Холодна війна активно розпочалася ще до свого офіційного початку. Це були дії в сфері двох невидимих війн: війни розвідки і війни науковців, пише Георгій Почепцов.
Розвідка ніколи не припиняє своїх дій, навіть у випадку миру. А науковці іншої сторони становили інтерес для союзників як носії знань, які швидко треба було отримати, щоб використати на свою користь.
Відразу після війни американці, наприклад, розгорнули операцію Paperclip для перевезення до США німецьких вчених разом з сім’ями. В першу чергу їх цікавили такі наукові сфери, як ракетна справа, аеронавтика, медицина, електроніка, розвідка. І тут слід визнати, що у німців дійсно були всі ті проривні технології, які потім стали ключовими для двадцятого сторіччя, практично сформували його. Це ядерна зброя, це ракети і це телебачення.
Цікаво, що британці розгорнули таку ж роботу, але з іншою мотивацією, ніж в США. Якщо американці акцентують в цих процесах підсилення себе, то Британія підкреслює своє намагання не дати СРСР використати цих вчених. Не дати ворогу стати сильнішим – ось що звучить в їхніх документах. Правда, при цьому вони перевозили також і спеціалістів з виробництва таких досить мирних речей, як імітаційні ювелірні вироби, порцеляна чи музичні інструменти, мотивуючи це створенням нових ділянок для себе. Взагалі це були інтелектуальні репарації на зразок індустріальних.
Взагалі Британія з давніх-давен виступала як антипод Росії, геополітичний супротивник. Вона таємно створювала передумови для першої і другої світової війни. Якщо подивитися одну з перших російських книг на тему геополітики Є. Вандама, то ця думка вже присутня там. І цьому може бути тільки одне пояснення. Британія – це імперія. І якщо раніше вона була справжньою імперією у фізичному просторі, то сьогодні вона зберігає свої імперські інтереси в інформаційному і віртуальному просторах. Тому ми бачимо конфліктність, яка час від часу дається взнаки між сучасними Британією і Росією.
Аналогічна радянська операція для захоплення вчених мала назву Операція Осоавіахім. Тут теж тисячі працівників німецького військово-промислового комплексу були перевезені в Радянський Союз. Їм була гарантована зарплата на рівні радянських робітників, що було дуже добре на ті часи для Німеччини. Ця операція розпочалася 21 жовтня 1946 р.
Операція Paperclip офіційно завершилася в 1957 р., коли Західна Німеччина стала протестувати, що в неї забирають наукові сили. До тисячі науковців отримали в результаті американське громадянство, що взагалі було зроблено з порушенням закону, який забороняв в’їзд в країну активним нацистам. Щоб уникнути цього, їхні досьє були переписані спецслужбами.
Зі свого боку британці теж знайшли 1500 вчених, робота яких могла становити загрозу для британської чи американської безпеки, якщо їх використає потенційно ворожа сила. Тому вони пропонували якомога скоріше забрати їх з Німеччини, хочуть вони цього чи ні.
Потім почалася війна розвідок, в результаті якої Радянський Союз зміг швидкісними темпами повторити американський атомний проект, про що дуже багато написано. Менше згадуються про те, що радянські комп’ютери серії ЕС насправді є клонами комп’ютерів ІВМ. І що ще до американського атомного проекту – вже в 1931 р. – пішла інформація з Німеччини до Харківського фізико-технічного інституту, де був запущений прискорювач енергії. О. Калугін вважав найважливішими два результати роботи радянської розвідки: атомний і комп’ютерний.
Депортовані вже після війни німецькі спеціалісти починають працювати в радянських атомних центрах. Це були такі центри: секретний інститут біля Сухумі, на півночі Челябінської області (потім Челябінськ-70) та Обнінськ Калузької області. Більшість цих німців змогли повернутися додому лише після смерті Сталіна.
