rss
01/23/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ УКРАЇНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА: проблема здійснення

Сьогодні в Україні – День журналіста, професійне свято працівників засобів масової інформації України.

Воно встановлено 25 травня 1994 року Указом Президента України Леоніда Кравчука на підтримку ініціативи делегатів I Всеукраїнського з’їзду редакторів газет і журналів. Довідники повідомляють, що датою святкування було вибрано 6 червня – день прийняття у 1992 році Спілки журналістів України (тепер – НСЖУ) до Міжнародної федерації журналістів (IFJ). Парадоксально, що нині НСЖУ на чолі з багатолітнім головою Ігорем Лубченком є лише асоційованим членом IFJ (Status: Associate Member), а єдина вітчизняна медійна професійна спілка, що є повноправним членом (Full Member) Міжнародної федерації журналістів (IFJ) – є така собі новостворена Незалежна Медіа-Профспілка України (НМПУ), яку очолює молодий відомий тележурналіст Роман Скрипін.

 Title 
 

 Після ефіру на радіостанції «Юкі драйв». Зліва направо – веучі Світлана Іванишин-Угрина та Олена Стекляннікова, а також Софія Разумова, автор та Марина Олійник. Травень 2011 р., Чикаго

Іронія ситуації полягає у тому, що головне об’єднання журналістів України, яке налічує 18 тисяч членів і носить горду назву Національної спілки, не визнано повністю членами Міжнародної федерації журналістів, а коли ви спробуєте довідатися щось детальніше про єдиного вітчизняного повноправного члена Міжнародної федерації журналістів, то Інтернет вам повідомить, що сайт цієї організації – тобто НМПУ – перебуває у розробці. Дещо про їх справи можна дізнатися на Фейсбуці і через Київську організацію НМПУ, яку очолює досвідчений журналіст Юрій Луканов.
Українська журналістика сьогодні існує скрізь, де є україномовні ЗМІ. Отож я недарма підібрав для чільної світлини цієї статті своє фото біля дверей, за якими квартирує одна із українських радіостанцій – «Юкі-драйв», гостями якої ми були місяць тому. Додам, що я з приємністю познайомився і з іншими українськими радіостанціями Чикаго, спілкуючись з пані Марійкою Климчак і її чоловіком та паном Олесем Стрільчуком, радіоінтерв’ю якому довелося давати перед самим відльотом до України, в умовах величезного цейтноту, ледь не біля трапу літака. Усі ведучі показали себе серйозними, творчими особистостями, справжніми українськими журналістами.
Але сьогодні здебільшого – про журналістику в Україні.

Свято: три події. І все?

Якщо ви захочете довідатись, як відзначила Україна День журналіста, то будете здивовані. Моніторинг святкового дня дасть вам мізерний улов – усього три події.

