Більшість наших співвітчизників, почувши про Митний союз чотирьох країн, мало розуміють, про що йдеться. На поверхні – розмови про суцільні вигоди для України: 6,5-9 мільярдів доларів щороку, зниження ціни на газ, тісніші взаємозв’язки.

Жодна твереза людина не виступить проти розширення співробітництва України з Російською федерацією. Але чи все, що блищить, є “золотом” співпраці?
Митний союз – це створення єдиної митної території чотирьох країн: Росії, України, Білорусії та Казахстану. Нема митних кордонів, його перетин відбувається без сплати податків та митного оформлення.
У цьому, здавалося б, привабливому моменті є серйозний удар по нашій кишені. Йдеться про ПДВ. Чинне у світі податкове законодавство, і Україна не виняток, передбачає, що оподатковується імпорт і не оподатковується експорт – принцип обкладення податком того, що споживається всередині країни.
Тепер звернемося до цифр. У 2010 році Україна експортувала до Росії товарів на 13,4 мільярда гривень, імпортувала – на 22,2 мільярда гривень. Ми отримували податки з 22,2 мільярда гривень – 4,44 мільярда доларів, наш сусід – з 13,4 мільярда гривень – 2,68 мільярда доларів.

Фото Андрія Мосієнка

У Митному союзі Україна ці податки втратить, точніше, ми їх будемо сплачувати, а надходитимуть вони до бюджету РФ, а це 1,8 мільярда доларів: 4,44-2,68=1,8.
За принципом місця споживання сьогодні сплачується і акциз. Купуючи бензин, ми сплачуємо акцизний збір до бюджету України. У Митному союзі весь акциз за імпортовані нафтопродукти з Росії чи Білорусії буде надходити до їхніх бюджетів, а це додаткові дірки в наших кишенях.
До обох податків у Митному союзі буде застосовуватися режим стягнення на чужій території, а тому цифри українських втрат дуже динамічні і можуть змінюватися.
За два місяці 2011 року від’ємне сальдо торгівлі з РФ становило 2,8 мільярда доларів, що у 2,2 разу більше, ніж за цей період 2010 року – 1,26 мільярда доларів. За таких темпів за підсумками року воно може сягнути 19,2 мільярда доларів, що рівнозначно втратам українського бюджету на рівні 3,8 мільярда доларів щороку.
У режимі Митного союзу, при бажанні, можна взагалі проїсти весь бюджет України. Уявіть собі, що в Європу весь російський газ буде продаватися через дочірнє підприємство, зареєстроване РАО “Газпром” в Україні.
ПДВ від видобутку цього газу буде зараховуватися в бюджет РФ, а відшкодувати ПДВ за експорт газу повинен буде український бюджет. Може і не вистачити.
Проблема друга. Вагові частки у голосах кожного з учасників визначатимуться масштабами їх економік, і це зрозуміло. Як і те, чий голос буде вагоміший для прийняття рішення.
Це означає, що велика частина повноважень щодо податкового законодавства перейде з Києва до Москви, як і оперативних рішень щодо Митного союзу.
Проблема третя. Суцільні “вигоди” від доступу до дешевого російського газу. Ми вже отримали дуже “вигідні” газові угоди 2009 року і ще “вигідніші” Харківські угоди. Тепер платимо за газ більше, ніж Європа, заплативши за це вічним перебуванням Чорноморського флоту в Криму.
По-перше, однією з виставлених Росії умов вступу до СОТ є приведення цін на газ до світового рівня. Воно має у повному обсязі набрати чинності з 2014 року, тобто трохи більше, ніж через 2,5 року.
По-друге, коли це вигідно, ми чуємо, що проблема цін на газ не є компетенцією урядів, а винятково компетенцією двох господарюючих суб’єктів – РАО “Газпром” та НАК “Нафтогаз України”. Коли буде потрібно, ми почуємо це знову.
По-третє, нагадаю всім, що між Україною та Російською федерацією на рівні закону діє угода про вільну торгівлю, яка забороняє встановлення обмежень на взаємний експорт та імпорт – мит та прямих обмежень.
Угода є, а вільної торгівлі нема, бо Росія здійснила необхідні їй вилучення. І якщо навіть у проектах документів щодо Митного союзу цієї норми нема, то нема гарантії, що вона не з’явиться пізніше. Пригадайте, хто прийматиме рішення.
Проблема четверта. Із вступом до Митного союзу ми перестаємо бути членом СОТ. Треба забути про зону вільної торгівлі з ЄС. Чому для нас це важливо?
У сучасному світі проблемою є не купити – імпорт, а продати – експорт. Не можна оцінювати стан наших стосунків за загальним обсягом товарообігу. Роботу нашим підприємствам дає експорт. Частка Росії у нашому експорті становить 26,1%, Європи – 26,9% і майже стільки ж – Азії.
Для Росії ключовими компонентами експорту є газ і нафта, які не мають проблем доступу до ринків. Для нас такий доступ є проблемою.
Європейський ринок для нас є вкрай важливим з дуже простої причини: він на порядки більший. Для тих, хто живе ілюзіями, зазначу: не йдеться про те, щоб до когось повернутися спиною. Не треба втрачати навіть мільярдного ринку, але потрібно добиватися доступу до більш потужних за обсягами ринків.
Відносний спокій щодо Митного союзу після зустрічі двох прем’єрів мене не заспокоює. А коли чую про суцільні “вигоди” від Митного союзу, добре знаю: якщо хтось виграє – інший має програти. З якого дива нам такі “щедроти”?
Митний союз не просто перекреслює можливості європейської інтеграції України. Він перекреслює головне – наше майбутнє.

