Перед нами направду трагічна постать: з одного боку здібний, сміливий, повністю відданий комуністичній ідеї агент, а з іншого - злочинець-терорист, який не міг не знати, не міг не розуміти, що за кожного вбитого ним гітлерівця будуть страчені сотні й тисячі мирних жителів. Так, наприклад, з вини Кузнецова лише в урочищі Сосонки неподалік Рівного було розстріляно близько семисот безневинних людей... Чи не в цьому і полягала основна місія Кузнецова - в такий примітивний спосіб викликати в українців ненависть до німців? Чи не з цією метою він усіляко компрометував ОУН-УПА (саме Кузнецовим була підкинута з провокаційною метою записка від імені ОУН на місці замаху на імперського радника Геля, а наслідком цієї провокації став розстріл практично всієї верхівки українського національного підпілля в Рівному)?

До речі, кілька слів про Еріха Коха, замах на якого Кузнецову буцім не вдався. Ось що пише про гауляйтера України відомий історик Володимир Косик у фундаментальному дослідженні "Україна і Німеччина у Другій світловій війні" (Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993) на с.с. 458-459: "Треба відзначити, що Еріх Кох, відповідальний за проведення нацистської політики в Україні у політичній, расовій, економічній і культурній галузях, ніколи не був засуджений за свої злочини в Україні <...> Прямо чи посередньо Кох був відповідальний за криваві репресії та смерть сотень тисяч українців. Але опинившись у британській зоні окупації, Кох ніколи не був об'єктом запиту уряду Української РСР чи Москви про його видачу. Лише Польща на початку 50-х років вимагала його видачі. Еріха Коха судили у Варшаві за смерть багатьох тисяч поляків у районі Бялостока, приєднаному до Східної Прусії, де Кох був гауляйтером. У 1959 році він був засуджений до смерті, але не був страчений... Його подальша доля покрита завісою таємниці <...> Проте один автор (Gerard Reitlinger) говорив про нього, що <...> коли в 1949 році виявилося, що він живий, "пам'ять (про діяльність) українських національстів була ще занадто свіжа, щоб був бажаний його процес в Українській державі". Отже, Москва і Київ нічого не робили, щоб їм видали Коха. Той самий автор додає, що Еріх Кох був "палким прихильником Радянського Союзу", навіть після приходу до влади націонал-соціалістичної партії (Gerard Reitlinger, Le mystere d'Erich Koch. "Le Monde juif", №17. Paris, mars 1959, p. 3, 4, 5). Цілком очевидно, що Москву більше влаштовувало надати Коху притулок у Варшаві і зробити так, щоб він назавжди опинився в тюрмі і щоб через нього ніхто не порущував української справи і не говорив про боротьбу українців за свободу і незалежність. Кох помер у вигідній польській тюрмі 12 листопада 1986 р., маючи 92 роки". Одне слово, з Еріхом Кохом далеко не все так просто й однозначно...

Щодо Кузнецова, то він, безумовно, знав дуже багато (можливо, і про Коха знав щось таке, чого агентові-терористу не слід було знати), відтак не міг не усвідомлювати, що для вищих ешелонів НКВД ставав не просто зайвим, а робився небезпечним...

Численні свідчення людей, які наводить Кім Закалюк у газеті "Зміна" (м. Рівне) від 26 серпня і 1 вересня 1990 року, дають підстави вважати, що в селі Боратин Бродівського району Львівської області навесні 1944 року в хаті Дмитра Степановича Голубовича був убитий саме німецький офіцер, а не Ніколай Кузнецов.

Але повернімося до двох цікавих документів, які подає К. П. Закалюк у своїй книжці "Грачев - Центру". Перший стосується результатів зустрічі гауптштурмфюрера СС і комісара кримінальної поліції "дистрикту Галіція" Паппе з оунівським функціонером Іваном Гриньохом (конспіративне псевдо Герасимовський):

"Лемберг, 29 марта 1944 г. Секретно. Государственной важности.

Во время моей встречи с паном командиром 27. 3. 1944 г. Герасимовский, между прочим, сообщил, что одному из отрядов УПА за линией фронта удалось взять в плен разных большевистских агентов. Проводником группы из 3-4 человек был человек, одетый в форму обер-лейтенанта немецких вооруженных сил. Кроме того, эта группа агентов имела при себе материалы, относящиеся к убийству шефа управления Бауэра <...> Герасимовский не знает, живы ли еще пойманные отрядом УПА агенты, однако он пообещал пану командиру собранный подтверждающий материал доставить в полицию безопасности, а также агентов, если они еще живы, и их возможно будет перевести через линию фронта. Криминал-комиссар".

