«А король-бо – голий!»
       Фраза, якої найбільше бояться політики

В Україні останнім часом можна спостерігати цікавий процес – дедалі більше людей намагаються звести до спільного знаменника владну реальність, і реальність решти простих смертних. Почала цю невдячну справу Юлія Володимирівна, однак кількість бажаючих провести «звірку з реальністю» зростає з кожним днем.

Маленький культурологічний вступ
Загалом людству властиво бавитися – саме на грі побудоване і державне управління, і судочинство, і безліч інших життєвоважливих для суспільства речей (для детальнішого розуміння – читайте «Гомо люденс» Йогана Гейзінги). Біда в тому, що рано чи пізно гра починає настільки відриватися від реальності, що знаходиться спочатку один сміливець, який намагається звести «дебет з кредитом». Доля того сміливця зазвичай є не найоптимістичнішою – тому кандидатури на героя шукаються довго. Згадайте Джордано Бруно – і то тільки один з найпростіших прикладів. Однак після першопрохідця протоптаною стежкою починають користуватися спершу поодинокі сміливці, а потім і цілі юрби народів – мало не здасться.
Що я маю на увазі під грою?
Рано чи пізно у будь-якому суспільстві формується схема відносин, схема уставлених ролей, ритуалів, яка на певний момент дозволяє суспільству більш-менш пристойно існувати і навіть розвиватися потроху. Відтак у суспільстві шанують тих, хто цієї схеми дотримується, і оголошують відступниками тих, хто не просто вважає ритуальні поклони загальновизнаним вождям пустою витратою часу, а ще й відкрито про це говорить. Врятувати такого відступника може тільки настільки добре знання згаданих ритуалів, що вчепитися до нього в цьому сенсі просто нема за що. В таких випадках порушник навіть може встановлювати ритуали «під себе», і претендувати на роль вождя…
Проблеми починаються тоді, коли схема ритуалів іде в різкий відрив від реальності. Спочатку про це починають говорити одиниці, з часом росте ціла лавина тих, хто помічає різницю між тим, що говориться в ритуальних промовах, і що робиться насправді основними ритуальними фігурами.
Варто відзначити, що людині – і людству загалом – властива певна синусоїда мислення – певний період воно більше схильне до міцно пов’язаних з реальністю думок (зазвичай в такі моменти і закладаються основи ігор), а потім іде період всіляких теоретизувань на межі з пустими теревенями чи й взагалі відвертою брехнею. Найкраще це ілюструє історія культури – мова мистецтва варіює від строгого опису реальності до гри з словами, на зразок «колір жаби, що втратила свідомість» чи «колір стегна наляканої німфи» та інших творчих вибриків, з реальністю мало пов’язаних. Після пишного бароко з’являвся строгий класицизм, і так далі…
Схожі гойдання маятника можна спостерігати і в політиці.
З того можна зробити висновок: такі от погойдування маятника від епохи справ до епохи пустобрехливої балаканини не є наслідком чийогось злого умислу, а, як виглядає, є просто результатом процесу розвитку загальнолюдської свідомості взагалі і людських мізків зокрема.

