Новомученик УГКЦ, релігійний діяч, Єпископ УГКЦ, редемпторист, місіонер, все своє свідоме життя присвятив для прослави Господа і Христової Церкви, за що був покараний поляками, німцями і Радянською владою.

Після довгих років ув’язнення був номінований Папою ХХІІІ на Єпископа. Архієрейські свячення прийняв 4 лютого 1963 року, від митрополита Йосифа Сліпого. Після закінчення терміну останнього ув’язнення був висланий за межі Союзу. Відвідавши Рим, виїхав до Канади на запрошення колеги, митрополита Максима Германюка. Помер у Вінніпегу в 1973 році.
Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 року, в місті Львові, під час Святої Літургі у Візантійському обряді за участю Папи Івана Павла ІІ. Церемонія перенесення тлінних останків Блаженного Вдадики Василія до Храму св. Йосифа відбулася 16 вересня 2002 року, в м. Вінніпег. Відкривши труну, очевидці завмерли в подиві і в благовісті. Тіло блаженного Владики Василія не зазнало змін, лице і борода світилися святістю, руки були тілесного кольору і тримали хрест. Пролежавши майже 30 років, Блаженний Владика Василій лежав, як живий, незважаючи на те, що одежа і труна зітліли. Нетлінне тіло помили, почистили і одягнули у нові архієрейські ризи.
Мощі Блаженного Владики Василія Величковського вшановують паломники із Західної Канади і США, і не тільки українського походження, а й інших національностей і різних конфесій.
Після молитов до Блаженного Владики Василія є свідчення про велику допомогу і оздоровлення.

ПОЕМА ПРО ВЕЛИЧКОВСЬКОГО
                   НАТАЛЯ БОГУСЛАВА

          На Хресті – Моя Любов,
          А Під Хрестом – Моя Надія,
        Ісус і Марія.
                     (Владика Величковський)
Душе побожна! Знаєш Ти,
Як шлях до Бога віднайти?
Молитва, жертва і посвята,
Й любов спалять гріхів багато.
За приклад Бог послав героїв,
Що кров проллють на полі бою,
А сонце, Бог і Україна
Світити в душах всіх повинна.
Любов у серце немовляти,
Незмінно прищепляє мати.
В родині батько – срібний дзвін!
Збирає на молитву він.
Кладе хлібину на обрус,
В служінні діє, як Ісус.
Який це приклад для сім’ї,
Де діточки ростуть малі.
Всі поспішають разом в Храм,
Щоб посвятитись Богу там
І скласти все до стіп Марії,
Свої печалі і надії.
Ось так з любов’ю промовляв,
Себе всеціло в жертву дав,
Гігант поучень богословських
Редемпторист кир Величковський.
* * *
1903, влітку, коли акації цвітуть,
Родився Всеволод Василько,
Так Величковського назвуть.
Дитя священичого роду,
Що знаний понад 300 літ,
Із Запоріжжя, з козаків походив,
Мав цей великий рід ченців.
Колись Паїсій на Афоні,
Лишив молитви дужий слід,
А з боку материнських ліній
Теодоровичів отців.
Вони, свідомі українці
Служили правді і добру.
У кожній із семи, дитинці,
Плекали Божого слугу.
Там виростала мама Анна,
Горнувся батько-сирота.
Для Володимира батьками
Стає родина ця свята.
Так Володимир Величковський
Став ревним і святим отцем…
В Станіславові, а вже згодом,
В селі Шупарці над Збручем.
З дитячих літ матуся вчила
Щодня Василька причащатись.
У цьому – мудрість, велич, сила,
Ним будеш душу годувати.
У часі місії, у травні,
подія сталась незвичайна,
Місіонер-василіанин
Пречистій хлопчика посвятить.
Публічно, перед всім народом,
Перед ЇЇ Святим Престолом
Матуся з сином на колінах
Повторюють молитву щиро.
Чернець чоло миропомазав
І посвятив дитя Марії:
“Ти Богородиці належиш!
Вона тобою так радіє!”
Матуся сина обіймає,
Цілує ясні оченята:
“Проси в Марії, – промовляє, –
Про ласки священства, про святість”.
Навчався в Бучачі і в Городенці…
У 18-му в лавах Січових стрільців.
Йому п’ятнадцять, та глибоко в серці,
Любові смолоскип горів.
Посвячений Марії та Ісусу
На вівтар слави приносить
стільки жертв…
Бо він один із УсуСусів…
Листопадовий зрив. Це воля або смерть.
Бажає Богу повністю віддатись,
В батьків благословення попросив,
Щоб Богословіє вивчати,
Пішов у семінарію, у Львів.
Пізніше Новіціат в Голоску.
Монаший чин редемптористів обіймав.
Старанний був Василій Величковський,
Чесноти ревно в серденьку плекав.
А Матір Божа синові поможе
Закінчити навчання в двадцять два,
Звіщати всюди Слово Боже
І Слово це творитиме дива.
Прийме Василій Величковський
Із рук Владики Боцяна
У день Івана Богослова
Велику Тайну священства.
