«Нема ні пекла, ані раю,
Немає й Бога, тільки я!
Та куций німець
вузлуватий,
А більш нікого!..»
                       Т.Шевченко

Останнім часом на обкладинках багатьох ЗМІ масово з’являється одне і те ж обличчя – власник Group DF Дмитро Фірташ, «хімічний король», ділиться своїми думками, успіхами і планами. А успіхи у бізнесмена просто вражаючі: поки країна споживає газ по 300 доларів за 1 тис. куб. м., його заводи отримують газ по 170 доларів.

Своїми секретами успіху Фірташ щедро ділиться з читачами ділової преси. Явище настільки поширене, що просто неможливо оминути увагою. Особливо якщо ще й вчитатися в ті інтерв’ю.
От, для прикладу, візьмімо журнал «Фокус». Серію матеріалів про хімію без сліз читати неможливо.
Журнал відразу попереджує, мовляв, український хімпром становить загрозу для стабільності гривні. Мовляв, хімічні підприємства України надто залежать від російського газу. Ціна на нього весь час росте, як на дріжджах. А хімічні підприємства, разом з металургами, є головними постачальниками валюти в Україну. «Зміліє» хімпром – і все, прощавай стабільна гривня.
І тільки один власник хімзаводів не має проблем з російським газом. Вгадайте хто? Дмитро Фірташ. За дивним збігом, протягом року він з власника одного з українських хімзаводів («Рівнеазот») перетворився на власника чотирьох найбільших хімзаводів країни. А всього їх, тих найбільших хімзаводів, шість. І, що цікаво, ще рік тому власники трьох хімзаводів не збиралися продавати свій бізнес. Бо й справді – продовольча криза насувається, тож на носі – збільшення кількості виробників сільськогосподарської продукції. Котрим, зрозуміло, потрібні будуть мінеральні добрива…
А тут раз – і ціна на газ підскочила до захмарної цифри. (І, відзначте, процес підскакування (точніше, скакання) цієї ціни на газ проходив зовсім не без участі пана Фірташа). Відтак три власники хімзаводів почесали потилиці – і продали свої заводи Фірташу.
Ніби як відчували, що ціна тільки зростатиме. У другому кварталі цього року вартість газу зросла до 297 дол за 1 тис куб. м. А до кінця 2011 року голова правління «Газпрому» Олексій Міллер і взагалі обіцяє Україні ціну 500 доларів за 1 тис. куб. м.
Найцікавіший момент цієї історії – те, що сам пан Фірташ не має жодних проблем з газом. Для своїх заводів він постачає «блакитний вогник» не через «Нафтогаз», а напряму купує в Азії та Росії. Бо й справді – газ з «Нафтогазу» – то для капловухих конкурентів і ще більш капловухих громадян, в котрих на вухах вже стільки всього висить, що газом більше, газом менше – ніхто і не помітить. А для своїх заводів купувати газ за такої ціною – нема дурних. За даними видання «Власть денег», газ для заводів пана Фірташа коштує 170 доларів за 1 тис. куб. м. Погодьтеся, чимала різниця – 170 і 500? Особливо, якщо врахувати, що за другою з цих двох цін, якщо уряд піде на поступки МВФ, купуватимуть газ і українські громадяни.
Тут виникає купа питань… Наприклад, відразу стає цікаво, яким таким чином той дешевий газ потрапляє на хімзаводи. Дирижаблями завозять, чи як? І скільки платить пан Фірташ за оренду державної труби?
Виявляється, в українському уряді вже потурбувалися про те, щоб пан Фірташ не морочив собі голови з дирижаблями. Кабмін в квітні своєю постановою «розвінчав» Нафтогаз – і позбавив його права на монополію на розмитнення імпортованого газу. Щоправда, в результаті вийшла палиця з двома кінцями – адже зачепили ще й інтереси «Газпрому» – в будь-якому випадку газ з Туркменістану йтиме по російській трубі. А оскільки труба не безмежна, це означає, що, коли по ній ітиме туркменський газ, то російського газу по цій трубі піде менше… А російська держава, на відміну від української, свої інтереси в цій справі пильно стереже. І цілком можливо, що вперте небажання росіян знизити ціну для української держави зумовлене ще й цим моментом. Таким чином держава зробила добре для Фіташа, однак повністю проігнорувала свої інтереси і трошки прищипнула інтереси «Гзпрому», внаслідок чого, знову ж таки, зазнала додаткових збитків.

