Третього травня Юрію Зубачу могло б виповнитися 90. У пам’яті старших прихильників футболу він закарбувався як надзвичайно колоритна фігура, гравець і тренер, для якого ця популярна гра завжди була пристрастю, а не фахом.

До того ж він володів енциклопедичними знаннями про рідне місто, в якому прожив стільки років, був блискучим оповідачем для журналістів, яких цікавив не тільки спорт.
Юрій Зубач так добре пам’ятав усі свої виступи на футбольному полі, з такими деталями і так образно про них розповідав, що матчі з далекого минулого легко оживали в уяві слухачів. Ми не раз зустрічалися і розмовляли про різні події та епізоди з життя пана Юрія, тому мені легко зараз переказати найцікавіші факти тих розповідей.
Він народився і мешкав з батьками на вулиці Крульової Ядвігі (нині – вулиця Марка Вовчка), і найчастіше збирався з хлопцями на великій галявині, де нині автостоянка (пл. Ярослава Мудрого). Там вони копали маленький тенісний м’ячик, бо на великий не було статків. Мешкав поруч із родиною Лисиків, старший син яких Володимир був гравцем “України”, а з молодшим – Богданом, Юрко Зубач ходив до “Рідної школи ім. Грінченка”, і той йому розповідав про копанку та обіцяв якось запросити на справжній футбольний матч. Надійшов день, коли вони у супроводі батька вирушили до Цитаделі, де на грищі військової частини “Україна” приймала “Реверу” зі Станіславова (нині – Івано-Франківськ). Львів’яни були значно сильнішими за гостей і вчинили їм розгром – 6:1, а на восьмирічного Юрка надзвичайне враження справила центральна трійка нападу українців – Осип Петрів, Володимир Кобзяр та Володимир Лисик. Відтоді футбол цілком заполонив дитячу уяву хлопця, у щоденних вуличних матчах йому найбільше до вподоби була позиція у нападі, і він перевтілювався у когось із своїх кумирів. Став часто ходити на зустрічі різних команд і все найцікавіше запам’ятовував, щоб повторити на “домашньому стадіоні”.
Йому подобалася гра польської “Погоні”, чимало гравців якої виступали за збірну країни. Він підтримував завжди матчі “України”, у складі якої мріяв колись грати. Особливе враження на нього справляли виступи зарубіжних команд, а в передвоєнні роки до Львова приїжджали європейської слави клуби: “Мілан” (Італія), “Стандарт” (Льєж, Бельгія), болгарський “ Левські”, угорський “Бочкай”, австрійські “Адміра” і “Рапід” із Відня. Особливо вразила гра “Адміри”, чиї футболісти вміло “плели віденські мережива” і за допомогою серії передач легко просувалися до воріт суперника, раз у раз створюючи гольові моменти. Їхня гра стала його мрією. І знову Юрко, уявивши себе одним з тих майстрів, намагався розгадати таємницю володіння м’ячем, удосконалював свій дриблінг та фінти.

	Святкування 70-річчя СТ. «Україна» у Львові в 1991 році. Зліва направо: О.Скоцень, О.Бучацький, К.Міклош, Ю.Зубач, О.Стецьків

Оті його технічні “штучки” з м’ячем якось помітив Роман Гуцул, воротар “України”. Самодіяльний “селекціонер” привів здібного юнака на тренування команди, через кілька тижнів занять його включили до складу другої команди, і у Бродах відбулося його футбольне хрещення. Головний тренер “України” Адольф Мора звернув увагу на здібного юнака і почав запрошувати його на тренування першої команди, де той в оточенні досвідчених гравців міг пізнавати премудрості дорослої гри.
Фізично обдарований юнак у 17 років дебютував у першій команді у сезоні 1938 року і мав стільки сил та бажання, що того року встиг пограти аж за чотири команди “України” (першу, другу, юніорів старших і молодших) – там, де був найбільше потрібний, і забив аж 43 голи, ставши найкращим бомбардиром команди. Юніори “України” перед війною були найсильнішими у місті, а лідером нападу постійно виступав Зубач.
Футбол став його великим життєвим захопленням, але завжди залишався лише грою. Після закінчення школи він пішов учнем механіка до відомої фірми “Ю. Ломага – машини бюрові”, де отримав спеціальність механіка з ремонту друкарських та обчислювальних машинок. Пан Ломага був щирим меценатом українського спорту, брав до себе на роботу тільки спортовців “України”, і не одному допоміг вижити у скрутні часи. А Зубач багато років працював механіком, та ще й в свої пенсійні часи полагодив не одну машинку...
Війна багатьом змінила життєві долі. Не дала вона і Юрієві Зубачу “виплисти” на широкі води, де б помітили його непересічний футбольний талант. Після вересня 1939 перестали існувати старі знані товариства, натомість замість них були створені інші, з новими радянськими назвами: “Спартак”, “Динамо”, “Локомотив” тощо. До “Динамо” пішли зрілі майстри з “Погоні” і “Чарних”, яких очолив найпопулярніший передвоєнний футболіст Львова Вацлав Кухар. До “Спартака” потягнулася молодь, яка хотіла себе проявити: недавні юніори “України” Петро Гнура, Юрій Зубач, Євстахій Тихоліз, з РКС знаменитий у майбутньому польський тренер Казімєж Гурський, дублери “Погоні” Тадеуш Єдинак і Адам Волянін. Тренував “Спартак” австрієць Опенгайм, а начальником команди призначили журналіста Тадеуша Малішевського. Поза обласними змаганнями команди почали брати участь у республіканських першостях своїх спортивних товариств, почали їздити на матчі по всій Україні. Львівських футболістів запримітили і почали запрошувати до команд майстрів. До київського “Динамо”, наприклад, запросили Олександра Скоценя, Міхала Матіяса, Тадеуша Єдинака, до московського “Спартака” – Воляніна і Габовського з дрогобицького “Юнака”.

