Цьогорічний Великдень святкували за 2 дні до дати Чорнобильської катастрофи. І це виглядає символічно. Сенс Великодня – подолання смерті однієї особи та її Воскресіння.

Сенс Чорнобиля – подолання смерті величезної території та її Відродження. Для Ісуса Христа Великий день Воскресіння настав майже одразу. Для Чорнобильської зони Великий день Відродження розтягнувся на роки, десятиліття і кінця-краю цього процесу поки що не видно. Вшануємо ж пам’ять загиблих людей та земель і спробуємо осмислити чорнобильську проблему у контексті сьогодення України і світу.

Статистика трагедії

Загальна картина Чорнобильської катастрофи читачам, в основному відома, хоча не всі пам’ятають її визначення – екологічно-соціальна – та усвідомлюють масштаб втрат України.

А от над статистикою катастрофи та її наслідків варто ще раз замислитися. Вибух 4-го реактора у ніч на 26 квітня 1986 року одразу ж миттєво забрав перше життя – під обвалом загинув Валерій Ходимчук. Потім цих життів було багато – від молодого підполковника Володимира Правика, командира пожежної частини та його хлопців, які першими через півгодини після вибуху пішли на дах і без усілякого спецзахисту гасили полум’я, самі згорівши від гострої променевої хвороби через лічені дні – і до тисяч інших, які згорали хто одразу, а хто повільно. Вогонь, який почали гасити В.Правик, В.Кібенок, М.Ващук, Л,Телятников, В.Ігнатенко та інші вдалося загасити аж 10 травня – на другий день після смерті Володі Правика і за день до смерті Віктора Кібенка. Потім цю багаточисельну когорту поборювачів реактора стали називати ліквідаторами.

Значок ліквідатора

Статус ліквідатора згодом давав права на пільги, але досить велика частина, військових-призовників не змогла отримати цей статус через так звану “втрату” документів про місце служби. Подібна «втрата» була однією із форм замовчування масштабів катастрофи в СРСР – одна справа, якщо ліквідаторів будуть тисячі, інша – якщо сотні тисяч. Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986-87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки за підрахунками «Союз Чорнобиль» становить біля 600 000 чоловік. В Україні статус постраждалих, як заявив Прем’єр М.Азаров, мають більше 2,2 млн. чоловік, з яких 255 тисяч – учасники ліквідації наслідків аварії. Десятки тисяч передчасно померли, практично усі живі ліквідатори нині хворіють, 165 000 з них стали інвалідами. Онкологія, хвороби крові, провокування ряду інших хвороб, генетичні ураження – усе це сумні медичні наслідки катастрофи. Про це міг би багато чого розповісти один із авторів «Часу і Подій» професор Університету Дюка Сергій Воловик, який свого часу ініціював і втілював україно-американський проект дослідження медичних наслідків чорнобильської катастрофи.
За вимогами країн великої сімки та Комісії ЄС 15 грудня 2000 року Президент Кучма у прямому телеефірі віддав наказ про повну зупинку останнього, третього блоку і ЧАЕС, таким чином, перестала давати енергію, припинивши своє існування.
Забрудненими і виведеними із сільськогосподарського користування виявилися 5 млн. га земель. Утворилася так звана чорнобильська зона відчуження – 10-тикілометрова навколо станції та 30-тикілометрова. Після аварії утворилася радіоактивна хмара, вона накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і майже усю Європу – Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою[15]), Велику Британію.

Економіка трагедії

У зверненні до співвітчизників у зв’язку 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи Прем’єр-міністр України М. Азаров зазначив, що економічний збиток України у результаті трагедії складає близько $180 млрд. Експерти ж вважають, що за 20 років на подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Україна витратила 250 мільярдів доларів.
Незважаючи на складне економічне становище, – підкреслив М.Азаров, – Україна протягом останніх 20-ти років самостійно фінансує витрати на подолання наслідків аварії. Питома вага витрат на ці цілі в різні роки досягала 10 відсотків загальних видатків Державного бюджету України.