Були б в керівництві держави люди з пильним оком – могли б поцікавитися, яка така рушійна сила керувала українським урядом в момент підписання постанови про «розвінчання» Нафтогазу.
Однак, самі розумієте, людину з пильним оком і нахабними питанням до керівних посад чомусь не пускають. Наразі в Україні є тільки одна людина, котра змогла б поставити потрібні питання урядовцям та пану Фірташу, навіть називати її ім’я не варто, думаю, всі здогадалися. Всі ж решта «опозиції» про таке навіть подумати не наважаться. Хоча б тому, що пан Фірташ має хороші зв’язки не тільки в газових колах, а й в колах української опозиції. Майже всієї українських опозиції – за одним винятком…
Однак, повернімося до газу.
Цікава вийшла мегакомбінація: підвищити ціну газу в країні, зробити неприбутковими більшість великих підприємств, а потім скупити ті підприємства – і пустити туди дешевий газ… Однак, то вже проблема власників (тепер вже колишніх) тих підприємств – в Україні давненько вже працюють винахідники, котрі за невеличкі гроші можуть дешево і сердито модернізувати виробництво так, щоб воно витискало з газу не 50% КПД, а 97-98%. Зрештою, є і купа альтернативних джерел енергії, і якщо хто і винен власникам заводів в тому, що їх так гарно поставили в незручну позу, то це хіба їхня власна лінь і небажання витрачати на модернізацію гроші, котрі можна так гарно засунути у власну кишеню.
Наразі «альтернативний» напрямок взявся активно розробляти ще один український магнат – найбагатша людина України, Ринат Леонідович Ахметов. Більше того – він навіть хоче створити свій «Нафтогаз», точніше – “ДТЕК-Нафтогаз” (і не боїться ж використовувати цю не зовсім вдалу назву?). Одним з напрямків діяльності нової компанії буде розробка в Україні нетрадиційних видів газу – метану вугільних пластів, газу сланцевих пластів і щільного пісковика. Чомусь відразу при цьому згадується назва Vanco Prykerchenska Ltd – і недаремно згадується. У 2006-му році ця, тоді ще нікому не відома, компанія раптом виграла конкурс на розробку українського чорноморського шельфу. Тоді ще Юлія Володимирівна казала, що компанія зареєстрована на студенток, а належить вона Ринату Леонідовичу... Кілька років компанія судилася з українським урядом через шельф, і от, за дивним збігом, у квітні, десь тоді ж, коли в Нафтогазу забрали монополію, уряд підписав «мирову» з Vanco. А тепер “ДТЕК-Нафтогаз” буде займатися з Vanco розробкою чорноморського шельфу, а представники “ДТЕК-Нафтогаз” увійдуть до ради директорів Vanco.
Воно й зрозуміло: якщо металурги не отримають дешевого газу (а це, не забуваємо, друга основна стаття експорту), то гривня може побігти за білоруським зайчиком у напрямку дефолту…
Тобто, уряд зробив добре всім – Ахметову, Фірташу, всім – крім громадян. Газ для населення наразі уряд не цікавить.
Нагадаємо, якийсь час на потреби населення йшов газ українського видобутку за низькою ціною. Однак потім той газ якось так цікаво теж пішов манівцями в інші руки. І ціна на газ для населення почала зростати. Зараз в України над головою стоїть МВФ з вимогами підвищити ціну на газ для населення до рівня ціни на газ для підприємств, і, цілком можливо, однією з причин таких вимог є звичайна зелена жаба – мешканці Західної Європи платять за газ набагато більше. І МВФ чомусь не цікавить те, що після підвищення ціни на газ для населення українські мешканці стануть не просто неконкурентоспроможними, а муситимуть переходити жити в землянки. Вже зараз бабусі закидають Януковича питаннями, як прожити, коли ціна на комунальні послуги дорівнює пенсії. А якщо газ для населення буде йти за ціною в 500 доларів, вартість комунальних послуг зросте в три (!) рази. Пенсії, зрозуміло, ніхто підвищувати не збирається навіть наполовину – про три рази і мови нема…
І чомусь від ціни газу на підприємствах Фірташа МВФ жаба не душить. Чому?
