rss
11/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ «ВИШИВКА – це моє життя, я цим живу…»

Я шукала вишиванку. Це мала бути сорочка не зовсім традиційної вишивки, а особлива, стилізована, рідкісна. Випадково натрапила на таку: побачила в знайомих мені людей. А далі - все ніби і просто: вони дали мені адресу і телефон майстрині, яка такі сорочки вишиває зі словами: «Не зволікай тільки. Подібна сорочка в пані Ганни одна. Вона їх не тиражує».

На зустріч з майстринею я поспішала - і спізнювалася. Далися взнаки погодні умови (падав дощ), і звиклі затори на вузьких львівських вулицях, і час «пік», коли люди повертаються з роботи додому в «спальний район», як називають у Львові Сихівський масив, де мешкає вишивальниця. Зателефонувавши, щоб попередити про спізнення, почула приємний жіночий голос, який заспокоїв мене: «Я нікуди не поспішаю. Сорочка зачекає на вас».

Двері відчинила жінка на інвалідному візку. На моє уточнення, що я прийшла до майстрині, жінка відповіла: «Так, це я вишиваю». Її очі сяяли назустріч радістю, спокоєм і теплом. Я вмить забула про львівські маршрутки, дощ, пронизливий вітер і довгу дорогу.

Пані Ганно, розкажіть, як ви починали вишивати?

Я - інвалід з дитинства, з 4-ох рочків. Вишивати навчилася від мами. Моя мати була простою жінкою, але вміла добре шити, в'язати, вишивати. Цього ремесла вона навчилася в однієї польської пані. Це було ще до 1939 року...

Жили ми тоді в с.Утіховичі, Перемишлянського р-ну, Львівської області. Багато жінок колись вишивали, особливо, взимку, коли не було роботи в полі. Часом сходилися в когось в хаті і вишивали, вчилися одна від другої, ще й співали при цьому:

  Title
  

 

 

В зимові ночі

Співає хата:

Пальці - дівочі,

Щоб вишивати...

Хрестиком, низзю,

Заволіканням,

Ретязем, риззю,

Співом, риданням.

Нитка з іглою

Вишила в болю

Жалем-журбою

Жіночу долю.

В волі й неволі

Серце щемить:

Нитка - як доля,

Доля - як нить.

Вчитися від мами було не складно. Я це бачила кожен день. Коли я почала дорослішати, то мама свідомо давала мені до рук шматок полотна, щоб я вишивала і була чимось зайнята. Як тільки мама бачила, що я з сумом дивлюся у вікно, відразу заставляла вишивати. А життя для мене було там, за вікном: інші бігли на річку, до лісу, на вулицю, я ж була позбавлена таких дитячих забав і радощів. Я вишивала. Вже пізніше, через багато років, я зрозуміла, що таким чином мама рятувала мене від туги і самотності.

Що було першим вашим виробом?

Найпершими були невеличкі рушники на маленькі образочки, яких в хаті було багато. Особливо перед Різдвяними, або Великодніми святами завжди хотілося, щоб над образом був новий рушник...Потім вишивала різноманітні серветки, мережки, згодом - рушники. Мої роботи продавалися на вернісажі у Львові. До сорочок, мабуть, треба було дозріти, дорости.

Як з'явилася перша сорочка?

Уявляєте, зовсім випадково. В нашому житті дуже багато випадковостей, які потім впливають на подальшу долю. Пані Леся, моя знайома, принесла показати багато фотографій і сорочку. Вона замовила в мене таку сорочку, яку принесла як зразок. Так я почала роботу над першою мереживною вишитою сорочкою.

Звідки, зазвичай, берете візерунки? З книжок, чи створюєте їх самі?

До книжки заглядала завжди. І сьогодні гортаю книжки і журнали з вишивкою. Я постійно вчуся, опановую щось для себе нове. Люди приносять мені дуже багато різноманітних книжечок, де є цікаві зразки вишитих блузок, сорочок, рушників. Але в кожен візерунок обов'язково додаю щось своє. Однакових виробів у мене немає.

 

Title Title Title Title 
    

Тобто, кожна робота ексклюзивна?

Так. Я не тиражую свої вироби. Вишита річ має бути оригінальною. Скажімо, в чоловічій сорочці всі візерунки мої. Є основний елемент, решту - заповнюю сама, як ниточка ляже. В кожній сорочці є щось таке, що не повторюється в іншій.

