хотів про це правдиво повістить» (М. Рильський);
«Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрівники тайгою, намагаючись знайти правильний напрям» (О. Донченко);
«Надія теж не докучала розпитами. Також відкладала до слушного вільнішого часу» (Я. Баш);
«Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину…» (А. Головко).
З цих прикладів само собою випливає, що в наведених на початку фразах слід було написати: «на певну загибель», «правдивий шлях», «на правильній (на правдивій) дорозі», «слушно робить син».
Іноді поряд із прикметниками «правильний», «поправний» уживають і прикметника «вірний» у таких висловах: вірний переклад, вірний рисунок (малюнок), цебто – відповідний оригіналу, натурі, точний (Словник за редакцією А. Кримського).

Вірогідний та ймовірний
Ці прикметники часом уважають за тотожні й помилково пишуть:
«Я знаю про це з імовірних джерел»;
«Таке припущення – вірогідне».
А треба було написати навпаки: в першій фразі – вірогідних, у другій – імовірне.
Прикметник вірогідний означає «цілком певний, цілком правдивий, достеменний, перевірений»: «Вірогідні написання букви «і» замість «о» починаються з XIV – XV вв.» (А. Кримський);
а ймовірний – це «той, що його можна тільки припускати»: «Пригоди були довгі, плутані і завжди переходили межі ймовірного» (В. Козаченко). Крім того, слово «ймовірний» означає ще «довірливий, той, що легко вірить»: «Імовірний він дуже: найбрехливішому брехунові ладен зараз повірити» (Словник за редакцією А. Кримського).

Військовий і воєнний
Слова «військовий» і «воєнний» є в українській мові, але означають вони не одне й те ж, тому, мабуть, і трапляються часто помилки, коли їх ставлять не там, де треба, наприклад:
«На колгоспному святі врожаю були й представники воєнної частини»;
«Мій батько за часів військового комунізму був ще студентом».
Прикметник «військовий» позначає те, що стосується війська: військова служба, військовий суд, військова частина тощо, наприклад: «У хату вступив гість… військовий лікар» (М. Коцюбинський). Але те, що походить від слова війна, українською мовою – воєнний: воєнна перемога, воєнна поразка, воєнний час тощо, наприклад: «Мир! Завойовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими» (О. Гончар); «Я згадую тяжкі воєнні дні, коли на нас фашистська йшла навала» (І. Нехода).
Отож, у двох перших фразах треба було написати: «були й повноважні військової частини», «за часів воєнного комунізму».

Громадський, громадянський, цивільний
Прикметник «громадський», що походить від іменника «громада», означає «належний до певного колективу людей»:
«Громадських людей кликали цінувати» (Марко Вовчок);
«Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін, на якому стояли гамазеї з хлібом» (П. Панч). Прикметник «громадянський» вказує на суспільство або людність цілої країни, на все громадянство, що підлягає законам країни й виконує пов’язані з цим обов’язки. Від цього маємо вислови: громадянські права, громадянська війна, цебто війна різних класів одного суспільства, тощо.
Властиве українській мові слово «цивільний», як і прикметник «громадянський», відповідає російському гражданский, штатский:
«Він не знаходив принципової різниці між своєю роботою в армії й своїми цивільними перспективами» (Л. Смілянський);
«Це був кремезний хлопець у цивільному костюмі» (Ю. Смолич);
«Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті…» (О. Гончар).
Із цих прикладів бачимо, що прикметник цивільний – протилежний слову військовий тощо. Кажемо: цивільне будівництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будівництво, коли щось будується на громадських засадах; цивільне законодавство, цивільний кодекс – протилежно до карного кодексу, цивільний шлюб, а не громадянський шлюб, – на відміну від церковного шлюбу.