А без грошей МВФ Україні прогнозують дефолт. І не де-небудь прогнозують, а в уряді. Сам віце-прем’єр Сергій Тігіпко обережно натякає в прямому ефірі… Тож ніде населення не дінеться – буде купувати газ за ринковою ціною… То вони тільки для вигляду головами кивають. Мовляв, ви подивіться, який Лукашенко (якому Захід обрізав всі інвестиції) безгосподарний, а ми он які молодці, що в нас дефолту немає… А як тільки мова заходить про проблеми з закордонними кредитами, так відразу і стає помітно, в кого як йдуть справи з хазяйновитістю…
До речі, про Білорусь. Там взагалі надцікава картинка виходить. Європа розкритикувала Бацьку, мовляв, сякий-такий, недемократичний, наклала на країну санкції і таким чином перекрила білорусам кисень, тобто, джерело валюти. Результат: Росія дає білорусам кредит 3 млрд доларів з умовою, що білоруси віддадуть росіянам на приватизацію свої стратегічні підприємства на суму 7,5 млрд доларів. Газотранспортна система, два нафтопереробних заводи, основний оператор мобільного зв’язку і завод хімдобрив – все піде росіянам. Іншими словами – прощавай, незалежність. Навряд чи міцна «братня» російська рука зробить білоруську державу демократичнішою. Грабунок серед білого дня – так це ще називається. Тобто, що вийшло? Європа віддала «недемократичного» Бацьку на розграбування «демократичним» росіянам. Бацька хоч своїх громадян газом не травив і будинки не підривав. Однак російська «демократія» Захід не турбує – навіщо РФ демократія, якщо в них газ є? Financial Times навіть про це написала, мовляв, що ж ви робите, ви ж віддаєте Білорусь Росії, так же не можна. Однак навіть цю газету ніхто не почув. Таке враження, що або в ЄС не відають, що роблять, або ж хтось вже гарненько домовився з Володимиром Володимировичем, прізвище якого всі знають…
А тим часом той же таки Фірташ розповідає про свої плани – мовляв, хочу закупити заводи ще й в Росії, Туреччині, інших країнах. Он російські заводи взагалі за газ платять по 80 доларів, хіба можна мимо такого заводу пройти і не купити? І взагалі, мовляв «сьогодні настав момент глобалізації, і тільки великі компанії можуть вижити». А мета у пана Фірташа і взагалі надромантична – зробити Україну конкурентоспроможною. Ні, то таки треба прямо зацитувати:
«Для нас, українців, що найважливіше? Щоб ми мали свою позицію на ринку. Щоб з нами рахувалися, щоб ми могли заробляти нормальні гроші, щоб баланс валюти в нашій країні був у нормі, щоб ми платили податки… Україна навчилася добре продавати, але нам треба навчитися купувати. Нам потрібно купувати заводи за кордоном, щоб розширити свої межі. Україна повинна посісти іншу позицію, стати світовим гравцем».
Так от. Світові відома тільки одна держава, яка стала потужним світовим гравцем, при цьому смачно плюнула на добробут своїх громадян. Це третій за впливом член МВФ – Китайська народна республіка, понад 40 мільйонів громадян якої живуть на 178 доларів в рік. Дуже, дуже хотілося б багатьом українським бізнесменам жити в КНР. Але щоб там ще й при цьому за хабарі не страчували, бо ця місцева особливість трохи псує майже ідеальний для бізнесу мікроклімат…
А тепер трошки відійдімо від економіки і політики до філософії. Ми вже не раз говорили про те, що гроші – це еквівалент людської енергії, життя, часу і здоров’я, вкладених в більш чи менш вдалу працю. Однак ми майже не говорили про те, що в людини є певна пропускна здатність до цієї субстанції – скільки грошей вона може пропустити через свої руки так, щоб і кришки не зірвало, і дна не вибило… Найпростіше то порівняти з їжею: з’їси забагато – і обов’язково чи кришку зірве, чи дно виб’є…
Так вже історично склалося, що людина намагається пропустити через себе дедалі більше цієї «грошової енергії», не думаючи про те, наскільки адекватно вона провела обмін. А саме від адекватності обміну залежить «пропускна здатність труби». Тобто, якщо ви хапаєте набагато більше, ніж того реально варті ваші зусилля, та ще й намагаєтеся прикишенити собі чужі, затрачені не одним поколінням, час, життя і здоров’я – рано чи пізно «труба» може не витримати. Розірве.