Політичні ілюстрації
Надзвичайно цікаво спостерігати, як таке «погойдування маятника» віддзеркалюється в українському політичному процесі, в якому (як і в світі взагалі останнім часом) саме назріває час глобальної зміни тенденцій – від пустобрехливих теревенів до слів, міцно пов’язаних з реальністю.
От вам приклад: вся Україна активно обговорювала поведінку Юлії Тимошенко в суді. Мовляв, як вона сміє звертатися до працівників суду «не за уставом», сидіти в суді, вона ж з них знущається… Але, з іншого боку – вона ж каже правду! Бо яка там у теперішніх суддів честь? Це ж вам типова «семантична конструкція, повністю відірвана від реальності»!
Так, якщо б судді і справді були взірцем честі та справедливості (якими вони і мали б бути), то поведінка Тимошенко і справді була б хамською. А так – вона просто вирішила нарешті відкрито на камери сказати правду.
До цього часу роздвоєність між бажанням діяти по правді і дотриманням державних ритуалів згубила не одне покоління українських патріотів. Майже відразу після проголошення Україною Незалежності і обрання президента патріоти помітили, що цей президент «кудись не туди хилить». Однак критикувати його не наважувалися, мовляв, як, це ж наш президент, український, ми так довго про нього мріяли, а тут критикувати будемо…
І або тихцем спостерігали, або ж просто поволі переходили до президентського табору – а тоді вже й себе доведеться критикувати, а на то вже й взагалі рука не підніметься…
І так тривало майже 20 років.
І тут – на тобі, спочатку Тимошенко наважилася вголос сказати те, що всі думали, але чемно мовчали. А тоді й Луценко посміливішав – взагалі прокурора зматюкав. Так би мовити, долучився до тенденції…
Втім, Тимошенко не звикати – ще пам’ятають люди, як вона зламала роками злагоджені правила гри на вугільному і газовому ринку. Для того теж треба було неабияку сміливість – хоча в пресі тодішній про це говорилося мало, і більшість подробиць цього «ламання ритуалів» залишилася поза увагою широкої громадськості. Але після такого сказати судді, що з поняттям «Ваша честь» він не має нічого спільного – так собі, дрібниця…
Однак започаткована тенденція не просто набирає обертів, а й взагалі от-от переверне владну піраміду з ніг на голову. Принаймні, саме на такий розвиток подій можна сподіватися після штурму Верховної Ради. Звичайно, штурм розігнали, людей побили і вже активно шукають винного… Але не треба бути Вангою, щоб зрозуміти, що терпець от-от урветься.
Бо досить одному викрикнути «король голий», і жодна повага до державних ритуалів не втримає натовп.
Саме це наразі відбувається в багатьох країнах Близького Сходу, в Ізраїлі, і навіть подекуди в США.
Тим не менш, справи Тимошенко були б не кращі, ніж у Джордано Бруно, якщо б не активне втручання Заходу.
Тиждень тому суддя Кірєєв оголосив у справі Тимошенко небувало довгу перерву – і це дало підставу бютівцям заявити: «Ми побачили обличчя переляканого Януковича». Загалом важко сказати, що бютівці тут були повністю праві – для того, щоб по-справжньому злякатися, українському президентові потрібно було б усвідомлювати всю глибину ситуації, в яку він потрапив. Однак навіть його недалекоглядності вистачило на те, щоб усвідомити, що справа пішла не в той бік.
В ЄС спочатку спробували обережно натякнути – мовляв, в українському законодавстві є дірка, з допомогою якої можна і Тимошенко випустити, і обличчя зберегти. А якщо й Кримінальний Кодекс трохи змінити – то й взагалі все буде добре.
Однак в Януковича вирішили не поспішати – і отримали в Ялті від ЄС ще чіткішу пропозицію: або випускаєте Тимошенко, або ніякої Європи.
Знову ж таки, реакція влади була, скажімо так, доволі млявою.
Але днями виявилося, що керівництво ЄС вирішило пожвавити роздуми української влади – до Януковича останнім часом телефонували європейські лідери, зокрема, канцлер Німеччини Ангела Меркель – з цілком зрозумілими натяками.
Тим не менш, Янукович і далі намагається зробити вигляд, що «всіх ритуалів дотримано», і, схоже, збирається уникати «зчіплення слів з реальністю» до останнього. Але в тому то й справа, що це «останнє» вже доволі близько.
На міжнародній арені ще кілька років тому українські президенти могли б ігнорувати позицію ЄС – нас туди ніхто особливо не кликав, і основним партнером все ж таки для України була Росія. А тут цей партнер раптом почав так промовисто скалити зуби, що й дурню стало зрозуміло: відступати нема куди, позаду – Москва, яка наразі ще небезпечніша, ніж їжак для голої дупи.
Залишається один варіант – посилена дружба з Європою. І саме тому ЄС зараз може диктувати умови, знаючи, що їх вислухають.

