У кінці березня 2011 р УВАН провела наукову конференцію «Українська Вільна Академія Наук (1945-1950-2010): історія та сучасність» з циклу ювілейних заходів, присвячених 65-річчю заснування УВАН в Європі та 60-річчя УВАН у США.

Ювілейну урочисту частину конференції відкрив президент УВАН, професор Альберт Кіпа. Він підкреслив, що Академія США зробила певний внесок в українську культуру та науку зокрема. Серед її здобутків – сотні наукових видань, що належать не тільки українському народові, але й усій світовій науці.
Вітаючи всіх присутніх у залі членів УВАН та її прихильників, він представив гостей з Києва – науковців НАНУ – Олеся Федорука та Степана Захаркіна, колишнього президента УВАН – професора Ярослава Білинського, президента НТШ в Америці – доктора Ореста Поповича та представників дипломатичної місії України в США: радника посольства України у Вашингтоні Василя Зварича та консула Богдана Мовчана. Василь Зварич виголосив вітання від імені Надзвичайного та Повноважного Посла України у США Олександра Моцика, який відзначив велику роль УВАН у сприянні та популяризації української незалежної науки на Американському континенті, розвитку українознавства як наукової дисципліни, розбудові партнерських відносин між науковими інституціями України та США. Було зачитано привітання Надзвичайного та Повноважного посла України при ООН Юрія Сергеєва, який наголосив, що УВАН посіла особливе місце в історії розбудови української ідентичності, розвитку українознавства та формуванні громадської думки на теренах США та світу, а її 60-літня історія сповнена яскравими прикладами самовідданого служіння та копіткої праці кількох поколінь прогресивної української інтелігенції в еміграції.

Друга частина ювілейних урочистостей була власне науковою конференцією, яка складалася із трьох доповідей.
Першим виступив президент Академії, доктор Альберт Кіпа. У своїй доповіді на тему: «Українська Вільна Академія Наук у США: 1950-2007»він окреслив ключові завдання, напрямки та досягнення діяльності УВАН США за 60 років, охарактеризував унікальні фонди її документів, які зберігаються в бібліотеці ім. В. Міяковського (55 тис. назв) та Архіві ім. Дм. Антоновича (250 тис. документів). УВАН, як спадкоємниця Української Академії Наук (Київ, 1918-1928), була відновлена у 1945 р. групою українських учених в Німеччині (Аугсбург), а 15 квітня 1950 р створена у США (Нью-Йорк). Головним завданням УВАН як наукової інституції того часу було підтримувати розвиток тих галузей знань, які були заборонені або сфальсифіковані в Радянській Україні та знайомити світ з досягненнями української науки та інтелекту. Останнє було реалізовано, зокрема, через англомовне видання «Аналіз УВАНу США» (33 випуски), україномовних періодичних видань «Бюлетень УВАН» (22 випуски) та «Новини з Академії» (33 випуски, продовжуються до цього часу). На ділі реалізовано одне із головних завдань – видавнича діяльність. У 1951-1997 рр. було надруковано 140 видань, за останні 14 років ще 49, третина яких спільно з науковими інституціями України. Серед них – ціла низка унікальних, як «Ukrainian Historiography 1917-1956» Олександра Оглобліна, «Історія української літератури» Дмитра Чижевського, «Катедра св. Софії в Києві» Олекси Повстенка, «Леся Українка. Хроніка життя і творчості» О. Косач-Кривинюк, «Самі про себе. Автобіографії видатних українців» за редакцією Ю. Луцького та багато-багато інших. Видана ціла низка художніх творів письменників, які були заборонені в Радянській Україні: В. Підмогильного, Т. Осьмачки, У. Самчука та інших.

Президент УВАН, головний доповідач доктор Альберт Кіпа відкриває конференцію.	Доповідь наукового співробітника Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ Олеся Федорука.

Доповідач підкреслив велике значення видань УВАН для ознайомлення світової наукової спільноти з українознавчою проблематикою, що була, за словами академіка Юрія Шевельова, «вільною від емоційного погляду чи політичної агітації». Найголовніші наукові бібліотеки й університети світу передплачували видання УВАН. Дуже важливим було й те, що діяльність УВАН стримувала до певної міри фальшування та перекручення, які мали місце в радянському українознавстві, або ж сприяла появі в Україні видань, які не завжди подобалися тодішній владі.
За час свого існування УВАН упорядкувала та виголосила до 2000 тисяч доповідей. Зі здобуттям незалежності України УВАН передала їй частину цінних архівів, зокрема, унікальних Шевченківських, та 32 тис. примірників літератури. Сьогодні продовжується співпраця з науковими інституціями Національної Академії Наук України, про що свідчить участь у цій ювілейній конференції науковців з України.
Олесь Федорук – науковий співробітник Інституту літератури
НАНУ, кандидат філологічних наук, зачитав доповідь на тему:»Шевченкознавство в УВАН (1940-1960-ті роки)».

	Доповідь наукового співробітника Інституту літератури інституту ім. Тараса Шевченка НАНУ Степана Захаркіна.

