Крим. Відоме на весь світ цілющими медичними грязями санаторне містечко Саки на відстані 44 км від Сімферополя з населенням 28 тисяч мешканців. У містечку 8 санаторіїв (медичних центрів), що користуються, як головним методом лікування, унікальними грязями, про чудодійство яких писав ще Геродот у V столітті до н. е. (Тоді тут жили племена таврів, скіфів та саків). Але тільки один з цих восьми санаторіїв переповнений. Цілий рік до нього не заростає «народна» стежка бажаючих вилікуватися чи оздоровитися. Це Сакський Центральний військовий клінічний санаторій ім. М. Пирогова. Заходиш з вулиці Курортної, що вся - в типових українських вибоїнах, на територію пироговців і опиняєшся в Задзеркаллі, тобто, в іншій країні. Безліч квітучих клумб. Рівненькі доріжки в обрамленні свіжовибілених бордюрів. Всі споруди ніби щойно «з-під щітки». Скрізь, в найбільш невидимих і віддалених куточках 22-гектарної території санаторію з парком і приміщеннями - ідеальна чистота. Чистоту і блиск тут наводять, до речі, до 7 ранку, до пробудження відпочиваючих.

Чи треба тепер доводити, що все в цьому господарстві на вищому рівні: порядок, дисципліна, лікування, персонал із заокеанськими посмішками, естетика внутрішнього дизайну з квітами, акваріумами, канарками, т. з. матеріальна база, хоч є ще що і кому вдосконалювати, безумовно. Недарма тут оздоровлюються європейці з Німеччини, Ізраїлю і, крім українців, мешканці з Росії, Таджикистану, Вірменії. Чому ні? Тут, окрім лікування грязями, ще з десяток інших електро- водо- фізіо- озоно- фізкульт- спорт- дієто- методів оздоровлення, за що в Європі платять у 10-20 разів більше. А тут ще й бювет з власною мінеральною водою. Нею плюс лікувальною ропою обладнані навіть душові в грязекабінах. Безкоштовно - щоденна дискотека, кіно, концерти, басейн, спортзал на вибір. І навіть два роки тому збудовано храм-каплицю - духовну перлину спеціально поруч з Центром відновлювального лікування для спинальних хворих. І такий відділ тут, на щастя багатьох, є. А ще тут лікують мистецтвом. Дев'ять програм класичної пісні та романсу високопрофесійного рівня за участю своїх же співробітників.

Тут завжди багатолюдно. Лише через паркан у сусідів така безлюдність, що депресія наступає лише проходячи їхньою територією. Тут же життя б'є джерелом. Вечорами на новому літньому танцювальному майданчику вальсують з усіма і молодь, і пацієнти на інвалідних візочках. Уявляєте важливість для них цієї терапії? І всюди - позитивна енергетика. Всі знаходять заняття-хобі до смаку. Чого варта бібліотека та доступ до Інтернету в ній! А вранці власна радіостанція вітає вас словами... гімну санаторію. Мовляв, у нас своя держава... (Санаторій Пирогова// Ми даємо чесне слово// В цьому місці на планеті// Ви повинні побувать...)

А загадка проста, як світ. Пироговці мають справжнього лідера і господарника в особі Генерального директора санаторію - Віталія Петровича Устюжаніна. З одного боку особистість такого керівника - це абсолютний феномен, з другого - такі досягнення можливі у тисяч інших наших керівників на всіх рівнях - від державного до сільського.

Розмовляючи з Віталієм Петровичем, намагалася зрозуміти його унікальність - особисту і методів організації праці. І ось, до речі, він підтверджує: «У нас досить талановитих, порядних людей. Ми можемо стати багатою країною. Ми не гірші від тієї ж Литви, Естонії. Ми маємо більший потенціал. Прекрасні люди - гляньте на моїх працівників! Вони гори перевернули за останні роки. А як вони працюють на наших суботниках! У нашій країні все є».

Формальну владу Віталієві Петровичу все ж дали у 2000 р, перевівши з посади провідного терапевта на посаду начальника санаторію (наказ по Міністерству оборони України). Йому сповнилось тоді 40 років. Для такої посади - молодь!

Отримав спадщину гіршу, ніж всі сусіди поруч. У житловому корпусі біля 50 відпочиваючих і то тільки влітку і «полк» обслуговуючих, які не мали ні завантаження, ні платні. Одним словом - животіння, повна руїна.