1. Привітання

Перша з них – віртуальна, а саме вітання – передусім, від влади та опозиції. Почну не по порядку, так би мовити не по ранжиру – з вітань опозиції, а потім і другої та третьої осіб держави, глав законодавчої та виконавчої влад, бо з привітання Президента почнеться уже інший сюжет.
Можемо завчасно сказати, що автори усіх нижчевикладених текстів вітань постаралися і хороших слів не шкодували. А віп-персони, підписавши ці підготовані помічниками тексти, відповідно погодилися із суттю тих побажань. Переконайтеся у цьому самі, шановні читачі.
Опозиційна, хоча на сьогодні вже маловпливова партія «Наша Україна», чийого голову Віктора Ющенка журналісти критикують немилосердно, тим не менше, привітала медіа: «Шановні журналісти! Прийміть наші щирі вітання з нагоди професійного свята! В Україні журналіст – це захисник людини, наших цінностей, перспектив вільного життя. Сьогодні надзвичайно важливо, щоб держава і суспільство стояли на захисті свободи слова, а журналісти, зі свого боку, усвідомлювали свою відповідальність за об’єктивне донесення інформації. Тож бажаємо вам упевненості в завтрашньому дні, мужності та сили у вашій роботі. Щастя вам, натхнення і гарного настрою щодня!».
Жодного слова про утиски свободи преса партія не зронила. Як і її глава останнім часом. Отож гарний настрій щодня журналісти мають собі забезпечувати, очевидно, самі, без участі і допомоги держави та влади.
Лідер ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко оприлюднила і своє вітання: «Шановні журналісти! 6 червня в Україні відзначають професійне свято працівників засобів масової інформації – День журналіста. Дозвольте і мені привітати всіх співробітників газет і журналів, телеканалів і радіостанцій, Інтернет-видань. У цей день традиційно бажають цікавих інтерв’ю, сенсаційних розслідувань, гучних репортажів, вдалих фотознімків. До цих зрозумілих побажань хочу додати ще одне: щоб День журналіста не перетворився на Ніч. Ані суди, що ставлять свої рішення вище Конституції, ані охоронці, які перешкоджають роботі, ані політики, які нерідко вважають, що журналістів легко купити – не можуть і не мають заважати роботі ЗМІ. Чесність, неупередженість, об’єктивність – ці загальновідомі принципи роботи журналіста дедалі частіше опиняються під загрозою у сучасній Україні. Бажаю Вам сил і наснаги, щоб відстояти своє право на професію. Ну і, звісно, – журналістської вдачі! З повагою…».
Як бачимо, тональність цього вітання уже інша, про загрози свободі слова сказано. Ключовим побажанням тут, звичайно, було, щоб День журналіста не перетворився на Ніч, що завжди бувало при розвиткові авторитарних тенденцій в суспільстві та наступі диктатури.
Голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок сказав так: «Шановні журналісти! Працівники Інтернет-видань, газет, радіо і телебачення! У всі часи Ваша професія була і залишається однією з найскладніших і найнебезпечніших. Адже ставить перед Вами надважливе й шляхетне завдання – відображати дійсність такою, якою вона є насправді. Без маніпуляцій та фальші, без ретуші та пересмикувань. А це майже завжди непросто і, на жаль, далеко не завжди – безпечно. Бажаю Вам великого професійного везіння – аби життя ніколи не примушувало іти всупереч своїй совісті та своїм переконанням. Бажаю несподіваних ідей, блискучих репортажів, яскравих аналітичних матеріалів. Бажаю цікавих тем – власне тих, яких потребує сьогодні суспільство, і шаленої журналістської фортуни – завжди опинятися у тому місці у той час, де відбуваються найцікавіші і найактуальніші події. Міцного Вам здоров’я, невичерпної працездатності, легкого пера і унікальних телекадрів. Будьте завжди молодими, щасливими, впевненими в собі. А головне – ніколи не зраджуйте свою Велику Мрію. Ваш Олег Тягнибок».
З привітання видно, що пан Олег читає нашу «Час і Події», зокрема, читав і мою статтю у минулому числі про Українську Мрію. Та Мрія у нас, українців, одна – про прекрасну, вільну, величну, демократичну Україну. Колись вона таки збудеться і при допомозі журналістів також.
