rss
11/18/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Павло Попович: "У космосі співав “Дивлюсь я на небо...”"

      Перший українець, який бачив Землю з висоти космічного польоту, радянський космонавт № 4, добрий знайомий Гагаріна, Титова, конструктора Корольова розповів про те, які випробування очікували на космонавтів на Землі та у космосі, та існування інопланетян, скільки зробили українці для розвитку світового авіа- та ракетобудування.

 

        - Після польоту Юрія Гагаріна майже всі хлопчаки Радянського Союзу мріяли стати космонавтами. А ви у дитинстві ким хотіли стати?

        - В Узині був військовий аеродром. Майже щодня над селом пролітали літаки, тож практично всі наші хлопці мріяли бути льотчиками. Я ще з чотирьох років знав, що буду літати, коли виросту. До війни закінчив 4 класи, а коли прийшли німці, думав, що вже моя мрія може не здійснитися, проте бачите, як усе вийшло...

        Уперше піднявся в небо в Магнітогорську, коли вчився у місцевому аероклубі. Це був літак У-2, в якому наполовину голий сидиш, а спереду такий козирьочок. А вже потім я крутив різні пілотажні фігури, став професійним льотчиком-винищувачем.

        - Як вийшло, що саме вам випала честь бути одним iз перших космонавтів у світі?

        - Мене вибрали завдяки здоров'ю. У 1960 році з понад 3,5 тисячi льотчиків медична комісія відібрала всього 20 чоловік. І ми почали готуватися до польоту в космос. А до того, у 1957 році, коли запустили перший супутник Землі, ми з іншими молодими льотчиками говорили між собою: років через 20, можливо, в космос полетить і людина. І ніхто з нас не міг навіть уявити, що буквально через два роки мені запропонують вступити до першого загону космонавтів.

        - І там?..

        - Ми і з парашутом стрибали, і теоретичну підготовку проходили, а крутили нас скільки!

        - У вас, очевидно, гарний вестибулярний апарат.

        - Справа не лише у цьому, а й у загальній фізичній підготовці. У мене, наприклад, із шести видів спорту був перший-другий розряд. Я займався легкою і важкою атлетикою, гімнастикою, бігом, лижами, акробатикою, гирьовим спортом, боксом. Майстрам спорту було навіть важче пройти комісію, адже у них був певною мірою однобокий розвиток.

        - А ваш романтизм проявлявся в бажанні літати...

        - Так. А ще у любові до пісні. Співати я завжди любив, мав, як мені казали, рідкісний голос - драматичний тенор, і навіть кілька консерваторій мене запрошували до себе. Але авіація, космонавтика для мене були понад усе.

        Перша українська пісня залунала у космосі ще у 1962 році, коли я літав із Ніколаєвим. Ми ввімкнули всі передавачі на Землю, і я заспівав: "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю?.."

        - І як виглядає небо з космосу?

        - Ми були вражені - і я, і Гагарін, - коли злетіли. Ой, яка ж вона красива! Наша блакитна планета. Я переконаний, що ніхто не любить і не цінує так Землю, як ми, космонавти.

        - Невже не страшно було літати на ще недосконалих апаратах? Робити те, що до вас робили двоє-троє людей?

        - Апарати у нас були дуже непогані. Конструктори враховували всі наші побажання. А щодо страху, то це почуття властиве будь-якій нормальній людині. Тільки ненормальні можуть не боятися. Але якщо у людини є сильна воля, то вона затискує кудись цей страх. І твердо йде до поставленої мети.

        - З вами проводили і психологічні тести?

        - Аякже. І на сумісність, і на дратівливість, на міцність нервів. До речі, найважче було пройти випробування тишею та ізоляцією - сурдокамеру. Я відсидів (у всіх значеннях цього слова) 10 діб у повній ізоляції від зовнішнього світу. Навіть їжу нам не передавали: ми мали харчові запаси у камері. За нами спостерігали цілодобово, а ми нікого не бачили. Цим перевіряли витримку, самоконтроль. Я практично весь час співав. Голос спочатку дуже дивно, неприродно звучав у цьому середовищі, але я не зважав. А багато хто цього випробування не витримує. У нас усі двадцять показали відмінний результат. А ось в американців були випадки зривів під час випробування тишею. Лікарі відразу бачили, коли людина починає "зриватися з котушок", і таких виводили зі звуконепроникного приміщення.

        - А як вам випробування невагомістю? Це відчуття було приємним, як про нього розповідала космічна туристка Аньюша Ансарі, чи навпаки?

        - Як вам сказати... Невагомість буває приємною лише після того, як до неї звикнеш. А спочатку це погано позначається на самопочутті. Прилив крові до голови великий. Відчуття зовсім не такі, як на землі, де ти із заплющеними очима знаєш, що ти лежиш, стоїш, повернутий у той чи інший бік. А тут ці відчуття не спрацьовували. Ми могли орієнтуватися лише з допомогою зору. Тому стеля, стіни і підлога у нас були пофарбовані в різні кольори. А якщо очі заплющити, втрачаєш будь-яку орієнтацію, вже не знаєш, де верх, а де низ. Не можна було робити різких рухів. Це все було дуже складно і водночас дуже цікаво.