Аналогічна ситуація полювання за науковими секретами відбувалася і до війни. Хоча Аненербе намагаються назвати think tank’ом нацистської Німеччини, вона скоріше була його окультним спецназом. Вони і виросли з відповідних окультних організацій Німеччини та Австрії, а також заклали таким чином свої інтереси – віднайти таємниці давніх цивілізацій. Наприклад, в процесах проти відьом німецькі дослідники починали шукати різні типи магічних прийомів, які тоді використовувалися.
Окультний спецназ Аннербе шукав святий Грааль у Франції, відроджував містичні можливості, які мали древні раси колись, в зв’язку з чим проводились експедиції навіть до Тібету, до речі, і радянські теж. Але, щоб зрозуміти цю ситуацію, слід додати, наприклад, що англійці під час війни теж проводили магічні ритуали, які не повинні були дозволити провести німцям вторгнення в Британію. І у випадку СРСР до Сталіна з Ленінграда привезли особисту відьму Н. Львову, спогади про яку залишила також А. Ахматова. Тобто окультна складова була присутня у всіх країнах.
І навіть сьогодні можна прочитати такі слова у російських дослідників: “Якщо ми хочемо зрозуміти логіку європейців і сучасних лідерів США, то ми повинні зрозуміти, що ними рухають саме окультні істини. І сучасний універсальний світ, що вибудовується на наших очах, – це наслідок руху до цих окультних цілей”.
І Аненербе було саме таким окультно зорієнтованим підрозділом. Хоча там було і багато “земних” цілей. В експедиціях, наприклад, до України німців цікавили не лише мінерали, а й магічні предмети з музеїв та давні кургани, тим більше, що східні готи мешкали саме в нас. Експедиції Аненербе окультного характеру на територію колишнього СРСР скеровувалися в Карелію, на Ельбрус, в Україну.
Але були і суто наукові експедиції в Україну, якщо так можна назвати пошук людей в формі СС під прикриттям автоматників. Одним з таких дослідників-біологів був Х. Брюхер. Дивним чином Х. Брюхер має більш розлогу біографію в Вікіпедії російською мовою, ніж англійською, хоча все повинно бути навпаки. І це не єдина загадка, що пов’язана з його ім’ям.
Х. Брюхер не помер, а загинув на своїй фермі в Аргентині в 1991 р. Причому не всі вважали це пограбуванням, яке є офіційною версією. Є там варіанти і участі КДБ чи Моссаду, а також наркокартелів, оскільки він створював якийсь антинаркотичний вірус, тобто варіант біологічної зброї проти наркополів, які могли б вразити лише конкретний тип рослин.
Стаття в журналі New Scientist називає роботу Брюхера під час війни біопіратством. Адже він захопив невивезені колекції М. Вавілова. Автор статті навіть знайшов ще живу людину, перекладача, який працював з експедицією, і який зараз живе в Канаді, має вже 93 роки. Перекладач на прізвище Штейнбрехер пам’ятає Брюхера як “пунктуального і дуже розумного, але занадто амбіційного, вимогливого, сильного і автократичного”. Перекладач залишається вірним людині, що врятувала йому життя, як він каже. Також свої поїздки Брюхер не розглядав як воєнні операції.
Брюхер відрекомендовувався завжди як ботанік, а не як офіцер, він не намагався захоплювати щось силою. Брюхер привіз насіння в Ланнах (Австрія), де для нього був створений інститут генетики рослин під орудою СС. Там також були рослини, вивезені з Тібету за п’ять років до того. Брюхер збирався їх схрещувати, щоб отримувати гібриди для більших врожаїв і в більш холодному кліматі. До речі, перекладач також сказав, що Брюхер збирався вирощувати рослини в Арктиці. Цікаво, що це повністю відповідає інтересам нацистів до таких регіонів.
В лютому 1945 СС наказали Брюхеру підірвати замок, де був інститут, але він не зробив цього, бо бачив в колекції свою майбутнє. Не дочекавшись запрошення до США, бо там пріоритетом були ракетні вчені, він в 1947 р. зник і попрямував до Швеції. А в 1948 опинився в Аргентині з півтонною багажу і став працювати в місцевому університеті. При цьому Д. Гейд з Університету Вермонту згадує, що і в сімдесяті роки його погляди і цінності були такими ж, як і в нацистський період.