Голова Верховної ради України Володимир Литвин, який добряче таки потерпає від незалежних та опозиційних журналістів за своє входження до провладної парламентської коаліції, опублікував такий просторий текст: «Щиро вітаю з Днем журналістики – святом тих, хто повсякчас доносить до людей своє слово, думку і позицію, передає напружений пульс сьогодення, непросту хроніку життя України і світу. Визначення «четверта влада» – неофіційне, проте влучно характеризує глибинний сенс і суспільне покликання журналістики як професії, стану душі та іспиту на громадянську зрілість. Віддзеркалюючи нашу динамічну добу, засоби масової інформації, водночас, потужно на неї впливають, дедалі більшою мірою формують менталітет і середовище існування людей та людських спільнот. Цілком очевидно, наскільки це важливо на крутозламах історії, коли доля випробовує на міцність цілі народи і держави. Ми нині саме на такому етапі, що на порядок посилює ключову вимогу до журналістів і журналістики: відображення дійсності має бути чесним і точним, оцінки та висновки – об’єктивними і зваженими, а зорієнтованість – на конструктив, творчі, будівничі ресурси та резерви, кращі якості свого народу. Що, безумовно, не виключає критичної, викривальної компоненти – приводів для цього у нашому бутті ще, на жаль, не бракує. Вільна, незалежна і відповідальна преса сьогодні в Україні не просто добре побажання чи віддалена мета. Свобода слова стала незаперечною реалією, і в цьому – один із найвагоміших підсумків двох десятиріч незалежності. Попри всі складнощі становлення й мужніння зростає покоління журналістів, для яких творчість без обмежень і заборон, коли основний критерій – правда і довіра читачів, глядачів та слухачів, а єдиний цензор – внутрішня самодисципліна, стає повсякденною нормою і способом життя. Це ключове надбання нової вітчизняної журналістики, і воно, переконаний, накладатиме глибокий відбиток на вітчизняний медіа-простір. Бажаю щастя і добра, злетів натхнення та яскравого їх втілення у подальших здобутках. Будьте гідними представниками своєї професії – складної, вимогливої і прекрасної!».
Не так красномовно, але також в цілому нормально потрудилися і помічники Прем’єр-міністра Миколи Азарова, які склали ось таке вітальне слово, яке він і проголосив 6 червня зранку з нагоди нагородження у Кабміні окремих журналістів (список яких поки що знайти не вдалося): «Ми чекаємо від журналістів правдивої та об’єктивної інформації. Нас не треба хвалити, але, принаймні, якщо критикувати, то об’єктивно, критикувати за справи, не придумувати проблеми там, де їх немає, не нагнітати ситуацію там, де вона напружена, і не створювати у людей песимістичний настрій, що, на жаль, інколи наші ЗМІ роблять. У песимістичному настрої люди не можуть налаштуватись на позитив, роботу, модернізацію, на розбудову України”.
М.Азаров як у воду дивився. День 6 червня відзначився якраз такою журналістською акцією, яку інакше ніж «нагнітання ситуації» Азаров та його однодумці не назвали б.
Але усе по порядку. Готуючись до цього дня, Президент Віктор Янукович підписав Указ про нагородження деяких журналістів, серед яких ЗМІ тут же виокремили, зокрема, Олену Громницьку – екс-прес-секретаря Президента Кучми. Однак, Указом справа не обмежилася, і на ранок 6 червня прес-служба Президента оприлюднила ось такий текст вітання глави держави: «У день професійного свята бажаю журналістам України нових можливостей в реалізації їхніх завдань – високо нести стандарти журналізму, завжди бути надійним комунікатором суспільства, об’єктивно і правдиво інформувати людей про все, що відбувається в країні та світі. Журналістика в Україні стала чутливим барометром розвитку демократичних процесів, санітаром, що допомагає очищати суспільство від усіх негативних явищ, значимим помічником в боротьбі з корупцією. Переконаний, журналісти і надалі залишатимуться на вістрі життя і зроблять вагомий внесок у справу реформування нашої країни. А влада робитиме все для подальшого розвитку свободи преси в Україні. Бажаю добра і здоров’я усім журналістам України».
Текст непоганий. Спічрайтери відпрацювали нормально. Але скажу так – гладко було на папері, та складніше у печері. Одна справа, які слова високопосадовці офіційно проголошують і як після цього роблять на ділі. До сьогоднішнього свята журналісти із руху «Стоп цензурі!» заздалегідь гучно готували дражливу акцію. Справа у тому, що колись у спілкуванні з ними Віктор Янукович на мить втратив пильність, розслабився і на єхидне питання одного невгамовного журналіста про його особисту резиденцію в Межигір’ї зробив широкий жест – мовляв, будь ласка, мені нічого приховувати, запрошую відвідати Межигір’я і все побачити своїми очима. Сказати сказав, але не врахував, що є серед журналістів справжні бульдоги – тільки зрони словечко, учепляться за литку, нічим не відірвати, хіба що «з м’ясом».