Ця ж інформація міститься й в іншому документі, який К. П. Закалюк наводить на с. 116: "При встрече пана коменданта Витиски с Гриньохом 28 марта 1944 года, - писал Паппе, - последний, между прочим, отметил, что одному из отрядов УПА удалось взять в плен... большевистских агентов. Вожаком... трех или четырех человек был человек, одетый в форму обер-лейтенанта немецкой армии. Группа имела при себе материалы, которые можно связать с убийством руководителя управления Бауэра... Гриньох обещал... доставить захваченные материалы и агентов, если они живы, в полицию безопасности".

Звернімо увагу на фразу: "... одному из отрядов УПА за линией фронта удалось взять в плен разных большевистских агентов". Таким чином маємо ще одне підтвердження того факту, що Кузнецов із своїми спільниками затриманий на території, зайнятій Червоною Армією, в районі Білгородки і Верби, що на Рівненщині, а не в селі Боратин Львівської області. Боратин на той час ще був під німцями.

Вже той факт, що німці неодноразово, на рівні "державної ваги" вели переговори з оунівцями, підтверджує всю серйозність намірів гітлерівців отримати в своє розпорядження большевицьких агентів "если они еще живы и их возможно будет перевести через линию фронта". Судячи з дат, наведених у документах, націоналісти торгувалися з німцями понад місяць. (Зараз ми припускаємо, що маємо справу з автентичними німецькими документами із певними текстовими купюрами).

Є ще одна немаловажна, на наш погляд, деталь. У гестапівському документі-телеграмі від 2 квітня 1944 р. в останньому абзаці сказано: "У вівторок, 4. ІV. 44 року, в 11 годин відбудеться зустріч референта-інформатора з делегатом групи ОУН..." Напрошується висновок: повинен існувати документ від 4 квітня 1944 р. - звіт про цю зустріч. Він, як і телеграма-блискавка від 2 квітня 1944 р., також мав би бути захоплений чекістами в архіві львівського гестапо (Дмитро Медведєв у книжці "Сильні духом" відзначив, що згадана телеграма-блискавка була знайдена у Львові в архіві гестапо). Про що ж йшлося у цьому таємничому документі?..

Чому так довго тривали переговори? Якщо й припустити, що обмін інформацією відбувався через лінію фронту, то цей термін все одно досить великий. Пояснення, на наш погляд, може критись у відверто ворожих на той час стосунках бандерівців з німецькими окупаційними властями. ОУН не могла не знати про існування директиви оперативній команді Ц/5 поліції безпеки і СД за № 12/41 ще від 25 листопада 1941 року з грифом "секретно, державної ваги". В ній писалося: "Всі активісти бандерівського руху повинні негайно арештовуватись і після ретельного допиту повинні бути без шуму ліквідовані під виглядом грабіжників... Цей документ після ознайомлення з ним повинен бути негайно знищений начальством команди" ("Ни давности, ни забвения... По материалам Нюрнбергского процесса", изд-во "Юридическая литература", М., 1985, с. 50).

Польський публіцист Едвард Прус у своїй виразно антиукраїнській книжці "Неrosi spod znaku tryzuba" (Instytut wydawniczy zwiazkow zawodowych. Warszawa, 1985, с. 194-195) також наводить цю німецьку директиву для Айнзатцкоммандо О/З (Зіпо і СД) від 25 листопада 1941 року: "Всіх активістів бандерівського руху слід негайно арештовувати і після старанного розслідування вони повинні бути негайно ліквідовані без розголосу, під приводом покарання за грабунок".

Нині відомо, що 300 оунівців на чолі з Бандерою, Стецьком, Стахівим, Ленкавським, Гнатківською-Лебідь були ув'язнені у концентраційному таборі Захсенхаузен і випущені на волю 25 вересня 1944 року (обидва брати Степана Бандери були вбиті в Освєнцімі у жовтні 1943 року). До речі, в Захсенхаузені були ув'язнені вождь німецьких комуністів Ернст Тельман і керівник румунської "Зеленої гвардії" Хорія Сіма, син Сталіна Яків Джугашвілі і кузен Молотова Василь Короткін та інші відомі політичні та релігійні діячі з Польщі, Німеччини, Італії, Франції.

У цій ситуації крайовим провідником ОУН став Микола Лебідь. На скликаній ним у вересні 1941 року 1-й конференції ОУН було вирішено, що діяльність ОУН буде проводитись у підпіллі, буде вестися широка пропаганда ідей і гасел визвольної боротьби, а також протисовєтська і протинімецька пропаганда. Невдовзі ця "опозиція" переросте в нерівну боротьбу УПА проти гітлерівців і большевиків.