Львівський “Спартак” 1947р.

Та вже у липні 1941 року Львів захопили німецькі війська, стало не до футболу. Тільки наступного року вдалося організувати змагання серед українських команд, які відновили свої назви. Польським футбольним клубам виступати не дозволяли, тому чимало поляків грало за українські. Команди Львова, Дрогобича, Стрия, Самбора, Станіславова, Коломиї, Перемишля, Винник організували і провели першість Галичини (першим чемпіоном стала “Скала” (Стрий), а у розіграші Кубка професора Володимира Кубійовича двічі перемагала “Україна” (Львів). Проводився й розіграш Кубка губернатора, в якому брали участь українські, німецькі та угорські команди. А потім прийшов липень 1944 року...
Війна покотилася на захід, а радянська влада поновила свою спортивну діяльність, організовуючи футбольні турніри. Найбільш привабливим стало товариство “Динамо”, яке давало своїм членам “бронь” від призову до війська. Туди й записали тих найкращих, хто залишився у місті. Всіх зібрали на території біля басейну “Зимна вода” (нині – “Динамо”) і оголосили, що віднині вони належать до кінної міліції. Зубач ще пожартував, що ніколи не сидів на коні, але його заспокоїли, що й не доведеться – будете грати у футбол.
Він був у найкращому футбольному віці, забивав майже у кожному матчі, наприклад, у грі з дніпропетровським “Динамо” (10:2) Зубач забив аж 6 голів. На нього звернули увагу в київському “Динамо”, і до Львова прийшла телеграма грізного міністра внутрішніх cправ Строкача відправити вправного бомбардира до столиці. Та Зубач відмовився, зіславшись на те, що футбол для нього не професія, а задоволення, бо працює він механіком. Та й додав, що любить порушувати “режим”, бо без гальби пива на поле не виходить. Він взагалі полюбляв різні жарти і міг викинути якісь “штучки”.
Та тільки війна закінчилася, більшість гравців перейшла у “Спартак”, що був включений до системи всесоюзних змагань. Це був той “Спартак”, який восени 1949 року міг стати першим представником Львова у вищому футбольному дивізіоні країни. Наступну спробу 1958 р. зробив СКА, але тільки “Карпати” змогли за підсумками сезону 1970 року вийти до вищої ліги.