Віктор Пинзеник, ЕП

 Браконьєрські капкани Митного союзу

Ще зовсім недавно, наприкінці грудня минулого року Віктор Янукович заявляв: “Вступ України у Митний союз пов’язаний зі змінами у Конституції. Якщо приймати це рішення, то значить, що перш ніж ратифікувати такий договір, навіть якщо він буде підписаний, треба внести зміни у Конституцію.

З цього питання повинно набратися 300 голосів у парламенті. Ми вивчали це питання у парламенті – це не дає нам жодних шансів. Шансів зробити ці зміни у Конституції – нуль. 300 голосів ми ніколи не знайдемо”.
Втім, він обмовився, що “це конкретна проблема, яку треба долати”.
Ледь минуло 3 місяці, як уповноважений Кабміну з питань співробітництва з РФ Валерій Мунтіян заявив, що “Україна може приєднатися до протоколу про створення Митного союзу з Росією, Білоруссю й Казахстаном у липні. Підписання договору про створення зони вільної торгівлі з СНД очікується в травні цього року, а вже в липні, якщо буде відповідне рішення Конституційного Суду й завершиться проведення внутрішньодержавних процедур, ми зможемо приєднатися до протоколу про створення Митного союзу”.
Виходить, що “проблема подолана” і 300 голосів у парламенті вже є?
За підсумками 2010 року частка країн ЄС у зовнішньоторговельному обороті України становить біля 30%. Біля 40% займає торгівля з країнами СНД. Ще 30% – торгівля з “рештою світу”. За словами уповноваженого, результатом створення ЗВТ СНД стане збільшення товарообігу з країнами Співдружності на 35%.
Виникає питання – а за рахунок кого?
Очевидно, за рахунок і країн ЄС і “решти світу”. Хоча саме країни ЄС досі є найплатоспроможнішим ринком обсягом 500 мільйонів чоловік – не рівня 170 мільйонам низькоплатоспроможних громадян країн Митного союзу.
А “решта світу”, особливо азійсько-тихоокеанський регіон, є найбільш динамічним і перспективним ринком розвитку.
Прем’єр-міністр РФ Володимир Путін має намір приїхати до Києва у період між 11 та 15 квітня. Російський прем’єр спробує “вплинути” на переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною і Євросоюзом, а також переконати керівництво країни в необхідності вступу України до Митного союзу РФ, Білорусії й Казахстану.
Путін не збирається обмежуватися погрозами й готовий запропонувати Україні компенсаційний пакет в обмін на її згоду приєднатися до Митного союзу. За словами поінформованого джерела: “Це не обов’язково буде тільки фінансова компенсація. Україну може зацікавити й корегування деяких тарифних позицій” http://www.pravda.com.ua/news/2011/04/1/6073603/.
“Фінансовою компенсацією”, напевне, знову будуть кредити російського ВТБ банку, тобто нові борги на плечі українських платників податків, а “корегування деяких тарифних позицій” Україна вже “отримала” після укладання “дуже вигідних” Харківських угод, в результаті чого платить найвищу в Європі ціну за російські енергоносії, а транспортує їх за найнижчими в Європі тарифами.
А заради чого взагалі РФ готова йти на якісь “компенсації” і “поступки”?
Очевидно, що РФ це потрібно для того, щоб на довгі роки прив’язати Україну політично і економічно: утримувати енергозалежність з одночасною підтримкою високої енергозатратності української економіки, прикріпити український експорт до російського ринку і не давати йому розвиватись на інших ринках.
А також збільшити російський імпорт, переважно сировинний, на українському ринку і російську власність на найприбутковіші українські об’єкти, особливо українську ГТС, а разом з цим усім – узалежнити українську політику від російських політичних амбіцій і “проектів”, а українську економіку зробити великим споживачем російських ресурсів за найвищими цінами.