Так, роками, навіть віками, ця схема працювала, і доволі незле – через руки окремих мешканців Землі проходили такі фінансові потоки, які не й не снилися навіть деяким країнам. Однак з часами Інтернету, особливо всіляких там WikiLeaks, РосПил і тому подібних прометеїв, світло знань про фінансові фокуси йде до простих смертних гуртовими партіями. І якщо більш-менш ситі громадяни ще можуть якось терпіти, то в голодних і дуже голодних виникають думки про певне врівноваження потоків енергії…
Подивіться на той таки Туніс чи Єгипет – роками люди терпіли, тут терпець урвався.
Пан Фірташ говорить, що зараз – «момент глобалізації». Ні, панове, ви спізнилися на кілька років. Глобалізація вже відходить на задній план, підступає момент «всевідання» – коли людям спадає з очей рожевий туман, і вони бачать, куди і на що ідуть ті гроші, котрі вони заробляли потом і тяжкою працею. Інтернет-бо, панове. Фокуси не пройдуть. Ви можете заповнити всі канали і всі ділові журнали своїми інтерв’ю з заявами «Ми повністю пішли від «Нафтогазу» через те, що не можемо за цією ціною працювати в принципі, але це не «Нафтогаз» винен, а уряд Тимошенко, котрий підписав кабальний газовий контракт» (інтерв’ю Дмитра Фірташа, ФОКУС, №22). Ви можете виправдовуватися, скільки влізе, однак шила в мішку не сховаєш, не той час. Тому варто думати вже навіть не совістю, а здоровим глуздом, панове олігархи – зметуть. Змиють. Порвуть, як російський Тузік ганчірку.
Спитайте своїх технологів, спитайте УКУ, який ви так щедро обіцяєте профінансувати – що буває в таких випадках. Колись пан Мирослав Маринович намагався пояснити, що аморальність може мати дуже неприємні фінансові наслідки – послухайте його. Класиків почитайте. В церкву сходіть, врешті-решт – може, там вам таки порадять… Бо як заговорять «і Дніпро, і гори» – можете не встигнути змінити концепцію.
Втім, деякі відомі українські політичні радники вже починають рухати звивинами в тому напрямку. От, наприклад, філософ і політолог Дмитро Видрін, екс-радник Кучми, екс-бютівець, екс... В тому ж таки журналі «Фокус» перед інтерв’ю Фірташа розмістили і сторінку роздумів Видріна. У радника – невеселі роздуми. Мовляв, колись владі допомагали гармати і багнети, зовсім нещодавно допомагало залокшинювання мізків через телевізор. А тепер подивишся на Близький Схід, і розумієш, що ні телевізор, ні локшина, ні навіть гармати і кулемети тих людей не беруть… Видрін радить політикам народ здивувати, розчулити актом самопожертви і побалакати по-людськи. Пане Видрін, не до тих звертаєтеся. Ви при написанні подібних речей беріть до уваги, що в епоху інтернету люди здебільшого знають, хто за яким політиком стоїть. І радьте трошки сміливіше. Адже наразі інтереси суспільства полягають не в тому, щоб посадити всіх фінансово метких і спритних (назвемо це так) людей за грати. Тюрем мало, державних коштів теж, а їх там ще й прогодувати треба. Крім того, посадиш більш метких, менш метких, і що лишиться? І куди їх потім, через енну кількість років – після відсидки, всіх подіти?
Жарти жартами, але таки й справді, якщо дивитися глобально, набагато вигідніше для суспільства – щоб ці люди застосовували свої таланти на благо людства. Щоб вони зрозуміли, що живуть на одній планеті з рештою сімома мільярдами таких само людей. І що в їхніх інтересах – налагодити систему фінансових потоків так, щоб добре було всім. Так, це непросте завдання, панове, але на то вам і дано було прудкі мізки. Фінансування вузів і благодійність – то добре, але того мало. Особливо в країні, де пенсіонерам і бюджетникам вже зараз нема що їсти, а ще трохи – і півкраїни під церкву піде з торбою, і все через те, що вам захотілося прикупити собі зайву пару заводиків. Цим людям потрібно компенсувати ті гроші, котрі пішли на оплату вашого прагнення до глобалізації. І не чекати, поки з’явиться якийсь Кармелюк, Робін-Гуд, цунамі чи магнітні бурі…