Україна останнім часом не найкращим чином виглядає перед світом. Наші політики роблять все, щоб дискредитувати націю в очах міжнародної спільноти.
Єдине рятує, що з’являються окремі таланти, які мають незаперечний авторитет у своїй галузі, незважаючи на те, що є українцями. Однією з царин, в якій Україна ще може «високо тримати голову» – спорт. Завдяки успіхам тренерів і спортсменів, які віддані своїй справі, ми маємо хоч якісь підстави пишатися своєю Батьківщиною. Ці люди, які не завдяки, а швидше всупереч обставинам, «піарять» Україну правильно, причому часто залишаючись непоміченими своїми ж співвітчизниками.
Кредитова спілка «Самопоміч» спільно з УККА в Нью-Йорку та Чикаго і осередком СУМу в Палатайні допомогли тренеру та його вихованцям з клубу «Дружба-78» разом з їхніми друзями з київського клубу «Сокіл» взяти участь в турнірі, а також надали гостинну домівку в Чикаго. В більшому масштабі – це зміцнює зв’язки між українською громадою та Україною, налагоджує зв’язки через таку «аполітичну» і чудову галузь – спорт.

Минулої суботи, 12 листопада, в приміщенні Кредитівки відбулася зустріч юних гравців, тренерів з представниками «Самопомочі» та преси. Мало місце активне спілкування, фотографування та частування.
Для нашої газети тренери обох клубів – «Соколу» та «Дружби-78» дали ексклюзивні інтерв’ю. Одразу зазначимо, що один з респондентів – легендарний тренер «Дружби» – Іван Миколайович Правілов, котрого знають в усьому світі і неофіційно називають «тренером-генієм». Другий – відомий гравець багатьох клубів у минулому, а тепер – головний тренер юних київських хокеїстів – Андрій Савченко. Він розповів, що з шістьма вихованцями приїхав до Івана Миколайовича та дружини «Дружба-78», щоб взяти участь усім юним хокеїстам разом у змаганнях, навчатися хокею від одного з найкращих тренерів, переймати досвід від американців, які мають значні здобутки у цьому виді спорту і, заодно, гідно показати Україну.
Андрію, скільки часу ви зі своїми вихованцями перебуваєте у США?
Ми приїхали 30 жовтня і повертатимемося додому 22 листопада. Наша спільна дружина з гравців «Дружби» та хокейного клубу «Сокіл» взяла участь у кількох іграх. Попереду ще візити до Детройту та Філадельфії для гри з місцевими командами. «Соколи» вже не вперше в Америці, 2 роки тому так само приїжджали для участі в потужному турнірі у канадському місті Квебек серед 110 команд.
Для мене завжди Канада була «країною хокею», а як щодо Америки?
За останні 10 років у США дуже зріс інтерес до хокею, почали створюватися дитячі школи, рівень цього виду спорту і гравців надзвичайно підвищився.
З’явилися різні державні програми для стимуляції розвитку хокею, часто практикується тренування юних гравців професіоналами, які прийшли з «великого хокею». Раніше дітьми займалися батьки чи любителі, а тепер тренерами дітей стають колишні гравці НХЛ. З боку держави також є багато підтримки – гранти, стипендії на навчання. Передусім, у тих штатах і містах, де хокей має найбільший попит – Мінесота, Пенсільванія, Бостон, Чикаго. Це все почалося приблизно десь з 1999 – 2000 років. Хокей став хорошою перспективою для дітей.
А в Україні яке ставлення з боку уряду?
Ніякого, практично. На жаль, заняття дітей спортом – це виключно заслуга батьків.

Це «дороге» задоволення?

Так, не з дешевих. Але я завжди пояснюю батькам, що найкращі інвестиції – це вкладення в майбутнє дітей. Це й чудова можливість – приїхати сюди, подивитися, повчитися. Українські хокеїсти живуть тут у сім’ях, спілкуються з американськими ровесниками – це колосальний життєвий досвід, можливість побачити щось більше, розширити світогляд, навіть подивитися світ.
А оце проживання дітей в Америці оплачується їхніми батьками?
Звичайно, ні. Таке батькам не по кишені. Тому шукаємо спонсорів та меценатів. Зокрема, допомога Кредитової спілки та інших організацій слугує цій чудовій справі.
Які плани маєте після повернення додому?
Будемо продовжувати працювати, готуватися, можливо, наступного літа приїдемо сюди знову. Америка для нас – це як плацдарм для випробовування, проходження якогось іспиту: потренувалися вдома і приїхали сюди перевірити свій рівень.
Чи добрий потенціал в юних українських хокеїстів?
Звичайно. Це підтверджено тими результатами, які є. Багато грають вихованців українських хокейних шкіл в НХЛ – Олексій Житнік, Олексій Понікаровський, Руслан Федотенко і багатьох інших. Хлопці грають – і грають дуже добре.