	Саміт

Тож не дивно, що Україна попросила допомоги у світового співтовариства, скликавши у квітні цього року Київський самміт з безпечного та інноваційного використання ядерної енергії та донорську конференцію.
У виступі голови делегації США доктора Збіґнєва Бжезинського на Чорнобильській донорській конференції 19 квітня, 2011 року, від імені Президента Обами і народу Сполучених Штатів Америки була заявлена підтримка зусиль України.
Віддавши шану відвазі тих рятувальників, які першими відреагували на події в Чорнобилі, що є «шляхетним символом у спадщині Чорнобиля і служить підтвердженням стійкості і відваги українського народу», З.Бжезинський заявив: «У той час, коли ми зібралися цього ранку для надання внесків на добудову Чорнобильського укриття, інша ядерна аварія – цього разу викликана безпрецедентним стихійним лихом – усе ще триває в Японії. Справді, події на японській АЕС Фукушіма-Дайїчі ще раз нагадують нам, що ядерна безпека не знає національних кордонів. Ми сповнені рішучості допомагати Японії впоратися із наслідками аварії. Глобальна спільнота повинна працювати разом, щоб зустріти ці виклики.

Саміт очима сатириків

І це якраз те, що я хочу донести до Президента Януковича і народу України: за двадцять п’ять років по тому жахливому квітневому дні Сполучені Штати – спільно із нашими партнерами по «Великій вісімці» та з міжнародним співтовариством – залишаються відданими справі допомоги Україні в очисних роботах у Чорнобилі. Кошти, які ми сьогодні зобов’язуємося надати, демонструють цю відданість США. Ми маємо намір внести ще 123 мільйони доларів, звичайно, на умовах виділення коштів у майбутньому. У той же час ми маємо намір підтримати підрядника з контролю за якістю для надання додаткового нагляду від імені всіх зацікавлених сторін, щоб забезпечити успіх наших спільних зусиль. З кінця 1990-х років США надали близько 240 мільйонів доларів на приведення Чорнобильського об’єкту у безпечний, не шкідливий для довкілля стан. На додаток до цієї допомоги, США інвестували сотні мільйонів доларів в українські програми ядерної безпеки, охорони здоров’я, та нерозповсюдження. Це партнерство допомогло Україні стати лідером як у ядерній безпеці, при багатьох роках надійної роботи її ядерно-енергетичного сектору, так і у нерозповсюдженні, з історичним рішенням України ще у 1994 році відмовитися від ядерної зброї і рішенням Президента Януковича трохи більше року тому позбутися українських запасів високозбагаченого урану. Давайте твердо вирішимо завершити роботу, яку ми спільно розпочали: привести Чорнобильський об’єкт до безпечного і стабільного стану».
19 квітня, 2011 року, Державний департамент США оприлюднив Заяву Державного секретаря Хіларі Клінтон, присвячену 25-літтю Чорнобиля. У ній, зокрема, сказано: «Від імені Президента Обами і народу Сполучених Штатів я знов підтверджую твердий намір США стояти пліч-о-пліч з Україною і сорока чотирма іншими країнами, що беруть участь у Київському самміті, у час відзначення 25-х роковин Чорнобильської ядерної катастрофи і завершення перетворення Чорнобиля на екологічно безпечний об’єкт. Завершення двох проектів з ядерної безпеки – спорудження нового безпечного саркофагу-укриття і сховища для відпрацьованого ядерного палива – допоможе, нарешті, закрити цю важку сторінку для людей в Україні і у регіоні. Майже два десятиліття співпраці між Україною і Сполученими Штатами з ядерної енергетики та безпеки, охорони здоров’я і нерозповсюдження зробили тривкий внесок у ядерну безпеку в регіоні та в цілому світі..
Відзначаючи ці роковини, ми також стежимо за важкою ситуацією на атомній електростанції Фукушіма-Дайїчі у Японії. Це нагадування, що ядерна безпека вимагає від світової спільноти об’єднаної роботи. Ось чому Сполучені Штати сьогодні приєднуються до України та решти міжнародного співтовариства у поновлення нашої підтримки уряду і народу Японії. Спиняючись, щоб згадати про події, які 25 років тому сталися у Чорнобилі, ми повинні ще раз взяти на себе зобов’язання гарантувати безпеку використання ядерної енергії на багато поколінь наперед».
На Самміті виступив і Президент України Янукович.
Збирання коштів на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, звичайно, діло добре. Але погляньмо на проблему з дещо іншого боку. Донорська квітнева конференція цього року зібрала 550 млн. доларів. Країни скинулися Україні «на бідність». Але запитаймо себе – невже «побиратися» по світу є єдиним джерелом наповнення Чорнобильського фонду?
Давайте порахуємо хоча б приблизно. Якщо скласти статки тільки першої десятки багатіїв України по формулі: Ахметов+Пінчук+Коломойський+Боголюбов +Живаго +Косюк+Веревський +Бахматюк+ Фірташ +Тарута, то вийде (дуже-дуже приблизно) така сума: 16 млрд. дол.+ 3,3 млрд. дол.+ 2,5 млрд. дол.+ 2,5 млрд. дол.+ 2,4 млрд.+1,5 млрд. дол..+1,1 млрд. дол.+1 млрд. дол.+++… Уже добряче за 30 мільярдів доларів сягає. А ще ж є люди, яких Форбс офіційно не називає, але в Україні відомо, що статки їх також, як мінімум, багатомільйонні та мільярдні.

