У суботу, 28 травня, після 6-ї години ранку два „мінівени” запустили свої мотори і з паркової площі собору св. Володимира й Ольги подалися в далеку дорогу, розраховану на десять годин їзди.

На їхніх „GPS” була запрограмована адреса готелю “Ramada Plaza” в місті Торонто, Канада. Пасажирами обох „мінівенів” були співаки хору „Благовість” парафії св. Володимира й Ольги в Чикаго. Звичайно, готель послужив для хористів тільки місцем нічлігу. Мета поїздки хору до Торонто – взяти участь у Святій Службі Божій в церкві Покрови Пресвятої Богородиці та виконати співочу частину літургічних відправ. До речі, церква Покрови Пресвятої Богородиці, подібно як і церква св. Володимира й Ольги, має статус собору, який був їй наданий ще в 2004 році єпископом Степаном Хмілером. До з’ясування, чому хор „Благовість” їхав саме до церкви Покрови Пресвятої Богородиці, повернемося пізніше.
Їзда до призначеного місця була без пригод. Страху ні в кого не було, адже керували автотобілями досвідчені водії з України – Андрй Горошко та Степан Ворожбит, з правом їзди ще з України, на що в Америці дістали підтвердження. (Змінилася наша Україна, бо за моєї пам’яті засобом пересування був віз і воли, в кращому випадку – коні). Кажуть, як ти шофер з України, і вмів давати собі раду на українських дорогах, то їздити де завгодно у світі, тим більше в Америці, та й ще за допомогою провідника „GPS” – справа дуже проста. Перетнувши канадський кордон, в постійному телефонному контакті з подорожуючими був наш хорист Тарас Матвіїв, який приїхав до Торонто на два дні швидше з о. архімандритом Іваном Кротцем.
Приїхавши до Торонто перед четвертою пополудні, верх над хористами взяла цікавість – бажання щось оглянути. По деяких міркуваннях виникла думка відвідати найбільшу українську церкву в Торонто і, мабуть, одну з найстаріших – собор св. Миколая, тим більше, що її внутрішня іконографія слугувала зразком до розпису собору св. Володимира й Ольги. Тому дивуватися не можна, адже іконописцем в обох церквах був мистець Іван Дикий. Прибувши до храму св. Миколая, в тому часі там правився Акафист до Пресвятої Богородиці, і до співочої частини молінь до Пресвятої Богородиці долучилися чикагські хористи. Одразу стало помітно, що всередині храм наповнився потужнішим співом, на що, після завершення молитви, звернув увагу служитель о. Олег Качур. Коли йому було сказано, хто ми, то він з радістю і втіхою привітав нас і побажав всім гарного тут перебування. Церкву св. Миколая заснував о. д-р Богдан Липський, великий прихильник захисту нашого східного літургічного обряду та традицій, прихильник патріаршого устрою для нашої УГКЦ. Від довгих років церква св. Миколая є братньою церквою собору св. Володимира й Ольги.

