В минулому столітті Йозеф Геббельс вигадав «Принцип Великої Брехні»: якщо брехати про дрібнички, вас відразу розкусять, а от якщо брехати масштабно, то ніхто не подумає, що про ТАКЕ наважилися збрехати. Відтак, чим більшою буде брехня, і чим частіше її повторювати, тим швидше в неї повірять. Як то не дивно, в наш час цим принципом доволі часто користуються, особливо в сфері охорони здоров’я. Героєм однієї з таких гігантських «побрехеньок» є фтор…

Фтор і йод, так само, як і їхні “брати” хлор і бром, утворюють сімейство галогенів, одну з найбільш хімічно активних груп елементів періодичної системи Менделєєва. Фтор, що в перекладі з грецької означає “знищення, руйнування”, повністю відповідає своїй назві. Його часто називають “надгалогеном” через швидку взаємодію з іншими речовинами. Тому у вільному вигляді (газ) в природі він не існує, і його можна отримати лише з допомогою електролізу його сполук. Флюориди (сполуки фтору з металами) є промисловими відходами у виробництві алюмінію, цементу, скла, сталі, ядерного палива тощо.
У 1943 році журнал американської медичної асоціації (JAMA) писав у статті «Хронічна інтоксикація фтором»: «Флюориди пошкоджують мембрани клітин, протоплазму і незамінні для життя ензими».
Як же так вийшло, що фтор став складовою не тільки отруйного газу «Зарин», щурячої отрути та інсектицидів, за допомогою яких ведуть боротьбу з комахами, але й зубних паст, питної води і низки ліків (на кшталт «Прозаку»)? Понад 170 мільйонів американців (68%) п’ють отруєну воду у прямому розумінні, вважаючи це за благо.
Токсичність фтору була виявлена ще на початку індустріальної революції в 1850-х роках, коли викиди медпереробних заводів, що містили фтор, почали отруювати рослини, тварин і людей. У 1920-х роках бурхливий ріст промисловості призвів до викиду в атмосферу вже мільйонів тон фтору. Токсичні флюориди почали накопичуватися у навколишньому середовищі у величезних кількостях при розгортанні сталеливарної промисловості, і, пізніше, при виробництві атомних бомб у рамках “Manhattan Project”. У Нью-Джерсі, на звалищах концерну Дюпон, накопичувалися гори флюоридів, які з дощовою водою потрапляли у ґрунт. Загинула рослинність, домашні тварини (apfn.orgTHEWINDSarchivemedicalfluoride01-98).
Як пише Joel Griffiths (“Fluoride: Commie Plot or Capitalist Ploy”, Covert Action, Fall 1992, Vol.42), найбільше промислові компанії боялися того, що люди усвідомлять всю небезпеку фтору для їхнього здоров’я, і в такому випадку судових позовів уникнути не вдасться, так само, як і мільярдних затрат на заходи з охорони довкілля, і, можливо, на примусову зміну технології виробництва.
Концерн Дюпон найняв маркетологів і лікарів для того, щоб знайти для фтору якесь «корисне призначення». Необхідно було оцінити, скільки флюоридів може «витримати» людина до появи у неї ознак токсикозу, і як «використати» цю отруту з найменшим вкладенням коштів. Так з’явилися перші фабрики інсектицидів і щурячої отрути. Але вони не могли забезпечити зростаючий попит на утилізацію токсину.
У 1931 р. оцінку наслідків викидів фтору у довкілля було доручено провести колишньому головному дантисту США, голові відділу Гігієни порожнини рота Національного інституту здоров’я (NIH) та товаришу головного акціонера Алюмінієвої компанії Америки AlcoA (surprise!) H.Trendley Dean. На основі особистих роздумів він встановив, що люди, які мають флюороз зубів (бурі плями на емалі), рідше хворіють карієсом, а флюориди, що містяться у питній воді в концентраціях до 1.0 рpm.* не шкодять емалі і, можливо, можуть бути захистом від карієсу. Оцінювати дію отрути на інші органи і системи людини в плани Dean не входило. Так була сфабрикована ідея про корисність фтору для зубів.
Ідея, що отруйний викид виробництва покращує здоров’я – “блискуча”. Спеціально створена на гроші Ethyl Coroporation, General Electric та DuPont лабораторія, Kettering Laboratory, стала провідним спеціалістом з оцінки небезпеки фтору для людей, але жодна негативна інформація не повинна були проникати в пресу і бути доступною для публіки (garynull.com/storage/pdfs/UpdatedFluoride.pdf). І в 1939 р. сталася “історична” подія – було запропоновано фторувати водопровідну воду в США, і, таким чином, “злити” левову дозу отрути в шлунки громадян. Цю ідею висловив біохімік Gerald Cox, який провів короткотермінові випробовування, спонсоровані AlcoA, які показали позитивний вплив фторованої води на щурів.