Для початку, як і мусить бути, «облазив» і «обмацав» всі підвали, труби, крани. Знайомство з господарством відбулося... За кілька тижнів Віталій Петрович уже сам бере в руки РЕАЛЬНУ ВЛАДУ, керує і діє, як сам розуміє, а не як велять циркуляри. Спочатку - відбудова! Всі - від начмеда та економіста до секретарки і санітарки - лом, лопату, пилу, щітку в руки - і на відбудову. Ремонт своїми руками тих найнеобхідніших об'єктів, які потрібні для більшого і кращого прийому пацієнтів.

Будівництво, перебудова, удосконалення триває безупинно, цілорічно всі ці 6 років правління санаторного прем'єра. Своїх зароблених грошей достатньо. Не економлять ні на чому: євроремонт у кімнатах, чудовий дизайн, одягнена в нове сцена клубу, найновітніша апаратура для нього, фонтани, електромасажні кушетки з мінікомп'ютерним управлінням і т. д. і т. п. Але найбільше пишається колектив і сьогодні тим одноповерховим спальним корпусом з номерами-люкс, який власними руками всіх працівників відбудували з нефункціонуючого складського приміщення зі зграєю щурів.

По-перше, не мені, а колективу. (Тут наш герой кокетує, бо колективів тьма-тьмуща, а чомусь вдалося вибитися в Європу тільки пироговцям. - Л. К.) А по-друге, все дуже елементарно: створити систему, вірно розставити людей і контролювати цю систему. І визначитися з пріоритетами. Коли ти цього дотримуєшся, все стає елементарним. Як у того піаніста, що розучує партію. Спочатку важко, потім - автоматично.

- Мене важко любити. Візьміть вчорашній свіжий приклад. Одного з наших гостей повели показати наш бювет з мінеральної водою. Там працює дві особи. Робота - з найлегших. Умови праці - самі знаєте які - прекрасні. Гість зайшов туди трішки пізніше закриття, і ось працівниця бювету ошелешує: «Я не можу Вас впустити, бо вже підлогу помила»(?!). Ви можете уявити таке ставлення? А якби запізнився просто будь-який відпочиваючий? Адже в їдальні ми годуємо і тих, хто спізнився на годину. Хіба це сервіс? Хіба так треба ставитися до тих, хто платить за путівку такі великі гроші? І уже сьогодні вранці без зволікань мною скорочена посада санітарки, знято премію. Як ви думаєте, звільнена буде мене любити чи боятись? Ото ж бо. А інакше не можна. Інша справа, що це зроблено в ім'я відпочиваючих. І мені байдуже, як вона до мене буде ставитися. Ось я з дружиною відпочивав навесні в Туреччині. Там знаєте яке ставлення до людей?... А ми в Європу збираємося... Класному сервісу наших людей треба вчити. Заради цього ставимо ось зараз камери спостереження в їдальні і ЛФК. Ти виніс з їдальні хоч грам - тебе бачать. Офіціантка не зреагувала на прохання відпочиваючого, чи похмуро обслуговує - нехай завїдальнею дивиться і аналізує, як вони працюють. А тепер скажіть: їм всім боятись чи любити? Тому у нас, хто працює - той поважає, хто ледар - буде боятися, хто працює поряд, у відділі управління, той, мабуть, любить. Бо всіх тих, хто міг би боятися, тобто лінивців, я «знищив». Поряд зі мною залишилися лише однодумці... Розумієте? Одним словом - дисципліна і самодисципліна!

Це не військова. Це нормальна дисципліна при нормальній організації праці.

Великої крові. Ми всі весь цей час працювали, як звірі, - миттєво відповідає з присутньою йому експресією. - Ми єдині, хто в нашому відомстві цього домоглися,хоч в експерименті були й інші. Згідно зі статистикою, при переході на іншу форму господарювання виживають лише 30 відсотків. Ми потрапили до цих 30%, і зробили це за такий короткий час. При чому не десь в Америці, Англії чи Іспанії, а в... УКРАЇНІ з її узурпаторськими, що душать бізнес, законами. Це неймовірний подвиг колективу - моєї команди. Нині все, все інше, інша бухгалтерія, інша форма взаємовідносин... Підписали угоду з Міністерством оборони. Вони повинні платити за путівки за собівартістю. А з чистих наших прибутків половина піде на покриття їхніх пільгових путівок. Нормально і чесно. Коли ми були на бюджеті, то повинні були дотримуватися законодавства. А бюджетний закон, як і всі інші у нашій країні, працюють не на справу, а проти неї. Поки з'явиться кошторис, відбудуться тендери, наступав травень місяць. А в травні санаторій уже заповнений відпочиваючими. Коли тоді будувати, ремонтувати? У нас же цей процес, як ви самі бачите, постійний. Тепер у нас розв'язані руки. Штат, платня і т. д. самі встановлюємо. Не підходить працівник - я звільняю. Я маю повний простір для ініціативи.