	Коломойський радіє…

А звідкіля ці статки узялись? Та від безконтрольного привласнення і подальшої експлуатації групкою олігархів українських національних ресурсів, створених поколіннями трудових українців. Тож якби держава за усіх влад, починаючи з Кравчука, не розбазарювала ресурси країни, а по-господарськи ними розпорядилася, то мали б сьогодні необхідний запас для подолання наслідків Чорнобильської аварії, соціальної підтримки ліквідаторів і жертв катастрофи та багатьох інших нагальних проектів.
Тому, коли ми днями почули, що Ренат Ахметов начебто пожертвував на чорнобильський фонд аж мільйон, то хотіли уже розчулитися. Але потім хтось ненав’язливо повідомив українців, що фірма Рената Леонідовича придбала у Лондоні апартаменти площею 2,2 тис. кв. метрів за 220 млн. евро в елітному житловому комплексі біля Гайд-парку. На ремонт наче планується виділити 60 млн. фунтів стерлінгів. І усе одразу стало на свої місця. Погодьтеся, 1/220 вартості квартири на чорнобильські нужди можуть пожертвувати і прості українці.

Лондонська «хатинка» Ахметова

Коли ж спритний нардеп Олег Ляшко тут же захотів дізнатися подробиці і подав у Верховній Раді запит президентові України Віктору Януковичу з приводу цієї покупки, то тільки 12 народних депутатів з 395 зареєстрованих у залі проголосували «за». Іншим це було, напевно, ну абсолютно не цікаво. Як поіронізував один форумчанин, тільки дванадцятьом це було цікаво, іншим ні, бо вже купували щось подібне. Запит не пройшов. А одна двісті двадцята частина вартості квартири на чорнобильські нужди залишилася на совісті найбагатшого мільярдера України, який за минулий рік, нагадаю, збагатився на 11 мільярдів.

	Лондонський «привіт» чорнобильцям від Р.Ахметова

У ці ж дні віце-прем’єр С.Тигіпко урочисто повідомив, що середня пенсія українця значно підвищилася і з 1 квітня складає… аж 1117 грн. Майже мільярдеру Тигіпку і мову не відібрало у цей момент, і очі він не опустив перед людьми. Що ж, «покращення життя уже сьогодні» ми разом із пенсіонерами відчули.
А Президентові Януковичу стало боляче, як повідомив він чорнобильців, що держава не може поки що достойно підтримати їх матеріально. На що Микола Томенко порадив відкликати із Верховної Ради законопроект, який скорочує і так крихітні пільги чорнобильців. Може не так тоді болітиме владі? Бо дуже вже переживають за ліквідаторів, переселенців, інвалідів Чорнобиля.
Ось такі наші чорнобильські справи, шановний читачу. На ювілейне 25-ліття чорнобильської катастрофи заплановано багато заходів, прийнято ряд постанов і указів, проголошено чимало промов і звернень, нагороджено купу народу.

