Це лише деякі газетні характеристики результатів недавніх перемовин у Москві з приводу постачання і транзиту газу.

- "Жодною заявою чи дією ми не повинні провокувати недовіру чи неповагу в наших взаєминах. Таку позицію займає українська сторона в переговорах з Росією", - переконував співвітчизників Віктор Андрійович. Український президент раз у раз наголошував, що підняття цін на газ "має відбуватися поетапно" без "шокової терапії" для вітчизняної промисловості". Мовляв, газове питання не повинно стати своєрідною Тузлою в українсько-російських взаєминах.

І тут мимоволі пригадалося застереження, зроблене Ларисою Павлівною Скорик в інтерв'ю, яке вона дала мені далекого 1994 року: - "Я тричі була на переговорах з росіянами. Це стосувалося Чорноморського флоту. І я хочу сказати, що за третім разом заприсяглася собі: більше на жодні переговори з росіянами немає ніякого сенсу їхати. Вони говорять тільки з позиції сили, абсолютно ігноруючи міжнародне право, будь-які закони, все, на чому стоїть цивілізований світ. Єдине, чого вони бояться, - це щоб їх хтось не обдурив. Що їм не вистачить спритності розгадати чийсь хід, бо відверто з ними говорити на рівні міжнародного права - пуста розмова. Вони постійно демонструють боярський менталітет: "Вот ми так, а ви как сєбє хатітє". Хоч вмирайте. Я пам'ятаю, як наш юрист-міжнародник Буткевич виходив на терасу будинку в Одесі, де ми проводили ці нічні переговори з не зовсім тверезими (очевидно, це в них традиційно) представниками делегації Росії, хапався за голову і казав: "Ні, цього не може бути! Що вони говорять?" А говорили вони, наприклад, таку нісенітницю, що СНГ, мовляв, є суб'єктом міжнародного права. Логіки росіяни не сприймають, логіка на цих переговорах не проходить. Відверті, цивілізовані розмови теж не проходять. Особливо, коли посланці "бєлокамєнной" говорять зі своїми вчорашніми васалами... У ближчій перспективі ще важче буде Україні вести міждержавні переговори з Росією".

Ото ж бо й воно. Навіть Леонід Данилович Кучма визнавав: "Росію завжди було складно зрозуміти й спрогнозувати". Зрештою нічого нового він і не відкрив. Бо задовго до нього Отто фон Бісмарк підкреслював, що "будь-який договір з Росією не вартує навіть того паперу, на якому він написаний".

Обставини підписання з Росією Угоди про врегулювання відносин у газовій сфері й сам текст цього документа зайвий раз засвідчують, що "залізний канцлер" мав рацію. Незрозуміло тільки чому так тішаться наші достойники, підписавши з "Газпромом"  п'ятирічний контракт на постачання газу в Україну, видаючи бажане за дійсне. Чому Віктор Ющенко переконаний, що вирішення газового питання є "великим здобутком нашої держави, великою перемогою"? Адже текст угоди далеко неоднозначний. І тут можна цілком погодитись з головою Верховної Ради Володимиром Литвином, який пропонує уряду й керівника галузі "читати спочатку документи, а після цього їх підписувати".

Справді. У тексті документу (п. 4, в якому йдеться про закупівлю газу) зазначено, що "Сторони укладуть відповідні договори/контракти (...) З продажу: У 2006 році - 34 млрд. куб. м газу, що підлягає продажу за ціною 95 дол. США за 1000 куб. м газу, що діє в першому півріччі 2006 р. (а як же далі? - О. Р.), створеному відповідно до п. 3 дійсної Угоди спільному підприємству (...) для подальшої реалізації на внутрішньому ринку України без права його реекспорту".

Тим часом у п. 1 цієї Угоди зафіксовано, що "Сторони погодили на термін до 01.01.2011 року ставку плати за транзит у розмірі 1.60 доларів США за 1000 куб. м на 100 км відстані". Отже, упродовж п'яти років ціна за транзит газу буде СТАБІЛЬНОЮ. Низькою.  Для України не вигідною. Україна не змогла виторгувати ціну $2,5. І не треба тішитись більш ніж розпливчатим формулюванням п. 5: "Ставка плати за транзит і ціна природного газу, визначені в даній Угоді, можуть змінюватися лише за взаємним погодженням Сторін". Бо Росії змінювати ставки плати уподовж наступних років наразі потреби немає - свій газ вона продає нам за базовою ставкою $230 і сплачує мінімальну ціну за транзит $1,6. Якщо Україна в перспективі й захоче змінити ставки за транзит, то зробити їй це не вдасться, оскільки згідно п. 5 має бути "взаємне погодження Сторін". Натомість більш ніж ймовірно, що вже в другому півріччі спрацює боярський менталітет газового монополіста про який згадувала пані Лариса Скорик: "Вот ми так, а ви как сєбє хатітє".

Що означає жорстке застереження "без права на реекспорт"? Україна, зрештою, має газ власного видобутку, може закупити його в іншому місці. То, виходить, що за Угодою і такого походження газ не має права реекспортувати?

Далі. У п. 3 Угоди йдеться про те, що "для реалізації на внутрішньому ринку України природного газу, що надходить з території Російської Федерації, Нафтогаз України і РосУкрЕнерго в максимально короткі терміни, не пізніше за 01.02.06 р., створять спільне підприємство, статутний капітал якого буде сформований шляхом внесення грошових коштів та інших активів".