Вже складені обіти вічні
І щастя переповнює без меж.
Отця вітають щиро рідні,
Брати по чину привітали теж.
Два перші роки – катехит в Голоску,
Та дар місіонерський проявивсь.
Разом з Миколою Чернецьким
Працюють разом на Волині.
Та польська влада вигнала з Волині,
Німецька – засудила на розстріл.
У Кам’янець–Подільському о. Василій
Служив всього буквально кілька днів.
Під час війни просився у Тернопіль,
Хоч місто пломеніло у вогні,
Пробув ігуменом тут кілька років,
Для церкви починались дні страшні.
Більшовики Владик арештували,
У тюрми запроторили отців…
Греко-католицькі церкви позакривали,
Люцифер знищити усе хотів.
* * *
Душе! Чи любиш ти Христа,
Що відкупив нас в жертві крові?
Чи віриш, що ця Кров Свята –
Це дар найвищої Любові?
Чи не боїшся ти, душе,
Піти з Ісусом на Голгофу?
Та не зречись Його лише
Через тягар хреста й скорботу.
Душа у відповідь: “Люблю!
І не зречусь Христа ніколи!
Це світло Віри донесу
У Храм Небесний, до Престолу”,–
Так промовляв отець Василь
В часи найтяжчі до народу,
А сотні вірних звідусіль
Йшли й користали із нагоди.
Місійні проповіді вщерть
Просякнуті геройством Духа:
«За віру підемо на смерть!
Не зломить нас гріха недуга!
За землю рідну! За народ!
Хоч у борні вогненній згинем,
Найвищий ідеал – Христос,
Помер, а Він був Божим Сином.»
В час переслідувань, терпінь,
За віру і за Боже Слово,
Всіх висилали на Сибір,
Для церкви – це був час терору.
Та Величковський мав той дар,
Заглянути у кожне серце.
Сівач, а радше – плугатар
Великої посвяти й жертви.
Сміливий, сильний, адже мав
Безцінний дар та щирі сльози.
Із серця в серце проникав
Той голос, званий Духом Божим.
Заплакав кожен за гріхи.
За прощення і милосердя.
За те, що зникли вже страхи,
Бо прийняли Ісуса в серце!
Пропав параліч, глухота,
Ув’язнена нечистим духом.
До нас сказав Ісус з хреста:
«Ти є моїм найкращим другом!»
Заплакала не раз душа,
Бо не впізнала свої шати…
Тільки священика рука
Спроможна їх належно прати.
Горнувся з вдячністю народ,
А особливо, – діти й молодь,
Бо повний милості Господь
Святий рибалка щедро зловить.
Завжди Пречистої Покров
І неустанна ЇЇ поміч,
Скріпляє в душах цю любов,
Вона ступає з нами поруч.
Віддайте все до рук її!
Вкладіть у непорочне серце!
Це – зерна щедрі у ріллі!
Це Мати наша милосердя.
* * *
В Станіславові в її честь
У сороковім Величковський
Здійснив з народом Хресний Хід,
Благав про неустанну поміч.
Про дозвіл навіть не питався,
Його б ніхто йому не дав.
Цілком на Волю Божу здався,
Народ до миру закликав.
З Ісусом в Найсвятіших Тайнах,
З іконою Пречистої за Ним…
«Брати і сестри! Дружно встаньмо
І пісню слави заведім!
Це перемінить можновладців,
Господь свій нарід захистить!
Ви не тривожте серце, радше,
Любов’ю хай воно горить!»
Народ співав, як ще ніколи,
І плакав, і в душі радів,
Що Бог процесії дозволив,
Як це робили від віків.
Та атеїсти біснувались,
Хоч і не вистрілив ніхто.
Вони відкрито розпочали
Терор кривавий вже давно.
Загине пастир – згине стадо.
Хотіли знищити отців.
НКВД не сподівалось,
Що стріне спротив звідусіль.
Жіноцтво з братством і дівчата,
Коли і це не помогло,
хотіли кров свою пролити,
Це Віри Золоте Руно.
Рік сорок п’ятий… І отця вже
На суд у Київ повезли.
До смертників зарахували,
Хоча вини і не знайшли.
* * *
У камері для смертників – пітьма.
Отець Василь – промінчик сонця,
Зерно надії засівав
І обмивав душі віконця.
Три місяці напруги, мук,
Щоночі хтось навік відходив…
А потім знов у двері стук,
Це нову жертву кат приводив.
Отець із кожним розмовляв,
По-батьківськи над кожним плакав.
Всяк після сповіді ставав
Готовим йти на смерть без страху.
Когось хрестив, когось навчав
Уперше «Отче Наш» молитись.
Він зміг за цей короткий час,
До Бога душі всі відкрити.
Уранці – мертва тиша…Тут
Приноситься найвища Жертва.
На службі Божій сам Ісус
Причастям воскрешає з мертвих.
Звільняє від гріховних пут,
Душа наповнюється світлом!
На розстріл смертники ідуть,
А душі, як троянди квітнуть!