Московський Патріарх біля чорнобильського саркофагу

Але чомусь сьогодні у Чорнобильській зоні великодній молебень та заупокійну літію біля пам’ятного знака ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС провів Патріарх Московський Кирило, а не український священнослужитель? Чомусь грошей не вистачає якраз на тих, хто собою чверть століття тому закрив країну та світ від страшної екологічної катастрофи. Чи не прикмети це нинішнього часу? Чи не красномовні показники того, на що орієнтується влада, множачи олігархів, ставлячи «смотрящих» над усіма грошовими бюджетними потоками країни та найбільш ласими шматками української власності?
А що ж людям? «Низький їм уклін» – сказав сьогодні пан Президент. Ну що ж, з такою «валютою», як низький уклін у магазин не підеш, але і то добре. Могли ж і не уклонитися.
Усі слова перевіряються справами. Ось маленький приклад.
Переселеними, вирваними з корінням із звичного життя виявилися десятки тисяч людей, за останні 25 років із Зони відчуження переселено більше 27 тис. сімей. Ціла поліська Атлантида була знищена цим вибухом. Уявіть собі сотні сіл, хат, цвинтарів, церков, які після відселення корінного населення з тих місць раптово обезлюдніли, були закопані важкою спецтехнікою, або ж за ці роки поступово зруйнувалися. Оскільки людей евакуювали терміново і, як їм говорили – ненадовго, то у хатах позалишалося майже усе, у тому числі – предмети ужиткового мистецтва, скрині, домашній скарб, рушники, національний одяг, картини, домашні архіви, щоденники, листи – словом – цілий пласт української культури Полісся.

	Р.Омеляшко показує врятовані зразки поліської культурної спадщини

І усе це рятує роками постійна діюча експедиція під керівництвом великого подвижника Ростислава Омеляшка, членом якої довгі роки є Ліна Костенко. Ці героїчні люди, висококласні фахівці своєї справи щороку їздять у зону, вони врятували від неминучої загибелі більше ніж 42 тисячі предметів культури та мистецтва, створених поліщуками, що століттями жили на цих землях. Але врятовані скарби розкидано; вони містяться у декількох непридатних для зберігання приміщеннях у Прип’яті, Чорнобилі та Києві, приміщення для музею не надали ні минула, ні нинішня влада. А для чого владі культура України? Це ж не газ, не метал і не вугілля, який з неї «навар»?
Днями у приміщенні приватного виставкового арт-центру Ольги Богомолець відкрилася історико-етнографічна експозиція малої дещиці врятованих цінностей. На її відкриття не прийшли представники ні з Міністерства культури, ні з Кабміну, ні з Адміністрації Президента, ні з депутатської більшості. Один нардеп Іван Заєць прибув, та й то тому, що Зона захопила його рідне село і ця тема йому є особисто близькою.
Чорнобильська ювілейна дата наштовхує на роздуми – і про героїзм ліквідаторів, і про трагедію жертв катастрофи, і про владу, яка змінюючись за ці чверть століття, так і не спромоглася ні подолати наслідки аварії, ні достойно віддячити тим, хто грудьми ліг на радіоактивний реактор. Слів та постанов вистачає. Нема діла.
PS До речі, багатьом цікаво – куди подінуться оті 550 мільйонів, зібраних з миру по нитці у Чорнобильський фонд? Чи не розділять вони долю багатьох інших пожертв, які безслідно зникли у кишенях зажерливих вітчизняних корупціонерів?
А героям Чорнобиля – слава і вдячна пам’ять.

Київ, 26 квітня, 2011 року. Світлини автора, Богдана Рибаченка та з Інтернет-сайтів