Львів. Віче проти свавілля панівного режиму

“22 червня не лише “Свобода”, а кожен українець, кожен львів’янин має вийти на вулицю. Якщо нас будуть не тисячі, а десятки тисяч, то скільки б тих гастролерів зі злим серцем і з паскудними намірами не приїхало, вони нічогісінько не зроблять. Наша масовість поставить крапку на їхніх провокаціях”. Про це заявив голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок 29 травня 2011 року у Львові на вічі “Проти свавілля панівного режиму! За соціальну і національну справедливість! За свою Свободу!”, в якому взяло участь понад 10 тисяч осіб.
“Вони нас лякають 22 червня, – зазначив Олег Тягнибок. – Подивіться, яка масова кампанія почалася: ми приїдемо, ми тим “хахлам” покажемо їхнє місце, покажемо, як вони повинні себе поводити. Чим далі, тим більше ми чуємо таких незрозумілих, абсолютно зухвалих закликів. А як ви думаєте, чому вони вчепилися 22 червня, що їм потрібно у Львові? З однієї причини: бо їм не вдалося реалізувати свої підлі плани 9 травня. Ми разом з вами зупинили зухвалу провокацію, яка була запланована.
Але чи вони поняття зеленого не мають, чим жив Львів 22 червня – 22, 23, 24, 25, 28 червня 1941 року? Що вони тут хочуть зробити? День “відкритих дверей енкаведистських тюрем”?
Та відкриймо свідчення очевидців, у родині кожного з нас розкажуть, як це було. Думаю, і тут серед нас є ті, хто пам’ятає 22 червня 1941 року. У Львові вмикали дизельні двигуни, щоб вони спалювали пальне і перебивали трупний запах. Коли більшовики втікали, люди почали відкривати Бригідки, Лонцького та інші тюрми, витягували спаплюжених невинних українців. Почитайте свідчення, як це було: йшов по Львову у вишиванці, схопили і посадили, а потім люди приходили впізнавати тіла своїх дітей, батьків, братів, сестер… Ми що – цього не пам’ятаємо? А вони що – не розуміють, яка може бути реакція, коли топчуться по найсвятішому – по пам’яті? Люди добрі – де їхня совість, як вони можуть це творити.? Отут, ті з червоними прапорами за кілька днів знищили тисячі львів’ян тільки тому, що вони українці.
Ще донедавна тих комуняків не було чути у Львові, а зараз вони виходять і пропагують ті цінності, які нам чужі. Зверніть увагу, цього року, вперше з 1956, вулицями українських міст – Сімферополя, Запоріжжя, Харкова і навіть Києва, офіційно пронесли портрети Сталіна. Ми що, не пам’ятаємо, що таке сталінський режим?”
“Вся Україна дивилася і дивиться на Львів: як ми будемо реагувати, чи ми будемо спокійно спати і думати тільки про шматок хліба, чи ми все-таки українці, бачимо майбутнє нашої держави, як національно сильної, з гордою і гідною нацією, і соціально солідарної, багатої, заможної України, – наголосив Олег Тягнибок. – “Свобода” акцентує на гармонійному поєднанні двох основних факторів, заради яких потрібно боротися: це питання національної справедливості та соціальної солідарності. Нація, яка не має честі, не буде мати хліба, а якщо й буде, то дуже мало, і дуже чорного, і черствого. Нація, яка забуває про свою гордість, забуває про минуле і не вміє навчити дітей того, чого вчили нас діди і батьки, не має жодних перспектив. Справа не тільки в червоному прапорі, червоній шматі – через оте ритуальне приниження мало йти інше: якщо львів’яни не реагують на червоний прапор, спокійно, задоволено, сито сидять собі вдома, значить, можна завтра підвищувати ціни на продукти, на комунальні послуги, продавати землю, а це – трильйони, це останнє, що залишилося. Значить, можна спокійно продавати стратегічні об’єкти, яких дуже мало залишилося в Україні, значить можна впроваджувати пенсійну реформу, якою принижується українець – наша мати, наш батько, яким не забезпечують нормальну старість. Якщо так, значить можна ухвалювати житловий кодекс, який робить українця рабом, і навіть приватизовану квартиру можна забрати”.
“Наше завдання – реагувати, не мовчати, не спати, – зазначає Олег Тягнибок. – Повірте, справа не в рейтингах, справа не в тому, чи завтра виберуть “Свободу”. Справа в іншому, що ми маємо забезпечити нормальне достойне українське майбутнє для своїх дітей і внуків. Немає значення, хто буде завтра – завтра мають бути українці.
Ми ні до чого не закликаємо 22 червня. Ми розуміємо, що сьогодні телефони свободівців прослуховують, ми розуміємо, що всі наші виступи фільмуються і завтра можуть бути використані в матеріалах кримінальної справи. Ми знаємо і бачимо, як сьогодні та репресивна беріївська машина працює проти наших хлопців-героїв. А вони дійсно герої. Я запитую в адвокатів, як вони тримаються, чи не зламалися в казематах? А хлопці кажуть: “У мене дід сидів 25 років за Україну, якщо треба – і я сяду”. Не треба, щоби наші хлопці сиділи, бо наші діди вже за нас відсиділи. Досить! Краще хай в тих казематах сидять вороги Україні. Та я захоплююся незламним духом тих простих хлопців з українських галицьких сіл. Я до землі хочу вклонитися їхнім батькам, які виховали таких ідейно стійких мужніх українців. Я хочу подякувати їхнім дружинам, їхнім дітям”.
“22 червня не “Свобода”, а кожен українець, кожен львів’янин має вийти на вулицю, – каже Олег Тягнибок. – Якщо нас будуть не тисячі, а десятки тисяч, то скільки б тих гастролерів зі злим серцем і з паскудними намірами не приїхало, вони нічогісінько не зроблять. Наша масовість поставить крапку на тих провокаціях. Є ще одна ідея. Давайте, 22 червня візьмемо фото наших родичів, які були замордовані в енкаведистських тюрмах, зокрема, в період 22-28 червня, коли енкаведистам патронів не вистачало, і вони живцем закопували, замуровували в стінах тюрем. Прийдемо з тими фотографіями, зі священиками, і будемо згадувати про мільйони українців, які віддали життя заради нас з вами.
Товариство, маємо розуміти. Нація – вічна, а вороги – тимчасові. І ми їх обов’язково переможемо. Слава нашим героям – новим політв’язням. Слава нашим героям, на основі історії життя яких виховувалися наші новітні політв’язні. Свободу політв’язням! Слава Україні!”