І насправді, Митний союз РФ з Білоруссю і Казахстаном це справжня кабала. Бо вже задокументовано біля 450 винятків у домовленостях про вільний рух товарів. Крім цього, ніхто не скасовував митні кордони між цими країнами і нетарифні торговельні обмеження.
Сама форма Митного союзу є диктаторською. Бо в його наднаціональній комісії Москва має 57 відсотків голосів, а Мінськ та Астана – по 21,5%. Оскільки рішення приймаються двома третинами голосів, РФ завжди блокує ті, які їй не подобаються. Непропорційною є і схема розподілу митних зборів у межах союзу: РФ отримує 86,5% коштів, Казахстан – 8,5%, а Білорусь – лише 5%.
В результаті, Мінськ взагалі роздумує про вихід із цього союзу, бо його пропозицію збільшити свою частку навіть на 0,3 відсотка досі розглядають, хоча втратила Білорусь не мало не багато, а власну газотранспортну систему.
То куди прагне вступити Україна, якщо це ще й унеможливить приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС та суперечить вимогам Світової організації торгівлі.
Можливе несподіване і швидке приєднання до Митного союзу викликають почуття дежавю і нагадують підписання Харківських угод. Ми були в законодавчо закріпленій безпековій стратегії приєднання до НАТО, йшли до вступу в організацію, були за крок до ПДЧ, багаторічні переговори, але раптом підписали протилежні угоди з РФ.
Дуже схожа ситуація з МС. Наче ніхто не обговорював, всі заперечували, але є велика небезпека, що саме таким тихим-швидким методом Україна підпише Митний союз.
Це була б друга велика геоекономікополітична помилка України – другий крок назад.
Як не крути, а Білорусь, РФ і Казахстан – це економічно відсталі країни, порівняно з країнами ЄС. Тобто ми прагнемо до клубу відсталих країн? Країн низької платоспроможності, відсталих технологій, величезної енергозатратності виробництв, монополізованості основних ринків, тотальної корупції, диктаторських політичних режимів...
Не хотів би, щоб Україна зробила цю геополітичну помилку, тому що з нами, як з гравцем на європейському просторі, ніхто вже не захоче мати справу. Водночас, РФ завжди хотітиме заробляти на українській економіці. І жодні союзи цьому не завадять.
Це просто буде сильний аргумент для РФ – мовляв, ви тепер у нашому союзі, нікуди не подінетесь. Тоді формування цін навіть не буде предметом політичних переговорів. Ціни і тарифи будуть встановлюватись у Кремлі.
В листі Ділової ради Україна-ЄС, надісланому на адресу першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, застерігається, що “Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану порушує конкуренцію на паливному ринку України і створює перешкоди для роботи міжнародного бізнесу і на її території, і для економік низки країн Європейського Союзу.
Створення Митного союзу має прямий вплив на Україну: воно порушує конкуренцію на ринку моторного пального в країні і становить реальну економічну загрозу для нафтопереробної галузі в Україні...”, – наголошується в листі.
Водночас, посол Німеччини в Україні Ганс-Юрґен Гаймзьот попередив, що митний союз з Росією унеможливить створення зони вільної торгівлі з Європою.
Якщо Україна себе пов’яже економічно через Митний союз з РФ, Білоруссю і Казахстаном це означатиме для нас два ефекти – економічна деградація у ресурсно-сировинному напрямку з поглибленням енергозалежності та, водночас, політична ізоляція зі сторони Європи. Для ЄС це буде однозначним сигналом, що Україна – не самостійний гравець, а супутник РФ.
Митний союз для України – це декілька браконьєрських капканів, які розклав нам наш “дружній” сусід: економічно-деградаційний, енергозалежний та політично-ізоляційний.
Чи попадеться Україна на ці капкани?
Чи зажене Україну в ці капкани сьогоднішня українська влада?

Андрій Новак,
голова Комітету економістів України
ЕП