Іван Правілов, тренер команди «Дружба-78»

Іване Миколайовичу, ви є тренером клубу «Дружби»…
Я і тренер, і президент, і шофер, завгосп, і наточую леза ковзанів – все в одній особі! (посміхається).
Звідки взялася така назва, чому саме 78?
Всі про це запитують. Перший наш вихованець, який зіграв у Національній Хокейні Лізі, народився 1978 року. Звати його Дайнюс Зубрус, і саме на його честь і було включено в назву це число. Одинадцятирічним він приїхав навчатися у Харків і залишився там на 7 років.
Як склалося, що відома харківська школа опинилися на чужині?
Це довга історія (про яку ми розповімо у наступних номерах газети – від ред.). Через корупцію в Україні нас просто «викинули» з льодового палацу. Там у деяких «державних» людей були свої, матеріальні інтереси. Тому діти мусять влітку тренуватися, щоб не втрачати навиків. Коли вони підростуть, буде вже пізно. Тим не менше, ми «не плачемося». Нам допомагають люди і організації. Для прикладу, тут маємо підтримку від Кредитівки, є й інші спонсори. Я проводжу літні школи, даю уроки і заробляю гроші, за які діти можуть приїхати в Америку для тренувань, навчання. Вони вивчають англійську мову і з часом отримують можливість поступати в американські коледжі.
Якого віку дітей ви навчаєте?
Найстарші – 1995 року народження, є з 97, 98, 99 років народження, є навіть 2001 року.
І батьки відпускають їх самих за океан?
А як інакше? Це ще треба сюди потрапити! В Америці вони навчаться більшого, ніж в Україні. Це великий шанс для дітей, і батьки це розуміють А в мій клуб ще треба потрапити! І не залежить, чи родина заможна, чи бідна, я дивлюся на дитину, її талант. Якщо ця дитина працює, вчиться, допомогу їй знайдемо. А якщо є гравець з багатими батьками, який не хоче працювати, то гаманець тата чи мами не допоможе. В нашому клубі панує атмосфера чесної праці, справедливого ставлення до всіх, тільки так можна розкрити талант дитини.
Отже, ви зіграли кілька ігор спільно з дітьми зі «Соколу»...
Вони приїхали навчатися, передусім. Тренер також вивчає методику. Для них це можливість побачити високий рівень гри.
Важко грати проти американських команд?
Ні. Я знаю, що наш клуб вважається найкращим у світі з катання. Наприклад, діти з нашого клубу 1987 року народження отримали гранти на навчання в приватних школах Америки. І це діти бідних батьків, які навчалися у коледжах, де рік коштує по 35 тисяч доларів. Це серйозна інвестиція! Впродовж п’яти років до України надходили кошти у вигляді грантів у розмірі кількох мільйонів доларів! Це серйозне досягнення для України. Ці діти тут живуть, навчаються, отримують знання і представляють Україну на найвищому спортивному рівні. Шкода, що в Україні така корупція, тому не кожен має шанс отримати освіту. Є такі проблеми і в спорті. Тому я намагаюся таку атмосферу створювати в клубі, щоб діти не знали всіх цих проблем, пов’язаних з корумпованістю, грошима тощо. Це їх відволікає, заважає тренуватися і досягати успіхів. Талановиті діти зазнають зневіри, думаючи, що в спорті все продається-купується. Я прагну цього уникнути.
Як почувають себе ваші вихованці в Америці?
Дуже добре. Живуть у сім’ях, вчаться, вивчають англійську мову. Далі продовжують освіту в коледжах. Потім ці діти зможуть жити де завгодно. Багато хто з них повертається додому, займається бізнесом, мистецтвом, маючи такий чудовий досвід і освіту з Америки. Незважаючи ні на що, ці діти виростають справжніми патріотами.
Але вони можуть зробити в США спортивну кар’єру?!
Не всі можуть. Їхня головна кар’єра – прославляти Україну своїми справами. Для цього не обов’язково займатися лише хокеєм.
Де тренуєтеся і проживаєте в Америці, і в Чикаго зокрема?
Під час турніру ми проживали в сім’ях американських гравців, влітку – у СУМі Палатайну. Це як наш новий дім. Вже другий рік ми там проживаємо, що дає нам силу і наснагу, бо атмосфера в осередку СУМу – родинна.
Чи водили дітей дивитися, як грають американські професійні команди?
Цього року – ні. Минулого року я влаштовував зустріч з Деном Кісселем, який вважає себе учнем «Дружби-78». Він колись 11-річним хлопцем побачив, як грає наш клуб і мріяв поїхати вчитися в Україну. Це він мені розповів у 2007 році, коли я був на практиці у «Black Hawks». Він мене запитав: «Айвен, ти знаєш клуб «Дружба-78». Я йому відповідаю: «Я його тренер!». Тоді він розповів мені цю історію. Я й не підозрював, що американська зірка хокею вважає, по суті, себе моїм учнем.
А от цього року ми були дуже зайняті, тому таких зустрічей не проводили. Ми багато працюємо, вивчаємо мову, культуру і, найголовніше – хокей.
Багато чого повідав мені легендарний тренер. Про історію клубу, про те, чого він став «невиїзним» і числиться в списках Інтерполу. Про все це ми відверто розповімо у наступних випусках газети. А для тих, хто зацікавився цією історією і бажає своїм дітям дати блискуче спортивне майбутнє, наша газета дає можливість сконтактуватися з Іваном Миколайовичем Правіловим через електронну пошту [email protected]. Більшу інформацію можна отримати з www.druzhba78.com, www.druzhbau18.com, www.genesfund.com, www.nesacademy.com.

Світлини надані Володимиром Тюном та Іваном Правіловим
www.selfreliance.com