rss
12/05/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ «Солодка Даруся» – в Америці

Є головне і другорядне у шерезі цінностей людських потреб. Тільки не завжди матеріальний устрій може продиктувати правильний вибір з точки зору існування особистості у духовному просторі... Треба володіти багатьма інструментами розвиненої душі, яка підкаже нагальність і доцільність різних рівнів шкали сприйняття світу.

Один з тих інструментів – талант особи, котра додасть до творінь інших власний художній мазок, тим самим упорядковуючи безлад і темінь незнаного, розсуваючи вікна душі, викликаючи нові творчі нахили. Велика шана тим людям, які прожектором своєї душевної щедрості висвітлюють таланти інших. Шляхетність, жертовність, потрібність таких особистостей – безсумнівна.

 Title 
  

Сьогодні ми говоримо про театр. Молода трупа з Івано-Франківська, яка зробила прорив у традиційному мистецтві лицедійства, відродила аспекти курбасівського театру, що довгий час був під зрозумілим табу.
Ростислав Держипільський – заслужений артист України, режисер і директор Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка, був відомим у місті ще з часів акторської юності. Я особисто пам’ятаю його у головній ролі вистави «Галілео Галілей».Уже тоді він виказав неабиякий талант актора і особистості, що і народило яскравого послідовника школи Леся Курбаса. Свій талант адміністратора, режисера він відшліфував, працюючи також викладачем Інституту Мистецтв при Прикарпатському Національному університеті ім. Василя Стефаника. Випускники Держипільського показали дипломний спектакль-інсценізацію роману Марії Матіос «Солодка Даруся», не здогадуючись навіть, що він стане їхньою візиткою,козирною картою, виграшем, номером ОДИН на сценах усіх театрів України. І місце подальшої роботи для усіх, залучених у виставі, уже не стояло під питанням. Молодий викладач, амбітний режисер ставив високі вимоги для росту своїм студентам від початку навчання: на першому курсі – уривки з чеховських «Чайка», «Ведмідь» на другому – «Дванадцята ніч», «Як вам це подобається» Шекспіра, на третьому – «Казочка «Чорна пантера і білий ведмідь» за Орловим. Четвертий курс відбувся під знаком повного полотна «Натус» за Винниченком. На п’ятому, не страхаючись ризику, впевнений у перемозі, Ростислав береться за інсценізацію і постановку»Солодкої Дарусі». Зусилля виявилися не потраченими даремно: талановита молодь відродила згаслий інтерес театралів.
Час для відтворення правдивої історії пережитого нашими дідами і батьками настав. Картини жахливого фізичного і психологічного ґвалтування України червоними зайдами піднімають волосся на голові, виливають непрохані сльози.
Моя особиста сімейна історія з обох генеалогічних гілок має вікопомний досвід, про котрий і зараз не дуже хочеться говорити, наскільки страшно і боляче за рано втрачених близьких.
Тільки методи колишніх НКВДистів і зараз часом проглядаються хижим оком навіть у деяких місцевих «патріотів».
Історія молодої сім’ї, де росла у любові батьків дівчинка Даруся, була типовою на 40-і, початок 50-х років. Кохання, чистота родинних стосунків, працьовитість батьків виховали дитину, яка не підозрювала ще про ницість і підступ двоногих звірів, що звели всю родину. Дівчинка стала «солодкою», як називали «божих людей», обділених розумінням реального світу. Через призму мешканців малого кутка буковинського села ми дізнаємося про велику трагедію великого народу. Роман «Солодка Даруся» (2007 рік,) найбільш популярної на сьогодні української письменниці Марії Матіос та його інсценізація викликали колосальний резонанс у спільноті!
З приходом до керівництва театром Ростислава Держипільського змінилося все: вишневі оксамитові крісла великого залу не припадають пилом забуття, телефони каси дзвонять безперервно, глядачі приходять з надією, що «дістануть» квиточок, коли натовп щасливчиків оточує всі входи задовго до початку; тільки в холі театру, що магічний уже своїм запахом перфектних паркетів, гобеленів, ліпки, різьби у національному стилі, завіси, рівної якій за красою мало деінде знайдеш, власник квитка починає заспокоюватися. Він тільки чув, а тепер хоче на власні очі переконатися у диві людського таланту!
«Солодка Даруся» почала тріумфальний хід українськими і закордонними сценами. Ще у 2009 і 2010 вистава номінувалася на Національну премію імені Тараса Шевченка. На жаль, окрім справжньої вартості, існують інші критерії відбору... Та живе надія.

