rss
01/19/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Земельна реформа. Експерти попереджають: список майбутніх латифундистів може бути дуже коротким…

Сільськогосподарські землі, які часто називають останнім нерозподіленим українським ресурсом, невдовзі стануть товаром. Дозвіл селянам вільно розпоряджатися їхніми земельними паями часто порівнюють із ваучерною приватизацією у містах. Ця приватизація в 90-х сприяла появі українських промислових магнатів, які поступово за безцінь скупили ваучери простих працівників. Є думки, що і нова реформа сприятиме появі нових латифундистів - власників великої кількості земельних ресурсів.

Тим не менше, президент Віктор Янукович оголосив земельну реформу одним із головних пріоритетів на цей рік, а його заступниця Ірина Акімова заявила про відкриття ринку землі вже з 1 січня 2012.

Чого можна очікувати від цієї реформи, хто з учасників аграрного ринку виграє від аграрної реформи, і що вона принесе решті - у інтерв'ю видання «Kyiv Post» з Володимиром Лапою, генеральним директором асоціації «Український клуб аграрного бізнесу».

KP: Чому реформу, яку роками відкладали в довгий кошик, зараз хочуть провести такими форсованими темпами?

Володимир Лапа: Питання продажу земель сільгоспризначення вже давно назріло і навіть перезріло. Земля є основним засобом виробництва у рослинництві, й інвестори, які з нею працюють, хочуть бути впевненими у перспективах своєї роботи з нею. Ті чималі інвестиції, які зараз надходять в аграрну сферу, не співставні з обсягами коштів, які вона може отримати у разі раціонального врегулювання земельного питання.

KP: Ви бачите спроби раціонально організувати ринок землі?

ВЛ: Поки що я бачу підміну дефініцій. З одного боку, для того, щоби відкрити ринок земель, достатньо прийняти два закони: "Про державний земельний кадастр" і "Про ринок земель". Перший із них нині розглядається у Верховній Раді [вже прийнятий в першому читанні], а другий - оприлюднений на сайті Державного агентства земельних ресурсів і найближчим часом теж повинен з'явитися в парламенті.

З іншого боку, прийняття законодавства ще не означає готовність держави до відкриття ринку земель. Прийняття закону про кадастр ще не означатиме, що цей кадастр буде належним чином готовий до січня 2012. Так само наявність закону про ринок земель не гарантує, що буде створено всі умови для функціонування цього ринку.

Законодавчі кроки повинні бути доповнені організаційними заходами та бюджетним фінансуванням земельної реформи. Причому всі ці заходи повинні бути розписані в часі, а потім у формі стратегії лягати на стіл посадовій особі, яка прийматиме рішення, давати старт відкриттю ринку землі, чи ні. Всі учасники ринку повинні наперед розуміти, що їх очікує в результаті зняття земельного мораторію. Наразі ж маємо безсистемні рухи у напрямку до реформи.

KP: Скільки треба часу після прийняття згаданих вами законів, щоби ринок земель запрацював?

ВЛ: Для того, щоби запустити ринок земель, потрібно до двох років. Тобто, якщо навесні буде прийнято все законодавство, і якщо воно ефективно запрацює, то відкривати ринок земель варто у 2013 році.

На фоні 15-річного мораторію вже не дуже принципово, розпочинати продаж земель на рік раніше чи на рік пізніше. Тут, думаю, важливо зробити акцент на якості реформи, завершення якої так довго відкладали.

KP: Віктор Пинзеник каже, що, якщо приймуть законопроект «Про ринок земель», який забороняє юридичним особам купувати землі сільгосппризначення, то можна буде одразу ж вивісити список майбутніх латифундистів. Ви згодні, що цей проект закону відстоює інтереси багатих сімей?

ВЛ: У законопроекті є обмеження на максимальний розмір землекористування для однієї особи (від 900 до 2100 га, в залежності від кліматичної зони). Проте, ніде не сказано, що людина може мати землю у власності тільки в одній зоні. Тому, якщо купувати ділянки в різних кліматичних зонах, то виходить так, що загальна земельна власність на одну фізичну особу може перевищувати 7 тис га.

KP: А ще можна купити землю на дружину, дітей, батьків...

ВЛ: Саме так. Коли сім'я велика, то можна помножити ці 7 тис. га на кількість членів сім'ї, і вийде дуже солідна площа землеволодіння.