2. Акція

 Title 
  

Відтоді із заздрісною постійністю група журналістів домагалася виконання президентської обіцянки, обриваючи телефони прес-служби та оббиваючи пороги Адміністрації Президента. Але з різних причин їм не відповідали, або ж всіляко тягнули час з відповіддю, не знаючи без шефа, що сказати. Якось і головна речниця Януковича Ганна Герман зі своєю «фірмовою» поблажливою усмішкою сказала – ну що, мовляв, там у Межигір’ї такого цікавого, нема на що дивитися, усе скромно.
Проте вперті журналюги все набивалися і набивалися нахабно у гості до глави держави. Сам він тим часом зберігав свою також «фірмову» мовчанку, не реагуючи ні на які запити. Ну чого дивуватися – людина зайнята, працює з ранку до ночі, нема коли і гостей прийняти.
Ось і вирішили занадто наполегливі «стопцензурники» навідатися до Межигір’я без запрошення, оголосивши про це заздалегідь. Судячи із подальших дій, першим із влади прочув про такий план – вірите, чи ні? – аж… голова селищної ради села Ново-Петрівці, куди і приписана резиденція Януковича. Він хутенько спрямував позов до суду, і той без затримки виніс рішення про заборону зібрань під воротами резиденції, щоб не заважали першій особі держави відпочивати. Але ж ці журналюги, ці «сторожові пси демократії» – хіба їх зупиниш такою легкою артилерією, як рішення суду? У їхніх хитромудрих мізках народилася тут же інша концепція гостин у Президента – вони, мовляв, їдуть під його ворота, щоб проконтролювати, як виконується оце рішення суду. Ну що тут скажеш? Ну хіба не крутії, яких ще пошукати? Але чи чекали їх у Межигір’ї і як?

Title  
  

Рано-вранці, 6 червня, більше десятка машин із журналістами, фото-і телекамерами, рвонули у Межигір’я, щоб встигнути на ранішній «розвід». І встигли. Коли вони числом у декілька десятків скупчилися біля воріт, ті розкрилися, і кортеж Президента, не зупиняючись, рушив мимо них, набрав швидкість і щез з очей ошелешеної такою «увагою» журналістської братії. Як скажуть пізніше його речники, не знав Президент про таку акцію, не планував зустрічі, спішив на роботу, ось тому і не зупинився. Але не всі прийняли на віру таку версію. Хтось народив сьогодні жорсткого анекдота: «Янукович на ходу з машини: «Хлопці, вибачайте, ніколи мені зупинятися, спішу. Ось додерибаним усе, тоді й поспілкуємось».

 Title 
 

 Д.Чепак вишла з воріт резиденції до журналістів з букетом

Посудіть самі. Коли уважно подивитися, то знову вийшло неспівпадіння слова і діла. Якщо Президент насправді не знав і не чекав нікого, то яким же чином опинилася там і услід за його кортежем вийшла із воріт резиденції до розгублених журналістів його прес-секретар Дарка Чепак, яка стала справжньою «зіркою» цього дня, а заодно і мішенню для гострої критики, жартів та доволі злих насмішок. Всі здивувалися – вона ж наче проживає зовсім у іншому місці і зранку не мала бути за містом у резиденції В.Януковича. Ще більш здивував присутніх великий букет троянд, який, за пізнішим повідомленням, пані Дарка купила на власні гроші (напевно, теплиці Державного управління справами, що постачають різноманітні букети на всі заходи, закрилися того дня на переоблік?) і який спробувала вручити присутнім журналісткам. Проте хтось із натовпу крикнув, щоб квітів не брали. І ніхто не взяв. Здивована пані Дарка покрутила їх у руках і не знайшла нічого кращого, як покласти букет на газон.

Title  

 Букет, який ніхто не взяв

 

Услід за цим з воріт винесли великий подарунковий торт з вітальним написом.
І його також ніхто не захотів брати і, тим більше, куштувати. Пані Чепак була змушена покласти його прямо на сходи. Ситуація ставала критично негативною. Між прес-секретарем Президента, учорашньою учасницею руху «Стоп цензурі!» і її екс-колегами з вчорашніх протестів стояла стіна. Це була стіна обов’язків та привілеїв. Пані Дарка, прийнявши запрошення, стала прес-чиновницею №1, у неї з’явився кабінет біля Президента, персональна машина, висока зарплата, яку учора практично подвоїли (як і зарплату пані Герман) особливою постановою Уряду, можливість щодня безперешкодно спілкуватися з будь-якою посадовою особою держави напряму по «сотці» та ВЧ – телефонами секретного урядового зв’язку.