Одної ночі – стук у двері:
На букву «В» з речами всім зібратись.
Хоч Величковський не боявся смерті,
Та все ж хотілось щось сказати:
«Перекажіть на волю всім,
Що я у Вірі не хитався,
Ні слова не промовив їм
І до останку не продався.
Нехай і вас, браття, сам Христос
Тримає непохитно в вірі!»
На смерть отець Василь пішов
За істинно правдиву віру.
Та замінили кару ту
На десять літ тяжких в Сибірі…
Отець поїде в Воркуту,
Ув’язнених скріпляти в вірі.
Тут північ. Вічна мерзлота,
Хвороби, голод і морози.
Дає вугілля Воркута,
Там мільйони кості зложать.
Отець Василь будує вівтарі,
У шурфах шахт, між лавами вугілля
І сотні в’язнів рано на зорі
День починають богоміллям.
Консервна банка – чаша для вина,
Шматочок хліба, із родзинок юшка,
Та була там сім’я одна
Литовець, українець, руський.
Ось так пробігло десять літ…
Отець Василь є чемпіоном, справді.
Він рятував весь Божий світ,
Став пастором у ім’я Правди.
* * *
Свобода! Кличе древній Львів!
Там церква діє у підпіллі.
Ще більшим полум’ям горів,
Він знає, хто є справді вільним.
Так починається новий етап
Ще важчий, праця в катакомбах…
Тепер ця церква мовчазна,
На ньому волю Божу сповнить.
Хрущов звільняє Йосифа Cліпого
Після вимог Собору в Римі,
Що 16 літ служіння свого
Провів у тюрмах строгого режиму.
Він Величковського в Москві,
Таємно святить на Владику
І тут пророчить кир Василій
Стражденній церкві долю світлу.
Ще вийде церква із підпілля!
Ісус Христос за це розп’явся!
Весела вдача, віра сильна.
Цей велет справді не боявся.
Надія вся на Матір Божу,
На співстраждання цього велич.
Тільки вона одна поможе
Дорогу до сердець простелить.
Відвага, Божий дар великий!
Таким і був кир Величковський.
Ієрейських свячень з рук Владики
Не зрахував режим московський.
Хрестив, вінчав, служив у хаті…
Арештували Його вдруге.
Три роки в тюрмах на Донбасі
І тіло знищила недуга.
Хто його знав – дивився з сумом,
Який же немічний Владика!
Від страшних допитів під струмом,
З ін’єкцій біль терпів великий.
* * *
У сімдесят другому кир Василя звільнили.
До Югославії поїхав, до сестри.
Його агентом Ватикану об’явили
Й відправили вмирати у світи.
Відбув аудієнцію у Римі,
Зустрівся з Папою і Йосифом Сліпим,
Адже дізнатись світ повинен
Про церкву в катакомбах, про святих…
Про подвиги монашок-каторжанок,
Як босими погнали на мороз…
Молились Вервечку, Псалми співали
В п’ятдесятиградусний, та не замерз ніхто.
а потім вовкодавів відпустили,
Подумали – монашок загризуть.
Собаки перед ними приклякнули.
Це чудо Боже! Правда! Віра! Суть!
Про тисячі священиків в в’язницях,
Про те, як зустрічають там Різдво!
в ув’язнених сіяють лиця,
Все розпромінене єство….
Як на Великдень в білі простирадла,
Сотні єреїв облеклись!
Там Божа благодать витала: «
Христос Воскрес!» – підносилось увись.
Потрапив до Канади Величковський,
Прожив там тільки один рік
Та вільний світ побачив катакомбних
В його особі всіх святих Владик.
Щодня він промовляв до всіх з запалом:
В Америці, в Канаді говорив…
Протестувати? Цього надто мало.
Молитися і постити просив.
Там бореться неустрашима церква!
Вона по віки-вічні не помре,
Але потрібна, люди, ваша жертва.
Господь молитву цю прийме.
та невблаганна смерть забрала
Владику Величковського за рік…
І все це поволі збувалось,
Що мученик Василій нам прорік.
* * *
На Україні – 28 Блаженних
Подвижників католицької церкви,
Котрі звершили Хресну Жертву…
На раді Кардиналів Рим затвердив.
* * *
В провінції редемптористів, в Вінніпегу,
Де спочивав Владика Величковський,
Минуло тридцять років після смерті…
Останки тіла дослідити хочуть,
Підняли віко – і усі завмерли!
Труна розсипалася, одяг перетлів…
Владика ж як воскреслий з мертвих.
Нетлінним тілом, святістю світивсь.
Обмили знову тіло святця,
У нові ризи облекли.
В лади терпіння, з Богом сопричастя
Народи ріками до нього попливли.
Світелко! Любий наш Владико!
Молись за церкву, за Державу!
Це в час терпінь і криз великих
Тебе Всевишній вже прославив.
Нехай стаються Божі чуда.
Бо Величковський – чемпіон.
твій подвиг прикладом нам буде,
Як йти крізь терни до зірок.