        - А правда, що їжа у космонавтів знаходиться в тюбиках?

        - Їжа у нас була в різному вигляді, в тому числі й у тубах - борщ там чи щось рідке. Ми її підігрівали на спеціальному електротермосі. Сьогодні із забезпеченням екіпажу всім необхідним у навколоземних польотах уже немає проблем. Тепер постає інше питання - як забезпечити життєдіяльність екіпажу під час тривалих польотів. Наприклад, під час експедиції на Марс. Учені вважають, що для цього слід створити на кораблі замкнутий цикл, подібний до того, що є на Землі.

        - А скільки летіти до Марса?

        - Туди й назад два з половиною роки. А до Місяця, наприклад, усього три дні. Братимуть орієнтовно 5 осіб, а на стільки людей їжі не запасеш. Зараз у Росії і в Америці проводять експеримент - на 500 діб садитимуть п'ятеро людей, які будуть цілком ізольовані від усього світу. Оце так випробування буде для них!

        - Справді. А що вам довелося робити в космосі?

        - Ми працювали по 16-18 годин на добу. Програма, як правило, була дуже насичена. Проводили експерименти, спостереження. Крім того, кожен щось для себе робив, досліджував щось для своєї дисертації. Я займався дуже багатьма питаннями, в тому числі й військовими - у мене були завдання з розвідки. У нас була апаратура дуже високого класу, яка дозволяла бачити багато чого на землі. Але це було під час другого польоту. У 62-му році завдання було іншим - вижити. І навчитися працювати в умовах невагомості.

        - Мабуть, непогано платили космонавтам за політ?

        - У нас не дуже. Це в Америці всі космонавти, які злітали у космос, - мільйонери. А мені заплатили 15 тисяч рублів (на ті гроші можна було купити три "Волги"), вручили чотирикімнатну квартиру. Вже після першого польоту отримав звання Героя Радянського Союзу. Першу "зірку" мені Брежнєв вручав.

        - Ви були знайомі з багатьма відомими й навіть легендарними на сьогодні людьми - Гагаріним, Титовим, Терешковою, Сергієм Корольовим...

        - Так. Гагаріна у нас усі любили за його веселий характер, жартівливість. Ми товаришували сім'ями. Коли думали, кому летіти першому, то в групі вирішили, що це має бути росіянин, тому й обрали Гагаріна. А ми з Ніколаєвим мали символізувати для всього світу дружбу народів, бо це був політ українця і чуваша.

        Генеральний конструктор Сергій Павлович запам'ятався таким, яким ми побачили його вперше. Зайшов - середнього зросту, головатий, рухи поривчасті, в білому халаті, й каже: "Здраствуйте, орелики!" Так ми для нього завжди й були "ореликами". Він ледь не більше за нас хвилювався перед нашими польотами. Казав: "Ех, як би я хотів полетіти туди, але, на жаль, уже і здоров'я, і вік не дозволяють".

        - Ви як президент уфологічної асоціації вірите у те, що ми не одні у Всесвіті?

        - Так. Я навіть свого часу в ілюмінатор бачив невідомий об'єкт - подібний до білого рівностороннього трикутника, який рухався з великою швидкістю. Але думаю, що інопланетні цивілізації з нами не входять у контакт, бо ми самі до цього ще не готові.

        - Сьогодні ви - голова Українського земляцтва у Москві. Чим воно займається?

        - Я президент Товариства української культури "Славутич". Ми збираємося, проводимо конференції, вечори. Фінансово нам трохи Україна допомагає, трохи Росія, трохи самі - так і викручуємось.

        Я як поїхав з України у 1947 році, так і живу в Росії до сьогодні. Але свою батьківщину не забуваю. В гості їжджу дуже часто. 24 роки був депутатом ВР України при Союзі. А коли Україна стала незалежною, мені сказали, що депутатом може бути лише той, хто має громадянство, тобто той, хто постійно живе в Україні. Але ж не це найважливіше, а щоб людина любила свій край.

        У нашому містечку Зоряне де-факто утворився загін космонавтів-українців. То ми трохи подивилися історію. Чого тільки не робила наша Україна! Ще запорізькі козаки застосовували ракети, щось на зразок сучасної "катюші", які називали "літалками". Секрет цих ракет розкрив у XIX столітті українець, царський генерал-лейтенант Засядько.