  Title
 
 Торт, який ніхто не взяв

Що могла вона сказати вчорашнім соратникам? Адже й сама при інших розкладах влади могла того ранку стояти в рядах «стопцензурівців» і допікати запитаннями якусь-іншу прес-секретарку. Але так склалося, що вона отримала спокусливу пропозицію, прийняла її, віддала колишнім побратимам «стопцензурівську» футболку та прокламації протесту і перейшла до лав команди влади.

Title  
 Title 

Відверто кажучи, те ж саме могли зробити й багато інших журналістів, присутніх і неприсутніх біля воріт резиденції, зокрема, й опозиційних, але їм такої привабливої пропозиції ніхто не зробив. Так що елемент заздрощів, напевно, мав таки місце. Хоча зазначу – безумовно, є й такі журналісти, які принципово не пішли б до влади на чиновно-журналістську роботу і при попередніх президентах, і тепер.

Ця сценка біля воріт Межигірської резиденції В. Януковича чітко просигналізувала, що ні тортом, ні квітами не вдасться загладити невихід Президента до журналістів у День журналіста, і негативна їхня реакція у ЗМІ не забариться. Очевидно, це було змістом того тривожного повідомлення, яке з Межигір’я пішло до Адміністрації Президента України. І ситуацію почали аврально рятувати.

3. Післямова до акції: «Вперше почув…»

  Title
  

Тут же екстрено запросили до Президента групу керівників ЗМІ та журналістів, які були названі провідними, і які, на відміну від язикатих «стопцензурівців» зрозуміли, що від них очікують та створили мовчазну толерантну масовку для необхідного коментаря Віктора Януковича щодо вранішніх подій. Президент спочатку привітав присутніх із Днем журналіста.

А потім зі спантеличеним виглядом та явним жалем у голосі розповів, що ні про яке звернення сільради до суду і подальше заборонне рішення того суду щодо журналістської акції біля його резиденції він не знав, і такі їхні кроки були зайвими: «На жаль, вперше сьогодні почув про суд, який був. Цього не потрібно було робити. Я така ж людина, як всі. Просто у мене не вистачає часу, як завжди. Коли час буде, я запрошу вас на чай, поговоримо». Почувши, що Віктор Федорович, виявляється, такий же, як і всі, присутні згідно покивали головами – так, таки так, він – як усі. Проста українська людина. Правда, при цьому дехто усміхнувся. Але так тонко-тонко, що ніхто цього не помітив, і взагалі виникає запитання – а чи посміхнувся, чи не привиділося це сторонньому спостерігачеві?

Однак народ в Україні більш іронічно налаштований, ніж запрошені провідні журналісти, більш грубуватий, любить усе вижартовувати, тому одразу ж відгукнувся анекдотом: «Дарка Чепак підтвердила, що Віктор Янукович дійсно запрошував журналістів на слово з трьох букв з літерою «Й» у кінці, але то був не чай».

