Буковино, ти рідна, як мати,
Схожу в світі ніде не знайти,
Від Дністра і за сині Карпати,
Твоїм землям цвісти і цвісти,
Я в любистку скупаю волосся,
Цвіт калини вплету у косу,
У вишиванку барвисту вберуся,
Твою славу в світи понесу.

Нелегко живеться у сьогоднішньому цинічному світі українській інтелігенції, наприклад, художникам.

Божевільна епоха політичних змін в Україні відкидає на задній план цементуючу силу суспільства – культурну спадщину разом із глибокими традиціями наших предків. За останні десятиліття багато творчих людей, зокрема художників, покинули рідний край у пошуках благодатного ґрунту для творчості. Ціла плеяда відомих буковинських митців прославила у далеких світах свій рідний край. Недарма в народі говорять: “Буковинського цвіту – по всьому світу”. Любов до рідного краю з великою силою проявляється саме тоді, коли ти, за певних обставин опиняєшся далеко від нього. І тоді на папері самі по собі лягають рядки, виструнчуючись у вірші, народжуються пісні та мистецькі шедеври в царині малярства.
У п’ятницю, 26 серпня, в Українському Національному Музеї відбулася презентація виставки творчого подружжя Валерія та Маріти Васькових, закинутого емігрантською долею до Португалії. Більша частина свідомого життя панства Васькових пов’язана із землею сизих буків, і тому вони вважають себе буковинцями.
Валерій Васьков стояв біля витоків школи буковинського танцю, яка асоціюється з легендарною “Смеречиною”. Зворушлива історія цього танцювального колективу почалася з моменту призначення його керівником Василя Зінкевича. З тих пір товариші по навчанню стали не тільки творчими побратимами, а й щирими друзями. А цвіт “Смеречини”, народжений з багатющого буковинського фольклору, зачарував своєю автентичністю цілий світ. По-особливому світяться очі пана Валерія, коли він починає розповідати про ті, найкращі в його житті, часи. Але це тема для окремої розмови.
Давайте повернемося до виставкової зали Музею з атмосферою буяння запашних квітів і трав на полонинах карпатського синьогір’я. Нинішня виставка несе велике етнографічне навантаження, ревниво оберігає духовну культуру мешканців гірської зони Буковини. Кожна картина насичена багатством кольорів, наповнена мелодійними звуками таємничого світу сільського життя чудового Буковинського Прикарпаття у порі весняного буяння, врівноваженого літа, золотогривої осені та білосніжної морозної зими. Дивним сяйвом оповиті обличчя персонажів, які художник створив без чітких ознак виразності. Цим самим автор ніби сконцентровує свою увагу на духовному світі людини на лоні матінки-природи.
Поруч із пейзажами рідної землі проведена паралель португальського життя на калейдоскопних картинах симпатичної і скромної Маріти. Саме португальськими пейзажами подружжя заробляє на хліб насущний.
Творчий шлях подружжя Васькових переплетений участю у багатьох престижних виставках, на яких їхні художні роботи отримували схвальний резонанс не тільки серед шанувальників прекрасного, а навіть і у критиків.
Від імені читачів газети “Час і Події” хочеться побажати художникам подальшого підкорення професійних висот, любові від шанувальників. Нехай ваші твори живуть серед людей у гармонії з ними. Надіємось на приємні зустрічі в майбутньому.

