Схвалена Верховною Радою реформа охорони здоров’я стрімко відкидає нас у позаминуле століття. Програма реформування медицини розроблена чиновниками, які багато років не стикаються з реальним життям і бачать її тільки з вікон міністерських кабінетів. Вони підсунули її на підпис Президенту і тим самим поставили його у складне становище: тепер Віктор Янукович своїми руками повинен підписати вирок сотням тисяч сільських мешканців, які залишаться без елементарної медичної допомоги.

Те, що вже сьогодні відбувається під виглядом реформи охорони здоров’я, можна охарактеризувати як знищення останніх залишків медичної сфери, що дісталася нам від Радянського Союзу і як підготовку до знищення українського народу. Насамперед, від цих реформ постраждають найменш захищені – мешканці сіл, пенсіонери, малозабезпечені, а до незаможних у нас можна зарахувати понад 80% населення.
На сьогодні сформувалася своєрідна українська економічна модель в охороні здоров’я: бідні лікують ще бідніших. Зарплата медперсоналу в 1,8 рази нижча, ніж у промисловості, в 5-10 разів нижча, ніж у країнах Центральної та Східної Європи та СНД, в два рази нижча, ніж у Росії. У нас давно склалася диспропорція в рівні надання медичної допомоги міському і сільському населенню, але планована реформа ще більше посилить цю ситуацію.
Перший рівень медичної допомоги – це фельдшерсько-акушерські пункти елементів первинної медичної допомоги – «швидка допомога» або «невідкладна допомога». Різниця між ними полягає в тому, що «невідкладна» – це спеціалізована структура, яка зараз перейшла в підпорядкування МНС, а «швидка» функціонує при поліклініках і виїжджає на виклики для надання медичної допомоги при станах, які не загрожують життю, наприклад, висока температура або головний біль. Якщо років 20 тому «швидка» ще дійсно надавала спеціалізовану лікарську допомогу – лікувала коліки, гіпертонічні кризи, пароксизмальні тахікардії, напади астми, – то зараз, у зв’язку з майже повною відсутністю медикаментів, «швидкі» перетворилися на візників, що привозять хворого з дому в поліклініку чи стаціонар.
Зараз станції та пункти «швидкої допомоги» перебувають у районних центрах і при дільничних лікарнях, звідки вони забезпечують надання допомоги сільським мешканцям.
У реформі заплановано, що «швидка» повинна доїхати до будь-якого населеного пункту за 20 хвилин, і її підстанції будуть розташовуватися в сільських амбулаторіях. Почнемо з того, що це вимагатиме запровадження цілодобового поста працівників, як мінімум, 3-х водіїв і трьох фельдшерів на кожну бригаду, не враховуючи ставки лікаря. Зрозуміло, що ніхто таких штатів не надасть.
Другий момент – це наші дороги. Міністерським чиновникам варто було б хоч раз на рік виїжджати з Києва і спробувати дістатися до віддалених населених пунктів у сільській місцевості, наприклад, у Поліссі чи Тернопільській області. Існуючі дороги, точніше бездоріжжя, навіть у найкращих погодних умовах дозволяють заледве діставатися до таких сіл, а в зимових умовах або після дощів доїхати туди машиною взагалі неможливо – не те що за 20 хвилин, а й за цілий день.
Нарешті, третій момент, це практично повна відсутність фінансування «швидкої допомоги». У кращому випадку, бригада має в наявності анальгін з димедролом, кілька шприців, декілька шин і бинтів, апарат для вимірювання артеріального тиску і стетофонендоскоп на шиї у фельдшера. Максимум, на що здатна нинішня «швидка», це накласти пов’язку або шину і привезти хворого в стаціонар; про якусь кваліфіковану допомогу при всьому бажанні та вмінні просто не йдеться.
На ФАПі, як правило, працює одна медсестра чи фельдшер, вони зараз є практично в усіх селах, але ймовірно скоро почнуть закриватися, точніше – приєднуватися до складу центрів первинної медико-санітарної допомоги у складі амбулаторій сімейної медицини. Все медичне обладнання складається з термометра, апарату для вимірювання тиску і стетофонендоскопа. З медикаментів – зеленка, йод, кілька бинтів, шина, кілька упаковок анальгіну, димедролу, еуфіліну, но-шпи, магнезії, а ще – корвалол, таблетки нітрогліцерину, щось від підвищеного тиску і проносу. До медсестри можуть звернутися в будь-який час доби, і в її завдання входить надати першу допомогу, якщо є необхідність – викликати бригаду «швидкої допомоги».
Тепер наша медицина стрімко повертається в XIX століття.
Система сімейних лікарів, яка подається населенню як найсучасніше віяння, вже існувала в Російській імперії у вигляді інституту земських лікарів. Ключова фігура сільської та районної медицини – це лікар амбулаторії чи дільничної лікарні, зараз він буде називатися лікарем сімейної медицини. До стандартного набору медикаментів та апаратури тут ще додасться апарат для запису кардіограм, у деяких шпиталях є апарати УЗ-діагностики, але такої поганої якості, що на них нічого не побачиш, та й лікар у більшості випадків не вміє ним користуватися. Просто хтось відмив великі гроші, скупивши у західних фірм морально застаріле обладнання, яке там залежалося.
Проглядається чітка тенденція – через нестачу бюджетних коштів на медицину, перекласти все її фінансування на плечі простих людей, а заручниками ситуації зробити сімейних лікарів. Безперечно, легше створити тисячі амбулаторій сімейної медицини, в яких лікар з одним фонендоскопом і апаратом для вимірювання артеріального тиску буде змушений надавати медичну допомогу і дітям, і старим, ніж розвивати і фінансувати багатопрофільні стаціонари.