Львівський “Спартак” вдало провів змагання в українській зоні класу “Б” і разом з одеським “Харчовиком” став учасником фінальної пульки за право виходу до класу “А”, куди ще потрапили три команди російської федерації і тбіліський “Спартак”. Це був рік 70-річчя «вождя всіх народів і кращого друга радянських фізкультурників» Йосипа Сталіна. Тож спортивне начальство хотіло зробити йому приємне: перше місце віддати землякам вождя – тбіліському “Спартаку”. Львів’яни посіли тільки п’яте місце, а по закінченні сезону... команду розформували. Частина гравців отримала запрошення до армійського клубу, зокрема і Юрій Зубач. Але йому йшов вже тридцятий рік, він щойно одружився і не виявив бажання переходити до нового колективу. І дуже скоро йому дали зрозуміти, що “хто не з нами, той проти нас”. Вже за кілька місяців, пригадавши Юрію, що його рідна сестра Ірина за “антидержавну діяльність” ще 1941 року потрапила до списку “59”, його разом з матір’ю відправили у Томську область на вирубку лісу. Через якийсь час Зубача знайшов у таборі Володимир Онищенко, відомий нападник київського “Динамо” і одноклубник за спільними виступами за львівський “Спартак”, і прилаштував до томського “Динамо”. Зубач мешкав у якійсь комірчині на місцевому стадіоні, грав у футбол, тренував юних «динамівців», підробляв механіком.
Тільки 1957 року разом з тисячами репресованих повернувся до Львова, почав працювати за своїм фахом, а у вільний час тренував команди колективів фізкультури заводу “Сільмаш” та взуттєвої фабрики “Прогрес”. У сезоні 1962 року керований ним разом з майбутнім футбольним професором Василем Соломонком “Сільмаш” став переможцем першості області, здобув перемогу в перехідній грі з дрогобицьким “Нафтовиком” і отримав місце у класі “Б”. Чергова реформа радянського футболу, які проводилися чи не щорічно, дала життя так званій другій групі класу “А”, де Львову виділили місце. Отак у нашому місті виникла добре нині відома команда “Карпати”, ім’я якій ще дали за участі Юрія Зубача. Це вже була команда майстрів. І хоча Юрію Антоновичу запропонували стати одним з її тренерів, він відмовився, вважаючи себе недостатньо підготовленим до такої місії.
Почалися пошуки гравців, тренерів для нової команди, але це вже історія “Карпат”, до якої Юрію Зубачу вдалося покласти першу цеглинку.
Він довгі роки ходив на стадіон, спостерігав за матчами “Карпат”, радів успіхам і пояснював невдачі. Хвороби не дозволили смакувати грою, сидячи на трибуні, то обмежував себе тільки екраном телевізора.
Поступово відходили його колеги з футбольного поля – в далекій Канаді помер Остап Стецьків, в Польщі – Казімєж Гурський, у Львові не стало сердечного приятеля Карла Мікльоша. А за місяць до свого 89-річчя, 20 квітня 2010 року, відійшов у вічність і Юрій Зубач, останній з легендарної “України”. Похований на Янівському цвинтарі поруч із родиною недалеко від меморіалу Січових Стрільців. Він був футбольним стрільцем...
Джерело: ZAXID.net

УПЛ, 29-й тур: шостий учасник єврокубків визначиться в останньому турі

Минулими вихідними відбувся передостанній, 29-й тур української Прем’єр-ліги. Але на питання, що залишилися, – хто посяде шосте місце, яке дає право грати в Лізі Європи, хто вилетить у Першу лігу слідом за “Металургом”(З) і хто завоює бронзові медалі – він не відповів.
УПЛ, 29-й тур:
“Ворскла” – “Шахтар” 1:1
“Динамо” – “Волинь” 5:1
“Металіст” – “Іллічівець” 3:0
“Дніпро” –”Арсенал” 1:0
“Металург” (Д) – “Карпати” 4:1
“Таврія” – “Оболонь” 3:1
“Кривбас” – “Зоря” 0:2
“Металург” (З) – “Севастополь” 1:0

Турнірна таблиця:
Клуби            матчі    очки
"Шахтар"             29    71
"Динамо"            29    65
"Металіст"           29    57
"Дніпро"              29    56
"Карпати"            29    47
"Ворскла"            29    38
"Таврія"                29    36
"Металург" Д        29    35
"Арсенал"             29    34
"Оболонь"            29    34
"Волинь"               29    34
"Зоря"                    29    30
"Кривбас"              29    29
"Севастополь"    29    27
"Іллічівець"          29    26
"Металург" З         29    21


Бомбардири:
Гравець                              Клуб    Голи(пен)    Матчі
Євген Селезньов       "Дніпро"                 17          24
Марко Девіч             "Металіст"             14(3)          23
Денис Олійник        "Металіст"                  12          26
Лакі Ідахор                  "Таврія"              12(1)          29
Андрій Ярмоленко   "Динамо"                 11          25
Олексій Антонов    "Іллічівець"                 10         22
Василь Сачко          "Ворскла"                   10        25
Андрій Шевченко    "Динамо"                  9(2)        17
Олег Гусєв                  "Динамо"                 9(1)        22
Артем Мілевський    "Динамо"                 9(1)        25

goal.com.