У кінцевому підсумку, Ethyl Coroporation, General Electric, DuPont, Alco Aта інші промисловці не тільки залишилися непокараними через отруйні викиди, але й отримали чудову можливість звільнятися від них, продаючи для утилізації. (Цей геніальний метод використовується і щодо інших токсинів, наприклад, ртуті).
Така божевільна з точки зору медицини ідея стала силою і заволоділа “масами”. Цьому посприяла ще одна властивість фтору, про яку, можливо, ви не чули, оскільки це «не для публіки», і всі наукові дослідження, які містять будь-яку інформацію про такий вплив фтору на людину, згідно з контрактами та наказами, є суворо і надовго засекреченими.
Ще наприкінці XIX століття флюорид натрію (NaF) став широко застосовуватися на бойнях для полегшення забою худоби. В середині 1930-х років його почали використовувати у СРСР у таборах ГУЛАГ, оскільки було виявлено його пригнічуючу дію на центральну нервову систему (ЦНС) людини, що допомагало підтримувати спокій серед засуджених. З 1940 р. США стали головним постачальником NaF в СРСР, доправляючи його у величезних кількостях в ГУЛАГ через Аляску. У 1942 р. у Німеччині, великому світовому виробникові алюмінію, флюориди почали використовувати не тільки в концентраційних таборах, але й для фторування питної води для населення, частина якого почала сумніватися у перемозі в ІІ світовій війні.
У 1944 році був підведений підсумок вивчення психотропного впливу фтору в рамках програми “Manhattan Project”. Констатувалося, що сполука гексафлюориду має яскраво виражену дію на ЦНС людини, викликаючи помутніння свідомості, апатію і розгубленість. (National Archives розсекречені в 1997 р.). З 1950 р. водопровідну воду почали фторувати в містах СРСР, США та низці інших країн.
Гасло «боротьба з карієсом» якнайкраще підходило для «революційної новації», і кожен, хто висловлював хоч якийсь сумнів, негайно оголошувався шарлатаном, неуком або маніяком (метод, який використовується у всіх випадках, коли з «генеральною» ідеєю хтось не згідний).
Слід сказати, що не всі сприйняли ідею “масової флюоризації” населення з ентузіазмом. Боротьба велася і державними службовцями, і вченими, і лікарями, і простими громадянами, тими, хто розумів, що люта “війна” з несмертельним захворюванням за допомогою щурячої отрути – це лише прикриття для тих, хто хоче правити світом і мати покірливе “стадо підданих”. Наприклад, James Forrestal, призначений в 1947 р. Президентом Труманом першим у США секретарем Держбезпеки, не погоджувався з багатьма планами військових і, зокрема, був проти використання NaF для підтримки спокою військовослужбовців. У березні 1949 р. його знайшли на тротуарі, – викинувся з 16-го поверху. Існує припущення, що його вбили (York Daily Times, 1967).
Незважаючи на те, що журнал JAMA (Feb, 1951) опублікував відомості про те, що вживання впродовж тривалого терміну невеликих доз NaF призводить до хронічної інтоксикації, ламкості кісток, відкладення кальцію в суглобах і зв’язках, пошкодження щитовидної залози та печінки, облисіння, анемії, порушення згортанню крові тощо, департамент охорони здоров’я (US Public Health Service, USPHS) за співучастю американської асоціації дантистів провів нараду з питань визначення національної політики флюоризації в США. USPHS уклав угоду з профспілками медпрацівників і різних галузей промисловості, дозволив додавати відходи фтору у водопровідну воду. Директорат асоціації дантистів закликали поширювати ідею про меншу захворюваність на карієс, а також рак і поліомієліт в районах високої флюоризації. (Proceedings of the 1951 meeting in Washingthon D.C.).
Виходить, що американці, так би мовити, добровільно погодилися на “обробку”, схожу на ту, що проводилася Сталіним і Гітлером.
На відзначення успіхів, 50-та річниця “медикації” (згідно з влучним висловлюванням відомого американського натуропата Garry Null) питної води була бурхливо відзначена ЗМІ, які писали: “Фторування – блискуча перемога системи охорони здоров’я”, “Флюориди продовжуть працювати у посмішках” тощо (Los Angeles Times, 1995* Chicago Tribune, 1996).