Нормально. Ось у Швеції така ж форма. Головні засоби виробництва державні, а далі - ринкові відносини: ми заробляємо гроші, платимо всі податки, працюємо краще від інших, бо інакше нашу нішу займуть інші і т. д. Правда, я, як директор, маю платню, як і в інших санаторіях, і це за умови нашого бюджету більше міського. Звичайно, це трохи не по-ринковому. Зате у мене моральне задоволення. У своєму колективі я почуваюсь, як один з них. І тому вони ідуть за мною. Може я просто по-радянськи вихований... - Після задумливої паузи продовжує так само енергійно. - Ось мій приятель має свій магазин. Він мене запитує: «Чому ти своїм платиш копійки, і вони всі працюють, як шалені, а я своїм даю велику платню, а вони працювати не хочуть?» - «А тому, що вони працюють на свій санаторій, а твої працюють на тебе - ось і вся різниця».

Якби я хотів бути капіталістом, то почав би у 90-ті роки з кіоску і сьогодні з моїм інтелектом і вмінням робити гроші, я б мав заводи і фабрики. Але ідея була інша: я працював терапевтом у Кутаїсі, потім тут, у нашому санаторії. Там, у Грузії, я брав палати з найважчими хворими і мене запитували: «Чому в тебе рідко вмирають хворі?» А я їм відповідав: «Бо лікар - це не ремесло, а мистецтво»...

Однозначно, - відповів, як відрубав, своїм улюбленим, дуже часто вживаним словом, не люблячи за характером жувати словесну гумку. Через це ще одне улюблене слово-запитання при лаконічній відповіді: «Розумієте, так?»

- Заробляти більше мають можливість усі. Майже всі мають по півтори норми завантаженості. Хочеш більше - працюй! Ось у нас є бригада тепловиків на чолі з Булгаковим.

Все, що ви бачите на території «звареного», - зроблено їхніми руками. Вони приходять у вихідні дні і просять: дай роботу. Складаємо додатково трудові угоди і - працюйте, заробляйте! А є й такі, що і з-під палиці працюють. А взагалі - все залежить від того, «хто» і «як» кого веде. У нас все можливо. Є лише одна проблема на всіх рівнях від державного до місцевого - проблема менеджерів і пріоритетів. Там, де нормальний керівник, там порядок. Правда, начальник (керівник, лідер, менеджер - називайте, як хочете) будь-якого рівня мусить відповідати своєму рівню компетентності. Інакше - легко завалити справу.

З цього року всі санаторії перебувають в абсолютно рівних економічних умовах. Подумайте самі: ті ж хворі, ті ж лікувальні засоби, та ж спадщина радянських оздоровниць. Я не знаю, наприклад, чому всі інші працюють через касу. Вірніше, знаю. З готівкою працювати легше. У нас все до останньої копійки платних послуг проходить безпосередньо через банк. Каса не означає, що всі крадуть. Просто треба створити такі умови, щоб не кортіло красти ні тобі, ні іншому. Наше триразове харчування при виборі дев'яти перших і других страв плюс кефір на ніч коштує 19 гривень. А я ж міг поставити 25 чи 30 гривень і на цьому заробити. Або: хіба важко налагодити зворотній зв'язок з хворими? Ви читали ту пачку відгуків? Ми аналізуємо кожний з них. Спочатку я сам, потім разом з начальниками відділів на «летючках».

Вибачайте, це питання не до мене. Про оцінку запитайте у начальства. Хоча зараз система така, що, в принципі, курортного начальства не існує. Тому що Міністерство курортів Криму нічим не володіє... Я готовий поділитися досвідом, впевнений, що праця нашого колективу - це модель, як повинно бути в умовах ринку. Нас на сьогоднішній день в нашій галузі порівняти ні з ким.

А з другого боку, все, чого ми досягли з нашими людьми тут, на цій маленькій території, доводить те, що наша Україна має перспективу. І про це ми мусимо з вами сказати всім. Люди у нас працьовиті. Якби тільки було кому їх повести. А у вузи на факультети управління беруть кого завгодно. І самі йдуть без врахування своїх можливостей. Мій син вчиться там, то каже, що з їхніх випускників 75 відсотків не зможуть управляти. Бо не кожен знаючий і розумний може повести людей, не кожного будуть слухати. Потрібні здібності, талант, а при вступі у вузи - спеціальні тести. Сьогодні колеги дивляться на феномен військового санаторію. А його феномен - це команда.