Кріштіану Роналду побив рекорд Уго Санчеса: 38 голів в іспанській Прімері за сезон
Атакувальний півзахисник збірної Португалії і мадридського “Реала” Кріштіану Роналду, який забив у трьох останніх матчах іспанської Прімери дев’ять голів, слідом за рекордом легендарного Ференца Пушкаша побив і досягнення іншої легенди мадридського клубу– Уго Санчеса.
Після 37-го туру чемпіонату Іспанії на рахунку Кріштіану Роналду 38 забитих м’ячів у 33 матчах. У мексиканця Уго Санчеса в сезоні 1989/1990 було 38 голів у 35 матчах (як і у форварда “Атлетика” з Більбао Тельмо Сари в сезоні 1951 року).
Статистика Роналду в “Реалі” захоплює. За два сезони в мадридському клубі португалець забив 84 голи в 88 матчах (64 голи/62 матчі у Прімері, 7/8 – в кубку Іспанії та 13/18 – в єврокубках).

Визначилися переможці рейтингу Fair Play. “Фулхем”, “Хеккен”
і “Олесунн” виступатимуть у Лізі Європи
Завдяки рейтингу Fair Play, який, починаючи з 1995 року, щорічно складає Європейська футбольна спілка (УЄФА), Норвегія, Англія і Швеція, які посіли перші три місця в ньому, отримали по додатковому місцю в розіграші Ліги Європи сезону 2011/2012.
Власниками щасливих пропусків до Ліги Європи стають клуби, які ведуть перед у внутрішніх рейтингах Fair Play вищих дивізіонів цих країн. В Англії лідером рейтингу на кінець квітня є “Челсі”, але “Сині” самостійно кваліфікувалися до Ліги чемпіонів, тому, згідно з правилами УЄФА, путівка в єврокубки відходить наступному в списку клубу, яким і є “Фулхем”. Від Швеції путівку отримав “Хеккен”, а від Норвегії – “Олесунн”.
У складанні рейтингу Fair Play враховується кількість жовтих і червоних карток, отриманих командою, а також такі суб’єктивні чинники – ставлення до суперника, ставлення до рефері, ставлення до персоналу, ставлення до вболівальників. При складанні цього списку враховувалися не тільки матчі національного чемпіонату, а й ігри збірних у період з 1 травня 2010-го по 30 квітня 2011-го.
Зазначимо, що для “Фулхема” така нагода випадає не вперше. У сезоні 2009/2010 команда Роя Ходжсона, пробившись через всі раунди кваліфікації Ліги Європи, куди вона потрапила також завдяки рейтингу Fair Play, пройшла весь шлях до фіналу, поступившись лише у вирішальному матчі мадридському “Атлетіко”.

www.newsru.ua

 Хокей

Фінляндія розбила шведів і виграла чемпіонат світу з хокею. Чехія бере “бронзу”

Збірна Фінляндії вперше за останні 16 років і вдруге у своїй історії виграла золоті медалі чемпіонату світу з хокею. У вирішальному поєдинку фіни, пропустивши першими, розгромили свого одвічного суперника – збірну Швеції – 6:1.
Швеція – Фінляндія 1:6 (0:0, 1:1, 0:5)
Шайби: 27:40 Паяярві – 1:0; 39:53 Іммонен (Песонен, М. Койву) – 1:1; 42:35 Нокелайнен (Пільстрем) – 1:2; 43:21 Капанен (Аалтонен, Комаров) – 1:3; 56:41 Песонен (Гранлунд) – 1:4; 57:16 Пюйорала (М. Койву, Сальмела) – 1:5; 59:05 Пільстрем (Лаюнен) – 1:6
Зазначимо також, що в матчі за третє місце зустрілися фіналісти минулого чемпіонату – збірні Чехії та Росії. Як і рік тому, сильнішими виявилися чехи – 7:4 (2:3, 3:1, 2:0).

У “Донбасі” – ще 12 новачків

ХК “Донбас” підписав контракти ще з 12-а гравцями. Про це повідомив Генеральний директор ХК “Донбас” Сергій Шакуров, – пише офіційний сайт клубу.
Згідно з цією інформацією, в сезоні 2011-2012 за донецький клуб будуть виступати:
нападники: Сергій Варламов, Вадим Аверкін, Дмитро Німенко, Олександр Бобкін, Євген Пастух, Сергій Бабинець, Антон Росляков;
захисники: Дмитро Толкунов, Олексій Шагов, Микола Ладигін, Віталій Куликов;
голкіпер: Євген Напненко.
З Бобкіним, Пастухом, Бабинцем, Росляковим, Ладигіним, Шаговим і Толкуновим контракти були продовжені.
Таким чином, в “обоймі” ХК “Донбас” перебувають вже 22 підписаних виконавці.
Мабуть, найгучнішим придбанням “Донбасу” став 32-річний форвард Сергій Варламов. За плечима українця 64 гри (8 голів + 7 передач) у НХЛ за “Калгарі Флеймз” і “Сент-Луїс Блюз”. Крім цього, Варламов провів 93 зустрічі в КХЛ (15 голів + 16 передач) у складі Череповецької “Сєвєрсталі”, СКА та мінського “Динамо”.
За національну збірну України Сергій Варламов зіграв 40 ігор (8 шайб + 17 передач) і є учасником Олімпіади-2002 у Солт-Лейк Сіті і шести чемпіонатів світу в першому і вищому дивізіонах.
Досвід виступу за головну команду країни мають також Дмитро Німенко, Олександр Бобкін, Євген Пастух, Дмитро Толкунов і Микола Ладигін.