Про яке "спільне підприємство" йдеться, якщо "НАК "Нафтогаз Україна" не має права у відповідності зі своїм статутом створювати спільні підприємства, а може створити тільки дочірнє підприємство" (Володимир Литвин)? Зрештою навіть директор із корпоративних досліджень компанії Hermitage Capital Management Вадим Клейнер не приховує здивування: "Я не розумію, чому "РосУкрЕнерго" має долучатися до цієї ситуації та чому цього не робить сам "Газпром". Усе те саме могла робити 100-процентна дочірня компанія "Газпрому". Не зрозуміло, чому 50% її заробітку має йти кудись "на сторону" (Львівська газета, 5.01.2006). Ще одна цитата: "Якби контракт був підписаний національними компаніями, то всі б розуміли, що його стабільність - на 5, 10 років - гарантована державами. А зараз "РосУкрЕгнерго" може в будь-який момент поміняти умови, відмовитися постачати газ в Україну і віддати його на інші ринки" (народний депутат Рудьковський).

Про які "інші активи"  мова? Чи не йшлося на переговорах, що Україна в якості активів вкладе свою газотранспортну систему? Ось один із можливих, на нашу думку, варіантів розробленого російською (чи тільки російською?) стороною сценарію: якогось дня, набравши кредитів, "РосУкрЕнерго" оголошує про своє банкрутство, відтак українська сторона буде змушена розраховуватись за кредити спільного підприємства стратегічною системою.

Причин для таких поважних сумнівів предостатньо. Реноме приватної компанії "РосУкрЕнерго" більш ніж сумнівне. З цього приводу написано і сказано чимало.

При цьому виникає закономірне питання: чому Україна погодилась мати справу не безпосередньо (напряму) з Росією, а через офшорну структуру, яка за деякою інформацією не володіє активами, щоб у разі необхідності відповідати за своїми зобов'язаннями. І коли прем'єр-міністр України Юрій Єхануров пояснює "вибором російської сторони" залучення до переговорного процесу приватної компанії, яка виконуватиме функції посередника, то це може лише засвідчувати капітуляцію української сторони перед тіньовою схемою торгівлі. Тому й не міг приховати свого задоволення підсумками переговорів керівництва "Газпрому" і "Нафтогазу України" спікер Держдуми Росії Борис Гризлов. Відтак можна припустити існування таємних домовленостей між Києвом і Москвою. В історії щось подібне уже було...

Підписана Україною угода вкрай неоднозначна, суперечлива. Так прем'єр-міністр України Юрій Єхануров раптом каже, що підписання угоди з "Газпромом" - це "протокол про домовленості, про наміри не сварити народи, про наміри зробити все для того, щоб був газ в Україні та в Європі. Після підписання договору ще має бути юридична робота фахівців, які оцінятьт його й оприлюднять висновки". То про що йдеться, врешті-решт?

Перемовини в Москві вже вкотре продемонстрували відсутність стратегічного мислення у наших державних мужів, засвідчили їхню неспроможність розгадувати ходи суперника-гравця на геополітичній шахівниці.

Малоймовірно, що Росія не усвідомлювала певну вразливість своєї агресивної, демонстративно-непоступливої позиції щодо України в очах світової громадськості. Кремль не міг не розуміти, що його виклична поведінка призведе до погіршення іміджу Росії як надійного партнера у сфері світової енергетичної безпеки. Уявити, що для Москви у стосунках з Києвом отримати зайві 4 млрд. доларів за газ є самоціллю - нонсенс. На наш погляд, провокування нинішньої газової кризи -  це ще одна наочна демонстрація Росією своєї стратегічної мети: незбориме бажання повернути Україну в зону свого впливу. Дехто з політиків схильний вважати розв'язання газового конфлікту між Києвом і Москвою тактичною перемогою над північно-східним сусідом. Можливо. Але стратегічно Росія Україну переграла. І наслідки цієї стратегічної переваги не забаряться.

Україну чекає іспит на державність у найближчі місяці. Чи витримаємо його, чи підемо шляхом нашої сусідки Білорусі? Це залежить не лише від наших вождів, а й від нас самих. Цілковиту слушність і сьогодні має доктор філософських наук Іван Цехмістро, твердячи, що "найбільша проблема сучасної України - то не дефіцит енергоносіїв, а нестача державницького, цивілізованого, гуманного націоналізму, без якого не побудуєш не те що відкрите суспільство, а, як ми з вами бачимо упродовж кількох років, навіть нафтотермінал...".

Фізіологам відомий класичний експеримент: якщо воду, в якій плаває жаба, поступово нагрівати до точки кипіння, то піддослідна тварина, плаваючи, звариться непомітно для себе. Якщо ж жабу кинути у киплячу воду, то вона, зазнавши больового шоку, вмент вистрибне з окропу...

Цей простенький дослід пригадався мені, коли Віктор Ющенко заявив, що підняття цін на газ "має відбуватися поетапно" без "шокової терапії" для вітчизняної промисловості".

Що ж робити Україні? Далі варитися в газовому окропі (ціна-температура невблаганно зростатиме) чи вистрибувати з московського варива, вириватись з "братерських" обіймів СНГ? Чи не відбудеться в результаті кремлівсько-газпромівськеого експерименту зміна кольору піддослідного об'єкта з синьо-жовтого на триколор? Запитань чимало.