	Андрій Орест ішов в офіс громадського руху “Спільна Справа”. Але – одягнув «неправильну футболку»…

Але з іншого боку – справа не тільки в Тимошенко. Справа в тому, що українські лідери вже так вмудрилися витягти з людей все, що тільки можна, що далі лишилися тільки напівбандитські методи співіснування з народом. Як вам нова ініціатива законотворців – вимагати паспорт у кожного громадянина, котрий спробує обміняти долари на гривні і навпаки? Відтак в кожного, хто міняє долари, можна вимагати пояснень, звідки ті долари взялися – а там недалеко і до вимог сплатити податок на гроші, переведені з-за кордону заробітчанами… Дуже і дуже цікава з точки зору наповнення держбюджету стратегія. А самим і далі вдавати, що депутати не мають жодного стосунку до величезних закладів з відмивання грошей взагалі і брудних доларів зокрема…
А податок на житло, а підвищення плати за компослуги, а скорочення лікарень по селах по всій країні, а впровадження інституту «сімейних лікарів», а спроба забрати пільги в громадян, а величезні витрати на самих депутатів і чиновників…
А напівкримінальні елементи, які останнім часом активно захищають честь президента – навіть від нешанобливих футболок? Он у вівторок у Києві серед білого дня на хлопця з футболкою «Спасибо жителям Донбасса» (про історію цих футболок ми вже писали) напали двоє невідомих, які спочатку вимагали зняти футболку, а потім вистрелили в хлопця, прострелили руку. Міліція, зрозуміло, нападників не зловила, і судити їх навряд чи будуть…
Про суддів і взагалі говорити нема чого. Он зразково-показового львівського «колядника» Зварича днями засудили до десяти років ув’язнення з конфіскацією всього майна на користь держави, і позбавили права обіймати будь-які посади в судах та виконувати організаційно-виконавчі функції в державних установах терміном на десять років. Цікаво, як перша частина вироку узгоджується з другою частиною вироку? Як може Зварич, сидячи за ґратами, одночасно обіймати посаду в суді? З іншого боку, є й позитивний для Зварича момент: відсидить десять років, вийде з тюрми – і вже відразу зможе й далі йти працювати суддею… Заразом і фінансовий стан поправить…
Біда в тому, що таких суддів – купа, а посадили одного тільки Зварича. Найбільше цей момент, зрозуміло, непокоїть самого Зварича – але й крім нього знайдеться чимало громадян, яким такий стан справ не подобається…
І що ще більше непокоїть – це те, де ж взяти стільки нових суддів?
У кожної системи – як і в кожної людини – є свій запас міцності, який дозволяє до пори до часу ігнорувати те, що її ритуали мають мало спільного з реальністю, і не пристосуватися до реальності, а втікати від неї. Як тільки цей запас міцності закінчується – чекайте революцій… Але насправді з революцій все тільки починається – після них потрібно виробляти нові ритуали, які б більше пасували до реальності і допомагали суспільству розвиватися далі. Звісно, з часом і ці ритуали застаріють – це властивість будь-яких ритуалів. Але спочатку їх потрібно виробити. Кожна країна справляється з цим, як може – он Грузія свого часу запросила випускників західних коледжів, аби подавали приклад і виробляли нові правила. Аналогічно будували економічне диво і в Сінгапурі – до влади у 1959-му році прийшла команда, яка отримала хорошу англійську освіту, і за 40 років країна навчилася жити чесно і чесно заробляти хороші гроші. Аналогічним шляхом намагається піти навіть Сомалі – туди скликають всіх сомалійців, котрі отримали добру освіту і працюють за кордоном.
Загалом принцип хороший – адже якщо в суспільстві з’явиться навіть невеличка група, яка буде не просто говорити про «високі принципи», а насправді буде їх дотримуватися, то з часом за цією групою потягнеться і все суспільство.
Однак справа в тому, що за останні років десять стало зрозуміло, що навіть добра західна освіта – ще не гарантія того, що влада зможе виробити нові «ритуали» і пристосуватися до реальності вчасно. Інакше б зараз не страйкували люди в Греції, Ізраїлі, США… За останні століття-півтора людство звикло до того, що світом керує один відсоток людей, всім решта можна вішати на вуха що завгодно – все одно не зрозуміють. Однак за цей час рівень самосвідомості решти 99 відсотків дещо зріс – тож правила гри потребують докорінної перебудови…