Сучасні українські князьки та поміщики, особливо з початком продажу землі, перетворюються на феодалів, які одноосібно вирішують у своїх вотчинах проблеми місцевої медицини і те, кому жити, а кому – помирати. Головною метою реформи охорони здоров’я і є економія 30% бюджетних коштів, що вирішує запровадження всюди посад сімейних лікарів та скорочення і закриття лікувальних установ.
Другою, а часто і третьою ланкою надання медичної допомоги в сільській місцевості, сьогодні є центральні районні лікарні. Саме тут зосереджені найбільш кваліфіковані кадри, є діагностична та лікувальна апаратура, функціонують різнопрофільні відділення хірургічного та терапевтичного профілю. Як правило, ЦРЛ рівновіддалена від більшості сіл району і сюди потрапляють пацієнти, які потребують більш серйозного лікування, яке не можуть надати амбулаторно лікарі сімейної практики.
У запропонованому проекті реформ передбачається скорочення або перепрофілювання ЦРЛ та створення на їхній базі хоспісів або лікарень по догляду за хворими. Скорочення ЦРЛ та закриття дільничних лікарень неминуче призведе до зростання смертності, насамперед, серед найбільш незахищених верств населення.
І якщо для мешканців міст проблема сімейного лікаря не стоїть так гостро – завжди можна звернутися, хоча б за гроші, до іншого фахівця, – то в сільській місцевості населення буде повністю залежати від кваліфікації свого доктора.
Після інституту молоді сімейні лікарі їдуть згідно зі скеруванням у сільську місцевість, де залишаються сам на сам зі своїми хворими, ну хіба що ще така ж недосвідчена молода медсестра та акушерка складатимуть їм компанію. Виникає ситуація, коли один вміє читати, інший писати, а третій – бути приємним у товаристві освічених людей. Поліклініки частково будуть закриті, а замість дільничних лікарів і вузьких фахівців з’являться десятки кабінетів сімейних лікарів.
Тепер подивимося, хто ж він – сімейний лікар? Незважаючи на те, що в медінститутах створені кафедри сімейної медицини, багато викладачів цих кафедр не знають достеменно чого і як вони повинні навчати студентів, оскільки, справа для нас є новою, та й Болонська система, запроваджена в інститутах, насправді видається дуже недосконалою. На заході, звідки вона до нас прийшла, вже починають бачити її недоліки і поступово виникає розуміння, що від неї варто відмовитися. Інтернатура та курси підготовки лікарів сімейної медицини також залишають бажати кращого.
Спеціальність сімейного лікаря передбачає, що він повинен займатися лікуванням населення загалом, починаючи від новонароджених і закінчуючи старими. Крім того, він повинен бути фахівцем у таких галузях: педіатрія, акушерство і гінекологія, терапія, хірургія, травматологія, очні хвороби, хвороби ЛОР-органів, інфекційні хвороби, ендокринологія, кардіологія, неврологія, онкологія, наркологія, фтизіатрія. Як бачимо, вийшов такий собі токар-багатоверстатник. Зрозуміло, що знаючи все потроху, неможливо вміти все добре. Втім, запровадження стандартів діагностики та лікування дає можливість навіть сільській медсестрі поставити вам діагноз і призначити лікування:
– «Живіт великий?» – «Так». – «Вранці нудить?» – «Так». – «На солоне тягне?» – «Так». – «Ну, значить – ви вагітні».
– «Так я ж чоловік».
– «Нічого не знаю, тут так написано».
З одного боку, протоколи лікування захищають лікаря, з іншого боку, вони не враховують усіх особливостей людського організму і відходять від головного принципу медицини – лікувати не хворобу, а хворого.
Все це зроблено на догоду страховим компаніям, які будуть визначати правильність лікування пацієнтів.
В умовах життя в селі, відсутності Інтернету багато лікарів дуже швидко деградують і опускаються до рівня фельдшера, оскільки не мають мотивації для свого професійного зростання. В результаті через кілька років роботи дипломований лікар перетворюється на щось середнє між фермером і фельдшером.
Створення госпітальних округів і територіально-медичних об’єднань, які рекламуються як альтернатива сьогоднішнім лікарням, призведе до того, що люди, яким необхідна спеціалізована медична допомога, просто будуть від неї відмовлятися з тієї простої причини, що при своїх статках їздити з віддаленого села у великий районний чи обласний центр для них буде обтяжливим. Та дехто елементарно не доїде туди живим по наших дорогах і з нашими «швидкими».
Ще один момент, який залишається в тіні – це можливість фінансових махінацій для чиновників від медицини і величезний ринок збуту всілякої морально застарілої техніки для іноземних компаній, які виробляють медичне обладнання. Навіть при тому, що амбулаторії сімейних лікарів будуть обладнуватися такою медичною апаратурою, як прилади для УЗД, фіброгастродуоденоскопії – поставлятися будуть застарілі апарати, які не знайшли збуту і, як купа металу, лежать на складах фірм-виробників. За солідні відкати вони будуть закуплені нашим міністерством і осядуть у селах.
Таким чином, пропонована реформа сільської медицини – ні що інше, як прихований геноцид населення і зачистка території для подальшого розпродажу землі. Будемо сподіватися, що до Президента дійде ця інформація і він з’ясує, чому в міністерських кабінетах без обговорення майбутньої реформи з практикуючими лікарями та громадянами підготували такий антинародний проект.

Автор: Віталій Скороходов, експерт Фонду суспільної безпеки, лікар-реніаматолог
Джерело: golosua.com