Так ось. Сумнівно, щоб торги з німцями відносно захоплених у полон большевицьких агентів бандерівці вели без відома Миколи Лебедя. Можна, звичайно, припустити, що він через своїх людей намагався обміняти терористів на свою дружину Дарію Гнатківську-Лебідь і доньку Зірку, які перебували в Захсенхаузені. Чи не ця інформація вилучена з цитованих німецьких документів? Ось що пише з цього приводу Кім Закалюк у "Зміні" від 28 серпня 1990 року: "Надсилаючи мені копію телеграми від 2 березня 1944 року зі Львова до Берліна, чекісти просто перефотографували для мене сторінки зі збірника давно вже відомого широкому загалові дослідників "Боротьба трудящих Львівщини проти німецько-фашистських загарбників" (у супроводжувальній записці пояснили, що ця телеграма зі Львова до Берліна була відправлена у зв'язку із справою Лебедя)". До речі, у колишнього крайового провідника ОУН, керівника бандерівської служби безпеки й досі зберігається "гончий лист" німецьких окупаційних властей, в якому Микола Лебідь оголошений злочинцем, подається його фото і особливі прикмети (див. статтю Юрія Покальчука "Бандера, Лебідь та інші" в журналі "Київ", 1991, № 1):

"Тільки для службового вжитку

Цілком секретно!

Зображену на фотографії особу Миколу Лебедя або Лебідя, нар(оджений) П. (ХІІ). (19) 09 в Стрилиськах Нових, який користується багатьма фальшивими документами, доручається заарештувати. Увага, він озброєний!

Лебідь часто подорожує легкою автомашиною (темною лімузиною марки Мерседес) з позначенням-числом Оst 50150.

Згідно з цим наказом вести контролю транспортного руху та робити розшуки за цією автомашиною: заарештувати пасажирів, а машину сконфіскувати.

Звітувати до Спеціяльної комісії при командирові Поліції безпеки та СД (Служби безпеки) Дистрикту Галичина у Львові - 4. (Х). (19) 41".

Але. 1946 року (ЗАДОВГО ДО ПОЯВИ В СССР ПЕРШОЇ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ЗГАДКИ ПРО НІКОЛАЯ КУЗНЕЦОВА, ЗАДОВГО ДО ПОЯВИ ПЕРШОГО ВИДАННЯ "СИЛЬНЫХ ДУХОМ" ДМІТРІЯ МЕДВЕДЄВА!) в Мюнхені (Видання Пресового Бюра УГВР) побачила світ книжка Миколи Лебедя "УПА". Цитуємо (с.с. 70-71): "Про опанування українських теренів вілдділами УПА з початком р. 1944 свідчать також докладно документи <...> Другий документ - це короткий протокол з березня 1944 р. з району Верба (Волинь), в якому Команда УПА "Північ" повідомляє, що дня 2. III. 1944 р., в четвер, о год. 12-тій в лісі вербівського району переловлено трьох червоних шпигунів, що підпорядковувалися генерал-майору "Ф". А то: 1) Пух (псевдо), начальник групи. Мав фальшиві документи обер-лейтенанта, родом з Кеніґсберґа; 2) Камінський Вл., поляк; 3) Козак, "власовець", на ім'я Іван, псевдо Зельов (так і написано: Зельов. - О. Р.), шофер.

Всі вони мали фальшиві документи, мапи, німецькі і польські часописи та звіт своєї праці, писаний російською мовою.

Витяг з їхнього звіту: Коли вони прибули до Львова, відбувалося там зібрання представників німецького уряду Галичини. На це зібрання вдалося протиснутися тільки самому Пухові. Кілька днів пізніше Пух і його товариш виконали атентат на віце-губернатора Галичини д-ра Бауера і його генерального секретаря Шнайдера. Бауер дістав п'ять затроєних куль з "Вальтера" в шлунок. Після атентату вони втекли автом і курсували в околицях Золочева, Ківерця та Луцька. По дорозі ∂ештапо здержало їх, та в часі перегляду документів вони постріляли ∂ештапівців знову затроєними кулями і втекли. Другу подібну пригоду мали в околиці Ківерця, на шляху, де зустрілися з військовою колоною. І тут у суматосі обосторонніх стрілів, вдалося їм втекти. В терені долучилися до свого невеличкого відділу і мали кілька сутичок із відділами УПА. Приймали бої, з яких вийшли ціло, а двох повстанців УПА полягло.