Минуле 20-ліття доповідач назвав золотим віком діяльності УВАН на 3-х територіях: Німеччини, Канади та США. Він детально ознайомив присутніх з діяльністю Інститутів шевченкознавства, що були створені відповідно при УВАН в Німеччині (1949), Канаді (1951), США (1955), розповів про головні наукові видання з галузі шевченкознавства, зокрема, 4 томи «Кобзаря Шевченка» (Канада, укладач Л. Білецький) 10 томів «Річника Шевченка» (укладач В. Міяковський, він же – душа і головний промоутер Інституту шевченкознавства у США та один з його директорів). Великим досягненням УВАН США у розвитку шевченкознавства, як вказав доповідач, був перший у світі англомовний збірник «Taras Shevchenko.1814-1861: A. Simpozium», укладений за редакцією Ю. Шевельова і В. Міяковського та виданий у 1962 р. в Голландії.
Доповідач окреслив роль та внесок чільних науковців української діаспори в цій галузі, зокрема, Павла Зайцева, Леоніда Білецького, Володимира Міяковського, Юрія Лавриненка та ін. Відзначена історія започаткованих у 1955 р. спільних з НТШ шевченківських наукових конференцій, які проводяться і дотепер. Відзначена роль Бібліотеки та Архіву УВАН, створених завдяки старанням В. Міяковського, які є одними з найкращих краєзнавчих книгозбірень в діаспорі. Ці та інші питання такої наукової розвідки були надзвичайно цікаво і детально висвітлені.
З величезним зацікавленням була сприйнята доповідь наукового співробітника Інституту літератури НАНУ, кандидата філологічних наук Степана Захаркіна на тему: «Київський архів В. В. Міяковського». Це огляд матеріалів із довоєнного (1903-1943) архіву Володимира Міяковського, який, як не дивно, зберігся у Києві і перебуває нині в Центральному державному архіві вищих органів влади України. Його відкрили для дослідників лише у 1990 р. В. Міяковський відомий як блискучий історик української літератури, історії, громадських рухів, який у 1943-му виїхав на Захід, і без якого не можна уявити гуманітарну науку ні в Україні, ні в діаспорі, зокрема, діяльність УВАН. Архіви містять рукописи його праць, нотатки, чернетки, сотні листів до дружини та доньки із ГУЛАГу, де В. Міяковський відбув 4 роки. Донька – присутня на конференції Оксана Міяковська-Радиш, – постійна завідувач канцелярії Академії, яка працює тут на громадських засадах уже 37-й рік поспіль. Цитати з листів внесли дуже теплий, хвилюючий нюанс у сприйняття цієї ексклюзивної розвідки.
Степан Захаркін стверджує, що архів містить багатий матеріал як для дослідження біографії та творчого доробку науковця, так і для вивчення науково-культурного життя Києва 1920 – першої половини 1940-х років. Він докладно зупинився на існуючих в архівному фонді рукописах В. Міяковського 1920-х років. Доповідач, для прикладу, розповів про ненадруковані статті науковця з історії декабристського руху, велику статтю про масонство як ранню форму таємних товариств у Російській імперії та доповідь «Громадські діячі 60-их і 70-их років» (1928). У ній В.Міяковський протиставляє культурництво «покоління 60-х років», що його яскраво репрезентував Костомаров, політичній програмі «покоління 70-х років» на чолі з Драгомановим. Гість із Києва вперше звернув увагу на збережені в архіві щоденник історика В. Міяковського, який той писав 1929 року в ув’язненні, та велику кількість листів до дружини (понад 400 листів 1909-1933 рр.), багатих на історико-культурні сюжети. Серед біографічних матеріалів доповідач виокремив доповідну записку В. Міяковського як директора Київського центрального історичного архіву ім. В. Антоновича голові Київської міської управи Олександрові Оглоблину, що є унікальним джерелом, з якого ми дізнаємося про стан київських архівів в 1941-1942 роках і пізніше втрачених протягом воєнного часу.
На завершення промовець повідомив про наявність в архіві матеріалів інших авторів, зокрема, документів археолога Вікентія Хвойки, олівцевого начерку проекту великого герба України, виготовленого Г. Нарбутом, та машинопису фрагмента драматичного твору Євгена Плужника з корекцією поета.
*   *  *
Завершальне слово при закритті конференції мала науковий секретар УВАН, д-р Анна Процик. Вона повідомила про рішення управи УВАН відновити діяльність Інституту шевченкознавства у зв’язку з необхідністю ґрунтовної наукової підготовки до відзначення 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка. На думку д-ра А. Процик, УВАН та НТШ, як головні наукові осередки української науки в діаспорі, разом з молодими науковцями України зобов’язані знову перебрати обов’язки стосовно збереження історичної правди.
*   *  *
Учасники конференції та гості ознайомилися з двома фотовиставками, організованими до цієї події. Одну з них – «Документи з історії створення УВАН» в Німеччині та США підготувала бібліотекар УВАН Людмила Шпильова, а «Фотохроніку діяльності УВАН» – Оксана Радиш.
*   *  *
Протягом поточного року УВАН планує ще дві конференції із циклу ювілейних. Остання з них – листопадова – відбудеться у форматі круглого столу і буде присвячена майбутньому УВАН зокрема, та українським діаспорним інституціям.

Фото автора. Нью-Йорк