Ну хто з українців не любить борщ? Зелений чи червоний, пісний чи наваристий, холодний чи гарячий, з квасолею чи грибами, з телятинкою чи курочкою, зі сметанкою чи маслянкою, із засмажкою чи закваскою, з вушками чи пампушками, з гречкою чи затіркою, з просом чи картоплею, із соком вишні або яблука, на салі чи олії, з помідорами чи пастою, з ротундою чи щавлем, з петрушкою чи кропом, з цибулею або часником, з перцем чи кабачком, з лавровим листом, або морквою, з яйцями чи маслинами, з любистком чи дудником, з чебрецем і майораном, з квасом-сирівцем чи сироваткою… Ой, більше не можу – слинка тече. Побіг на кухню, до борщу! Ху-у-у-у… Поїв – і можу продовжувати.
А ви, шановні читачі – невже можете оце спокійно читати? Негайно сідайте борщувати! Та українська душа без борщу не може, це наше коронне частування, як кажуть – козирний туз української кухні! Борщ їдять на родинах і гостинах, на весіллях та хрестинах, а ще й на поминках. З гарячим паром борщу, кажуть, душа покійника відходить у небо.
Слава Богу, ми входимо у так званий борщевий пояс – належимо до країн, у яких здавна полюбляють, готують та їдять борщі. Сюди належать, окрім України, також Білорусь, Росія, Польща, Румунія, інші країни Східної Європи, навіть Туреччина. Але тільки в Україні борщ є стравою культовою, без якої стіл не повний.
Але до чого все це я говорю? Як то кажуть – байка байкою, а борщ стигне, давайте до діла. А справа ось у чому. Коментуючи звіт Кабміну за 1-ше півріччя 2011 року нардеп Н. Королевська (БЮТ) сказала, що Уряд не може втримати внутрішні ціни, вони настільки стрімко зростають, що скоро і борщ стане для українця розкішшю.
Для нас з вами, шановні читачі, це не є новиною, про це ми говоримо у кожній статті, у кожному числі нашого часопису. Але такі вислови і порівняння б’ють у саме серце, зачіпають за живе кожного українця.
Адже предметами розкоші ми в Україні здавна звикли вважати те, чого середній українець просто так придбати не може – автівки, дачі, золото, дорогоцінності. Борщ, звичайно, дорогоцінністю ніколи не був, хіба що символічною, але, схоже, може ним стати. Коли ми візьмемо цифру мінімальної зарплати в Україні – 911 гривень – середню пенсію у одну-дві тисячі грн., шалено зростаючу вартість комунальних послуг – до тисячі грн. на місяць, перебільшені неймовірно ціни на продукти, то дійдемо до тих самих парадоксальних висновків. Типовий борщевий набір для міського мешканця (сільського рятують городи, на яких він горбатиться від зорі до зорі) коштує сьогодні стільки, що поступово соціально незахищені верстви переходять на те, що я називаю економ-варіантом борщу – без м’яса, без курки, без грибів, без сметани і вершкового масла та ще без деяких інших інгредієнтів, які він може придбати раз-два, але не щоденно. Чимало пенсіонерів зізнаються, що давно не куштували свинини і яловичини, про телятину я вже не кажу. Для них львівський борщ з сосисками чи український з м’ясом став уже святковим варіантом.
Так що невміння чи небажання центральної та місцевої влади загнуздати оскаженілі ціни на продукти призводить до ситуації, коли звичні ще вчора продукти сьогодні стають важкодоступними і щезають зі стола українців. Учора це були ранні овочі та фрукти, солодощі та алкоголь, сьогодні – це молочні продукти та м’ясо, і сумним підсумком такої недолугої цінової та продовольчої політики стає дорожчання культових українських продуктів – цибулі, часнику, капусти, огірків, помідорів і, нарешті, як апофеоз – борщу. Сьогоднішня ціна на борщ та інші продукти є тестом для влади на її спроможність забезпечити нормальне повсякденне – без витребеньок – харчування пересічних українців, до якого вони звикли споконвіку.
Хочеться запитати владу – чи ми тобі межу переорали, чи ми тобі в борщ начхали? Дайте вже доборщувати до пенсії, до старості, до смерті. Не зачіпайте останнього!
Але чи почують ті, хто обіцяв почути кожного? Їм же борщ подають, напевно, щодня і безкоштовно.
Хочеться всім сказати – смачного! Але дехто при цьому у відповідь гірко посміхнеться.