З давніх-давен існували певні табу і забобони, щоб виріб вдався... Для прикладу, не можна брати голку до рук в неділю, чи у свято; не приступати до роботи з поганим настроєм. Вам відомі ще якісь упередження?

У свято я не вишиваю. В неділю часом виконую якусь легеньку роботу в другій половині дня.

Коли беруся до вишивки, поганого настрою в мене просто не буває!!! Як бачу нитки і полотно - настрій йде догори. Коли вишиваю, то приспівую до сорочок, примовляю. Ниточка до ниточки - уявляю, як людина буде виглядати в моїй сорочці. І завжди маю велике бажання, щоб моя сорочка сподобалася, щоб люди з радістю її одягали і з приємністю згадували мене.

Як називаєте, класифікуєте свої роботи?

Жіночі вишиванки, жіночі мереживні сорочки, чоловічі вишивані сорочки з комірцем і на стієчку, вишиті в кольорі, або ж в тон тканини, як кажуть - білим по білому. Замовляють дитячі сорочечки для хрещення.

Скільки часу витрачаєте на виготовлення однієї сорочки?

Приблизно один місяць. Залежить від складності роботи.

А ціна?

Від складності роботи залежить і ціна. Чоловіча сорочка коштує від 100 - до 150 доларів; жіноча - від 130 до 300доларів. Залежно від кількості вишитого; мереживні жіночі сорочки теж потребують особливої техніки виконання.

Хто купує у вас сорочки?

Я не виготовляю їх спеціально для продажу. Працюю тільки під замовлення. Замовляють люди, котрі люблять вишитий одяг, розуміють і знають ціну таких речей. Часто це люди, які одержимі мрією мати ту, чи іншу річ. Навіть просять зачекати з оплатою, тому що не мають грошей, щоб заплатити всю суму одразу. Звичайно, розумію і йду назустріч...

Чи передаєте комусь свій досвід?

Маю багато учениць. Навчаю їх і вчуся разом з ними. Нещодавно казала дівчаткам-ученицям, що хочу вишити собі сорочку на смерть...А одна з них каже мені: «Пані Ганю, навіть не думайте про таке! Ви ще мене не навчили всього, що вмієте самі. А вчити прийдеться довго!»(сміється).

Одна моя знайома несподівано тяжко захворіла - відмовили ноги. Для неї це була страшна душевна травма, довгі місяці депресії і звикання до себе іншої. Я навчила її вишивати. Зараз вишиває, зрозуміла, що життя продовжується, воно не тільки за вікном. Життя є і в однокімнатній квартирі багатоповерхівки.

 

Title Title 
  

Пані Ганно, якби по-іншому склалася доля, чим ви би займалися в житті?

Вишивкою. Це моє покликання, моє життя. Я реалізувала себе, я цим живу, ще й зараз вчуся і з великим задоволенням працюю.

Як думаєте, чи були б ваші вишиванки цікаві в діаспорі?

Думаю, про це варто запитати в представників діаспори. Знаю, що вишивку вони цінують і люблять.

Що побажаєте читачам тижневика «Час і Події»?

Насамперед, світлого Христового Воскресіння!

Ніколи не забувайте своїх коренів, свого роду!

Нехай вишиванка обов'язково буде у вашому гардеробі. Щоб сорочка гріла і надавала наснаги в житті.

І Вам, пані Ганно, бажаю здоров'я, творчого натхнення. Нехай найкраща вишиванка чекає вас у майбутньому. Успіхів!

Дякую.

Сорочки майстрині справді віддають теплом і живуть вкладеною в них працею й любов'ю. Вони кличуть в ромашкове поле, в березовий гай, до річки, оповитої туманом, до тихої розмови, журливої пісні; навіюють спомини, вертають далеко за обрій життєвих проблем. Вишиванки дарують настрій, надію, відчуття гармонії і душевного спокою. Вони не мовчать, а тихо говорять мелодійною задушевною українською мовою, мовою серця...

PS. Інвалідний візок для пані Ганни купив племінник. Українська влада, колишня і теперішня, так і не спромоглася забезпечити її, інваліда 1-ої групи з дитинства, цим необхідним для неї засобом пересування...

Стефан Романів, голова Проводу ОУНР: «Ми спроможні самі почати змінювати своє життя. Треба нам бути менш «амбітними». Все починається знизу»

Інтерв’ю з В’ячеславом Брюховецьким, почесним президентом Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com