Одначе, і тут фіксуємо дивне неспівпадіння слова і діла. Якщо Президенту дійсно не доповіли про те, що біля воріт його особистої резиденції на ранок у День журналіста готується завчасно оголошена акція опозиційних журналістів, то постає питання – а чи справляються із своїми обов’язками ті, хто має про подібне вчасно доповідати і пропонувати контрзаходи для уникнення конфлікту, а тим більше скандалу – адже сьогодні ніхто у світі з керівників держав не хоче сваритися із журналістами, усі розуміють силу «четвертої влади». Сваритися з пресою – це, як кажуть в Одесі – «собі дорожче». Якщо ж ніхто не попередив, і Президент ні про що не знав, то звідки узялася Дарка Чепак з квітами та тортом о восьмій ранку, далеко за містом, у резиденції Президента? Хто її запросив, хто випікав торт (потім вияснилося, що пекарі Державного управління справами, не абихто)? Чи вона, нікого не питаючи, сама приїхала раненько і від шостої ранку чекала журналістів у засідці за воротами з тортом у одній руці і букетом у другій?
Щось тут не сходиться, панове. Тим більше, що сумніватися у професійності служб Адміністрації, а тим більше – спецслужб – не має підстави, і у їхньому оперативному зведенні напередодні явно повинна була бути зазначена така інформація. Згадуючи свою роботу у молодості в політичному відділі Кабміну, скажу – не було жодної громадсько-політичної події, авансованої напередодні, про яку ми б завчасно не попереджали у щоденній службовій довідці Прем’єра та Міністра Кабміну (керівника апарату). Про не авансовані плановані події попереджали начальство хлопці з відповідних органів. Щоб пропустити таку акцію і не попередити про неї – це просто неможливо собі уявити. Невже з тих пір кваліфікація державного апарату так низько впала? Не віриться.

Title  
  

Отож і незручне запитання – а чи не лукавить Віктор Янукович, роблячи хорошу міну при поганій грі? Адже якщо його попереджали про акцію та заборонне рішення суду, а він не прорахував негативних наслідків того, що не захотів зранку вислуховувати низку незручних запитань опозиційних журналістів, щоб знову не сказати чогось зайвого – це означає, що слова у привітанні журналістам не співпадають зі справжнім ставленням до них. Ну не готовий сьогодні господар показати своє подвір’я-Межигір’я журналістам, що ж тут поробиш. Може хоче прибратися перед гостями, може – зробити ремонт, а може щось і добудувати. Адже, як пізніше повідомили, не взятий журналістами торт таки того дня з’їли, але не журналісти, а якісь робітники, які там чомусь опинилися. Значить, роблять там оті робітники щось, будують, а не просто сидять в очікуванні тортів.
Згадуючи радянське прислів’я, що все найкраще – дітям, українці по гарячих слідах події придумали сьогодні такий анекдот: «Після довгих і важких роздумів президент вирішив віддати половину Межигір’я дітям, а іншу половину … – внукам». Що ж, кожен з нас дає дітям та онукам те, що може. Тільки не кожен щось може, тим більше – за державний кошт.
У суспільстві нині побутують різні думки щодо стану свободи слова. Є й такі, що говорять про намагання влади «прикормити» журналістів, перетворити українську вільну журналістику на підгодовану «жруналістику», що означатиме смерть свободи слова в країні.
Що ж робити, не любить влада журналістів, особливо уїдливих, опозиційних – в усіх країнах, і у нас також.
Але ж їх любити не потрібно, навіть, вибачте, жінок-журналісток. Журналістів – усіх без винятку та поділу за поглядами та політичними симпатіями – треба шанувати, розуміти їхню роль у розвитку демократії і давати можливість реалізовувати свій професійний обов’язок, підтримуючи свободу слова на ділі, а не на словах. Бо на словах Віктор Янукович того дня сказав, що обіцяє сприяти подальшому розвиткові свободи преси. Дай Боже, як то кажуть.