Німці планували не тільки захопити новий життєвий простір на Сході, а й використовувати його як сільськогосподарську автаркію, для чого збиралися використати нові види рослин. Причому автор статті підкреслює таку деталь: і намагання досягти сільськогосподарської самодостатності Німеччини, і концепція експансіонізму були присутніми в німецькому академічному середовищі задовго до приходу нацистів до влади.
Д. Гейд, який написав спеціальну статтю про Брюхера та нацистську ідеологію, згадує, що Бюхер забрав насіння з 18 експериментальних станцій в Україні та Криму. Їх завантажили в есесівські машини і відвезли до Австрії. Д. Гейд також називає іншу дату – лютий 1948, коли Брюхера запросив до Швеції шведський дослідник і друг Гітлера Свен Гедін. Там він надрукував декілька статей і одружився зі шведкою, яка теж займалася рослинами. Аргентинські дипломати допомогли йому виїхати до своєї країни, як це було зроблено з багатьма німцями.
В примітках до цієї статті Д. Гейд зауважив, що Брюхер намагався виїхати до США, але йому відмовили у цьому. В електронному листі до мене від 30 травня 2011 р. Д. Гейд надав наступні додаткові подробиці. Брюхер, з яким він познайомився в сімдесяті, ніколи не казав йому, що він був в СС, а тільки згадував про “німецьку армію”. Він намагався отримати американську візу, але йому її не дали. За туристичною візою, вже після переїзду до Аргентини, він двічі приїздив у США. У другу свою поїздку він ще завітав до Британської Колумбії, до свого перекладача по поїздці до України.
Що стосується вивезеного насіння, то він підкреслював, що це були дублікати того, що зберігалося в Ленінграді. Що сталося з ним далі, залишається загадкою. За чутками, він заховав цей матеріал в людей в Граці, а потім забрав назад. Д. Гейд запитував в сина Брюхера три роки тому, чи привіз він цей матеріал в Аргентину. Син сказав, що нічого такого не було.
Німці також започаткували також використання “ліків правди” для допитів, причому перші зафіксовані такі експерименти мали місце в Дніпропетровську, що потім було підхоплено і ЦРУ. Сьогоднішні спогади тих, хто провадив допити, наприклад, Р. Гесса, говорять про те, що тоді допити були більш м’якими, ніж зараз.
Релігію, окультизм і науку розрізняють за наступними ознаками:
– релігія: ірраціональні методи роботи з ірраціональним,
– окультизм: раціональні методи роботи з ірраціональним,
– наука: раціональні методи роботи з раціональним.
Тобто, релігія наближена до окультизму, а окультизм до науки. Адже недарма виникли переходи від алхімії до хімії чи від астрології до астрономії. Те саме стосується і видатних постатей. Наприклад, найбільш відомий окультист Британії Дж. Ді не тільки створював систему шифрування для імперії, а й викликав бурю на морі, щоб розгромити іспанську армаду.
І в давнину, і навіть в наш час створюються підрозділи для атаки окультними силами, а також для захисту від таких атак. Росія за часів Єльцина активно експлуатувала свій окультний спецназ на чолі з генерал-майором Г. Рогозіним, який отримав прізвисько “Мерлін Кремля”.
Інститути, зокрема й інститути влади, мають свою інституціональну пам’ять. В часи Сталіна теж були подібні структури. Цим також можна пояснити їх полегшену появу в єльцинській Росії. Як пише О. Самоваров, наприклад: “Сталінський СРСР – це окультна країна в усіх відношеннях. Сталін використовував всі окультні психологічні методики, які тільки існували, для посилення могутності країни і держави. Для досягнення цілі – порятунку СРСР – Сталін йде на знищення ленінської гвардії, але насправді, він, як кавказький мафіозі, знищує і всіх, в кому відчуває стержень, відчуває потенціал до спротиву”.