 

Title Title 
  
Title Title 
  
Title Title 
  
Title  Title
  

Чиказьці довідалися з реклами у газеті «Час і Події» та з радіоефірів, що компанія «Міст» запросила івано-франківців на сцени Канади та Америки. Цей приїзд став справжньою подією, адже нелегка справа – двотижневі театральні гастролі з певною, хоча і обмеженою кількістю реквізиту, малолітніми учасниками дійства. Нам пощастило у Чикаго мати гостей у їхньому кінцевому пункті виступів. Актори видали все, що було у душі, нам, своїм, у більшості – землякам! Незважаючи на проблеми із залом, звуком, світлом, вони грали так само вогняно, як на прем’єрі, яку я бачила в Україні на малій сцені франківського театру. Гаряче зустрічав зал гру головних героїв – Дарусі дорослої (Галина Баранкевич) і маленької (Катруся Яцків), сільських кумась-сусідок Марії (Надія Левченко), Варвари (Олеся Пасічняк), чесного і доброго Михайла (Роман Луцький), його коханої Матронки (Тетяна Гірник), дивакуватого Івана Цвичка (Ігор Захарчук). Дякувати Богу, глядач спам’ятовуюється часом, що це тільки – театр, і не переносить ненависть до героїв вистави на особистість актора, а то б дісталося і Андрієві Фелику за Емгебіста і Олексієві Гнатковському за майора Дідушенка, уповноваженого від районного МГБ! Оплески не вщухали дуже довго; глядачі обдаровували квітами акторів, саму авторку роману – пані Марію Матіос, режисера – Ростислава Держипільського. Автори дякували за щирий прийом землякам, представляли кожного актора зокрема. Найменшеньку, десятирічну Катрусю Яцків, вдома чекає подарунок – новонароджений братик Назарчик, про що було оголошено пані Матіос зі сцени. Дитина бачила, як зал гаряче відреагував аплодисментами на її підтримку, як талановитої акторки і тепер ще і щасливої сестрички. Пані Марія подякувала і людям, яких не видно на сцені. Це – майстер світла Надія Гурак, звукорежисер Сергій Гриців. Соковита мова авторки, «западенська» говірка, повний візуальний інструментарій акторів переніс нас у село далеких тепер уже років, коли на українця чигали неситими круками поперемінно румуни, поляки, німці, червоні. Страхом затруєні його жили здавна, він вилився у «моя хата – скраю» не сьогодні. Це не дає у короткий час здійснити таке в Україні, щоби не звідти, а туди їхали за досвідом, грішми, законом.
Дуже всім було приємно, коли гостей привітав Василь Митничук, режисер чиказького українського самодіяльного драматичного театру «Гомін». Він подякував за талановиту гру, запросив на виставу «Сто тисяч» за Карпенком-Карим у наступну суботу. В роздягальню підійшли не тільки актори «Гомону», а й деякі глядачі, що не могли отак просто піти, не подякувавши ще і ще раз зовсім молодим учасникам театрального дива. Режисери поспілкувалися про сучасну драматургію, якої зовсім мало. Маленька Катруся стояла біля свого тата з великою коробкою цукерок, подарованою паном Митничуком, як перспективній українській театральній зірці. Було зроблено багато спільних фотографій на пам’ять.
Не всі потрапили на виставу. Причини – різні. Одна з найстрашніших – байдужість до всього, що навколо, до рідних традицій, мови, пісні. Люди живуть у надії, що ось-ось – і буде ліпше, що встигнуть, що насолодяться, поспівчувають, полюблять...
Оскільки мені довелося (на щастя!) бачити інсценізований роман Марії Матіос «Нація», який за силою впливу не поступається «Солодкій Дарусі», переконана, що земляки привезуть сюди і цю виставу. Моя впевненість базується і на приватній розмові з письменницею, коли вона ділилася своїми передчуттями нашої наступної зустрічі. «А інтуїція мене ніколи не підводить!» – сміється пані Марія.
Дорогі наші, дякуємо Вам усім за живлющу енергію творчості, сили душі Вашої глибокої, працю нелегку! Любимо і чекаємо!
Сердечно Ваші – чиказькі українці.

Світлини – авторки статті

«Побратимський» візит вишгородців до Шамбургу

95-річчя Православного Катедрального Собору Святого Князя Володимира

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com