В звіті подають, що провокація у Львові вдалася, бо німці постріляли дві тисячі населення та повісили кількасот в'язнів. При тому подають: "Подібно, як це ми перевели в Рівному". Звіт цей несли вони на другий бік фронту. Документи передано військовій жандармерії УПА".

Як мовиться, без коментарів. Однак ще раз підкреслимо: цитата наведена з книжки, що побачила світ 1946 року!

1997 року "Галицька Видавнича Спілка", що у Львові, видала книжку Степана Мудрика-Мечника "ОУН в Україні і за кордоном". На сторінках 130-131 вміщені спогади автора стосовно справи Кузнецова: "Саме цей документ (йдеться про звіт совєтського агента. - О. Р.) і був доказом того, ким були заарештовані і чим займалися провокатори. Зі звіту стало відомо, що О. Бауера застрелив Ніколай Кузнєцов. Провід ОУН і командування УПА побоювалося, що гітлерівці можуть помститися на в'язнях і мешканцях Львова. Було вирішено передати цю інформацію німецьким властям у Львові, щоб уникнути жертв можливого антиукраїнського терору.

У книжці М. Лебедя відсутня цікава інформація, з якою мене познайомив 1945 року член ОУН з Волині, відомий під псевдом Михайло. Йому подробиці про арешт Н. Кузнєцова та спільників розповідав учасник відділу УПА, який безпосередньо арештовував совєтських терористів.

Неподалік містечка Верба, що між Берестечком і Дубном, група УПА помітила в лісі легкове авто, в якому сиділи німецькі вояки. Упісти зробили кілька пострілів. З автомашини вискочив німецький офіцер з піднесеними догори руками, який закричав: "Рєбята, нє стрєляйтє, я свой". Треба відзначити, що вояки УПА були одягнені в червоноармійські шинелі і той, хто кричав "я свой", гадав, що має справу з совєтськими партизанами. Коли упісти обшукали затриманих, то їм стало зрозуміло, з ким мають справу. Арештованих з доказами їхньої вини передали підпільним судовим властям ОУН". (Їм большевицькі терористи, очевидно, розповіли ВСЕ. АБСОЛЮТНО ВСЕ. Тепер стає зрозуміло, як у німецькій телеграмі-блискавці від 2.04.44 р. з'явилась згадка про поляка, в якого у Львові зупинявся Кузнецов, як до телеграми потрапила інформація про намір Кузнецова особисто здати свої звіти одному з совєтських військових керівників... - О. Р.).

Московський апарат НКВД і СМЕРШ довгий час нічого не знали про долю своїх агентів. Щойно в п'ятдесятих роках, коли совєтські власті вивчали німецькі архіви, вони натрапили на повідомлення про арешт Кузнєцова. Тоді совєтська пропаганта почала інтенсивно фабрикувати легенди про Кузнєцова, будувати йому пам'ятники, примушуючи народ вірити у чергову комуністичну вигадку".

Ще одне підтвердження сказаному. Цитуємо:

"2 березня у Галичині біля села Верба, між Бродами і Дубно, у руки УПА потрапили три російські шпигуни. Серед них був відомий секретний агент М. І. Кузнецов, який діяв під німецьким іменем Пауль Зіберт і мав фальшиві українські документи на ім'я Пуха. Служба контррозвідки УПА знайшла в нього донесення для свого начальника генерала "Ф" спецслужби НКВД. У донесенні серед іншого згадувалось про замах на заступника губернатора Галичини Отто Бауера, який Кузнецов здійснив у Львові. Цей замах викликав страшні репресії з боку німців: дві тисячі розстріляних заложників і кілька сотень повішених українських політичних в'язнів. У донесенні Кузнецова з задоволенням підкреслювалося, що як і в Рівному, провокація у Львові була дуже успішна.

Так українці дізналися, що замах у Рівному проти міністерського радника Гелля і проти Даргеля, заступника Коха, були здійснені Кузнецовим, аби спровокувати німецькі репресії проти українських націоналістичних кіл. Діючи під іменем і в уніформі німецького офіцера з Кенігсберга лейтенанта Пауля Зіберта, російський агент Кузнецов здійснював замахи на німецьких діячів, щоб спровокувати репресії. Після кожного такого замаху він залишав після себе "докази", які кидали підозру на українських націоналістів. Кузнецов визнав, що після замаху на Даргеля він залишив біля нього документ члена ОУН Бандери, який був знищений групою радянських партизанів Медведєва, до котрої також входив Кузнецов. Цього "доказу" було достатньо, щоб німці влаштували репресії проти членів і симпатиків ОУН Бандери.