Оцінки, висловлювання, висновки…

У вітчизняних ЗМІ сьогодні, саме на День журналістики, події навколо скандалу біля межигірських воріт стали темою №1. І це сумно, бо про серйозні питання уже ніхто не говорив і не писав. Навіть подія №2 того дня, а саме – спільна прес-конференція на тему: «Преса і влада: відкритий діалог», у якій взяли участь все та ж Дарка Чепак, прес-секретар Президента України та Ігор Любченко, голова Національної Спілки журналістів України, не привернула великої уваги. А пан І.Лубченко говорив про свій відкритий лист на адресу Президента Януковича, у якому він перераховував конкретні факти щодо утисків свободи слова та порушення прав журналістів, ставив серйозні запитання про взаємовідносини влади та журналістики, констатував, що нерідко діалогу зі ЗМІ влада уникає.
Відомий тележурналіст та бютівський нардеп Андрій Шевченко також цього дня виступив із критичною оцінкою стану свободи слова в Україні. А заступник директора телеканалу СТБ Олексій Мустафін в ефірі телемарафону “Повний доступ” на каналі ТВі заявив, що всі власники телеканалів залежні від лояльності влади: “Тому казати, що тільки УТ-1 залежить від влади чи “Інтер”, в силу того, що Хорошковський (сім’я якого володіє телеканалом “Інтер”) є державним чиновником і очолює СБУ, це було б неправдою. Всі власники (телеканалів) є залежними, принаймні, від лояльності влади, гарного ставлення влади, насамперед, тому що в них є ще бізнес, окрім медіа-бізнесу. Це теж велика проблема для України. Тому що, оскільки головний бізнес лежить у них не в медіа-просторі, то інтереси цього бізнесу підпорядковують собі інтереси власне медіа-напрямку у цих підприємців. Здебільшого власник не хоче ризикувати своїм великим бізнесом заради того, щоб відстоювати якісь журналістські уявлення про професію”, – вважає він.
Те, що Мустафін назвав журналістським уявленням про професію – у демократичних журналістських колах світу називається позицією журналіста, його професійним сумлінням, яке дозволяє йому не опускатися до рівня борзописця, а виконувати свою високу місію – нести слово правди у суспільство, відображати об’єктивну картину подій, процесів та суспільних настроїв.
Можна погодитися з висновком Мустафіна: «Єдиний вихід, з моєї точки зору, – створення громадських, суспільних ЗМІ, за які платитимуть самі громадяни», але додам, що чекати цього ще довго, та й не треба. Потрібно працювати і у тих непростих умовах, які є в Україні на сьогодні.

 Title 
  

Голова Інституту Медіаправа Тарас Шевченко (як людині живеться з таким іменем та прізвищем?! – В.Р.) заявив, що сьогоднішні події у Межигір’ї, відмова журналістів узяти квіти та торт ще раз нагадали, що справжньому журналістові нагороди не потрібні. Тому Інститут пропонує скасувати звання «Заслужений журналіст України» і підготував для цього законодавчу пропозицію. Залишилося, щоб хтось із депутатів вніс її до парламенту.
Додам від себе, що не один сивочолий журналіст образиться на ці слова молодого Тараса, бо багато сумлінних українських журналістів багаторічною чесною працею у медіа сфері заслужили цю професійну відзнаку і справедливо пишаються нею. Адже таке звання не означає автоматичного пересмикування перед владою.
У журналістів завжди є вибір – або отримувати за догідливість прихильність влади, яку вітчизняні пересмішники нині пропонують назвати званням «Заслужений Чепак України», або ж продовжувати те, що у своєму минулому журналістському житті робила молода здібна журналістка Дарина Чепак, і продовжують робити її уже тепер колишні соратники – і «стопцензурівці», і опозиційні журналісти, і просто незалежні, розумні працівники українських ЗМІ – в Україні та за кордоном, зокрема, і в Чикаго. Вони здійснюють українську правдиву журналістику і при цьому самореалізуються як громадяни та творчі особистості, долаючи зовнішній тиск цензури та липкі внутрішні обійми самоцензури.
У ім’я вашого права, шановні читачі, на отримання чесної, якісної інформації про все на світі. Психологи кажуть, що якщо у людини такої інформації нема, то вона не може вибудувати в умі та душі свою сітку світоглядно-інформаційних координат, губиться у хаосі повідомлень і не може зорієнтуватися – що відбувається навколо, добре це чи зле, правильне чи помилкове, як треба на це реагувати – погоджуватися, чи сперечатися, відкидати чи приймати.
Ми, журналісти, для прикладу, і колектив «Час і Події», не дамо вам загубитися у цьому інформаційно-смисловому хаосі. Ми працюємо для вас. З Днем журналіста усіх, хто нас читає!

 

Title  
  

 

6 червня, День журналістики,
світлина С.Іванишин-Угриної, ілюстрації з Інтернет-сайтів.
Адреса для відгуків та листування:
[email protected]

Не засмічувати Україну!

Історія з бромом

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com