Жіноча кадетська збірна України здобула перемогу в Італії

Жіноча кадетська збірна України (U-16) здобула перемогу на міжнародному товариському турнірі, який проходив в італійському Мілані протягом 12-15 травня.
Про це повідомляє офіційний сайт Федерації баскетболу України.
Варто зауважити, що гравці української команди були на рік молодші за інших суперників і вперше брали участь у цьому представницькому турнірі, який п’ять років поспіль проходить під егідою федерації баскетболу Італії.
Турнір українські “кадетки” розпочали з розгромної перемоги над італійською командою Azzurra Verbania з рахунком 113:23 (22:7, 36:12, 21:1, 33:3).
Україна: Бондаренко – 24, Киричок – 21, Скорбатюк– 13, Хомяк – 13, Жмурко – 10, Кунда – 7.
Наступного ігрового дня наші дівчата зустрічалися з ірландською командою KILLESTER Dublin і також святкували більш, ніж переконливу перемогу – 82:30 (21:8, 21:7, 20:7, 20:8), завдяки чому вийшли до півфіналу.
Україна: Кунда – 15, Попова – 11, Половинка – 8, Хомяк – 8, Жмурко – 8, Киричок – 7, Батракова – 7.
У півфіналі з рахунком 100:26 (16:12, 30:2, 30:8, 24:4) збірна України завдала поразки італійській команді Albino.
Україна: Бондаренко – 16, Киричок – 15, Кунда – 11, Шепель – 11, Батракова – 12, Скорбатюк – 12, Антонюк – 9.
У фінальній грі українки обіграли збірну штату Огайо (США) – Ohio Lady Hoopsters – з рахунком 66:57 (20:13, 16:14, 12:18, 18:12).
Україна: Скорбатюк – 15, Хомяк – 13, Киричок – 12, Антонюк – 11, Жмурко – 5.
Після фінальної гри відбулася церемонія нагородження, під час якої нашим дівчатам було вручено Кубок за перше місце, а Наталія Скорбатюк отримала приз найкращого гравця турніру.

Чемпіон Пекіна-2008 загинув, стрибнувши з першого поверху свого будинку

Смерть, все ж таки, знайшла олімпійського чемпіона Пекіна, 24-річного марафонця Самуеля Ванджіру. Кенієць, який уникнув смерті в січні цього року, загинув після стрибка з першого поверху.
Ванджіру зістрибнув з балкона власного будинку в містечку Ніяхуруру, в провінції Ріфт-Валлі, і розбився на смерть. Поліція з’ясовує, було це самогубством чи нещасним випадком.
Інциденту передувала сімейна сварка. Дружина Ванджіру повернулася додому і, заставши його з іншою жінкою, замкнула двері. Чи Ванджіру вирішив через сварку стрибнути з балкона, чи ж він просто хотів вийти з будинку, що й стало для нього смертельним номером, – належить з’ясувати поліції.
У будь-якому випадку, в результаті падіння з балкона першого поверху Ванджіру отримав пошкодження внутрішніх органів, від чого й помер.
Нагадаємо, в січні цього року Ванджіру потрапив в автомобільну катастрофу і дивом залишився живий. Машина олімпійського чемпіона була вся розбита, але сам спортсмен, на диво, відбувся лише незначними подряпинами і навіть відмовився від госпіталізації. На той момент Ванджіру перебував під слідством у зв’язку із зберіганням зброї та... погрозами власній дружині.
У грудні минулого року він поранив свого охоронця ножем, а потім погрожував вбити його дружину і покоївку. Однак, тюремного строку за скоєне йому вдалося уникнути – спортсмен був відпущений з поліції під заставу.
ukranews.com

Підготував Роман Свистун
За повідомленнями інформагенств