Провокація в Рівному, зрештою, була визнана Д. М. Медведєвим. Цей командир радянських партизанів писав у своїх мемуарах, що його "хлопці" дуже веселилися у Цуманському лісі, дізнавшись, що після замаху Кузнецова німці знищили тридцять шість націоналістів. Насправді кількість жертв цих репресій була набагато більша. Існує підозріння, що Кузнецов також зробив замах на Йоахіма Пальцо, начальника пропаганди Райхкомісаріату Україна, у першій половині лютого 1944 року <...> Кузнецова повстанці УПА розстріляли 9 березня 1944 року" (Косик Володимир. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж-Нью-Йорк-Львів: НТШ, 1993. - с.с. 424-425; Шанковський Лев. Початки УПА // Провидіння. - Філадельфія, 1972. - с. 118). Щоправда Ярослав Гайвас, член Проводу ОУН, засвідчує, що Ніколая Кузнецова було повішено жандармерією УПА (Онацький Євген. Шляхoм на Роттердам. - Буенос-Айрес. - 1983, С.179).

От і все. Хоча...

Згадка в німецькій телеграмі (?) про існування у "Пауля Зіберта" "звіту, складеного особисто керівником групи" і що "придбанням багатющих матеріалів керівника групи, тобто Пауля Зіберта, з'ясується виключно важлива справа державної поліції", а також інформація, оприлюднена Миколою Лебедем 1946 року в книжці "УПА" про наявність у совєтських агентів детального звіту про роботу, дозволяє висунути таке припущення: Ніколай Кузнєцов та його спільники були затримані бійцями УПА, відтак на їх вимогу і був складений згаданий звіт в обмін на життя (для німців большевицький агент становив неабияку цінність і його не обов'язково було розстрілювати навіть після численних замахів лже-обер-льойтнанта на високих німецьких урядовців і військовослужбовців). У цій версії є своя логіка. Направду важко уявити, щоб досвідчений Кузнецов збирався перейти лінію фронту з таким "компроматом" - детальним описом своєї діяльності у німецькому тилу. Він не міг виключити можливості своєї загибелі від випадкової кулі, або ж у бою. Відтак не міг не передбачити, що в такому разі існувала ймовірність одержання звіту ворогом.

Навряд чи такого досвідченого агента як Ніколай Кузнєцов міг застрашити допит - він чимало пережив на своєму віку (і в німецькому тилу, і в загоні Дмітрія Мєдвєдєва; уже згадуваний Т. Ф. Новак розповідав Кіму Закалюку таке: "Коли ми прощалися з Кузнецовим перед його від'їздом до Львова, несподівано трапилось ось що. Вже потиснули один одному руки, розцілувалися, Микола Іванович скочив у візок. Та не встиг він від'їхати і кільканадцять метрів, як різко повернувся назад, підбіг до мене, притиснув до себе і гаряче заговорив мені на вухо: "Терентій Федорович! Ви бачите все, бачите, їду я на вірну загибель. Дуже прошу вас, якщо ви дочекаєтеся кінця війни, а я вірю в це, розкажіть про мене все...").

Виникає питання: де ж сам звіт? Куди подівся повний текст зізнань Кузнєцова? Чи й справді щез назавжди, чи досі кимось утаємничується?

З бігом часу комусь з комуністичніх жерців у голову прийшла ідея - створити із постаті Ніколая Кузнєцова героїчний символ і на ньому виховувати підростаюче покоління будівничих "світлого майбутнього". Згадаймо історію Павлика Морозова, Олега Кошевого та "Молодої Гвардії"... Півстоліття, наприклад, знадобилося СССР, аби визнати факт розстрілу 15000 польських офіцерів органами НКВД. Сьогодні вже достеменно відомо про підступні, провокаційні методи боротьби чекістів з цивільним населенням західних областей України, коли "бійці невидимого фронту" з метою компрометації вояків УПА чинили страхітливі злочини від їхнього імені...

Історія із перезахороненням свого часу на Пагорбі Слави у Львові останків німецького офіцера, на могилу якого поклали плиту із написом, що мала засвідчити, буцім тут покоїться прах Героя Совєтського Союзу М. Кузнєцова, з числа кремлівсько-луб'янських легенд, яких Система продукували у необмеженій кількості "на злобу дня". Насправді жодної таємниці в смерті обер-лейтенанта Пауля Зіберта-Ніколая Кузнєцова не існує. І вже давно. Залишилося тільки небажання залишків Системи визнати чергове фіаско.