А по-друге, узурпаторські закони треба негайно міняти. Сьогодні виходить закон - ми з ним боремося. Вони розуміють, що закон недосконалий, але вимагають його виконання. Щось знову придумали, знову долаємо його абсурдність. Так ми працюємо, борючись з вітряними млинами, борючись з труднощами (В. П. наводить конкретні приклади). І гігантські твої зусилля витрачаються намарно. Страшенно прикро за країну, до чого її довели!.. А була б система чистого ринку, ми отримували б та-кі-і дивіденди!...

При чому тут Верховна Рада? У кінцевому результаті в нашому колективі вирішую все я. Зберіть в оцей кабінет раду, ну і що вона вирішить, коли у кожного своя правда. Передусім, коли це стосується бізнесових інтересів. Розумієте? У тій, Верховній Раді одні - за інтереси однієї частини України, інші - за другої. А Україна ж - одна. Хто буде захищати її інтереси загалом? До речі, поділ України на Східну, Західну, Південну - надуманий, штучний.

На цьому етапі не бачу, поки...

Так, через те, що немає лідера... Не треба говорити, що важко живеться... І не треба вибирати між трьома-чотирма лідерами, хто кращий. Ми ж не на футболі. Це не «Динамо» - «Спартак». Це велика країна. Довели до руїни. Карпати - зруйнували. Крим - доруйновуємо. У Криму землі не залишилося вільної. А хто її забрав?. Сьогодні це не демократія. При ній працюють закони. Захопив землю - у тюрму. Надовго. А у нас за самозахоплення - 200-300 гривень штрафу. А спробуй щось вирішити законно - два роки вибігаєш і без хабарів не обійтися. І самозахоплення за нашими законами не можна повернути. Ось тільки прочитав у «Кримській правді»: в українському Криму в усіх 400 санаторіях 75 відсотків російських грошей. То скажіть мені, коли Україну почнуть любити в Криму? Українці бідні, не можуть дозволити собі такі шалені ціни за путівки. Дешевше поїхати до Туреччини з її європейським сервісом. Інша справа, що в них нема такої унікальної та дешевої лікувальної бази. В наш санаторій, якщо ти не проходиш за соціальною програмою, не може за свою платню поїхати на 20 днів лікування ні вчитель, ні лікар. У найдешевший зимовий сезон доба за повний пансіон коштуватиме 160 гривень.

Елементарно, що відомо всім, а не тільки грамотним менеджерам: піднімати економіку. Замість підвищувати пенсії, платню, що лише породжує підвищення цін загалом, вкладати всі можливі й неможливі кошти у розвиток, відбудову тих галузей чи окремих підприємств, які можуть давати прибуток. А коли запрацює економіка, ціни падатимуть, стане всім краще жити. Власне, про це чудово знають економісти, господарники. Лише, як нині прийнято говорити, потрібна політична воля.

* * *

Пироговцям поталанило. І Віталію Петровичу з ними теж. Він готовий розповідати про «своїх» людей довго і цікаво. Можливості, завзяття, або інколи, чого гріха таїти, недбалість кожного з них знає так само досконало, як і все інше. Зізнався, що і хотів би спробувати себе на новій праці, бо тут себе вичерпав, але не може покинути цих людей, свій санаторій, що може пропасти без передачі в надійні руки.

Із досьє:

В. П. Устюжанін народився 11 серпня 1960 р.

У 1983 р. закінчив військово-медичний факультет Горьковського медичного інституту.

1983 - 1984 рр. - лікар медичного пункту в /ч А47490.

1984 - 1988 гг. - начальник медичного пункту в/ч 47573.

У 1988 р - начальник поліклініки Омського танкового вищого інженерного училища.

1988 - 1990 рр. - клінічний ординатор кафедри військово-медичного факультету при Горьковському медичному інституті військово-польової терапії.

1990 - 1992 рр. - старший ординатор Кутаїського військового госпіталю.

1992-1992 рр. - начальник фізіотерапевтичного відділення Центру відновлювального лікування Сакського військового санаторію. 1993 - 1996 рр. - ведучий терапевт Сакського військового клінічного санаторію.

1996 - 2000 рр. - начальник Лікувально-діагностичного центру - ведучий терапевт Сакського військового клінічного санаторію.

2000-2006 рр. - командир в/ч А 0918 (Сакського центрального військового клінічного санаторію ім. М. І. Пирогова).

З 2006 р. - генеральний директор державного підприємства Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М. І. Пирогова».