Іронічно звучить вимога EPA (Агентства охорони навколишнього середовища) про ретельне поховання промислових відходів з фтором і недопустимості їхніх викидань у водойми, оскільки це призводить до знищення риби, і, в той же час, схвалення додавання фтору до нашої питної води в рамках юрисдикції FDA. І, незважаючи на те, що FDA дозволила застосування флюоридів в якості отрути для щурів і не визнає їх ліками або поживними речовинами для людини, вона і не думає про те, щоб заборонити їхнє використання.
В Інтернеті ви можете знайти тисячі наукових робіт про токсичність фторованої води та її шкідливий вплив на здоров’я людини, що публікуються з 1930-х років. Особливих “перемог” у фторування не було.
У 1990 р. в Університеті Арізони вийшло дослідження, яке показало, що чим більше діти пили фторовану воду, тим більше проблем із зубами вони мали. (Clin Pediatr, Nov 1991). У 1999 році були опубліковані результати спостережень за 3 500 дітьми, які проводилися департаментом охорони здоров’я штату Нью-Йорк з 1945 р. Виявилося, що і карієс, і, особливо, флюороз зубів були розповсюджені набагато частіше в містах, де питна вода фторувалася (Community Dent Oral Epidemiol, Jun 1999).
Дослідники з Італії закликали до обережності та аналізу, оскільки соціальний статус людини, її місце проживання і кількість цукру в дієті відіграє більшу роль в розвитку карієсу і його попередженні, ніж фторування води. (Caries Res, 1999).
У 2001 році американська асоціація дантистів визнала, що проковтнуті чи втерті в зуби флюориди малоефективні для профілактики розвитку карієсу (J Am Dent Assoc, 2001:131).
Але на системі фторування води в США це не позначилося. Допустима в останній час концентрація флюоридів у водопровідній воді, дозволена FDA, не повинна перевищувати 4 ppm., а в бутильованих напоях – 2.4 ppm. Однак, дослідження останніх даних незалежними експертами показали, що в деяких з них вона сягає 6.5 ppm (www.foodnavigator-usa.com/Legislation/Calls-for FDA-to-introduce-tea-fluoride-safety-standard).
А ви кажете, синдром порушення уваги та депресія?
Richard Murray, D.C. у своїй праці “Neurophysiology and Aluminium” (1993) доводить з фактами в руках, що розвиток хвороб Паркінсона і Альцгеймера провокується напоями і консервами, які містять NaF. Вплив його в концентрації 1 ppm. зупиняє в ЦНС синтез нейтротрасмітерів – речовин, за допомогою яких відбувається передача нервових імпульсів глютамину – на 100%, ацетилхоліну – на 61%. Без останнього, наприклад, ми стаємо слабкими інтелектуально і фізично, втрачаємо ясність мислення і здатність до концентрації.
Чимало досліджень дії флюоридів показують, що вони, окрім іншого:
1) є канцерогенами – викликають переродження нормальних клітин в ракові, пошкоджують хромосоми, проходять через плацентарний бар’єр, що робить їх небезпечними для вагітних жінок. Є також дані, котрі вказують на те, що частота випадків остеосаркоми є суттєво вищою у населення, яке споживає фторовану воду. Дослідженнями Діна Бьорка, головного хіміка Національного Онкологічного Центру, давно доведено, що в США щорічно не менше ніж 10 000 смертей від раку викликані фтором, який міститься в зубних пастах і воді (Fluoridation: A 50-year old accepted but unconfirmed hypothesis, 1988).
2) є причиною смертельних отруєнь 30-50 тисяч людей на рік, імунодефіциту; викликають передчасне старіння, тотально руйнують колаген (John Yiamouyiannis, The Aging Factor)
3) сприяють безпліддю і викидням;
4) пошкоджують серце, легені, щитовидну залозу, шкіру тощо;
5) гальмують загальний розвиток дітей, порушують мозкові процеси; викликають зупинку дихання у новонароджених, знижують їхню здатність до виживання (Am J Physiol, 1942)
6) фтор має властивість накопичуватися, і одноразова його доза, яка вважається безпечною, – 1 мг на день – з часом може призвести до тяжких наслідків;
7) не перешкоджає, що показово, розвиткові карієсу.
Наступного разу, коли ви будете відкривати кран, пляшку або тюбик – джерело фтору – задумайтеся, можливо деякі проблеми зі здоров’ям “витікають” саме з них.
Ну а що ж йод, брат фтору? Його історія виглядає не менш повчальною…