Коментар мистецтвознавця
У п’ятницю, 26 серпня, в Українському національному музеї Чикаго відбулося відкриття виставки подружжя митців з Лісабону (Португалія) – Валерія та Маріти Васькових. В експозиції представлені твори художників, які вони самі охарактеризували як “сокровенне” та “насущне”. Незважаючи на спільну виставку, безумовно, роботи кожного з них володіють власними сокровенними підтекстами, відкритими для прочитання глядачеві.
Живописні втілення Валерія Васькова живі, настроєві й експресивні. Навіть коли на полотні зображений “елемент статичності”, у ньому завжди проглядається внутрішня експресія. Частина творів митця захоплює увагу спостерігача барвистістю та яскравістю динамічних композицій. Проте, особливою силою володіють ті його живописні втілення, у яких прослідковується пошук кольору через накладання різної кількості шарів фарб. Запровадження гри фрагментальної насиченості відтінків та майже акварельної прозорості вибраних творцем площин на полотні надає кожному творові певної загадковості. Саме ця частина робіт вирізняється внутрішньою глибиною та навіть певною екзистенційністю світогляду. Важливим моментом є те, що твори Валерія Васькова спілкуються з кожним глядачем індивідуальною мовою, адже, незважаючи на загальну чіткість образів, кожен з них може бути символом різноманітного прояву ідей; а вже наявність тієї чи іншої ідеї залежить від свідомості, власне, глядача.
Образи живописця різняться між собою різнорівневим емоційним звучанням: від легких відтінкових радісних нот до глибинних філософських мелодій.
Варто зазначити, що динамічне начало малярства художника походить від його виплеканої любові до танцю, яким він свого часу займався на професійному рівні. Саме внутрішній танець душевних видінь митця втілюється у його малярських пошуках олією на полотні.
Твори дружини Маріти Васькової сприймаються, та й відчуваються дещо відмінно. Якщо малярство пана Валерія є за своєю суттю живописом, то попри те, що мисткиня творить акрилом на полотні, її роботи сміливо можна назвати графічними. По-перше, значна кількість її творів містить у собі так званий “акварельний ефект”. По-друге, у її композиціях гра площин та ліній перемагає колористичні пошуки. Художниця вибирає той чи інший колір інтуїтивно і розкладає власну палітру на полотні легко й невимушено. Такий підхід сприяє яскравості й “відкритості” кольорів, що іноді з дитячими інтонаціями перетікають один в одного. Та попри це, композиції урбаністичних пейзажів пані Маріти зберігають цілісність, формуючи подекуди рапортні елементи індивідуального орнаменту мисткині. Адже заглиблюючись у її твори, чітко відчувається ритм. Це ритм міста, у якому проживають творці, яке їх надихає і додає їм сил витворювати наповнене енергіями життя мистецтво.

Коментарі

Марія Климчак, куратор, Український Національний Музей
“Тематика надзвичайно цікава, насамперед, – вона є різноманітною. Її можна поділити на три теми – це Буковина, є нова країна (поселення), а також сучасні візії майстрів; і художники впроваджують їх у мистецький всесвіт. Але в колориті тематики, передусім, проглядається буковинський акцент. Еміграція в Португалії є новим поняттям для самих португальців, і, винайнявши приміщення в Лісабоні, художники змогли себе реалізувати. Але українську тематику майстри не полишили, адже українська тематика – це завжди для душі...”.

Софія Федащин, Український Національний Музей
“Всі картини мені дуже подобаються. Я працюю в музеї і зараз бачу, що це одна з найкращих виставок. Картини дуже модерні, але є ще й український акцент, українське почуття... Мені більше імпонують картини урбаністичних міст Маріти Васькової”.

Маріанна Попович, Міс Українська Діаспора-2011
“Сьогодні надзвичайно гарна атмосфера. Роботи є дуже динамічними, мені, звичайно ж, подобається колористика. Це – сучасне мистецтво, це є українське мистецтво. І ці картини навіюють спокій в душі”.

Віталій Васьков, художник
“У Португалії не так багато українських художників. Живеться складно, як і скрізь, як і всім. Бо деякі вважають, що художня діяльність не є першою необхідністю. Ми маємо свою майстерню у Лісабоні, де і працюємо. У нас з дружиною різна манера, різні погляди, ми радимося щодо роботи, але працюємо окремо. Все частіше я згадую події з дитинства, з України і малюю їх. І у Лісабоні нещодавно зробив виставку, яка називалась «Коли я був маленьким». Там були відображені сцени, враження, емоції з життя в Україні, які залишилися в моїй пам’яті. Зараз у наших душах спокій, і ми можемо займатися улюбленою справою”.

Медіа-портал VIDIA
www.vidia.us