Собор Покрова Пресвятої Богородиці	Іконографія на хорах

Служителі Святої Літургії в соборі Покрова	Захристіє в соборі св. Покрови

Після відвідин собору св. Миколая, хористам запропонували повечеряти в престижному, буфетного типу китайському ресторані, в центрі міста, куди більшість хористів погодилася піти. Після майже двох годин, проведених в ресторані, хористи після десятої години вечора поверталися до готелю. Правда, не всі. Дехто зустрів знайомих, які хотіли показати чикаґцям місто Торонто вночі, зокрема, в суботу.
Не випадково хор Благовість приїхав до Торонто. Приїхав, щоб заспівати Святу Літургію в соборі Покрови Пресвятої Богородиці. А все почалося ось із чого. При соборі Покрови існує хор, а його організатором і керівником є Леся Коник. Минулого року цей хор відвідав наше Чикаго і в соборі св. Володимира і Ольги співав Святу Літургію. По обіді відбулося прийняття для торонтського хору. У дружній атмосфері хористи „Благовісті” знайомилися з канадськими хористами. Зустріч була теплою. Канадці розважали чикаґців, співали хором пісні, виконували сольні номери, тощо. Тож була велика підстава для того, щоб хор „Благовість” поїхав до Торонто й віддячив за гостинний виступ канадського хору в Чикаго.
Практика взаємного відвідування, чи то з нагоди релігійних свят, чи інших оказій, в нас розповсюджена. По суті, вона корисна, підсилює охоту до праці, і є нагодою практикувати нашу українську гостинність. Колись хор „Прометей” парафії св. Володимира й Ольги робив поїздки до різних міст, бував три рази в Римі, співав у Святій Софії, співав для Патріарха Йосифа на концертах. Тепер Хор „Благовість” продовжує цю традицію. Хор порівняно молодий, йому ледве 11 років, але вже встиг виступити в різних церквах міста Чикаго і поза містом. Поїздка до Торонто потребувала більшої підготовки, а її метою, як було згадано, стало бажання віддячити хорові церкви Покрови Пресвятої Богородиці, який відвідав Чикаго 10 жовтня 2010 року, і який має подібну назву „Благовіст”, без м’якого знака.
Подібність у назвах хорів може є випадковою, а може й ні. Пригадаймо одну деталь – вона дуже вагома. Організатором і наставником чикагського хору „Благовість” був не хто інший як Леся Коник, яка згодом організовувала хор „Благовіст” в Торонто при соборі Покрови Пресвятої Богородиці. В Чикаго пані Леся розучила з хором Святу Літургію і була її диригентом, допоки виїхала до Канади зі своїм чоловіком п. Федором Коником. В організації чикагського хору „Благовість” їй допомагали парох собору св. Володимира й Ольги, сьогодні емерит, о. архімандрит Іван Кротець та тодішній голова хору Ірина Туршин.
Після виїзду пані Лесі до Канади, обов’язки диригента хору взяла на себе Олена Новик-Балабан, а теперішнім його головою є Степан Ворожбит. Тож, вибираючись на відвідини собору Покрови в Торонто, чикагський хор „Благовість” їхав, неначе до своєї „мами”, не тільки щоб віддячити друзям з Торонто, а ще й тому, щоб скріпити дружбу.
У храмі Покрови Пресвятої Богородиці кожної неділі служать п’ять Святих Літургій, всі на українській мові разом з проповідями. Цього разу так склалося так, що неділя, 29 травня, в парафії Покрови Пресвятої Богородиці була особливою у зв’язку з тим, що на цю неділю співпали дві непересічні події.
Під час другої Святої Літургії діти приступали до Першого Святого Причастя. На врочистостях співав місцевий хор „Благовіст” під керівництвом вже згаданої диригентки Лесі Коник. Після ранкової репетиції чикагські хористи встигли захопити частину відправи. Приємне враження справив на хористів момент, коли перед Святим Причастям діточки вголос промовляли на українській мові молитву, в якій висловлювали свою любов до Ісусика. Молитва звучала дуже зворушливо. Мило було прислухатися, як дитячими голосами першопричасники молилися до Ісусика, просили Його прийти до них, обіцяли поєднатися з ним. Цю дитячу молитву я сприймав як чудову практику – молитися до Ісуса Господа нашого перед Першим Святим Причастям.

Водоспади Ніаґари	Співає хор “Благовість” (частина хору)

