«Ми помандруємо на тихі води, на ясні зорі, у край веселий та мир хрещений.
Я теж уже так скучив за Україною, що далі терпіти не можу».
                                                                                         В. Кулаковський

Учора був Всесвітній день охорони навколишнього середовища, а в Україні ще й День працівника водного господарства. Але громадські води нашої країни геть і не сколихнулися – ніхто цих свят не помітив, бо ніхто й не відзначав. А що відзначати?
Давайте порозмірковуємо. Наука екологія стає у світі дедалі популярнішою. Ознакою цивілізованої людини останнім часом почали вважати екологічну свідомість – тобто здатність адекватно сприймати довкілля як величезну цінність цього світу.
Задовго до того, як екологія сформувалася у самостійну науку, розумні люди у всі часи сприймали скарби довкілля як величезну милість і радість. Українцям пощастило – Бог і Природа щедро обдарували наш благословенний край. Тихими водами і ясними зорями милувалися тисячоліттями усі, хто жили на цих землях. Найкращі у світі чорноземи, високі трави, зелені гаї та ліси, переповнені усілякою дичиною, грибами, ягодами; річки, озера і ставки, у яких кишіли риба і раки і на яких водоплавній пташині ніде було сісти; солодке повітря, нарешті, освячений словом Тараса садок вишневий коло хати – усе це було величним, свіжим, чистим, запашним, родючим, плодючим і, здавалося, кінця краю не буде цій райській природній колисці українського життя.
Але людина, окрім біогенезу, активно здійснювала техногенез – розвивала виробництво. Диміли заводи і фабрики, символізуючи промислову активність, полегшувала людям життя побутова хімія, полиці магазинів наводнювали все нові й нові товари, бурові вишки невтомно добували нафту й газ, у мільйони бензобаків заливалося пальне. І вся ця ейфорія шаленого споживання почала з часом все частіше стикатися з проблемами відходів людської виробничої та споживчої діяльності. Перша пластикова тара і целофановий пакет примусили людей підстрибнути від радощів – які зручні упаковки! Стомільярдні порожні пластикові і подерті целофанові упаковки поставили запитання – а куди це все подіти, як утилізувати? А з ними й усі відходи – старі, поламані, побиті, непотрібні. І планета, а зі всіма й Україна, почала покриватися лишаями звалищ, над якими літали зграї ворон, і у яких хазяйнували полчища щурів.

А тим часом понюхали люди повітря у промислових районах – виявилося гірким. Подивилися на землю – хворіє на ерозію й засолення ґрунтів. Пішли до лісу – де дичина? Занурилися у воду – каламутна. Риба ще є, а раки вже щезають, а це вже перша ознака хвороби води.
Зірвала яблуко – а воно вже й не червиве, бо хробаки від хімії втікають. Понюхала троянду – а вона вже й не пахне, бо штучно виведена для довгого зберігання.
А тут ще Чорнобильська АЕС своїм вибухом так підірвала екологічне здоров’я України, що усе інше здалося вже дрібницями.
І зрозуміла людина, що дуже недбало поставилася вона до подарованого природного раю. І почала бити на сполох, створила науку екологію, почала замірювати екологічну небезпеку.
І почули українці, що не тільки промислові райони – Донбас, Луганщина, Дніпропетровщина, Запоріжжя, Харків, Миколаїв є небезпечними для життя та здоров’я, але й серце України – Полтавщина, Кіровоградщина, Черкащина – край Богдана і Тараса.
Не кажу вже про отруєний і загазований Київ, але і перлина України – Крим – став уже екологічно небезпечним. А Карпатський регіон у складі трьох областей плюс Буковина є районом, де постійно існує найбільший ризик виникнення надзвичайних ситуацій – і щорічні шалені повені на Закарпатті тому підтвердження.
То чому ж такою низькою все ще є екологічна культура українців? Чому після кожного пікніка у лісочку чи біля води залишаються сліди шашличного варварства, чому біля кожного будинку, на околиці кожного села і міста ростуть Говерли сміттєзвалищ?
Люди, не засмічуйте світ! Залиште трохи раю дітям та онукам, щоб не стати їм щурами у спаплюженому довкіллі. Огляньтеся навколо себе, подивіться – Україна – все ще рай. Любімо його. Бережімо його. Не засмічуйте Україну. Не засмучуйте Україну.

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»
Адреса для спілкування: [email protected]