Наука і політика, попри слова про об’єктивність, досить часто стоять поруч. Саме політика ставить ті завдання, які потребують термінового вирішення. І саме політику слухаються вчені, бо від неї йде і фінансування, і інші ресурси. Так формуються саме ті знання, які будуть захищати владу, прямо і опосередковано.
Типовий, здавалося б, шлях породження знань за допомогою вчених і передачі їх далі до студентів, насправді досить часто є нетиповим. Сучасні think tank’і, наприклад, вже породжують знання у відповідності до політичних завдань, які ставляться перед ними. Науково-технічна розвідка наполегливо шукає не просто знання, а ті голови, в яких є ці знання. Якщо стандартна наука орієнтована в майбутнє, то німецьке Аненербе скоріше було орієнтованим на минуле.
Нові типи завдань принципово змінюють і ті знання, які починають породжуватися. Нам зустрілося наступне спостереження стосовно американської антропології під час другої світової війни. Вона стала принципово прикладною, її завдання було не лише розуміти різні культури, а й вміти маніпулювати ними. Тобто знання можуть створювати трансформацію світу, а не бути виключно його описом. Яскравим прикладом цього була рекомендація американських антропологів зберегти фігуру японського імператора після війни, бо вона є фундаментальною для структури японського світу. Заради цього всю провинну за війну перенесли на японських генералів, залишивши “чинною” фігуру японського імператора, що не зруйнувало японський віртуальний світ.
Якщо під цим кутом зору подивитися на феномен руйнації “радянськості” в перебудову і після, то виявиться, що це був проект, який не спрацював. Наприклад, Л. Парфьонов каже (щоправда, про Росію): “Пройшов час, і виявилося, що ми живемо в епоху ренесансу радянської античності. Країна служить в армії, лікується в лікарні, вболіває за збірну, продає нафту і газ, погрожує закордону, співає гімн, дивиться телевізор, обирає владу – по-радянськи”. Тобто старі моделі поведінки, а це теж знання, легко повернулися.
Холодна війна була війною знань. Кожна сторона хотіла саме свої знання зробити домінантою суспільства, бо вважала знання протилежної сторони контр-знаннями. Але як тільки інтенсивні інформаційні потоки часів перебудови зупинилися, радянські знання стали повертатися. Спочатку на побутовому рівні, потім частково на науковому. Соціосистема досить легко мімікріє під силу, що на неї діє, але потім повертається до початкового стану.
Щоб запобігти цьому механізму маятника конструктори входження ліберального капіталізму всюди використали шокову терапію. Як описує це Н. Клейн в своїй книзі “Шокова доктрина”, це відбулося всюди – від Чілі до Росії. Шок повинен був не допустити повернення назад. І наразі він в цілому виконує свої функції.
В зв’язку з війною в Афганістані і Іраку американська армія активно залучає антропологів, навіть ввели новий термін – human terrain, тобто армія тепер діє не лише в фізичному, а й людському просторі, її цікавить не тільки фізична топографія, а й людська. Д. Прайс, який, як і низка інших антропологів, активно виступає проти цього розповідає про суть навчання солдат цим новим навичкам.
Тобто знання весь час трансформуються, коли в них виникає справжня потреба. І саме такі знання можуть трансформувати світ. Це прикладні знання, в яких є відповідний інструментарій. І саме ці знання слугують силою, що форматує світ. Бо знання виявляються сильнішими за спротив.

Довідка «Часу і Подій»
Почепцов Георгій. Народився 29 жовтня 1949 року в г. Берегове Закарпатської області. В 1971 р. закінчив Київський університет ім. Т. М. Шевченко, факультет кібернетики. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України, президент Української асоціації паблік рілейшнз, заслужений журналіст України. Автор численних книг з питань інформаційних технологій. Окрім того, автор понад двадцяти книг для дітей, в основному казок у жанрі наукової фантастики та фентезі. Член Союзу письменників.