Однак, ще десь по 100-200 га землі зможуть купити і місцеві фермери, якщо вони змогли заробили своїм господарюванням достатні для цього гроші. Це так звані місцеві олігархи. Тому, думаю, що землевласниками стануть радше декілька десятків сімей в масштабах всієї країни і по одній-дві сім'ї на кожну сільську раду.

KP: Звідки виникла ідея забороняти продаж землі сільгосппризначення юридичним особам?

ВЛ: Логіка прибічників такої норми в тому, що держава не здатна відслідкувати наявність іноземного капіталу у юридичної особи. Бояться, що землі опосередковано скуплять іноземці, а український бізнес буде витіснено з ринку.

Однак, в іншій нормі цього ж законопроекту сказано, що, якщо частка іноземного капіталу у структурі власності підприємства перевищує 10%, то це підприємство зобов'язано відчужувати свої земельні угіддя. При бажанні перевірити структуру власності для державних органів не проблема, і важко уявити собі іноземця, який так ризикуватиме і порушуватиме цю норму, аби потім позбутися своєї землі.

KP: У суспільстві є страх, що іноземні корпорації скуплять найцінніший український ресурс, наші чорноземи, а українців пустять по світу...

ВЛ: Я вважаю, що не треба так боятися іноземного капіталу, і раціональна межа його участі у підприємстві, яке володіє землею, могла би бути 30%. Це була би на 70% українська компанія, і, водночас, вона мала би фінансовий ресурс для впровадження нових технологій.

Одночасно, за нинішнім законопроектом, землекористувачі змушені будуть продовжувати оренду землі, і тоді всі слова про нові інвестиції, про банківські кредити - лише фікція. Буде фізична особа, що володітиме землею, і юридична - яка її оброблятиме.

У нас тема засилля іноземців на ринку є політично чутливою. Тому, мабуть, на догоду якимось політичним компромісам цей законопроект виглядає так, що практично нічого позитивного для аграрного бізнесу не принесе. Він не убезпечить власників паїв від низьких цін, тобто інтереси селян не відстоїть. Аграрний бізнес не отримає сприятливіших умов для роботи, і аграрні підприємства й надалі будуть лише орендарями землі. Виграє лише держава.

KP: А які переваги отримає держава?

ВЛ: У законопроекті держава виступатиме як регулятором, так і оператором земельного ринку, причому вона матиме значно більше прав, ніж інші учасники ринку. Наприклад, коли покупець хоче купити землю у власника паю, то власник спершу повинен запропонувати придбати цю землю за тією ж ціною державній спеціалізований установі, потім місцевій владі, потім орендатору (хоча переважно орендатори є юридичними особами, і ця норма не діятиме), потім власникові суміжної ділянки, і вже аж потім право купити землю отримає ініціатор цієї покупки.

Держава є не найкращим землевласником. Якщо брати до уваги статистику, то показники ефективності державних підприємств на порядок нижчі від приватних (прибутковість нижча десь у двічі). Очевидно, що акумулювавши землі, держава здаватиме їх в оренду за якусь орендну плату. Виникає питання, чи не краще ті гроші, за які держава викуповуватиме землі, направити в якесь потрібніше русло?

KP: Більше повноважень у держави - більше можливостей для корупції? Де ви бачите корупційний потенціал?

ВЛ: Ось одна із найпростіших схем - ви хочете купити земельний пай, знайшли власника, запропонували йому ціну у 3 тис. грн. за гектар. Але той повинен спершу запропонувати свій пай державній спеціалізований установі, яка може викупити ці землі, а може й ні. І, звісно ж, ви як потенційний покупець, підете в цю установу і "проконсультуєтеся" щодо ваших перспектив. І схожих можливостей дуже багато.

KP: Як позначиться земельна реформа на селянах? Чи не стане вона передумовою для остаточного їх зубожіння?

ВЛ: Частина селян, які мають нагальні потреби у грошах, продаватимуть свою землю. Проте, ті, "кому не горить", зможуть пограти на ринковій кон'юнктурі, не продаючи свою землю одразу. На першому етапі ціна землі буде невисока, проте вона однозначно зросте років через п'ять-сім, коли ринок стане ліберальнішим.

Джерело: Kyiv Post

Янукович доручив розвивати співпрацю з Митним союзом у форматі “3+1”

Українська біржа: чому їй кажуть «ні»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com