Злучені хори - дириґент Леся Коник	Злучені хори - дириґент Олена Новик-Балабан

Для хору з Чикаго було призначено співати під час третьої Святої Літургії, яка розпочалася 10:30 год. Її служителем був о. архімандрит Іван Кротець у співслужінні з парохом о. Йосифом Жилою та двома іншими служителями. Була це неділя, на яку, за літургічним уставом, припадало читання Святого Євангелія, в якому розповідається про чудо оздоровлення Ісусом Христом сліпої від народження людини. Ґрунтуючись на цьому епізоді, о. Іван виголосив глибоко релігійну проповідь. Особливістю третьої Святої Літургії було те, що вона була приурочена Відділові Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади (ЛУКЖК), що існує при соборі Покрови Пресвятої Богородиці. Для чикагського хору „Благовість” було великою честю виконати співочу частину літургічних відправ з такої особливої оказії. Тож можна собі уявити, з яким великими переживаннями доводилось диригентові Олені Новик-Балабан виконувати своє завдання. Здебільшого, хор співав Літургію Гнатишина, переплітаючи її композиціями „Христос Воскрес” різних композиторів, між ними також на латинській та грецькій мовах, що належить до практики східного християнства. Під час Святого Причастя хор виконав Ірмоси Веделя з Канону Великої Пасхальної Утрені.
Парафія Покрови Пресвятої Богородиці бере свій початок з 1950 року. Заснували її представники повоєнної еміграції. Вона зберігає Юліанський календар і наш традиційний український обряд, і всі п’ять літургічних відправ відбуваються на українській мові, як і виголошення проповідей. Собор Покрови Пресвятої Богородиці порівняно великий храм, чудово розписаний, м’які кольори іконографічного розпису в Захристії надихають теплотою і спокоєм. Храм пишається чудовим розписуванням стін, маленькими капличками по боках Захристія, розташованими на хоровому поверсі. Привертає увагу група образів на хорах, котрі розповідають про моління української родини – діточок, їхніх батьків, одягнених у гуцульське святкове вбрання. Це неначе символічна вистава українського народу, який тяготить до своєї церкви. Це поєднання Церкви і Народу, про що говорив Патріарх Йосиф у своєму Заповіті.
Опинившись вперше в соборі Покрови Пресвятої Богородиці, хор „Благовість” відчув її глибоку духовність і був позитивно налаштований. У хористів був незбагнений ентузіазм, хотілося співати, тим більше, що тієї неділі відбувалися особливі святкові події – Перше Святе Причастя та Свята Служба Божа, приурочена Відділові ЛУКЖК. Шкода, що хор „Благовість” не приїхав у повному складі, щоб всі хористи змогли пережити незабутні моменти участі у відправах в соборі Покрови Пресвятої Богородиці.
Після літургічних відправ у церковній залі відбулася гостина-прийняття для Відділу ЛУКЖК, почесними гостями якої був чикагський хор „Благовість”. Ведучою програми була голова Відділу пані Юстина Головчак. Прийняття мало релігійний характер – виголошувалися релігійні вірші, звучали релігійні пісні та відзначалися заслужені члени Відділу ЛУКЖК. До святкової програми долучився чикагський хор. Його квартет (Олена Новак-Балабан, Оксана Олексин, Андрій Горошко, Богдан Кулешко) виконали „Великодній кант” Гайворонського, а відтак тріо (Олена Новак-Балабан, Христя Косач, Оксана Олексин) подарували присутнім „Зорі серед ночі” та „Садок вишневий коло хати”. Пізніше хор „Благовість” виконав „Благослови, душе моя, Господа” Стеценка та „Христос Воскрес” Веделя. Під час програми був один момент, котрий спричинив сентиментально-емоційну атмосферу. Стався він тоді, коли об’єднані хори „Благовість” і „Благовіст” виконали спільно „Богородице Діво” Мирона Федорова під диригуванням Лесі Коник. Казали деякі хористи, що в пані Лесі були сльози на очах, а їм від зворушення було важко співати.
Вітання для парафії Покрови Пресвятої Богородиці, пароха о. мітрата Жили, Українських католицьких жінок, для всіх парафіян, а, зокрема, для хору „Благовіст” від і парафії св. Володимира й Ольги та хору „Благовість” склав Лука Костелина. Він подякував за гостинне прийняття, побажав парафії подальшого росту й розвитку під опікою Покрови Божої Матері в дусі, який сьогодні є характерним в парафії, який кріпить нас тут і єднає з Україною. Відтак, передав для хору „Благовіст” дискети із записом ювілейних святкувань парафії св. Володимира й Ольги в 2008 році з нагоди 40-річчя. Пані Леся подякувала за подарунок і звернула увагу присутніх на значення слова „благовість”, яким названі обидва хори. Вона сказала, що хори покликані голосити піснею добру вістку, благодать Божу, бути неначе посередником між Господом Богом і людьми, наповняти всіх добротою Святого Духа. Також вітав присутніх о. архімандрит Іван Кротець. Від парафії Покрови Пресвятої Богородиці промовляв до всіх о. митрат Йосиф Жила. Врешті, перед нашим виїздом на прощання дует в складі Сергія Данка (торонтець) та Степана Ворожбита (чикаґець) потішили всіх виконанням двох веселих пісень.
Після 3-ої години по обіді хор ”Благовість” був в дорозі додому. Цим разом маршрут був через Баффало, бо більшість хористів хотіла зупинитися у Ніаґара Фолс і побачити одне з найбільших природних чудес світу – водоспади Ніаґари. Не шкодували хористи, що їзда тривала довше майже на чотири години, бо дійсно було цікаво подивитися на ці потужні водоспади Ніаґари, прислуховуватися до шуму води, ними спричиненого, вдихати вогке повітря, яким було наповнене довкілля. На жаль, день був туманний, з надмірною мрякою, яка дещо приховувала вид на найпотужніший водоспад Ніаґару.
По дорозі додому не обійшлося без пригод. У великому натовпі людей на Ніаґарі окремі наші хористи загубилися. Це нам коштувало годину затримки. Повертаючись до Сполучених Штатів, була ще пригода на перетині американського кордону. „Мінівен”, в якому шоферував Андрій Горошко і був провідником, зупинили для перевірки. Стоячи позаду, ми бачили, як заглядали всередину. Ми були дещо стурбовані, і коли під’їхали до контрольного пункту, переживали. Перше запитання до нас було: „Ви також їздили співати до церкви?”. Мов змовившись, ми всі разом відповіли: „Так”. – „Ану заспівайте щось” – попросив контролер. Це було несподіванкою для нас. Пані Оленка швидко подала тон і ми рубнули „Сотвори Господи”. Співали голосно, як могли. А завершивши, почули відповідь з мексиканським акцентом: „Їдьте”. Ми втішились, що нам легко обійшлося і поїхали. Їхали цілу ніч, не переставали співати пісень, бо боялися, щоб Степан Ворожбит не заснув за кермом. Приїхали під собор св. Володимира і Ольги о 6-ій ранку, на годину пізніше, ніж планували.