        Українці зробили надзвичайно багато для розвитку космонавтики та літакобудування. Подивіться тільки: Кибальчич (розробив проект реактивного апарата, призначеного для польоту людини), Кондратюк (першим запропонував найбільш економічну схему польоту на Місяць, за якою здійснювались усі американські експедиції), Корольов (творець першого штучного супутника та космічних літальних апаратів), Челомей (творець пульсуючого повітряно-реактивного двигуна (1942), Янгель (розробляв ракети військового призначення), Глушко (основоположник вітчизняного ракетного моторобудування, генеральний конструктор багаторазового ракетно-космічного комплексу "Енергія" - "Буран")... І навіть засновник сучасної космонавтики, відомий у всьому світі вчений Ціолковський теж, виявляється, з роду Наливайків. Як тільки починаєш перераховувати, то бачиш, що тут переважно українці!

 

Нотатки бортового журналу

1962 року, заповнював Павло Попович:

        "7 годин 45 хвилин за московським часом. Корабель летить над Тихим океаном. За бортом ніч! У правий ілюмінатор видно Землю, покриту несуцільними хмарками. З'явився Місяць. Дуже красивий! На відміну від земних умов, він має об'ємний вигляд, відчувається, що це - куля в пустелі..."

        Корабель летить із величезною швидкістю. Картини змінюються. Зараз у правому ілюмінаторі зоряне небо. Воно чорне-чорне! Великі яскраві зірки видно так само, як і з Землі, але вони не мерехтять. Малі мають вигляд світлих крапочок.

        У задній ілюмінатор бачу Землю... Горизонт біля Землі яскраво-бордовий, і зразу ж темно-синя смуга без поступового переходу. Потім іде світло-блакитна смуга, яка переходить у чорне небо. Ось смуга починає розширюватися, рости, розсуватися, і з'являється сонечко. Горизонт стає помаранчевим, потім блакитним, ніжним. Гарно!

        Сонце спочатку червоне (біля Землі), досить швидко світлішає. Світить яскраво і сильно пече. Підставиш руку - і аж обпалює. Дивитися на нього практично неможливо, і, якщо поглянеш, сліпнеш на деякий час.

        Усе відбувається швидше, ніж я пишу... 8 годин 45 хвилин. Пролітаю над Батьківщиною, маю чудовий зв'язок із Землею.

        На світлій стороні Землі горизонт ніжніший, блакитний. Я впевнений, що наша рідна Земля здалеку (наприклад, з Місяця) буде здаватися блакитною кулею.

        Ех і поспішаю я жити! За півтори години проживаю земну добу. 9.01. Корабель входить у тінь..."

 

      Довідка

        Попович Павло Романович - льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації, кандидат технічних наук. Шостий землянин, який був у космосі та перший українець-космонавт, відомий у Радянському Союзі як "космонавт №4".

        Народився 5 жовтня 1930 року в містечку Узин під Києвом у робітничій сім'ї. Після війни продовжував учитися в школі й одночасно працював кочегаром на заводі. Потім вступив до ремiсничого училища в Бiлiй Церквi.

        У 1947 роцi отримав квалiфiкацiю столяра п'ятого розряду й одночасно закiнчив сьомий клас вечiрньої школи. Цього ж року вступив до Магнiтогорського iндустрiального технiкуму трудових резервiв. Паралельно займався у місцевому аероклубі, який закінчив із відзнакою. У 1951 роцi поступив, а у 1954 роцi закiнчив Качинське вiйськово-авiацiйне училище льотчикiв iменi А. Ф. М'ясникова. Пiсля закiнчення училища служив у частинах Вiйськово-повiтряних сил СРСР.

        У 1960 році зарахований до загону радянських космонавтiв (Група ВПС № 1). 12 серпня 1962 року здійснив на кораблі-супутнику "Восток-4" перший груповий політ двох пілотованих кораблів (на кораблі "Восток-3" на день раніше вилетів Ніколаєв). Пробув у космосі майже три доби.

        Без вiдриву вiд основної роботи у 1968 роцi закiнчив Вiйськово-повiтряну академiю iменi М. Жуковського.

        3-19 липня 1974 року здiйснив другий космiчний полiт як командир космiчного корабля "Союз-14" i орбiтальної станцїi "Салют-3".

      У 1980-1989 роках працював заступником начальника Центру пiдготовки космонавтiв iменi Ю. Гагарiна. У 1989 роцi обраний директором науково-виробничого закладу, пов'язаного з вивченням надр Землi. З 1992 року - директор Росiйського iнституту монiторингу земель, президент уфологiчної асоцiацiї СНД. Цього ж року обраний президентом Академiї енерго-iнформацiйних наук, головою Федерацiї боксу Росiї. Був заступником голови Центрального правлiння Радянсько-австрiйського товариства дружби. Депутат Верховної Ради Української РСР 6-11-го скликань.

      Президент товариства української культури "Славутич" у Москві.

      Почесний громадянин мiст Калуга, Магнiтогорськ, Південно-Сахалiнськ (Росiя), Полтава, Запорiжжя.

Сергій Сікорський: "Усі перші авіатори були невиправними романтиками"

Старий із крилами

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com