 Звернення Львівської обласної ради до українського народу

9 травня у Львові відбулася цинічна провокація. Чинна влада відверто показала, що працює за кремлівським сценарієм, написаним у ФСБ. Вона працює на загострення суспільних протиріч та на розкол України.

Більшість у Верховній Раді України, зокрема, фракції олігархів та комуністів виступили підбурювачами силового конфлікту, ухваливши закон про червоний прапор. Саме ця влада організувала прибуття до Львова антиукраїнських радикалів. Саме ця влада охороняла вчинення ними екстремістських дій, всупереч рішенню Львівського адміністративного окружного суду, а також положень Конституції України. Саме влада не пустила ветеранів вшанувати своїх полеглих побратимів. Саме влада організувала побиття жінок і дітей, а також представників органів місцевого самоврядування.
Усе це дійство 9 травня творилося не заради вшанування ветеранів, а виключно задля формування телевізійної картинки для підконтрольних Кремлю телеканалів, задля формування спотвореного образу України.
Сценарій провокації був відомий заздалегідь. Львівська громадськість, інтелігенція, політики, депутати Львівської обласної ради неодноразово зверталися до влади і попереджали про можливі трагічні наслідки.
Влада мала достатньо повноважень не лише попередити та зупинити злочин, але й не очолити його. Проте цим шабашем чинна влада прагнула відволікти увагу суспільства від нездатності вирішувати соціально-економічні проблеми. Недолугі господарники і реформатори спричинилися до однаково тяжкого життя львів’янина і донеччанина, чернівчанина і дніпропетровця, мешканця Волині і Слобожанщини. Ріст цін на харчі, зростання комунальних тарифів, мізерні пенсії та зарплати, тотальна корупція, відсутність робочих місць – ось справжнє обличчя влади. А проект пенсійної реформи народ давно охрестив «пенсією на цвинтарях». Дрібні підприємці поставлені на межу виживання, а плани щодо земельного ринку можуть перетворити нас на країну без землі. У той час, коли кожен четвертий українець перебуває за межею бідності, а державний борг зростає, олігархи розкрадають бюджет і багаторазово збільшують свої статки.
Львів не випадково обрали для провокації. Місто Львів – не лише науковий, історико-культурний, туристичний центр, а й місто європейських цінностей. Тут вільно співіснують різні релігії та конфесії, тут відбувається діалог культур. Тут спілкуються не лише українською, а й багатьма іншими європейськими мовами. Поруч з українцями тут віддавна проживають інші народи. Про це свідчать навіть назви вулиць: Вірменська, Староєврейська, Сербська. Окрім того, останнім часом до Львова постійно збільшується потік туристів з інших міст України та з-за кордону, яких приваблює європейське обличчя міста.
Мета провокації, вчиненої 9 травня, очевидна – показати Львів у викривленому світлі, накинути Україні дух «совка», посіяти розбрат і ненависть, розколоти Україну, втягнути її в орбіту так званого “Русского мира”. За цією провокацією ховається конфлікт світоглядів, конфлікт цінностей. За цією провокацією проглядається злобний оскал на європейський вибір України.
Цинізм закордонних і доморощених провокаторів не знає меж. На могилах солдатів, які поклали життя у боротьбі з гітлеризмом, екстремісти з “Родіни”, “Русского Єдінства”, КПУ і ПР влаштували блюзнірський політичний піар. На солдатських могилах повинні бути не червоні прапори, а квіти вдячності і має лунати молитва пам’яті. Особливо в Україні, яка всіяна могилами тих, хто боровся проти тоталітарних режимів Гітлера і Сталіна.
Події 9 травня – лише черговий епізод чужого сценарію. Влада постійно його виконує, роздмухуючи полум’я ворожнечі. Це і політика у мовній та релігійній сферах, і спроби переписати історію, і русифікаторські потуги міністра Табачника, і Харківські угоди. Вони забувають: хто сіє вітер – пожне бурю. Влада, яка розколює власне суспільство, нехтує Конституцією, розписується у власній слабкості та неспроможності.
У суспільстві зріє потужний протест. Тому ми звертаємося до всіх українців незалежно від національності та місця проживання: ми не маємо права піддаватися на провокації та спроби влади розколоти країну. Наше завдання – згуртовано змести цю владу на смітник історії. Лише тоді в Україні відкриється шлях для побудови вільної, заможної і справедливої держави.

Прийнято на VII позачерговій сесії
Львівської обласної ради
VI скликання
12 травня 2011 року